Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/7060/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2024. Зареєстровано: 08.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2024.
Дата набрання законної сили: 09.04.2024
Номер судового провадження: 1-кп/755/193/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002478

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/7060/23
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"07" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді         ОСОБА_1 ,
		секретаря         ОСОБА_2 ,
		за відсутності обвинуваченої ОСОБА_3 (in absentia, спеціальне судове провадження), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002478 від 20.09.2016, за обвинуваченням 
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, колишньої судді Ленінського районного суду АР Крим, громадянки України, з вищою освітою, останнє відоме місце перебування за адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
		за участю:
		прокурора         ОСОБА_4 ,
		захисника         ОСОБА_5 , 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів 2'країни, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
		Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
		Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР« Крим 06.03.2014 у порушення ч. З ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації.
		Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.
		Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68 262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
		Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
		У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
		Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
		Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
		В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 «О судебной системе российской федерации» від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб`єктів Російської Федерації і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.
		Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону російської федерації від 26.06.1992 № 3132-1 зі змінами та доповненнями «О статусе судей в Российской Федерации» - президент Російської Федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду Російської Федерації представляє для призначення раді федерації федеральних зборів Російської Федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного Суду Російської Федерації.
		Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:
		1.Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.
		2.У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством Російської Федерації.
		3.З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з верховним судом Російської Федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства Російської Федерації і законодавства Республіки Крим.
		4.Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.
		Окрім того, 20.03.2014 державною думою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
		Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди Російської Федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства Російської Федерації про судову систему.
		Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах російської федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред`являються законодавством Російської Федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється вищою кваліфікаційною колегією суддів Російської Федерації.
		Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та о Севастополя призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.
		В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
		Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
		Також, відповідно до статті 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
		У контексті окупації Криму російська федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.
		Проте, федеральним законом РФ №154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Ленинский районный суд АР Крым».
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зсади, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянка України ОСОБА_3 , будучи суддею та відповідно до Указу Президента України № 571/2013 від 18.10.2013 займаючи посаду судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади Російської Федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополя системи незаконних судових органів Російської Федерації, вчинила дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
		Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим, Севастопольської міської ради та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Ленинский районный суд АР Крым», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим та м. Севастополя, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в смт. Леніно по вул. Пушкіна, 33 АР Крим упродовж березня - грудня 2014 року продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим та м. Севастополя на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «федерального конституційного закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, громадянка України ОСОБА_3 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий досвід роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства російської федерації, перебуваючи в приміщенні так званого «Ленинского районного суда АР Крым» по вул. Пушкіна, 33, смт. Леніно, АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами законодавства російської федерації, 23.06.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 2-223/2014 та 12.05.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 5-44/2014, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави Російської Федерації.
		Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим та м. Севастополя на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
		Таким чином, ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, а саме державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Оскільки, керуючись ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), вона показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.
		Судовий розгляд проводився за обов`язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої. 
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
		Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
		Вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується дослідженими судом, у порядку ст. 358 КПК України матеріалами кримінального провадження, наданими прокурором для приєднання до матеріалів справи, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, а саме:
		- копією заяви про кримінальне правопорушення народного депутата України ОСОБА_9 (а.к.п. 117-164 Т.2);
		- копією листа голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.02.2015 року №30-2008/15 з додатками, з якого вбачається, що Указами Президента Російської Федерації від 13 листопада 2014 року № 719, від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» та від 02 січня 2015 року № 4 «Про призначення суддів федеральних судів, про представників Президента Російської Федерації в кваліфікаційних колегіях суддів суб`єктів Російської Федерації і про затвердження складу президії Далекосхідного окружного військового суду» призначено суддів Автономної Республіки Крим для здійснення правосуддя від імені Російської Федерації. Серед цих суддів 287 осіб раніше були обрані або призначені на посаду судді відповідно до законодавства України та склали присягу судді. Відповідно до частини 2 ст. 9, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, а особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом. Здійснення правосуддя іменем Російської Федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України є порушенням присяги судді. Крім того, в діях цих суддів вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада). (а.к.п. 165-174 Т.2);
		- копією клопотання від 25.05.2015 року про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні №42014000000001732 від 25.12.2014 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 255 КК України з додатками, в якому серед іншого зазначено про звернення з заявою до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ про призначення їх на посаду судді, при цьому, таку заяву подавала і ОСОБА_3 - суддя Ленінського районного суду АР Крим, зазначена під номером 36 даного клопотання. (а.к.п. 175-198 Т.2);
		- копією запиту до Адміністрації Президента України від 03.02.2015 №20/3-27027-14, в якому зазначено прохання про надання належним чином завірених копій указів Президента України про призначення (звільнення) з посади суддів судів розташованих у АР Крим та м. Севастополі, із значенням прізвищ громадян, серед яких також зазначено ОСОБА_3 (а.к.п. 204-210 Т. 2); 
		- копією відповіді Адміністрації Президента України №45-01/135 від 20.03.2015 року з додатками, наданої на запит, з зазначенням переліку осіб, які були призначені (переведенні) Указами Президента України на посади суддів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, серед яких зазначено ОСОБА_3 , яку призначено на посаду судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 18.10.2013 року №571 (а.к.п. 211-225 Т.2); 
		- копією відповіді Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на запит, в якому зазначено прізвища 53 суддів місцевих та апеляційних судів, які звертались з заявами про переведення до інших судів на території України, проте серед даних осіб ОСОБА_3 не зазначено. (а.к.п. 233-235 Т.3);
		- копією довідки щодо суддів місцевих та апеляційних судів АР Крим та м.Севастополя, які подали на розгляд до Вищої ради юстиції заяви про звільнення з посади за загальними обставинами, серед яких ОСОБА_3 відсутня. (а.к.п. 238-240 Т.2); 
		- згідно відповіді, наданої Адміністрацією Президента України на звернення Генеральної прокуратури України, ОСОБА_3 клопотання про вихід із громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходили (а.к.п. 132 Т.3);
		- повідомленням про підозру ОСОБА_3 за ч.1 ст.111 КК України, складеним 29.01.2016 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_10 (а.к.п. 133-137 Т.3);
		- Указом Президента України про призначення суддів від 18.10.2013 року №571/201, яким ОСОБА_3 призначено суддею Ленінського районного суду АР Крим строком на п`ять років (а.к.п. 141 Т.3);
		- постановою від 17.05.2016 року ОСОБА_3 оголошено у розшук (а.к.п. 153 Т.3);
		- протоколом огляду інтернет-видань від 12.10.2015 року, яким проведено огляд сайту http://sudact.ru/, на якому розміщено рішення суддів судів незаконно створеної Республіки Крим, з якого вбачається, що пошуком документів за прізвищем судді Ленінського районного суду АР Крим « ОСОБА_3 » виявлено постанову від 12.05.2014 у справі №5-44/2014 на 3 арк. та рішення від 23.06.2014 у справі №2-223/2014 на 3 арк. (а.к.п. 157-162 Т.3);
		- із долученого до протоколу огляду інтернет-видань від 12.10.2015 року «решения» від 23.06.2014 «дело №2-223/2014», вбачається, що зазначений документ винесено суддею «Ленинского районного суда Республики Крым» ОСОБА_3 іменем Російської Федерації, при винесенні якого вона керувалась «ст.ст. 194-199, 211 Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации» (а.к.п. 163-165 Т.3);
		- із долученого до протоколу огляду інтернет-видань від 12.10.2015 року «постановления» від 12.05.2014 «дело №5-44/2014», вбачається, що зазначений документ винесено суддею «Ленинского районного суда Республики Крым» ОСОБА_3 іменем Російської Федерації, при винесенні якого вона керувалась «ч. 3 ст. 12.8, ст.ст. 29.9, 29.10 КоАП РФ» (а.к.п. 166-168 Т.3);
		- ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2016 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно оголошеної у розшук ОСОБА_3 (а.к.п. 169 Т.3);
		- постановою про виділення матеріалів досудового розслідування від 20.09.2016 року, із кримінального провадження №42015000000001289 від 26.06.2015 виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (а.к.п. 170-176 Т.3);
		Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26.12.2016 року№1930/ДП-16, направлено подання на звільнення ряду суддів, серед яких зазначено і ОСОБА_3 (а.к.п. 57-61 Т.4);
		- Рішенням Вищої ради правосуддя №1121/0/15-17 від 11.05.2017 року, звільнено за вчинення істотного дисціплінарного проступку ряд суддів, серед яких зазначено і ОСОБА_3 . В даному рішенні зазначено, що Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим. Суддею ОСОБА_3 ухвалювалися рішення на підставі законодавства та іменем Російської Федерації, зокрема «постановление Ленинского районного суда АР Крым от 12 мая 2014 года дело №5-44/2014» (а.к.п. 3-26 Т.4);
		- публікацією на сайті «вопрос Президенту РФ», підтверджено звернення ОСОБА_3 до президента РФ з приводу виводу її зі штату суду та припинення нарахування заробітної плати з 01.01.2015 року при наявності «решения Высшей квалификационной колегии суддей РФ от 03.10.2014», яким її рекомендували на посаду судді «Ленинського районного суду Республики Крым» (а.к.п. 44 Т.4). 
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_3 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що ОСОБА_3 , будучи призначеною Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 на посаду судді Ленінського районного суду АР Крим, після окупації АР Криму окупаційними військами Російської Федерації допомагала іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації, сприяла окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомагала у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, що призвело до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилило заходи тимчасової окупації півострова, що підтверджується, зокрема, постановленими на підставі законодавства РФ за її участі судовими рішеннями, які були досліджені під час судового розгляду. 
		Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними суд не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади РФ, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».
		Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні. Тому доводи сторони захисту про недопустимість вказаних доказів суд вважає непереконливими та такими, що не знайшли свого підтвердження.
		Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_3 , як «судді» окупаційних органів влади РФ, достовірними доказами обвинувачення. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року ( у справі № 759/7443/17). 
		Судом також досліджено інші письмові докази, надані стороною обвинувачення, якими підтверджуються повноваження слідчих та прокурорів у даному кримінальному провадженні та дотримання строків досудового розслідування, а саме постанови про призначення (зміну) групи слідчих, постанови про призначення групи прокурорів та постанови про зупинення та відновлення досудового розслідування. 
		Також судом досліджено інші долучені прокурором документи у вказаному кримінальному провадженні, а саме:
		-копію паспорта громадянина України ОСОБА_3 142-143 Т.3);
		-декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік ОСОБА_3 , яка на момент її подання обіймала посаду помічника судді Київського апеляційного господарського суду (а.к.п. 144-146 Т.3);
		-анкету кандидата на посаду судді ОСОБА_3 (а.к.п. 147-151 Т.3);
		-витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого записів щодо ОСОБА_3 в даному реєстрі не значиться (а.к.п. 152 Т.3);
		-повістки про виклик ОСОБА_3 (а.к.п.33-35 Т.4);
		-особову картку ОСОБА_3 (а.к.п. 43 Т.4);
		При цьому, судом також досліджено інші надані стороною обвинувачення докази, які не спростовують та не підтверджують вчинення ОСОБА_3 інкримінованого їй кримінального правопорушення та будь-якого доказового значення не мають.
		Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Також Суд аналізуючи дотримання в цілому порядку визначеного КПК, зауважує, що Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі № 753 /11828/13-к вказав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
		У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).
		У цій справі порядок, встановлений КПК дотримано.
		Так, вимоги ст. 481 КПК виконані, адже повідомлення про підозру складене заступником Генерального прокурора від 29.01.2016 року, що спростовує доводи захисника про порушення процедури повідомлення про підозру судді.
		Дотримано положення ст. 216 КПК в редакції чинній на дату порушення кримінального провадження з якого виділено дане.
		Доводи захисту про те, що положення КПК щодо можливості заочного судового розгляду стосовно осіб, котрі перебувають на території РФ, без оголошення в міжнародний розшук, не ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є дійсними.
		Згідно з п. 20-1 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК можливо виділити три категорії підозрюваних, окрім неповнолітнього, стосовно яких могло здійснюватися спеціальне досудове розслідування на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо зазначеного у цьому пункті переліку злочинних діянь, у тому числі щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК, а саме: підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук; підозрюваного, який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; підозрюваного, стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.
		Відповідно, для здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, не ставилася вимога щодо оголошення цього підозрюваного у міждержавний та/або міжнародний розшук.
		При цьому, виходячи з міжнародно-правових актів та національного законодавства, тимчасова окупація частини території України внаслідок збройної агресії РФ не змінює статусу АР Крим, що залишається територією суверенної держави Україна.
		Разом з тим слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва під час розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування встановив, що за наявними фактичними даними підозрювана постійно перебуває на тимчасово окупованій території України - в АР Крим.
		А тому Суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваної, котра постійно перебувала на тимчасово окупованій території України - в АР Крим, без оголошення її в міжнародний розшук відповідає приписам пункту 20-1 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК та не може свідчити про порушення гарантій щодо заборони дискримінації згідно з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції.
		Обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, у ньому викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а також інші відомості, передбачені ч. 2 вказаної статті.
		Копії цього процесуального документа відповідно до приписів ч. 2 ст. 297-5 КПК України були вручені захиснику.
		Що стосується процедури спеціального судового провадження, то аналізуючи наявні в матеріалах провадження докази на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченої ОСОБА_3 до суду які, зокрема, опубліковувались у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала, чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для неї.
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 
		Натомість, обвинувачена ОСОБА_3 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Суд вважає, що наявні у кримінальному провадженні документи свідчать про відмову обвинуваченої ОСОБА_3 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_3 та фактів з цього приводу.
		Громадянство України ОСОБА_3 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає. 
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Як вбачається із ст. 4 згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ від 21.03.2014 року, з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч.ч. 2 , 5 ст. 9).
		Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_3 продовжуючи з квітня по 31.12.2014 року роботу у складі незаконного органу судової влади РФ на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ, як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 20 лютого 2014 року за нею автоматично визнається громадянство РФ і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалась. 
		Судом при цьому взято до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
		Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_3 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею, як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_3 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
		Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_3 відмовитись від громадянства України суду надано не було. 
		Також, у суду не виникає сумніву щодо статусу ОСОБА_3 станом на дату тимчасової окупації РФ території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, як судді Ленінського районного суду АР Крим, оскільки вказане повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: Указом Президента України про призначення суддів від 18.10.2013 року №571/2013, яким ОСОБА_3 призначено суддею Ленінського районного суду АР Крим строком на п`ять років та Рішенням Вищої ради правосуддя №1121/0/15-17 від 11.05.2017 року, яким ОСОБА_3 звільнено з посади судді Ленінського районного суду АР Крим, за вчинення істотного дисциплінарного проступку.
		Будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 , маючи таку можливість, зверталась із заявами про переведення до іншого суду на території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами, суду надано не було. 
		Крім цього, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Ленінського районного суду АР Крим, упродовж травня-липня 2014 року, як «суддя» незаконно створеного «Ленинского районного суда Республики Крым» прийняла на себе повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується копіями судових рішень, постановлених ОСОБА_3 , а саме: постановою від 12.05.2014 у справі №5-44/2014 та рішенням від 23.06.2014 у справі №2-223/2014.
		Використання ОСОБА_3 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Ленінського районного суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними у зазначених «судових рішеннях». 
		Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
		Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Кримінальним законом встановлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
		Отже, здійснення ОСОБА_3 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки своїми рішеннями вона допомогла іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації, що забезпечило окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомогло у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, що призвело до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилило заходи тимчасової окупації півострова, а відтак надання ним допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.
		Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_3 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки судді в галузі права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя.
		На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_3 з надання допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_3 , будучи обраною на посаду судді Ленінського районного суду АР Крим строком на п`ять років, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, не склала своїх повноважень судді Ленінського районного суду АР Крим, як суддя не вчинила жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжувала здійснювати «правосуддя», як суддя «Ленинского районного суда Республики Крым» перебуваючи на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» у складі незаконно утвореного «Ленинского районного суда Республики Крым», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави. 
		Враховуючи викладене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд, приходить до висновку про повну доведеність провини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та кваліфікує її дії відповідно за ч. 1 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
		Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд у відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав і її основоположних свобод не встановлено.
		При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвала всі правові відносини з державою, яка надала їй право діяти від її імені, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.
		Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Також, суд враховує, дані, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_3 , яка, здійснювала «правосуддя» від імені держави, яка окупувала та анексувала частину території України, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного нею кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_3 маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань, вчинила державну зраду, вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у межах санкції ч.1 ст.111 КК України, у виді позбавлення волі, з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна.
		Підстав для звільнення від кримінальної відповідальності (за відсутності вмотивованого клопотання), звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень) як ним самим так і іншими особами. 
		Дане остаточне покарання (позбавлення волі з конфіскацією майна), визначене ОСОБА_3 на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
		Керуючись ст. ст. 323, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити їй покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту фактичного затримання в порядку виконання даного вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченої та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. 
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасникам кримінального провадження роз`яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання. 
		Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному сайті Дніпровського районного суду міста Києва.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...