Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/17545/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2024. Зареєстровано: 06.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2024.
Дата набрання законної сили: 21.05.2024
Результат оскарження 21.05.2024 Сьомий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		м. Вінниця
		04 березня 2024 р. Справа № 120/17545/23
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови відповідача у звільненні його з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-ХІІ) у зв`язку із наявністю у матері його дружини першої групи інвалідності.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
		Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що позивач, як на підставу для звільнення, посилається на підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Проте поняття щодо звільнення розширено наступним пунктом, - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Відповідач у відзиві переконує, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється, зокрема, у зв?язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Зазначений абзац доданий до переліку підстав для звільнення в першу чергу не для сліпого звільнення задля звільнення, а для надання допомоги та турботи (догляду) особам, які цього потребують. Одночасно абзац 3 цього ж підпункту говорить у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Ці абзаци накладаються один на одного, маючи при цьому суперечні вимоги. Один абзац дозволяє звільнити людину, в той час як інший додає необхідну умову, а саме здійснення постійного стороннього догляду у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		У відповідності до паспорту ОСОБА_2 , остання проживає за адресою АДРЕСА_1 , що відрізняється від адреси позивача та його дружини де він зареєстрований з 2020 року. Крім того у ОСОБА_2 є донька ОСОБА_3 , яка згідно норм закону зобовязана здійснювати догляд за батьками, документів про відсутність інших дітей у ОСОБА_2 та осіб які можуть здійснювати постійний догляд позивач не надав.
		На підставі вищевикладених обставин відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає.
		30.01.2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зокрема зазначив, що вимога щодо потребу в "турботі" та "догляді", відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд - є такими, що не стосуються підстав для звільнення, вказаної позивачем у рапорті.
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.04.2022 №93 призваного на військову службу за мобілізацією солдата ОСОБА_1 призначено на посаду розвідника-далекомірника відділення управління командира батареї взводу управління командира батареї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи з 16.04.2022.
		27.01.2001 ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . При цьому, відповідно до даного свідоцтва після державної реєстрації ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » .
		ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
		У відповідності до довідки до акта огляду медики-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №331696 від 02.03.2023, ОСОБА_2 встановлено I групу інвалідності. Причина інвалідності - загальне захворювання. Інвалідність встановлено безтерміново. Висновок про умови та характер праці  потребує постійної сторонньої допомоги.
		02.07.2023 позивач звернувся із рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив його клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Листом від 12.08.2023 №4759 на адвокатський запит, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що рапорт солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби запас розглянуто. У зв`язку з наявністю інших осіб, які можуть здійснювати догляд ОСОБА_2 позитивного рішення, щодо звільнення ОСОБА_1 не прийнято.
		Надалі представник позивача звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо звільнення ОСОБА_1 .
		На що йому військова частина НОМЕР_1 листом від 01.11.2023 №6645 повідомила, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється, зокрема, у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Зазначений абзац доданий до переліку підстав для звільнення в першу чергу не для сліпого звільнення задля звільнення, а для надання допомоги та турботи (догляду) особам, які цього потребують. Одночасно абзац 3 цього ж підпункту говорить у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Ці абзаци накладаються один на одного, маючи при цьому суперечні вимоги. Один абзац дозволяє звільнити людину, в той час як інший додає необхідну умову, а саме здійснення постійного стороннього догляду у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. 
		У листі зазначено, що ОСОБА_1 не додано до рапорту довідку про склад сім`ї ОСОБА_2 , проте згідно копій паспортів вказані особи зареєстровані окремо та не проживають разом за однією адресою. При цьому військова частина НОМЕР_1 вказала на наявність іншої особи, яка зобов`язана приглядати за ОСОБА_2 , а саме дружини заявника ОСОБА_3 (донька ОСОБА_2 ).
		При цьому, військовою частиною НОМЕР_1 рекомендовано ОСОБА_1 , якщо він є єдиною особою, яка може доглядати за ОСОБА_2 , звернутись до суду для визнання опіки над тещою.
		Позивач не погоджується із такою відмовою, що зумовило його звернутися до суду з даним адміністративним позовом.
		Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
		Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
		Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Водночас підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
		Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
		Зокрема пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
		Судом встановлено, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		За змістом відповідної норми військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
		2) під час воєнного стану:
		г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
		у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
		у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;
		у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;
		у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
		у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
		у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
		у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
		військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;
		військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
		один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
		військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
		Предметом даного позову є відмова військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю матері його дружини із числа осіб з інвалідністю I групи.
		Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
		1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
		2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
		Враховуючи зазначене, суд при вирішенні даного спору повинен розтлумачити зміст речення із застосуванням комбінованого сполучника "та/або", оскільки такий застосовується в гіпотезі норми права (абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII), щодо застосування котрої виник цей спір.
		Для виконання цього завдання суд використовує філологічне тлумачення, що полягає у з`ясуванні змісту правової норми шляхом аналізу її текстового вираження під кутом зору його лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних, синтаксичних характеристик.
		Постановою від 22.05.2019 №437 Кабінет Міністрів України з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм погодив пропозицію Міністерства освіти і науки та Національної академії наук щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису (далі - Український правопис-2019). Відповідно до параграфу 165. "СКІСНА РИСКА (/)" Українського правопису-2019 скісну риску ставимо в таких позиціях: "[…] В офіційно-діловому та науковому стилях - як розділовий знак […] Уживаються також комбіновані єднально-розділові сполучники і/або, рідше та/або (без відступів до і після скісної риски): порушення авторського і/або суміжних прав; "Типова освітня програма підвищення кваліфікації голів і/або членів правлінь об`єднань співвласників багатоквартирних будинків"; Війна і/або поезія? (назва газетної публікації)".
		Тобто, вживання єднального сполучника "та" вказує на два поняття разом, тоді як використання розділового сполучника "або" вказує на виділення: одне поняття з кількох понять. Коли ми говоримо:
		- "A та B", використовуючи єднальний сполучник, ми маємо на увазі обидва разом, A + B;
		- "A або B", використовуючи розділовий сполучник, ми можемо мати на увазі "A, а не B", і ми можемо мати на увазі "B, а не A";
		- "А та/або В", використовуючи скісну риску "/" між двома сполучниками, то ми утворюємо комбінований єднально-розділовий сполучник, що вказує на два можливі варіанти сполучника ("та" і "або"), один із яких можна вибрати.
		Іншими словами, використання скісної риски в комбінованому сполучнику "та/або" означає, що ми допускаємо обрання як "та", так і "або", як наслідок можемо мати на увазі: 1) А+В; 2) А, не В; 3) В, не А.
		Таким чином, використання "та/або" дозволяє стверджувати, що існує три можливих варіанти вибору, а не два.
		Отже, вжите в абзаці п`ятому підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII "та/або" є комбінованим єднально-розділовим сполучником, що розширює (а не звужує) кількість варіантів вибору. 
		Як наслідок наведеного тлумачення, згадану норму права слід розуміти таким чином:
		- військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо не висловили бажання продовжувати військову службу):
		1) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, за відсутності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
		2) у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за відсутності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю;
		3) у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
		Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . При цьому, відповідно до даного свідоцтва після державної реєстрації ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
		Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 16.02.1981 матір`ю ОСОБА_6 є ОСОБА_2 .
		У відповідності до довідки до акта огляду медики-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №331696 від 02.03.2023, ОСОБА_2 встановлено I групу інвалідності. Причина інвалідності - загальне захворювання. Інвалідність встановлено безтерміново. Висновок про умови та характер праці  потребує постійної сторонньої допомоги.
		З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки мати його дружини є особою з інвалідністю I групи.
		При цьому вказана норма закону (норма права) чітко визначає підставу звільнення - як «у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».
		Поряд із тим, норма абзацу 5 пп. "2" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" не містить жодних застережень чи деталізацій, за наявності яких допускається її застосування.
		Доводи відповідача, що відсутні докази того, що мати дружини позивача (теща) не має інших працездатних осіб які мали б доглядати за інвалідом чи інші доводи відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби судом не приймаються, оскільки абзацу 5 пп. "2" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" передбачає єдину чітку підставу для звільнення за сімейними обставинами - наявності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду чи є інші особи, які б мали б доглядати за інвалідом, та чи проживають військовослужбовець та особа з інвалідністю за одною адресою.
		Разом з тим, відповідно до частини 7 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
		Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
		Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
		З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
		В даному випадку позивачем подавався рапорт про звільнення його з військової служби, за наслідком розгляду якого відповідачем позитивного рішення про звільнення прийнято не було.
		Таким чином, у зв`язку із тим, що позивач має право на звільнення у зв`язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю, дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" є протиправними. Тому вимоги позивача в частині зобов`язального підлягають задоволенню в силу того, що вони є похідними від основних вимог, задоволення яких залежить від задоволення останніх (п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України).
		Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
		Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
		Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
		Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано ордер на надання правничої допомоги серії АР №1134286, договір про надання правової (правничої) допомоги від 07.06.2023 року, додатковий договір від 08.11.2023 до договору про надання правової допомоги від 08.11.2023, акт про надані послуги від 13.11.2023, рахунок від 13.11.2023.
		Так, 08.11.2023 між ОСОБА_1 та АБ "ЮРКОНСАЛТ" Геннадія Працевитого" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги.
		Відповідно до п. 1 Додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 08.11.2023, було доручено вчинити в інтересах клієнта дії щодо оскарження відмови у рапорті щодо звільнення з військової служби у зв`язку з наявності тещі з числа осіб з інвалідністю І групи. 
		Пунктом 2 додаткового договору визначено орієнтовну вартість послуг: написання позовної заяви 7000 грн, участь у судовому засіданні 1500 грн.
		Відповідно акту про надані послуги від 13.11.2023 сторони погодили перелік фактично наданих послуг: а саме написання позовної заяви, яка складає 7000 грн.
		Також АБ "ЮРКОНСАЛТ" Геннадія Працевитого" виставлено рахунок ОСОБА_1 на оплату послуг на суму 7000 грн.
		Отже, витрати позивача в розмірі 7000 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.
		Поряд з цим, суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.
		У цій справі суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:
		- дана справа відноситься до справ незначної складності;
		- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
		- позов носить немайновий характер;
		- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
		- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
		Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Крім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 4000,00 грн, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
		Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами, у зв`язку із наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами, у зв`язку із наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
		Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		 
		Інформація про учасників справи:
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )
		Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
		 
		СуддяМультян Марина Бондівна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...