Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/3036/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2024.
Дата набрання законної сили: 05.03.2024
Номер судового провадження: 14-2цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		 
		                                                                      
		                                                                      
		 
		У Х В А Л А                
		05 березня 2024 року                                                                            
		м. Київ
		Справа № 756/3036/20
		Провадження № 14-2цс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Воробйової І. А.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., 
		Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., 
		Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,  Шевцової Н. В.,  
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест cервіс», ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, поновлення права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння
		за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест cервіс» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів 
		Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
		 
		 
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест cервіс» (далі - ТОВ «Мегаінвест cервіс»), ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, поновлення права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 уклав з Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк»), кредитний договір 
		№ 49.10/18/11-КМК, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 000 грн зі сплатою 20 % річних з терміном повернення 
		до 29 вересня 2016 року. 
		З метою забезпечення зобов`язань за цим кредитним договором 30 вересня 2011 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 49.10/18/11-ПМК, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком за виконання зобов`язаннь ОСОБА_1 . 
		Також 30 вересня 2011 року вони уклали з банком договір іпотеки № 49.10/18/11-ЗМК, відповідно до якого на забезпечення зобов`язань 
		ОСОБА_1 за кредитним договором передали в іпотеку належну їм на праві спільної власності квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта банк» право вимоги за кредитом та забезпечувальними договорами.
		У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 30 вересня 2011 року № 49.10/18/11-КМК ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
		Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитом у розмірі 457 255,78 грн, суму заборгованості за відсотками в розмірі 
		113 254,73 грн, а всього - 570 510,51 грн; стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитом у розмірі 352 421,84 грн, суму заборгованості за відсотками 18 237,47 грн, всього - 370 659,31 та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 2 037,00 грн судових витрат з кожного.
		27 серпня 2019 року ПАТ «Дельта банк» передало за договором купівлі-продажу № 1806/К ТОВ «Мегаінвест cервіс» право вимоги за кредитним договором, а також листом від 28 серпня 2019 року повідомило ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про те, що з 27 серпня 2019 року всі платежі за кредитним договором необхідно сплачувати на рахунок нового кредитора ТОВ «Мегаінвест cервіс». Банк також відступив ТОВ «Мегаінвест cервіс» право вимоги за договором поруки та іпотеки. У подальшому їм стало відомо, що 
		06 вересня 2019 року ТОВ «Мегаінвест cервіс» було продало за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 належну їм у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що була предметом іпотеки.
		Вважали, що відчуження належної їм на праві власності квартири відбулося з порушенням Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині визначених вимог щодо договору купівлі-продажу, статті 38 Закону України «Про іпотеку», статті 55 Закону України «Про нотаріат», пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 25 грудня 
		2015 року № 1127, зокрема їм не надсилалось письмове повідомлення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, продаж здійснено без згоди іпотекодавців за ціною, яка значно нижча за ринкову ціну цієї нерухомості.
		Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 
		Тверською І. В.;
		- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на їх користь спірну квартиру;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 48558911 від 06 вересня 2019 року 13:28:32, номер запису про право власності 33112144 від 06 вересня 2019 року 12:29:11, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 
		Тверською І. В., яка зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;
		- поновити право власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно.
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року позов  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс», як іпотекодержателем за договором іпотеки 
		№ 49.10/18/11-ЗМК від 30 вересня 2011 року, та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Тверською І. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 390.
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 48558911 від 06 вересня 2019 року 13:28:32, номер запису права власності 331121144 від 06 вересня 2019 року 12:29:11, приватний нотаріус Тверська І. В., щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості 1908762380000. 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Мегаінвест сервіс» 840,80 грн судового збору та 18 750,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього - 
		по 19 590,80 грн. 
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 840,80 грн судового збору та 18 750,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього - по 19 590,80 грн. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що всупереч вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку» та умовам договору іпотеки ТОВ «Мегаінвест сервіс» відчужило предмет іпотеки за спірним договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2019 року ОСОБА_4 без направлення письмового повідомлення іпотекодавцям, тому суд вважав, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, а тому вимога позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним підлягає задоволенню.
		Приватний нотаріус Тверська І. В., посвідчуючи 06 вересня 2019 року спірний договір купівлі-продажу квартири, який містить посилання на те, що продавець - ТОВ «Мегаінвест сервіс» не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомив іпотекодавця, не звернула уваги на те, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» набуло право іпотекодержателя лише 27 серпня 
		2019 року.
		Позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Тверської І. В. за № 33112144 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 підлягає задоволенню, оскільки правочин, на підставі якого це рішення було прийнято, суд визнав недійсним.
		Разом з цим позовна вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення права власності на квартиру задоволенню не підлягає, оскільки визнання недійсним спірного правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 у повній мірі відновить їх порушене право.
		Також не підлягає задоволенню позовна вимога про витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_4 , оскільки в судовому засіданні установлено, що позивачі проживають у цій квартирі, а тому фактично це житло з їх володіння не вибувало.
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Мегаінвест сервіс» задоволнено частково.
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні вимог у цій частині відмовлено.
		В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва 
		від 26 жовтня 2021 року залишено без змін.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» усупереч вимогам Закону України «Про іпотеку» та умовам договору іпотеки, без направлення письмового повідомлення відчужило предмет іпотеки за договором купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2019 року ОСОБА_4 , дійшов правильного висновку про те, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання цього договору купівлі-продажу квартири недійсним та про скасування рішення державного реєстратора.При цьому ТОВ «Мегаінвест сервіс» набуло право іпотекодержателя лише 27 серпня 
		2019 року, а через 10 днів - 06 вересня 2019 року уклало договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 .
		Суд першої інстанції, стягуючи понесені витрати на професійну правничу допомогу з відповідачів на користь позивача, не врахував, що останній не надав відповідно до частин другої та третьої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг тощо), що унеможливлювало визначення розміру витрат на правничу допомогу, тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		У жовтні 2022 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду 
		від 15 вересня 2022 року в частині залишення рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року без змін і рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Судові витрати покласти на позивачів.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що з 27 серпня 2019 року до 
		ТОВ «Мегаінвест сервіс» перейшли усі права кредитора за кредитним договором від 30 вересня 2011 року з додатковими угодами / договорами до нього. Через невиконання умов кредитного та іпотечного договорів позивачами ТОВ «Мегаінвест сервіс» звернуло стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладання договору купівлі-продажу. При цьому були використані повідомлення, які раніше надсилались банком (первісним кредитором позивачам). Тому твердження суду апеляційної інстанції, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» не дотримано 
		30-денного терміну, є помилковим, оскільки таке повідомлення було надіслане у 2018 році первісним кредитором - ПАТ «Дельта банк». При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі 
		№ 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Невиконання умов кредитного договору підтверджується рішенням у справі 
		№ 756/12284/14-ц за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивачі ігнорували виконання не лише договірних умов, а й рішення суду протягом шести років.
		Неналежне повідомлення позивачів не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки неотримання іпотекодавцем та заінтересованими особами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не є підставою визнавати укладений правочин недійсним, а є підставою для відшкодування збитків. 
		Суди зробили помилковий висновок, що у відповідача не виникло права звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки правочин вчинений на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», а не статей 35, 37 цього Закону. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що майно вибуло не з його волі.
		15 вересня 2022 року суд апеляційної інстанції проігнорував неналежне повідомлення інших сторін у вказану дату та час судового засідання. Через оголошену повітряну тривогу судове засідання було перерване, представник скаржника просила оголосити перерву у слуханні, але ОСОБА_1 з представником наполягали на розгляді. Суд не відклав розгляд справи та після закінчення повітряної тривоги продовжив слухання за відсутності представника скаржника, чим обмежив останнього у праві на захист, передбаченому статтею 55 Конституції України.
		Окрім того, апеляційний суд неправомірно відхилив доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку вирішення заявленого представником ОСОБА_4 відводу судді першої інстанції. Суддя Жук М. В. виніс одноосібно ухвалу, якою відмовив у заявленому відводі, пославшись на те, що відвід заявлений менш ніж за 3 робочі дні і стосується незгоди з процесуальними діями та рішеннями під час розгляду справи. Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки обґрунтовані підстави для заявленого відводу стали відомі за 2 дні до призначеного на 26 жовтня 2021 року судового засідання.
		За подання касаційної скарги ТОВ «Мегаінвест сервіс» очікує понести витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції в орієнтовному розмірі  50 000,00 грн, докази зазначеного будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі зазначено, що в касаційній скарзі заявник посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 459/3382/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц, від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к; ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України); розгляд справи за відсутності ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року в задоволенні заяви ТОВ «Мегаінвест сервіс» про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено. Провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2023 року поновлено провадження у справі. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступницю ОСОБА_4 . Запропоновано ОСОБА_3 упродовж десятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали повідомити Верховний Суд про свою правову позицію щодо вирішення справи у суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту та п`яту статті 403 ЦПК України.
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів посилалася на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження 
		№ 14-711цс19) зазначено, таке: «недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном».
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Також колегія суддів звернула увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Якщо заявляється вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, то вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. 
		Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
		У пункті 9.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) вказано: «Для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні зазначених вимог є правильними, але з інших мотивів, ніж ті, що навели суди».
		Отже, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду послідовно впроваджувала в судову практику підхід, згідно з яким рішення суду про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача підтверджує право власності на майно належного власника (позивача) і саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Саме суд під час розгляду справи про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача повинен надати оцінку всім обставинам і визначити неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник; тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому в цієї особи немає права власності, а отже, право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Суд, задовольняючи позов, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим у мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню. Близький за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункти 124-126). Тому у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майнаіз чужого незаконного володіння (якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах), інші вимоги власника є неналежними.
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано: «Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України».
		Колегія суддів вважала, що у спорах про захист прав власності, а саме у випадку доведення незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені, предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. Оскільки у такому спорі між власником і володільцем майна немає договірних відносин, належним та ефективним способом захисту прав позивача є позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, а інші вимоги власника, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки, є неналежними. 
		З урахуванням наведеної практикиВеликої Палати Верховного Суду такий підхід застосовує і Касаційний цивільний суд при вирішення подібних справ за позовами власників при оспорюванні законності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору купівлі продажу, укладеному від свого імені іпотекодержателем як продавцем та третьою особою (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») 
		(див., зокрема, постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 643/13747/18-ц (провадження № 61-1578св22), від 31 травня 2023 року у справі № 592/10415/20 (провадження № 61-7143св22)).
		Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 
		2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19), яка є подібною до спірних правовідносин, вказано таке: «Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні. Згідно з довідкою № 455 
		від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано. Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав. Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ «КБ «Приватбанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».
		Колегія суддів зауважила, що позивач у наведеній справі в підсумку зміг захистити своє право власності лише через механізм віндикаційного позову в іншій справі (див. постанову Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 726/1554/19 (провадження № 61-14605св20)).
		Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19), та вказати, що у спорах про захист прав власності, а саме у випадку доведення незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені, предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. Оскільки у такому спорі між власником і володільцем майна, за яким зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, немає договірних відносин, належним та ефективним способом захисту прав позивача є позов про витребування майна із чужого незаконного володіння. У тих випадках, коли заявлено вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння, інші вимоги власника, зокрема про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки, є неналежними. 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для передачі справи на її розгляд.
		Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» врегульовано питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. 
		Згідно із частинами першою-третьою цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
		Водночас статтею 38 цього Закону якою врегульовано право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
		Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається (частина п`ята статті 38 Закону України «Про іпотеку»).
		Таким чином, частина п`ята статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначає право іпотекодержателя за певних умов укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, але не передбачає в цьому випадку набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
		Згідно із частиною десятою статті 38 цього Закону договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
		Отже, слід відмежовувати випадок, коли іпотекодержатель на підставі іпотечного договору або відповідного застереження в такому договорі реєструє право власності на предмет іпотеки за собою, набуваючи у такий спосіб право власності на предмет іпотеки, від випадку, коли іпотекодержатель від свого імені укладає договір купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, адже у цьому разі іпотекодержатель не набуває права власності на предмет іпотеки.
		У цій справі, суди встановили, що 06 вересня 2019 року між ТОВ «Мегаінвест сервіс» в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_4 , 
		від імені якого діяла його дружина ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ТОВ «Мегаінвест сервіс», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продало а 
		ОСОБА_4 придбав квартиру 
		АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить у рівних частках - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за іпотечним договором № 49.10/18/11-ЗМКо зі всіма змінами та доповненнями, посвідченим 30 вересня 2011 року Вечер С. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрованим в реєстрі за № 1904.
		Цього ж дня на підставі заяви ОСОБА_4 , від імені якого діяла ОСОБА_3 , приватним нотаріусом як держаним реєстратором прийнято рішення 
		за № 33112144 про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4 .
		Одже, у справі, що переглядається, іпотекодержатель від свого імені уклав договір купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою.
		Велика Палата Верховного Суду послідовно висновала, що пред`явлення віндикаційного позову є ефективним саме у випадку неодноразового відчуження майна. У цьому разі задоволення віндикаційного позову до останнього набувача такого майна, за яким зареєстровано відповідне речове право, є підставою для внесення відповідних записів до реєстру, а тому оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.
		У разі ж якщо спірне майно не відчужувалось третім особам, то підстав для пред`явлення віндикаційного позову вцьому випадку немає. У такому разі при визначенні ефективного способу захисту прав іпотекодавця слід виходити із того, на якій підставі іпотечне майно вибуло з його власності, зокрема:
		- якщо таке майно вибуло внаслідок реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем і в подальшому не перевідчужувалось третім особам, ефективним способом захисту є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 у справі 
		№ 914/2350/18 (914/608/20); 
		- якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося внаслідок укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. У цьому разі визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є визнанням недійсним його як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію відповідного права, а іпотекодержатель не отримує це право в порядку реституції - воно повертається до первинного власника предмета іпотеки.
		Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові 
		від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, від якої просить відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений банком (іпотекодержателем) із першим набувачем предмета іпотеки - ТОВ «Естейт селлінг». Саме тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що належним та ефективним способом захисту прав власника у подібних правовідносинах є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки.
		Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 
		Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 41)).
		З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Отже, має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
		Велика Палата Верховного Судузазначає, що з часу ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 726/1538/16-ц суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні.
		Крім того, не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановівід 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 726/1538/16-ц.
		Отже, з урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що в ухвалі від 05 січня 2024 року у справі № 756/3036/20 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела ґрунтовних підстав необхідності відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 726/1538/16-ц.
		Виходячи із викладеного немає підстав для відступу від висновку, зробленого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц.
		Щодо виключної правової проблеми
		Згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилалася на те, що ця справа містить виключну правову проблему.
		Зокрема, при застосуванні висновку, викладеного в постанові Великої 
		Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19), Касаційний цивільний суд 
		у складі Верховного Суду при вирішенні подібних справ погоджувався 
		з висновком, що належним та ефективним способом захисту прав власника є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі 
		№ 127/28339/15-ц (провадження № 61-10388св18), від 16 серпня 2021 року у справі № 523/12031/16-ц (провадження № 61-17236св20), від 11 жовтня 
		2021 року у справі № 486/454/20 (провадження № 61-9735св21)).
		Натомість у висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		від 15 листопада 2023 року у справі № 592/11227/20 (провадження 
		№ 61-6833св22), в якій враховано висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2023 року в цій же справі, фактично вказано на право власника предмета іпотеки у таких справах обирати ефективний спосіб захисту порушеного права, зокрема визнання договору купівлі-продажу предмета іпотеки недійсним, яке може бути самостійним способом захисту, але не в поєднанні з вимогою про витребування майна відповідно до 
		статті 388 ЦК України. При цьому оспорювання такого договору не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих 
		статтею 388 ЦК України. Вказано, що частина третя статті 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи, а такої підстави для відмови в захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права.
		Велика Палата Верховного Суду безпосередньо не вирішувала питання щодо належного способу захисту прав власника при оспорюванні законності звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору купівлі-продажу, укладеному від свого імені іпотекодержателем як продавцем та третьою особою. Водночас зазначене питання колегія суддів вважає складним, оскільки потребує кваліфікації правовідносин між власником предмета іпотеки та його покупцем, який укладає відповідний договір купівлі-продажу з іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) з власником предмета іпотеки. Саме це призводить і до неоднакового застосуванням судами відповідних норм права в частині визначення належних способів прав власника, в тому числі договірних, зокрема скасування державної реєстрації права власності на таке майно за покупцем (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 295/1667/19-ц (провадження № 61-1201св20), 
		від 26 жовтня 2021 року у справі № 459/1321/16-ц (провадження 
		№ 61-10485св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 754/4361/21 (провадження № 61-10420св23)).
		Тому вирішення цього питання необхідне і для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		3гідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
		Кількісний відбиває той факт, що правова проблема наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми є нагальним для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
		Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
		Аналіз наведеної в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не дозволяє стверджувати, що в ній містяться різні підходи щодо належного способу захисту прав іпотекодавця.
		Зокрема, за обставинами справ, у яких зроблено висновок, що належним способом захисту прав іпотекодавця є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, відповідачі є першими та останніми набувачами спірного нерухомого майна після позивача. З огляду на це Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначав, що у контексті реалізації договору купівлі-продажу предмета іпотеки визнання його недійсним є також допустимим, ефективним та належним способом захисту порушеного права та/або інтересу власника предмета іпотеки (постанови 
		від 05 серпня 2020 року у справі № 127/28339/15-ц, від 16 серпня 2021 року 
		у справі № 523/12031/16-ц, від 11 жовтня 2021 року у справі № 486/454/20, 
		від 09 червня 2021 року у справі № 295/1667/19-ц, від 26 жовтня 2021 у справі № 459/1321/16-ц, від 08 листопада 2023 у справі № 754/4361/21), що не суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц.
		Натомість у справах, за обставинами яких після першого відчуження банком предмета іпотеки здійснювалося його неодноразове відчуження (ланцюг правочинів) третім особам, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду констатував, що належним способом захисту є саме позов про витребування іпотечного майна у кінцевого набувача (постанови 
		від 21 вересня 2022 року у справі № 643/13747/18-ц, від 31 травня 2023 року у справі № 592/10415/20).
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявності в цій справі виключної правової проблеми.
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з тим, що існують достатні, переконливі й об`єктивно спроможні чинники для прийняття справи до свого розгляду із запропонованих колегією суддів касаційного суду підстав, зокрема частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України. Тому справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання договору купівлі-продажу недійсним нерухомого майна, поновлення права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння повернути на розгляд - колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                  І. А. Воробйова
		Судді:                        О. О. Банасько                                                       М. В. Мазур
		                                    О. Л. Булейко                                                         К. М. Пільков
		                                    Ю. Л. Власов                                                          С. О. Погрібний
		                                    М. І. Гриців                                                             О. В. Ступак
		                                    Ж. М. Єленіна                                                         І. В. Ткач
		                                    І. В. Желєзний                                                       О. С. Ткачук
		                                    Л. Ю. Кишакевич                                                  В. Ю. Уркевич
		                                    В. В. Король                                                           Є. А. Усенко
		                                    О. В. Кривенда                                                       Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...