Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1237/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2024. Зареєстровано: 08.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2024.
Дата набрання законної сили: 26.03.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		 
		майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
		e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
		код ЄДРПОУ 03499916 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"20" лютого 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1237/23 
		Господарський суд Житомирської області у складі:
		судді Соловей Л.А. 
		при секретарі секретаря судового засідання: Васильєвій Т.О.,
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: не з`явився; 
		від відповідача: не з`явився;
		від третьої особи: не з`явився; 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
		за позовом Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Північна" Концерну "Військторгсервіс" (м.Київ) 
		до Приватного підприємства "Вода України" (м.Житмоир)
		за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (м.Рівне)
		про стягнення 457607,35грн. 
		 
		 
		Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Північна "Концерну "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Вода України" заборгованості у розмірі 457607,35грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідшкодування відповідачем вартості спожитих комунальних послуг.
		Ухвалою суду від 06.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13.11.2023.
		У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що на протязі 2 років з моменту укладення договору оренди питання заборгованості за теплопостачання позивачем не піднімалось, рахунки та/або претензії з цього приводу на адресу відповідача не надходили, вимога про укладення додаткового договору в порядку п.5.11. договору не пред`являлась. Також зазначає, що позивач не надав суду належні та допустимі докази наявності заборгованості. Крім того, звертає увагу, що Господарським судом м.Києва було відкрито провадження у справі №910/12006/23 про стягнення з Концерну "Військторгсервіс" заборгованості по теплопостачанню на користь Новогуйвинського ВЖРНЕП в розмірі 336 319,60грн, тобто надавач послуг визначив боржником саме концерт "Військторгсервіс", а не ПП "Вода України". Відповідно у позивача виникає теоретична можливість звернутись до відповідача з позовом про відшкодування вартості комунальних послуг виключно в порядку регресу (а.с.75-77).
		У відповіді на відзив позивач зауважив, що не підписання договору на відшкодування комунальних витрат та неотримання рахунку не звільняє відповідача від виконання обов`язку з оплати за фактично надані послуги. Не відшкодування відповідачем коштів наносить підприємству Міністерства оборони України збитки, адже північна філія Концерну "Військторгсервіс" виплачує борг за відповідача в сумі 122 000,00грн (а.с.85-85).
		Ухвалою суду від 13.11.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 04.01.2024 (включно), та відкладено підготовче засідання на 12.12.2023.
		24.11.2023 від третьої особи надійшов відзив, у якому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях погоджується з позицією балансоутримувача, що орендар відповідно до умов договору оренди орендує приміщення площею 416,3 кв.м., будь-які зміни в частині зміни площі не вносились, тому відшкодування витрат на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг має розраховуватись пропорційно зайнятій площі. Разом з тим вказує, що зі змісту позовної заяви не вбачається, за який саме період стягується заборгованість, як здійснювались нарахування (пропорційно зайнятій площі чи іншим методом) чи входить в розмір заборгованості частина суми, стягнутої відповідно до рішення господарського суду м.Києва по справі №910/1436/21. Також вважає, що зі сторони орендаря є неналежне виконання умов договору оренди, оскільки відповідно до п.5.11. договору саме обов`язком орендаря є укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку. Крім того, жодним документом відповідач не підтвердив, що послуги з теплопостачання йому не надавались, або надавались не якісно (а.с.95-96).
		Відповідач у запереченні на відповідь на відзив вважає, що позивачем не доведено за який період відповідач виплачує борг у розмірі 122 000,00грн. Цілком можливо, що ця сума почала формуватись до дня укладення договору, тобто до 17.10.2019; ціну позову в даному судовому процесі позивач має чітко обґрунтувати належними та допустимими доказами (а.с.100-102). 
		У відповіді на відзив третьої особи відповідач визнав, що додатковий договір про відшкодування комунальних послуг між сторонами не підписувався. Відповідно обов`язок погашати витрати по комунальним послугам у відповідача не виник (а.с.103-104). 
		Ухвалою суду від 12.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1237/23 до судового розгляду по суті на 29.01.2024.
		У судовому засіданні 29.01.2024 розпочато розгляд справи по суті та відкладено розгляд справи на 20.02.2024.
		12.02.2024 від відповідача надійшла заява про надання доводів та міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду (а.с.151).
		Представник позивача у судове засідання не з`явився, 19.02.2024 до суду подав додаткове пояснення та заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 
		Представник третьої особи у судове засідання не з`явився.
		Дослідивши матеріали справи, господарський суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Як вбачається з матеріалів справи, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирських областях (третя особа/орендодавець) та Приватним підприємством "Вода України" (відповідач/орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №24-у від 17.10.2019, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме - індивідуально визначене майно - будівля магазину №7 площею 416,3кв.м. (літ.А), що перебуває на балансі дирекції "Дім побуту та торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (позивач/балансоутримувач), належить до сфери управління Міністерства оборони України та знаходиться за адресою: Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 6-А, реєстровий номер 33689922.31.АААЕВ3156316, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2019 і становить за незалежною оцінкою 949 165,00грн без ПДВ.
		Відповідно до п.1.2. договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення магазину з продажу товарів, крім товарів підакцизної групи - 338,4кв.м., непродовольчих товарів та продовольчих товарів підакцизної групи - 77,9кв.м.
		Згідно із п.2.1. договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
		Пунктом п.5.11. договору сторони погодили, що оренди орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку.
		У п.10.1. договору оренди визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 17.10.2019 року до 17.09.2022 року включно.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його після закінчення строку дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначене оформляється договором про внесення змін до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору (абз.2 п.10.4. договору оренди).
		На виконання умов договору 17.10.2019 між Приватним підприємством "Вода України" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирських областях було підписано акт приймання-передавання орендованого майна, відповідно до якого орендодавець та балансоутримувач передали, а орендар прийняв в строкове користування нерухоме майно - будівлю магазину №7 площею 416,3кв.м. (літ.А), що на балансі дирекції "Дім побуту та торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", належить до управління Міністерства оборони України та знаходиться за адресою: Житомирська область, смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 6-а, реєстровий номер 33689922.31.АААЕВ3156316 (а.с.21).
		У період дії військового стану договір оренди нерухомого майна №24-у було автоматично продовжено.
		Як стверджує позивач, він неодноразово направляв на електронну адресу відповідача для підписання договір на відшкодування комунальних послуг. Однак, договір на відшкодування комунальних витрат з відповідачем укладено не було.
		У березні 2023 року Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Північна" Концерну направив відповідачу претензію №95 від 02.03.2023, в якій вимагав протягом 5 календарних днів з дня отримання листа підписати договір про відшкодування витрат балансоутримувача, а також повідомив, що у разі невиконання даної вимоги буде ініційоване дострокове розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №24-у від 17.10.2019, з подальшим зверненням до суду з позовом про відшкодування витрат за надані комунальні послуги (а.с.26-27).
		Враховуючи, що відповідач договір про відшкодування витрат балансоутримувача не підписав, а також відмовився від оплати за спожиті комунальні послуги Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Північна" Концерну звернувся з позовом до суду про стягнення з орендаря 457 607,35грн вартості наданих комунальних послуг (послуги з теплопостачання) за період з 2019 року по квітень 2023 року.
		 
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		У даному випадку між сторонами виник спір стосовно обсягу та вартості спожитих відповідачем, однак не оплачених комунальних послуг, що нараховані позивачем, як балансоутримувачем цього майна, за період користування орендованим приміщенням на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності 24-у від 17.10.2099.
		Обов`язок орендаря (наймача) майна, зокрема державної форми власності , здійснювати оплату (компенсувати балансоутримувачу) витрат на комунальні послуги в орендованому приміщенні та витрат на утримання орендованого майна випливає з положень:
		- статті 759 Цивільного кодексу України - щодо змісту правовідносин, що виникають з договору оренди;
		- статті 174 Господарського кодексу України та статті 11 ЦК України - щодо підстав для виникнення господарських зобов`язань (цивільних прав та обов`язків);
		- пунктів 3, 11 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) - щодо складу плати за оренду індивідуально визначеного майна, до якого не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно, а також щодо порядку розподілу витрат на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам, організаціям, і тощо
		Наведений обов`язок у спірних правовідносинах випливає також з п.5.11. договору оренди.
		При цьому обов`язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг (хоча умова щодо цього узгоджена сторонами в пункті 5.11. договору оренди) випливає також з положень ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній з 01.05.2019), відповідно до якої споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
		Разом з тим, суд зазначає, що правова природа цих зобов`язань - що виникають з надання/споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання/спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону щодо надання/споживання/підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 ЦК України.
		Так, ст.901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
		Згідно із ч.1 ст.903 ЦК України, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
		Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		Згідно позиції, наведеної Верховним Судом у постанові від 07.06.2022р. у справі №911/27/21, яка узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.11.2021р. у справі №915/208/20, від 03.06.2022р. у справі №915/104/21, обов`язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг (хоча умова щодо цього узгоджена сторонами в договорі оренди) випливає також з положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до яких споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
		Правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - договірний. Тобто, за відсутності доказів факту надання/отримання та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає.
		Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
		А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.
		Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Отже, стверджувані позивачем обставини щодо споживання відповідачем відповідних послуг в орендованому приміщенні на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов`язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.
		В обґрунтування розміру заявлених комунальних витрат за спожиті послуги теплопостачання у загальному розмірі 457 607,35грн, позивач долучив до матеріалів справи копію рішення Господарського суду м.Києва від 03.12.2021 у справі №910/1436/21, згідно якого стягнуто із Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Північна" Концерну "Військторгсервіс" на користь Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства 122 287,75грн боргу (а.с.54-55) та акти надання послуг, складені балансоутримувачем в односторонньому порядку, за наступний період:
		- акт надання послуг №327 від 28.02.2021 на суму 13 617,89грн (теплопостачання за січень 2021) ;
		- акт надання послуг №507 від 28.02.2021 на суму 12 911,00грн (теплопостачання за лютий 2021);
		- акт надання послуг №602 від 01.04.2021 на суму 6 791,59грн (теплопостачання за березень 2021);
		- акт надання послуг №983 від 30.04.2021 на суму 2 089,74грн (теплопостачання за квітень 2021);
		- акт надання послуг №1364 від 29.08.2023 на суму 66 895,85грн (теплопостачання за жовтень-грудень 2021);
		- акт надання послуг №1294 від 15.08.2023 на суму 103 210,39грн (теплопостачання січень-квітень 2022 року + донарахування за 2022 рік);
		- акт надання послуг №1873 від 30.11.2022 на суму 2 234,51грн (теплопостачання жовтень 2022);
		- акт надання послуг №1537 від 30.11.2022 на суму 22 056,43грн (теплопостачання листопад 2022);
		- акт надання послуг №114 від 30.01.2023 на суму 27 381,14грн (теплопостачання грудень 2022);
		- акт надання послуг №229 від 01.02.2023 на суму 27 710,48грн (теплопостачання за січень 2023);
		- акт надання послуг №457 від 31.03.2023 на суму 21 155,68грн (теплопостачання за лютий 2023);
		- акт надання послуг №585 від 01.04.2023 на суму 23 640,94грн (теплопостачання за березень 2023);
		- акт надання послуг №826 від 31.05.2023 на суму 5 623,96грн (теплопостачання за квітень 2023) (а.с.41-53).
		Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
		За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
		Однак із змісту копій поданих позивачем актів вбачається, що в них відсутні особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача, при цьому матеріали справи не містять жодних доказів направлення (надання) відповідачу таких актів для підписання. Окрім того, відповідачем факт надання позивачем послуг на заявлену суму не визнається.
		Відповідно до ч.1-3 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
		17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст.79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17). 
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
		Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а позивачем не було надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу комунальних послуг (послуги з теплопостачання) за період з жовтня 2019 по квітень 2023 у загальному розмірі 457 607,35грн їх склад, обсяг і вартість, як-то акти приймання-передачі наданих послуг за відповідний період (оформлені належним чином), виставлені постачальниками рахунки за надані спірні послуги саме відповідачу, обґрунтовані розрахунки обсягу і вартості наданих послуг, здійснені пропорційно до займаної відповідачем площі.
		Також, позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що балансоутримувач взагалі поніс якісь витрати, пов`язані безпосередньо з утриманням орендованого нерухомого майна - будівлі магазину №7, площею 416,3кв.м. та знаходиться за адресою: Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 6-А.
		Долучені до матеріалів справи копії рахунків на оплату, які виставлялись позивачу для оплати Новогуйвинським ВЖРЕКП (а.с.119-127) суд не приймає в якості належних доказів, оскільки у рахунках відсутня адресна інформація, площа опалювальних приміщень, що не дає змогу ідентифікувати, що послуги з теплопостачання надавались за адресою: смт.Новогуйвинське, вул.Миру, 6-А, тобто на об`єкт, який орендує ПП "Води України".
		Наданий позивачем до матеріалів справи договір №58 про надання комунальних послуг від 01.10.2007 (а.с.72), що укладений між Новогуйвинським ВЖРЕКП та Житомирською філією "Військторгсервіс" також не містить жодних відомостей про об`єкт, за яким надаються комунальні послуги, в т.ч. послуги з теплопостачання.
		Суд враховує, що Новогуйвинське виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне комунальне підприємство у серпні 20223 року зверталось до Господарського суду м.Києва з позовом про стягнення з Концерну "Військторгсервіс" в особі філія "Північна" Концерну "Військторгсервіс" заборгованості у розмірі 335 319,60грн за надані комунальні послуги на підставі договору №58 від 01.10.2007. 
		Натомість, рішенням Господарського суду м.Києва від 15.11.2023 (набрало законної сили 06.12.2023) у справі №910/12006/23 в задоволенні позову Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства до Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Північна" Концерну "Військторгсервіс" про стягнення 335 319,60грн відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог та ненаданням належних доказів.
		Крім того, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що судовим рішенням від 03.12.2021 у справі №910/1436/21 підтверджено заборгованість у розмірі 122 287,75грн, яка утворилась за період з 2019 по 01.01.2021.
		Так, зі змісту рішення Господарського суду м.Києва у справі 910/1436/21 не вбачається за який саме період виникла заборгованість, а також у рішенні не зазначено перелік об`єктів - приміщень, будівель, за якими надавались комунальні послуги.
		Разом з тим, рішенням у справі №910/1436/21 встановлено, що отримання філією "Північна" Концерну "Військторгсервіс" послуг згідно договору №58 про надання комунальних послуг від 01.10.2007 підтверджується актами надання комунальних послуг за серпень-вересень 2019 року, а також актом за жовтень 2020 року. 
		Таким чином, заборгованість у розмірі 120 496,44грн, яка стягнута з позивача за рішенням Господарського суду м.Києва від 03.12.2021 у справі №910/1436/21 частково утворилась д о моменту укладання з відповідачем договору оренди від 17.10.2019, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
		Слід також відзначити, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях у відзиві на позовну заяву від 23.11.2023 зазначило, що зі змісту позовної заяви та додатків до неї не вбачається , за який саме період стягується заборгованість чи здійснювалось нарахування (пропорційно зайнятій площі чи іншим методом), чи входить в розмір заборгованості по даній справі частина суми, стягнутої відповідно до рішення Господарського суду м.Києва у справі №910/1436/21.
		Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що ухилення орендаря від укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку є порушенням зобов`язання, передбаченого договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. При цьому, невиконання такого зобов`язання не звільняє відповідача від обов`язку укласти відповідний договір і після спливу визначеного 15-денного строку протягом всього строку оренди.
		Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
		За змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищевикладене та те, що як було встановлено судом у процесу розгляду справи, недоведеними є з боку позивача факти надання комунальних послуг (послуги з теплопостачання) за період з 2019 по квітень 2023 року у загальному розмірі 457 607,35грн, то у відповідача відсутній обов`язок щодо оплати спірних комунальних послуг на заявлену суму, і позивачем у процесу розгляду справи не було надано суду жодних належних та допустимих доказів виникнення такого обов`язку відповідача з інших підстав, а тому відповідно позовна вимога позивача до відповідача про стягнення 457 607,35грн заборгованості є недоведеною та не може бути задоволена судом. При цьому, із наявних у матеріалах справи доказів суд самостійно не може встановити наявність простроченої заборгованості відповідача за спожиті послуги теплопостачання та їх розмір, у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.
		Судові витрати, відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
		 
		Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. 
		Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне рішення складено: 05.03.24 
		 
		Суддя Соловей Л.А. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Віддрукувати: 
		1- у справу;
		2- позивачу через "Електронний суд";
		3- відповідачу код ЄДРПОУ 36548810 (рек);
		4- третій особі через Електронний суд".

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...