Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/293/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2024. Зареєстровано: 08.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.03.2024.
Дата набрання законної сили: 07.03.2024
Номер судового провадження: К/990/1158/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 березня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 480/293/20
		адміністративне провадження № К/990/1158/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,
		суддів: Білоуса О.В., Блажівська Н.Є.,
		розглянувши  в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2023 року (судді: Бартош Н.С., Присяжнюк О.В., Подобайло З.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій, -                                                  в с т а н о в и в :
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області, відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 №0008261303 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» у розмірі 461436,81 грн;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 №0008431303 про зобов`язання сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 13583,64 грн;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 №0008291303 про застосування та зобов`язання сплати штрафної санкції у розмірі 170 грн;
		- визнати протиправним та скасувати рішення від 08.07.2019 № 0008231303 про застосування та зобов`язання сплати штрафної санкції у розмірі 5299,44 грн;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 №0008301303 про застосування та зобов`язання сплатити штрафну санкцію у розмірі 510 грн;
		- визнати протиправним та скасувати рішення від 09.07.2019 №0008441303 про застосування та зобов`язання сплатити штрафну санкцію у розмірі 340 грн.
		Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2023 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено в повному обсязі.
		Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Доводи такої касаційної скарги зводяться до того, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, а відтак, такі дії помилково були кваліфіковані судом апеляційної інстанції як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи, адже відповідна діяльність (метою якої є саме отримання прибутку) для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а до самого позивача мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи-підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
		Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі №826/14391/16 та від 23.05.2022 року у справі №810/3116/18.
		Відзиву на касаційні скарги до суду не надходило.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне: ГУ ДФС у Сумській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено Акт від 10.06.2019 №642/18-28-13-03-10/3050307653/136.
		Під час проведення такої перевірки контролюючий орган встановив, що у 2018 році, окрім видів діяльності, вказаних у податковій декларації платника єдиного податку, позивач 23 рази здійснював продаж нерухомого майна (садові будинки), і в результаті отримав дохід у сумі за ознакою « 104» за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у сумі 5 686 856,00 грн (у 2016 виплачено 2812935,00 грн, у 2017 виплачено 911658,00 грн, у 2018 - 1962262,00 грн).
		Всі об`єкти нерухомості було реалізовано на підставі наявних даних державного реєстру об`єктів нерухомості та нотаріально завірених договорів купівлі - продажу квартир, де продавцем зазначено ОСОБА_1 як фізичну особу. Аналогічні відомості щодо власника таких об`єктів нерухомості містять як Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, так і рішення Виконавчих комітетів відповідних місцевих рад як підстави їх видачі.
		За даними АІС «Податковий блок» протягом 2016-2018 років громадянином ОСОБА_1 за операціями з купівлі- продажу нерухомого майна був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5% (у 2016 у розмірі 141396,75 грн, у 2017 у розмірі 45214,00 грн, у 2018 у розмірі 55072,27 грн) та військовий збір за ставкою 1,5% (у 2016 у розмірі 42269,03 грн, у 2017 році у розмірі 13564,38 грн, у 2018 у розмірі 7537,59 грн).
		З метою витребування документів первинного обліку на адресу позивача направлявся лист від 28.02.2019 № 1683/ФОП/18-28-13-03, у відповідь на який позивач повідомив про вилучення всіх документів працівниками податкової міліції.
		У подальшому, після надання доступу до матеріалів кримінального провадження, в частині ознайомлення із вилученими у позивача документами, посадовою особою контролюючого органу, яка проводила перевірку, не було встановлено наявність первинних документів, які б підтверджували понесені позивачем на будівництво реалізованих житлових будинків витрати.
		Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області службовою запискою від 15.05.2019 №152/18-28-23-14 було повідомлено контролюючий орган про те, що відповідно до ухвали від 13.12.2018 слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми у кримінальному провадженні №32018200000000075 експертами Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса була проведена комісійна судова будівельно-технічна та оціночно-будівельна експертиза, за результатами якої складено висновок від 13.05.2019 №2097/2098/876-891. 
		На підставі даних означеного вище висновку експертизи, а також інших документів, досліджених під час перевірки, контролюючим органом було встановлено суму заниження позивачем валового доходу від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 24 277 692,00 грн. 
		Окрім того, за даними реєстру нерухомого майна за період з 01.01.2018 по 30.04.2018 громадянин ОСОБА_1 реалізував ще 3 житлові будинки в Сумській області, ринкова вартість яких згідно з Висновком експертизи складає 5  250  723 грн.
		Згідно з інформацією Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області саме ОСОБА_1 значиться забудовником та надавав декларації про готовність таких об`єктів до експлуатації, що підтверджується Деклараціями про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта.
		У зв`язку із зазначеними вище обставинами щодо заниження чистого оподатковуваного доходу за 2018 рік за рахунок невідображення у податковій звітності доходу від продажу будинків, контролюючий орган також дійшов висновку про заниження позивачем суми військового збору за 2018 рік на суму 369 149,45 грн та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на 137 602,08 грн.
		Також, ФОП ОСОБА_1 були допущені випадки порушення строків сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з єдиного внеску протягом строків, визначених п.8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
		Як наслідок, на підставі акта перевірки контролюючим органом були прийняті:
		- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 0008261303, яким позивачу збільшення суму грошового зобов`язання за «військовий збір» у розмірі 461436,81 грн;
		- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 0008431303, яким позивачу донараховано зобов`язання зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 13583,64 грн;
		- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 0008291303 про застосування штрафної санкції у розмірі 170 грн;
		- рішення від 08.07.2019 № 0008231303 про застосування штрафної санкції у розмірі 5299,44 грн;
		- податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 № 0008301303 про застосування штрафної санкції у розмірі 510 грн;
		- рішення від 09.07.2019 №0008441303 про застосування та зобов`язання сплати штрафної санкції у розмірі 340 грн.
		Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснювалась систематична господарська діяльність з будівництва та реалізації збудованих об`єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, що є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. У зв`язку з чим, контролюючий орган, нараховуючи позивачу суми податкових зобов`язань, правомірно застосував до спірних правовідносин норми податкового законодавства, що регулюють оподаткування фізичних осіб-підприємців.
		Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши про те, що контролюючим органом не доведено правомірності висновків акту перевірки щодо необхідності визначення доходу та формування податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб для позивача за правилами для фізичних осіб-підприємців, адже фізична особа, перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності, може здійснювати договірні відносини також від свого імені.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Верховний Суд неодноразово досліджував ознаки, притаманні підприємницькій діяльності у контексті здійснення фізичною особою (як зі статусом, так і без статусу «фізичної особи-підприємця») господарської діяльності, а також порядок сплати такими особами податків та обов`язкових платежів, зокрема, і у пов`язаних із цим спором справах № 480/4636/19 та 480/294/20. Вказані справи пов`язані як предметом (оскаржувані у таких справах рішення були прийняті контролюючим органом на підставі одного Акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 10.06.2019 №642/18-28-13-03-10/3050307653/136), так і суб`єктним складом, а відтак, з урахуванням принципу обов`язковості судових рішень, колегія суддів не може залишити поза увагою (оминути) викладені у них висновки.
		Так, аналізуючи доводи позивача про те, що в межах спірних правовідносин з реалізації нерухомого майна він діяв як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, Верховний Суд вказав наступне.
		«Фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Слід зазначити, що набуття фізичною особою правового статусу «фізична особа-підприємець» це не обмеження такої особи у її конституційних правах щодо свободи підприємницької діяльності, а насамперед набуття такого юридичного статусу, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, слід враховувати, що згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності, та, хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб`єктом господарювання своїх обов`язків, взятих на себе зобов`язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки.
		У справі, що розглядається, судами встановлено, а позивачем не заперечується, що у періоді, що перевірявся контролюючим органом в межах проведеної перевірки, ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, платником спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (2 група зі сплатою єдиного податку у розмірі 20,0 %) та сплачував єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за видами діяльності: 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.32 Установлення столярних виробів, 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
		У межах спірних правовідносин, всі об`єкти нерухомості були реалізовані позивачем на підставі наявних в матеріалах справи копій нотаріально завірених договорів купівлі-продажу нерухомого майна, де продавцем значиться ОСОБА_1 , як фізична особа, та який є власником реалізованої нерухомості.
		Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
		Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності. Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
		Стаття 50 Цивільного кодексу України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. 
		Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
		Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно з частиною другою статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
		За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
		Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
		Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.
		У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
		В даному випадку положення ПК України не суперечать положенням Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, оскільки не містять вимог щодо примусового характеру набуття фізичною особою статусу «фізичної особи-підприємця» за здійснення нею діяльності, яка не має ознак підприємницької, але встановлюють для неї відповідні обов`язки, з урахуванням обсягів та форм здійснюваної діяльності, меж її здійснення, щодо зміни такого правового статусу особи у відповідних правовідносинах, зокрема, для продовження здійснення обраного виду господарської діяльності в межах чинного законодавства, а також - щодо сплати податків та обов`язкових платежів, у разі здійснення такою особою діяльності, яка відповідає визначеним чинним податковим законодавствам критеріям (зокрема, щодо розмірів доходів отриманих фізичною особою за відповідний податковий період, протягом року сума операцій з постачання товарів/послуг, які є об`єктом оподаткування ПДВ, перевищила 1 000 000,00 грн тощо).
		Враховуючи наведене, в даному випадку комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна (судами встановлено, що позивачем було реалізовано двадцять три будинки) слід кваліфікувати саме як систематичну підприємницьку діяльність.
		При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов`язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.
		Варто також відзначити, що суди в питаннях оподаткування (зокрема, доходів отриманих позивачем за відповідний податковий період, обов`язку зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах) мають виходити з того, що відсутність у особи відповідного правового статусу у таких правовідносинах через нехтування такою встановленими законодавчими вимогами та відсутністю правового механізму примусу, не може слугувати перешкодою для застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, адже законодавець, формулюючи зміст статті 177 ПК України, з огляду на загально-правовий принцип добросовісності, не міг передбачати таку протиправну поведінку платника податку, який ігноруватиме положення чинного податкового законодавства і здійснюватиме по своїй суті підприємницьку діяльність в межах спірних правовідносин не як фізична особа-підприємець, при цьому маючи такий правовий статус у період, що перевірявся контролюючим органом.
		Подібна поведінка особи, вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов`язку). Відповідні умови можуть створюватися на будь-яких стадіях господарської діяльності, навіть до її фактичного початку. Вжите в пункті 109.1 статті 109 ПК України словосполучення «невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи» може стосуватися: 1) намагання не виконати податковий обов`язок, що вже покладено на особу з огляду на певний статус чи вчинення нею певних дій (наприклад, ненарахування чи несплата податку, який має бути сплачено за відповідних обставин); 2) запобігання виникненню такого обов`язку в майбутньому. Фактично, особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог статті 177 ПК України щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, їх мета - невиконання податкового обов`язку шляхом мінімізації податкових зобов`язань зі сплати ПДФО та ПДВ та  відповідно до пункту 109.1 статті 109 кваліфікуються як протиправні діяння.
		Визнання правомірними діянь осіб, які отримують податкові переваги за рахунок протиправної поведінки, є неприпустимим.
		З огляду на наведене вище обґрунтування колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися саме як підприємницька, до нього мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи-підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України, а формальне незазначення позивачем в межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для звільнення від оподаткування здійснюваної ним діяльності у встановленому податковим законодавством розмірі.
		Наведене правозастосування цілком відповідає позиції Верховного Суду , підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.
		Оцінюючи посилання ОСОБА_1 на допущені контролюючим органом порушення при призначенні перевірки на підставі наказу відповідача від 21.05.2019 № 977 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 » правомірність прийняття якого, на переконання позивача, є невстановленою, а також, що перевірку було проведено фактично в рамках кримінального провадження ,з урахуванням чого така повинна була бути призначена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, Верховний Суд вказав на те, що використання окремих матеріалів кримінального провадження під час проведення перевірки не свідчить про те, що така перевірка має бути призначена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, більш того, у межах спірних правовідносин у контролюючого органу були наявні правові підстави для проведення перевірки у відповідності до положень підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України обумовленні ненаданням позивачем відповідних пояснень та підтверджуючих документів на обов`язковий запит контролюючого органу. 
		З урахуванням наведеного вище Верховний Суд констатував наявність у контролюючого органу правових підстав для призначення перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України та у відповідності до наказу від 21.05.2019 № 977 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 ». 
		Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі №813/8801/14).
		Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Як у справах №480/4636/19 та №480/294/20, так і у цій справі позивач не наводить обґрунтованих доводів на спростування висновків суду щодо правомірності прийняття відповідачем наказу від 21.05.2019 № 977 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 » та проведення відповідної податкової перевірки, а, відтак, колегія суддів не вбачає підстав для повторного аналізу та дослідження такого питання. 
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав на необґрунтованість позовних вимог. В свою чергу, Другий апеляційний адміністративний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З урахуванням вищенаведеного постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2023 року підлягає скасуванню, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року - залишенню в силі.
		Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задовольнити.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2023 року скасувати.
		Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуюча суддя:                                                                               І.Л. Желтобрюх
		Судді:                                                                                                     О.В. Білоус
		                                                                                                               Н.Є. Блажівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...