Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/1993/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння, боєприпасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до ЗУ військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Надіслано для оприлюднення: 12.03.2024. Зареєстровано: 12.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/359/403/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023113330000035

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       
		1-кп/359/403/2024
		359/1993/24
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 лютого 2024 року          м. Бориспіль
		Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді 
		ОСОБА_1 , 
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , 
		розглянувши у судовому засіданні  угоду про визнання винуватості  у кримінальному провадженні № 42023113330000035 від 21.07.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України,
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_4  обвинувачується у поширенні інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, за таких обставин. 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
		Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
		Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей. Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
		Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
		Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вторглися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
		У зв`язку з чим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. 
		Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 18.08.2023 на 90 діб.
		Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
		Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Відповідно до розпорядження командувача ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 
		№ 1/2366/ПВК-Е від 12.08.2022 заборонено здійснення фото-, відеозйомок на території військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділах, поширення на особистих сторінках в соціальних мережах (месенджерах) та інших інтернет ресурсах інформації стосовно стану, озброєння, найменування, забезпечення, положення, переміщення, здійснення маневрів, результатів виконання спеціальних (бойових) завдань підрозділами військової частини НОМЕР_1 , надання будь-яким чином інтерв`ю, коментування їх діяльності, тощо, без попереднього погодження з начальником служби зв`язку з громадськістю та дозволу командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
		Так, у період часу з 07.06.2023 по 21.06.2023, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не вдалось, у військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , який був відряджений до військової частини НОМЕР_1 , за невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, виник та сформувався злочинний намір, направлений на поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
		Так, військовослужбовець ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на поширення інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, діючи умисно, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, з особистих мотивів, з метою повідомлення про подальше місцеперебування одного із підрозділів військової частини НОМЕР_1 о 19 год. 39 хв. 24.06.2023, користуючись особистим мобільним телефоном «Xiaomi MI9T» (IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 ), SIM-карти, якій відповідає телефонний номер « НОМЕР_5 », за допомогою раніше встановленого на мобільний телефон мессенджера «Telegram», через власний аккаунт, надіслав своєму батькові - ОСОБА_6 , на його особистий мобільний телефон «Xiаomi Redmi note 8 pro» (IMEI: НОМЕР_6 , IMEI: НОМЕР_7 ), SIM-карти, якій відповідає телефонний номер « НОМЕР_8 » та зазначений у мессенджері «Telegram» на ім`я « ОСОБА_7 » повідомлення про те, що підрозділ військової частини НОМЕР_1 25.06.2023 вранці переміщається в район м. Бориспіль Київської області.
		В подальшому, військовослужбовець ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію зазначеного вище злочинного умислу, направлений на поширення інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, діючи умисно, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, з особистих мотивів, з метою повідомлення про подальше місцеперебування одного із підрозділів військової частини НОМЕР_1 та демонстрації озброєння та бойових припасів, що перебувають у військовій частині НОМЕР_1 о 05 год. 04 хв. 25.06.2023, користуючись особистим мобільним телефоном, SIM-картою та мессенджером «Telegram», які зазначені вище через власний аккаунт, надіслав своєму батькові - ОСОБА_6 , на його зазначені вище особисті мобільний телефон, SIM-карту та мессенджер «Telegram» повідомлення про те, що підрозділ військової частини НОМЕР_1 рухається та перевозить вантаж та надіслав відеозапис із рухом техніки військової частини НОМЕР_1 . За тих же обставин, в той же день, о 05 год. 27 хв. ОСОБА_4 перебуваючи у м. Києві в транспортному засобі на дорозі між вул. Столичним шосе та Південним мостом навпроти будинку 1 по вул. Промисловій надіслав ОСОБА_6 скріншот екрану свого мобільного телефону із зображенням геомітки на карті місцевості за можливості її ідентифікації із зазначеним вище місцем розташуванням підрозділу військової частини НОМЕР_1 під часу руху в район м. Бориспіль Київської області. В подальшому, за тих же обставин, перебуваючи посеред Південного моста, що знаходиться між вул. Столичне шосе та проспектом Бажана в м. Києві о 05 год. 31 хв., в той же день, надіслав вказаному адресату відеозапис із рухом підрозділу військової частини НОМЕР_1 під час руху в район м. Бориспіль Київської області, за можливості його ідентифікації на місцевості. За тих же обставин, перебуваючи поблизу сміттєзвалища, що розташоване за географічними координатами 50°18'23.1"N НОМЕР_9 на території АДРЕСА_2 , о 10 год. 41 хв. 25.06.2023 ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_6 фотозображення із боєприпасами, які він перевозив до вказаної адреси та о 10 год. 43 хв. повідомив батьку, що переїхав до вказаного місця вночі. Далі, о 00 год 49 хв. 26.06.2023 ОСОБА_4 надіслав
		 ОСОБА_6 повідомлення про те, що об 03 год. 11 хв. 25.06.2023 приїхав автомобіль та він завантажив вказані боєприпаси в автомобіль та об 00 год 51 хв. 26.06.2023 надіслав фотографію із зображенням боєприпасів та повідомив, що приїхав сюди.
		Крім того, військовослужбовець ОСОБА_4 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу направленого на поширення інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, діючи умисно, перебуваючи поблизу сміттєзвалища, що розташоване за географічними координатами НОМЕР_10 НОМЕР_9 на території АДРЕСА_2 , з особистих мотивів, з метою повідомлення про подальше місцеперебування одного із підрозділів військової частини НОМЕР_1 , користуючись особистим мобільним телефоном, SIM-картою та мессенджером «Telegram», які зазначені вище, через власний аккаунт, о 12 год. 48 хв. 27.06.2023 надіслав своєму батькові - ОСОБА_6 , на його зазначені вище особисті мобільний телефон, SIM-карту та мессенджер «Telegram» трансляцію геопозиції із зазначеним вище місцем розташуванням підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що дозволяє в режимі реального часу їх ідентифікації розташування на місцевості та о 15 год. 31 хв. 27.06.2023 надіслав фотографію військового посту охорони. 
		В подальшому, за тих же обставин, о 18 год 20 хв. 28.06.2023 
		 ОСОБА_4 , здійснюючи переміщення в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи поблизу сміттєзвалища, що розташоване за вказаною вище адресою, надіслав своєму батькові трансляцію геопозиції руху підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що дозволяє в режимі реального часу його ідентифікації розташування на вказаній вище місцевості. За тих же обставин, перебуваючи за вищевказаною адресою, о 19 год 40 хв. 08.07.2023 ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_6 трансляцію геопозиції розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що дозволяє в режимі реального часу їх ідентифікації розташування на місцевості за адресою: поблизу сміттєзвалища, що розташоване за географічними координатами 50°18'23.1"N НОМЕР_9 на території с. Глибоке Бориспільського району Київської області.
		Таким чином,  ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.
		29 лютого 2024 рокуміж прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3  та обвинуваченим  ОСОБА_4 у присутності захисника  ОСОБА_5 було укладено угоду про визнання винуватості, яка за змістом відповідає вимогам ст. 472 КПК України. У відповідності з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України з моменту ініціювання укладання такої угоди обвинуваченому була забезпечена участь захисника. В угоді про визнання винуватості сторони узгодили покарання за ч. 2 ст. 114-2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, а також на підставі ст. 58 КК України враховуючи обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, характеризується позитивно, замість позбавлення волі призначити останньому покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на той самий строк, тобто на 2 (два) роки із відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави 10 (десяти) відсотків.
		У судовому засіданні обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України погодився з усіма фактичними обставинами, що викладені в обвинувальному акті та угоді. Також, судом з`ясовано у обвинуваченого питання передбачені ч. 4 ст. 474 КПК України, роз`яснено наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим , а також вид покарання у разі затвердження угоди судом. Захисник в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим. Обидві сторони підтвердили, що укладення угоди є добровільним і не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
		Зі змісту угоди вбачається, що, узгоджуючи міру покарання, сторони врахували загальні засади покарання визначені ст. 65 КК України, а також ступінь тяжкості як показник індивідуального рівня суспільно - небезпеки вчиненого злочину, зумовленими його специфічними об`єктивними та суб`єктивними ознаками, особистість винного, обставини, що пом`якшують його покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання викривальних показів щодо вчинення кримінального правопорушення, участь у відсічі та стримуванні збройної агресії проти України). Крім цього, сторонами враховано підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України за вчинене кримінальне правопорушення, визначені ст. 69 КК України. На підтвердження наявності обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в порядку ч. 6 ст. 474 КПК України, суд дослідив матеріали кримінального провадження. Також, на підставі ст. 58 КК України враховуючи обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, характеризується позитивно, сторонами угоди узгоджено замість позбавлення волі призначити останньому покарання у виді службового обмеження на той самий строк, тобто на 2 (два) роки із відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави 10 (десяти) відсотків.
		Враховуючи те, що умови укладеної угоди відповідають вимогам КПК України та  КК України, а також інтересам суспільства і не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, з огляду на те, що дії обвинуваченого кваліфіковані правильно, підстави вважати, що укладення даної угоди не було добровільним - відсутні, суд дійшов до висновку про можливість затвердження угоди. 
		Керуючись ст.ст. 368, 373, 374, 474, 475 КПК України, суд 
		у х в а л и в :
		Угоду про визнання винуватості між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 затвердити. 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України та із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому узгоджене покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі. 
		На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначити ОСОБА_4 остаточне узгоджене покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в доход держави 10 (десять) відсотків із суми грошового забезпечення.
		Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.09.2023 р. та від 08.02.2024 р. скасувати.
		Речові докази, а саме: мобільний телефон Xiaomi MI9T (IMEI: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 ) та SIM-карту, якій відповідає телефонний номер НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_4 - повернути ОСОБА_4 ; мобільний телефон в заблокованому стані марки «Redmi», що належить на праві приватної власності ОСОБА_6 - повернути ОСОБА_6 . 
		На підставі ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
		На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. На підставі ч. 3 ст. 376 КПК України роз`яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Суддя                                                                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...