Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/9421/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2024. Зареєстровано: 06.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2024.
Дата набрання законної сили: 10.09.2024
Результат оскарження 10.09.2024 Дніпровський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/199/102/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022050000001780

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 199/9421/22
		(1-кп/199/102/24) 
		 
		В И Р О К
		іменем України
		06 березня 2024 року                        м. Дніпро
		Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
		Головуючий  суддя                             ОСОБА_1 
		За участі секретаря судового засідання                     ОСОБА_2 
		прокурора                                 ОСОБА_3 
		захисника                 ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22022050000001780, за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Малинівка, Володарського р-ну, Донецької обл., громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, 
		В С Т А Н О В И В:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки: від 21 грудня 1965 року №2131 (XX). що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
		-    застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		-    застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		-    вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-    бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-    блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-    напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		-    застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-    дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-    засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага. 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація. Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року №42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим. м. Севастополя. Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою. її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		 
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус.
		Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_6 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року №48-СФ за результатами звернення Президента РФ. виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ. особового складу військового контингенту ЗС РФ. що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від №261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VIІ Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ. 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ. а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ. відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України. РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ. правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року. «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ. яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжено Указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/22 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, №573/2022 - востаннє з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської. Миколаївської, Сумської. Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 01 березня 2022 року до цього часу, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію смт. Нікольське Донецької області.
		Представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території смт. Нікольське Донецької області було створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території смт Нікольське Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		Після окупації смт. Нікольське Донецької області, але не пізніше 04 травня 2022 року, так званим «Министерством транспорта ДНР» на базі захопленої окупаційними військами Російської Федерації філії «Автодор №4» дочірнього підприємства «Донецький Облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» утворено т.зв. «Володарский филиал ГУП ДНР «АВТОДОР», з метою провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
		У не встановлений органом досудового розслідування час. але не пізніше 04 травня 2022 року громадянин України ОСОБА_7 , перебуваючи у смт Нікольське Донецької області, діючи умисно, з особистих мотивів, з метою провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, добровільно погодився обійняти посаду т.зв. «начальника Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР».
		ОСОБА_7 як т.зв. «начальник Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР», діючи умисно, будучи обізнаними про факт ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України з метою підтримки держави-агресора та збройних формувань Російської Федерації на окупованій території України та завдання шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, виконує адміністративно-господарські функції та провадить господарську діяльність т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР», що функціонує на тимчасово окупованій території Донецької області (окупаційна адміністрація держави-агресора), та надає послуги підприємствам, які діють на тимчасово окупованій території Донецької області, таким чином забезпечуючи отримання прибутку незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
		Так, під керівництвом ОСОБА_7 працівники т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» здійснили ремонт доріг та відновлення водопропускних труб в районі смт Мангуш Донецької області з метою відновлення сполучення між населеними пунктами Донецької області, а також організували заміну інформаційних дорожніх знаків у смт Нікольське Донецької області.
		Окрім того, ОСОБА_7 приймає активну участь у висвітленні господарської діяльності т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. у підконтрольних країні-агресору (Російській Федерації) засобах масової інформації, з метою надання вигляду законності діяльності т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» на тимчасово окупованій ЗС РФ території, що в свою чергу надає можливість для виправдування дій ЗС РФ із так званого «звільнення народу Донбасу» на тимчасово окупованій території вищим політичним керівництвом Російської Федерації серед світової спільноти.
		ОСОБА_6 в порядку ч. 3 ст. 323 КПК України був сповіщений про час та місце розгляду справи шляхом надсилання судових викликів (повісток) за останнім відомим місцем його проживання з публікацією змісту таких повісток у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження  газеті «Урядовий кур`єр», та на офіційному веб-сайті суду, однак в судове засідання не з`явився. 
		Попри неявкуобвинуваченого досуду,вина останньогоу вчиненніінкримінованого кримінальногоправопорушення доведенанаданими стороноюобвинувачення доказами,які булидосліджені судомз дотриманнямумов змагальності. 
		Допитаний судом у якості свідка ОСОБА_8 показав, що виконує обов`язки керівника «Донецького облавтодору». ОСОБА_7 йому знайомий як головний механік філії № 4 «Автодору», з яким у нього були виключно робочі відносини. Після 24 лютого 2022 року вони не спілкувалися. З початком повномасштабного вторгнення вживалися заходи для виїзду підприємства з окупованих територій. Ті працівники, що виїхали, повідомили про те, що ОСОБА_6 залишився працювати на окупованій території. Наразі місцезнаходження обвинуваченого йому не відоме. З соціальних мереж йому відомо, що обвинувачений обійняв посаду в.о. керівника філії № 4 Укравтодору при окупаційній владі. Він бачив відео, на якому останній давав інтерв`ю. Що саме той здійснював, займаючи вказану посаду, йому достовірно не відомо.
		Свідок ОСОБА_9 показала суду, що до 24 лютого 2022 року працювала заступником начальника філії № 4 «Донецького облавтодору». Обвинуваченого ОСОБА_6 знає як колишнього співробітника їх підприємства, відносини робочі. Після її виїзду з окупованої території ОСОБА_7 їй телефонував, розпитував: «Як справи, як влаштувалися?». Чим на той час останній займався, вона не знає. Наразі з наявної у неї інформації їх автодор не функціонує, де ОСОБА_7 зараз - не знає. Від колишніх працівників знає, що якийсь час останній обіймав посаду начальника філії № 4 при окупаційній владі, але потім його замінили. У соціальних мережах бачила відео з ОСОБА_6 , де той давав інтерв`ю стосовно діяльності та ремонту доріг. Що входило в його обов`язки при окупаційній владі їй не відомо.
		За протоколом огляду, 05 вересня 2022 року слідчим СБУ за участі свідка ОСОБА_8 оглянуто публікацію від 18 травня 2022 року в соціально-орієнтованій мережі «Telegram» на сторінці під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка містить текст наступного змісту (мовою оригінала): «Аварийное восстановление моста под Мариуполем. Жители села Ильичёвское Новоазовского району вскоре свободно могут добраться до Мариуполя. Мост, который соединяет населённый пункт с городом восстанавливают сотрудники «Автодора» под контролем Министерства транспорта ДНР. Этот участок дороги был взорван во время активных боевых действий. Когда планируется завершить восстановление объекта?». Під час огляду вищезазначеної публікації виявлено відеозапис, на якому зафільмовано особу, яку свідок ОСОБА_8 впізнав як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами огляду було здійснено повне збереження Web-сторінки, архівацію публікації та скопійовано оглянутий відеозапис. Окрім цього було оглянуто публікацію наступного змісту: «Ремонт дороги Кременёвка-Ялта. Сотрудники Володарского «Автодома» под контролем Минтранса ДНР проводят восстановление дороги «Кременёвка-Ялта». На сегодняшний день рабочие уже уложили более 7 тысяч кв.м. асфальтобетона. Общая площадь участка составит 9,5 тысяч кв.м.». Під час огляду вищезазначеної публікації виявлено відеозапис, на якому зафільмовано особу, яку свідок ОСОБА_8 впізнав як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами огляду було здійснено повне збереження Web-сторінки, архівацію публікації та скопійовано оглянутий відеозапис.
		Зміст Web-сторінки, заархівованої публікації та скопійовані відеозаписи досліджено в судовому засіданні.
		Згідно протоколу огляду, 14 вересня 2022 року оперуповноваженим СБУ за участі свідка ОСОБА_9 оглянуто ті самі публікації в соціально-орієнтованій мережі «Telegram» на сторінці під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 )». Після перегляду обох відеозаписів свідок впізнала зафільмовану на них особу як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		У відповідності до протоколу тимчасового доступу до речей і документів, 22 вересня 2022 року слідчим СБУ на підстав ухвали слідчого судді від 12 вересня 2022 року в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вилучено копії документів, які є підставою для обслуговування клієнта банку  ОСОБА_6 , і які, окрім іншого, містять три фото останнього з платіжними картками та копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_6 . Володарським РВ УМВС України в Донецькій області 10 листопада 1999 року.
		За протоколом огляду від 05 жовтня 2022 року прокурором оглянуто публікацію у мережі «Інтернет» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням, зазначеним у протоколі. На цій сторінці міститься публікації з телеграм-каналу « ОСОБА_10 », яка містить завантажений фото файл, а саме лист, датований 18 липня 2022 року, «Начальника Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР», який містить підпис від імені ОСОБА_6 як начальника вказаної установи. 
		За результатами огляду було здійснено повне збереження Web-сторінки, архівацію публікації та скопійовано оглянутий фотофайл.
		Зміст Web-сторінки, заархівованої публікації та скопійований фотофайл досліджено в судовому засіданні.
		Надаючи оцінку допустимості досліджених судом доказів, суд виходить з того, що стороною захисту оспорюється допустимість в якості доказу акту огляду сторінки «Youtube» та рапорту, доданих до повідомлення про виявлення кримінального правопорушення. За твердженням захисника, вони не містять дат та часу їх складення, а також складені співробітниками СБУ, які не мали права проводити будь-які слідчі дії у даному кримінальному провадженні.
		За приписами ч. 3 ст. 214 КПК України, здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).
		Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22022050000001780, було розпочате 04 липня 2022 року на підставі вказаного захисником повідомлення ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про виявлення факту колабораційної діяльності ОСОБА_6 , до якого і були додані складені співробітниками СБУ Акт огляду сторінки «Міністерства транспорту т.зв. ДНР» на інформаційному ресурсі «Youtube» без дату та часу його складення та рапорт.
		У відповідності до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. 
		За п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України», Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		Згідно ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
		Суд виходить з того, що здійснення співробітниками Служби безпеки України гласних оперативних заходів (огляду сторінки на інформаційному ресурсі «Youtube») поза межами досудового розслідування певного кримінального провадження є формою реалізації їх повноважень, які прямо передбачені законом, однак при цьому не є збиранням доказів в розумінні ч. 2 ст. 93 КПК України. 
		При цьому сторона обвинувачення не посилається як на докази на повідомлення ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про виявлення факту колабораційної діяльності ОСОБА_6 та відповідні додатки до нього і єдине правове значення вказаних документів  підтвердження підстав внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Більше того, відеозапис того ж репортажу, який оглядався за Актом огляду сторінки «Міністерства транспорту т.зв. ДНР» на інформаційному ресурсі «Youtube», був оглянутий вже в межах досудового розслідування і саме відповідний протокол огляду є джерелом доказів у кримінальному провадженні.
		Оскільки сторона обвинувачення не посилається на відповідні документи як докази через їх очевидну недопустимість як доказу і такі докази не кладуться судом в основу обвинувачення, вони не потребують окремого висновку суду про їх недопустимість.
		Щодо посилання захисника на недопустимість в якості доказу протоколу огляду від 14 вересня 2022 року публікації в соціально-орієнтованій мережі «Telegram» за участі свідка ОСОБА_9 через складення його старшим оперуповноваженим СБУ ОСОБА_11 , який, за твердженням захисника, не є уповноваженою не проведення слідчих дій особою, то за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 41 КПК України оперативні підрозділи органів безпеки здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора і під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. 
		Суду надане доручення слідчого від 04 липня 2022 року співробітникам 7 відділу ГВ ЗНД управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, пунктом 1.6 доручено встановити наявність розміщених на сайтах, в соціальних мережах та інших ресурсах мережі Інтернет аудіо- та відеоматеріалів, підтверджуючих злочину діяльність ОСОБА_7 з подальшим складанням протоколу огляду та записуванням виявлених матеріалів на оптичний носій інформації. 
		Вказане доручення доводить, що старший оперуповноважений СБУ ОСОБА_11 здійснював слідчу дію в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого і, відповідно, під час виконання доручення згідно вимог ч. 2 ст. 41 КПК України користувався повноваженнями слідчого, отже відповідна слідча дія проведена уповноваженою особою, що спростовує відповідні твердження захисника.
		Надаючи оцінку доводам захисника про порушенням вимог ч. 2 ст. 237 КПК України під час огляду 05 вересня 2022 року публікації в соціально-орієнтованій мережі «Telegram» за участі свідка ОСОБА_8 та під час огляду 05 вересня 2022 року публікації у мережі «Інтернет» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », суд враховує, що за приписами ч. 2 ст. 237 КПК України огляд комп`ютерних даних проводиться слідчим, прокурором шляхом відображення у протоколі огляду інформації, яку вони містять, у формі, придатній для сприйняття їх змісту (за допомогою електронних засобів, фотозйомки, відеозапису, зйомки та/або відеозапису екрана тощо або у паперовій формі). Твердження захисника про відсутність відображення огляду інформації у формі придатній для сприйняття, є власною суб`єктивною оцінкою змісту вказаних протоколів, оскільки форма фіксації у протоколі інформації є достатньо є достатньою для її безперешкодного сприйняття для будь-якої поміркованої особи. 
		Щодо впізнання ОСОБА_7 за протоколом огляду від 05 вересня 2022 року свідком ОСОБА_8 та за протоколом огляду від 14 вересня 2022 року за участі свідка ОСОБА_9 , то останні вказали, що особа, яка на відеозаписі була підписана як ОСОБА_7 , дійсно є ОСОБА_7 , який їм знайомий особисто. 
		Таким чином, всі докази, покладені судом в обґрунтування винуватості  ОСОБА_6 , визнаються судом допустимими, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі.
		Надаючи оцінку сукупності досліджених доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення та одночасно оцінюючи достовірність таких доказів, суд виходить з того, що досліджена судом копія паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_7 доводить, що останній станом на 2022 рік був громадянином України.
		Оцінені в сукупності:
		-розміщені на Інтернет-ресурсах відеозаписи з інтерв`ю особи, яка свідками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 впізнана як ОСОБА_7 , і яка як т.зв. «начальник Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» розповідала про ремонт під її керівництвом доріг та відновлення водопропускних труб в районі смт Мангуш Донецької області з метою відновлення сполучення між населеними пунктами Донецької області, а також організацію заміни інформаційних дорожніх знаків у смт Нікольське Донецької області;
		-розміщений на Інтернет-ресурсі лист, датований 18 липня 2022 року, «Начальника Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР», який містить підпис від імені ОСОБА_6 як начальника вказаної установи;
		-покази свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які підтвердили, що їм відомо про те, що після окупації російською федерацією смт Нікольське Донецької області колишній працівник Донецького облавтодору ОСОБА_7 залишився на окупованій території та очолив місцевий підрозділ «автодору»;
		поза всяким розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_7 , після окупації російською федерацією смт Нікольське Донецької області перебуваючи у смт Нікольське Донецької області не пізніше 04 травня 2022 року обійняв посаду т.зв. «начальника Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» та виконував адміністративно-господарські функції і провадив господарську діяльність т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР», а саме: під його керівництвом працівники т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» здійснили ремонт доріг та відновлення водопропускних труб в районі смт Мангуш Донецької області з метою відновлення сполучення між населеними пунктами Донецької області, а також організували заміну інформаційних дорожніх знаків у смт Нікольське Донецької області. Ці ж докази доводять, що ОСОБА_7 у цей час приймав активну участь у висвітленні господарської діяльності т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, у підконтрольних країні-агресору (російській федерації) засобах масової інформації, з метою надання вигляду законності діяльності т.зв. «Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» на тимчасово окупованій ЗС РФ території, що в свою чергу надає можливість для виправдування дій ЗС РФ із так званого «звільнення народу Донбасу» на тимчасово окупованій території
		При цьому, вищенаведений зміст інтерв`ю ОСОБА_7 доводить, що останній посаду т.зв. «начальника Володарского филиала ГУП ДНР «АВТОДОР» обійняв добровільно, оскільки діяльність останнього була ініціативною та активною.
		Щодо доводів захисника про сумніви у достовірності оглянутих в мережі «Інтернет» документів: листа, датованого 18 липня 2022 року та «Указу» від 03 червня 2022 року, то жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду. Оскільки наведені докази повністю узгоджуються з показами свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , дослідженими судом відеозаписами, суд не вбачає підстав ставити вказані докази під сумнів і вони визнаються судом достовірними.
		Посилання захисника на те, що сторона обвинувачення не провела експертизу, яка б підтверджувала, що на кадрах (відео/фото) зображений саме ОСОБА_7 , судом відхиляється, оскільки свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підтвердили, що на відеозаписі зафільмовано саме ОСОБА_7 , який їм знайомий особисто, що за відсутності підстав для обмови свідками обвинуваченого є достатнім допустимим доказом для доведення вказаної обставини. 
		Посилання захисника на те, що сторона обвинувачення не провела комп`ютерно-технічну експертизу судом також відхиляється, оскільки за приписами ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Захисник не посилається на те, для з`ясування яких саме обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідно було провести експертизу. Більше того, сторона захисту не була позбавлена можливості за наявної потреби заявити відповідне клопотання на стадії судового провадження, однак своїми правами розпорядилася на власний розсуд.
		Також судом відхиляється і твердження захисника про те, що ОСОБА_7 не міг вчинити інкримінований йому злочин не пізніше 04 травня 2022 року, як зазначено в обвинувальному акті, при тому, що за долученим захисником до матеріалів кримінального провадження витягом з державного реєстру юридичних осіб російської федерації ГУП ДНР «АВТОДОР» була створена лише у квітні 2023 року. Захисником залишено поза увагою ту обставину, що за наданим захисником витягом перший запис щодо т.зв. «ГУП ДНР «АВТОДОР» у вказаний захисником реєстр був внесений 29 листопада 2022 року. Наведену обставину суд оцінює в сукупності з загальновідомим фактом прийняття в жовтні 2022 року органами влади російської федерації нікчемного рішення про входження т.зв. «ДНР», т.зв. «ЛНР», Запорізької та Херсонської областей до складу федерації. Введення після цього т.зв. «ГУП ДНР «АВТОДОР» в правове поле російської федерації (реєстрація як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб) не скасовує тієї обставини, що т.зв. «Володарский филиал ГУП ДНР «АВТОДОР» здійснював свою діяльність і до прийняття вказаних рішень під фактичним контролем, у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово-окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави агресора. 
		Таким чином, вищенаведені докази в їх сукупності та взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину в обсязі обвинувачення, яке було підтримане прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово-окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави агресора.
		Заперечення захисником відповідної правової кваліфікації дій ОСОБА_7 ґрунтується на власному довільному тлумаченні складу відповідного кримінального правопорушення, яке суперечить його буквальному змісту, і з цих підстав судом відхиляється
		Також, на виконання вимог ч. 5 ст. 374 КПК України суд враховує, що повідомлення про підозру від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_7 , який перебуває на тимчасово окупованій території України, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 278, ч. 8 ст. 135 КПК України 26 жовтня 2022 року було опубліковане у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження  газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а також вручено його захиснику.
		27 жовтня 2022 року ОСОБА_7 було призначено захисника в порядку ст. 49 КПК України.
		У зв`язку з переховуванням ОСОБА_7 від органу досудового розслідування, постановою слідчого від 07 листопада 2022 року ОСОБА_7 було оголошено у державний та міжнародний розшук.
		Ухвалою слідчого судді від 16 листопада 2022 року ОСОБА_6 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		Також, ухвалою слідчого судді від 05 грудня 2022 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 .
		Виклик підозрюваного ОСОБА_7 до слідчого на стадії досудового розслідування з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 297-5 КПК України здійснювався шляхом надсилання повісток за останнім відомим місцем проживання, публікації у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження  газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Наведені обставини в своїй сукупності доводять, що стороною обвинувачення були здійсненні всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_7 на доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.    
		Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначаючи покарання ОСОБА_7 ,суд враховуєхарактер іступінь тяжкостіскоєного кримінальногоправопорушення,яке єумисним,закінченим,нетяжким злочином,обставини вчинення ОСОБА_7 в тяжкийдля країничас,в умовахвоєнного станута повномасштабноговторгнення державиагресора кримінальногоправопорушення протиоснов національноїбезпеки України,виконуючи особливуроль особи,яка вчинилаколабораційну діяльність, забезпечуючи отримання прибутку незаконними окупаційними органами влади, своїми діями надавав можливість для виправдування дій ЗС РФ, відомості про особу обвинуваченого, який є таким, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває.
		На обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , сторони не посилаються і такі обставини судом не встановлені.
		До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		На підставі викладеного суд дійшов висновку, що основним покаранням, необхідним та достатнім для виправлення  ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції відповідної частини статті Особливої частини КК України, оскільки більш м`які види покарання не зможуть забезпечити досягнення його мети і саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, з призначенням обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Суд враховує, що санкції ч. 3 ст. 111-1 КК України передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Згідно із п. 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» в редакції від 06 листопада 2009 року рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього. Якщо в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК зазначено характер посад або вид діяльності (наприклад, статті 286, 287), рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, повинне відповідати змісту цієї санкції.
		Вказане узгоджується з правовою позицією ВСУ викладеною у Постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, якою визначено, що у разі визначення санкцією статті характеру посади або виду діяльності, формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Більш того, покарання має формулюватися таким, чином щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатись забороненою діяльністю в будь-якій галузі або займатись такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		Оскільки ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, об`єктивна сторона якого була пов`язана із виконанням обвинуваченим організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій суб`єкта господарювання, суд, призначаючи покарання, має сформулювати зміст резолютивної частини вироку таким чином, аби обвинувачений не мав права обіймати посади або займатись забороненою діяльністю в будь-якій галузі або займатись такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		На переконання суду необхідним та достатнім буде додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій в суб`єктах господарювання незалежно від форми власності, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, у межах санкції відповідної частини статті Особливої частини КК України.
		У зв`язку з призначенням ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна, арешт на земельні ділянки, які на праві приватної власності належать обвинуваченому, слід залишити до викання вироку в частині конфіскації майна. 
		Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою (обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України) до набрання вироком законної слід залишити без змін.
		Докази на підтвердження наявності судових витрат, які підлягають розподілу за вироком суду, сторонами не надавалися. 
		Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 323, 374 КПК України, 
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_5  визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій в суб`єктах господарювання незалежно від форми власності, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування, строком на 10 (десять) років, та з конфіскацією всього належного йому майна.
		До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_7 раніше обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 обраховувати з часу приведення вироку до виконання.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 листопада 2022 року (справа № 201/9036/22, провадження № 1-кс/201/3342/2022) на належні ОСОБА_7 земельні ділянки з кадастровими номерами 1421781100:08:000:0448 (1/2 частка) та 1421781100:08:000:0449, залишити до виконання вироку в частині конфіскації майна.
		Вирок можебути оскарженийшляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору. 
		Інформацію про ухвалення вироку опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Головуючий:
		 
		 
		 
		06.03.2024

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...