Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/16257/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: 12.03.2024. Зареєстровано: 13.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2024.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Номер судового провадження: 2/753/1785/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
		 
		справа № 753/16257/23
		провадження № 2/753/1785/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 березня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Осіпенко Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		§1. Позиції сторін
		а) фактичні підстави позову та зміст позовних вимог
		В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на веб-сайті «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_6) оприлюднено інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_7». Авторами цієї публікації є відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які адресували дане запитання голові Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_6. 
		Розповсюджена інформація є загальнодоступною для невизначеного кола осіб, безпосередньо стосується позивача та за своїм характером є недостовірною, бо не ґрунтується на жодних фактах, натомість, вона принижує його честь і гідність з огляду на те, що текст публікації сформульований таким чином, що може викликати у стороннього спостерігача думку про вчинення позивачем ряду діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення. 
		Розповсюджена недостовірна інформація негативно впливає на репутацію та авторитет позивача, який є адвокатом, Заслуженим юристом України, має науковий ступінь доктора юридичних наук та кандидата економічних наук, раніше був обраний народним депутатом V-VI скликань, членом Вищої ради юстиції, заступником Глави Адміністрації Президента з питань судової реформи та судоустрою, членом вчених рад державних вищих навчальних закладів, що свідчить про його значний досвід як політичної, так і правової діяльності.
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд:
		1) визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 : «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		2) зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6, недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_8».
		3) зобов`язати головного редактора Інтернет-видання «Цензор.Нет» ОСОБА_4 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6), недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_8».
		б) позиція відповідача ОСОБА_2 
		Від відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбачов Олег Олександрович, до суду надійшли пояснення, згідно з якими відповідач стверджує, що позивач неправильно тлумачить висловлювання «колаборант» і «зрадник ОСОБА_5 »; поширена інформація є оціночним судженням, тому відповідно до практики національних судів та Європейського Суду з прав людини вона не підлягає спростуванню; крім того, ніщо в цій інформації не дає підстав вважати, що висловлене під час інтерв`ю з головою НАЗК ОСОБА_6, має на увазі саме позивача і якимось чином його характеризує.
		В обґрунтування вищенаведених доводів відповідач стверджує, що поширена інформація за своєю суттю є питанням, адресованим голові НАЗК і стосується проблеми застосування персональних санкцій щодо фізичних осіб, тобто інформації, якою володіє співрозмовник інтерв`ю - голова НАЗК ОСОБА_6 у зв`язку із зайняттям ним відповідної посади. Причетність позивача до тематики поставленого запитання є другорядною, оскільки саме питання стосується механізму застосування персональних санкцій. Правильність такого висновку підтверджується відповіддю голови НАЗК ОСОБА_6 наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_9».
		Наголошує, що, відповідаючи на запитання інтерв`ювера, голова НАЗК не згадував і не коментував позивача у контексті поставлених питань, що безпосередньо впливає на сприйняття читачем оспорюваного словосполучення, водночас, предметом обговорення були теми, які не пов`язані з позивачем, а стосувалися ряду інших питань.
		Крім цього, відповідач просить суд врахувати, що позивач є публічною особою, тому оцінка доводів сторін має здійснюватися через призму ширшої межі допустимої критики щодо публічної особи відповідно до практики ЄСПЛ.
		Вважає поширену інформацію оціночним судженням, оскільки висловлене є лише думкою, яка не містить жодної деталізації і жодних фактичних даних, критики чи оцінки щодо колабораціоністських та зрадницьких дій позивача, у зв`язку з чим інформацію належить кваліфікувати як оціночне судження, виражене в образливій формі.
		в) позиція відповідача ОСОБА_3 
		Від відповідача ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горбачов Олег Олександрович, надійшли письмові пояснення, які в цілому за змістом аналогічні письмовим поясненням відповідача ОСОБА_2 .
		г) позиція відповідача Інтернет-видання «Цензор.Нет» в особі головного редактора ОСОБА_4
		Від відповідача Інтернет-видання «Цензор.Нет» в особі головного редактора ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позов, у якому, посилаючись на п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи», відповідач зазначає, що позивачем неправильно інтерпретовано зміст вжитої фрази під час інтерв`ю з головою НАЗК, а також те, що оспорюване словосполучення не спрямоване на дискредитацію позивача. Крім цього, відповідач стверджує, що він не є належним відповідачем в даній справі, оскільки позови у даній категорії справ можуть бути пред`явленні до власників веб-сайтів, на яких розміщено інформацію, що підлягає перевірці на предмет її достовірності в рамках відповідного судового провадження. Проте, в матеріалах справи відсутні фактичні дані, що свідчать про особу-власника інтернет-видання, в якому було поширено оспорюване словосполучення. Також зауважує, що на веб-сайті «Бізнес Цензор» міститься застереження про те, що редакція Цензор.Нет може не поділяти позицію авторів, тому, на думку відповідача, єдиними належними відповідачами в даній справі є автори публікації. У зв`язку з вищевикладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
		ґ) відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 і його заперечення проти письмових пояснень відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 
		Від позивача до суду надійшли відповідь на відзив і заперечення проти письмових пояснень відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суть яких зводиться до того, що право на поширення інформації може бути обмежене з метою захисту репутації та прав інших осіб; розповсюдження необґрунтованої та надуманої інформації щодо особи у формі фактичних тверджень однозначно повинно трактуватися як порушення її особистих немайнових прав та захищатися в судовому порядку. Зазначає, що відповідна практика Верховного Суду України і положення міжнародних договорів, на які посилаються відповідачі, не релевантна до обставин даної справи, оскільки навіть публічні особи не позбавляються права на спростування поширеної інформації, яка їх стосується і за своєю суттю є недостовірною. Стверджує, що доводи відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з приводу висловлення ними оціночних суджень є необґрунтованими, оскільки оспорювана інформація була твердженням про те, що позивач є «колаборантом» і «зрадником».
		§2. Процедура
		Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи на підставі ч. 2 ст. 274 ЦПК України.
		§3. Встановлені судом обставини
		На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлені наступні обставини.
		Позивач є адвокатом, був народним депутатом Верховної Ради України,Указом Президента України від 02.04.2010 №472/2010 був призначений на посаду заступника Глави Адміністрації Президента України - Керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Указом Президента України від 24.01.2014 №39/2014 був призначений на посаду першого заступника Глави Адміністрації Президента України, Указом Президента України від 16.01.2013 року №26/2013 був призначений на посаду радника Президента України.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:49 год в розділі « Публікації » категорії «Регуляторна політика» теми «Корупція» на веб-сайті «БізнесЦензор» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 оприлюднено статтю із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		Авторами статті є відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Стаття викладена у формі інтерв`ю з головою НАЗК ОСОБА_6, який відповідав на поставлені запитання. 
		Серед інших, інтерв`юерами голові НАЗК ОСОБА_8 було поставлено запитання наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_10»
		Станом на день пред`явлення позову зазначену публікацію переглянуло 13223 осіб.
		Відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті WHOIS, який містить публічні бази реєстраторів ІР та доменних імен, веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_3 не зареєстрований як окремий домен, а є субдоменом (піддоменом) веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Відповідно до Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №210/2023-3В від 30.08.2023, складеного Дочірнім підприємством «ЦЕНТР КОМПЕТЕНЦІЇ АДРЕСНОГО ПРОСТОРУ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ» Консорціуму «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ПІДТРИМКИ НОМЕРІВ І АДРЕС», веб-сайт http://biz.censor.net адресується субдоменом biz.censor.net доменного імені censor.net.
		Доменне ім`я censor.net є приватним доменним іменем другого рівня (не публічним доменом, в якому можлива реєстрація доменних імен).
		§4. Відповідні норми матеріального права
		Статтею 3 Конституції України передбачено, що честь і гідність людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а статтею 68, - що кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Згідно зі ст. 34 Основного Закону Держави, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Разом з тим, за ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		11.09.1997 для України набрала чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно, з цього моменту Україна взяла на себе основну відповідальність за захист прав і свобод, визначених цією Конвенцією та протоколами до неї, про що прямо застережено у преамбулі зазначеного міжнародно-правового договору.
		Так, згідно зі статтею 10 Конвенції 1950 року, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів; 
		При цьому, здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Статтею 17 Конвенції 1950 року передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
		Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці наголошував, що ніхто не повинен бути уповноважений покладатися на положення Конвенції для того, щоб послабити або знищити ідеали та цінності демократичного суспільства (п. 99 рішення у справі «Партія добробут проти Туреччини»).
		В забороні «зловживання правами» стаття 17 спрямована на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права і свободи незалежно від того, чи ці дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою» (див. п. 68 рішення у справі «Birsan проти Румунії»).
		Суд також підкреслював, що твердження про винуватість особи до вчинення певного кримінального діяння спричинює наперед оцінку фактів без участі компетентного судового органу (див. п. 41 рішення у справі «Алленет де Рібемонт проти Франції»).
		Вибір слів в аспекті стверджувальної причетності певної особи до вчиненого кримінального діяння є важливим (див. п. 129 рішення у справі «Криволапов проти України»).
		Частиною 1 ст. 28 Закону України від 02.10.1992 №2657-XII «Про інформацію» передбачено, що інформація не може бути використана, в тому числі, для посягання на права і свободи людини.
		Верховний Суд роз`яснив, що розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п.6.32 постанови ВП ВС від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені.6.8 постанови КГС ВС від 15.06.2022 у справі №910/13849/21).
		§5. Оцінка суду
		Насамперед, суд зазначає, що право на свободу слова і поширення певної інформації є невід`ємними елементами демократичної держави. Водночас, ці права не можуть вважатися абсолютними, оскільки з їх реалізацією можна заподіяти шкоду тим самим цінностям демократії, які вона власне й охороняє, зокрема, честі та гідності людини, і які проголошені Конституцією України найвищими соціальними цінностями. Отже, від держави, і в тому числі суду, у світлі конкретних обставин, вимагається віднайти баланс між свободою слова та правом людини на недоторканність її честі і гідності.
		Суд вважає, що право на свободу слова і поширення певної інформації може підлягати тим обмеженням, які за своєю суттю будуть пропорційними і необхідними в демократичному суспільстві, що відповідає духу Конституції України та прямим нормам Конвенції 1950 року.
		Суд підкреслює, що національне право не тільки гарантує свободу слова і поширення певної інформації, а й передбачає також заборону зловживання правами, в тому числі й правом на свободу слова. Із зазначеного випливає, що право на свободу слова і поширення інформації може бути реалізовано в тих межах, поки право іншої особи на недоторканність її честі та гідності не зазнає свавільного і необґрунтованого (тобто протиправного) втручання.
		При розгляді даної справи судом встановлено, що 25.08.2023 в мережі було оприлюднено інформацію, яка стосується позивача, що не заперечувалось відповідачами. Однак, зі змісту оприлюдненої інформації вбачається, що автори публікації - відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - стверджувально охарактеризували позивача як «колаборанта» та «зрадника». Суд вважає, що в такий спосіб позивача було фактично прирівняно до осіб, які вчинили ряд діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення за кримінальним законодавством України, що могло спонукати громадськість справді повірити в це, про що свідчить кількість переглядів станом на день пред`явлення даного позову - 13223 особи.
		При цьому, як раніше судом зазначалося з посиланням на ст. 62 Конституції України, будь-яка особа вважається невинною у вчиненні діяння кримінального характеру, поки зворотного не буде встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, що прямо виключає можливість встановлення факту причетності певної особи до криміногенного діяння в інший спосіб.
		Копія вироку суду, який набрав законної сили і яким встановлено наявність в діях позивача ОСОБА_1 діянь, які за кримінальним законодавством України вважаються кримінальними правопорушеннями, відсутня, відповідачами не доведено, що позивач був притягнутий до кримінальної відповідальності за відповідні діяння кримінального характеру, при цьому, під час розгляду даної справи було встановлено зворотне: відповідно до копії витягу з Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» №ВР-001422045, позивач до кримінальної відповідальності не притягався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. 
		З обставин даної справи випливає, що втручання у право позивача на недоторканність його честі та гідності було свавільним, неправомірним та не легітимним, оскільки не містило жодного фактичного підґрунтя, які підлягають перевірці виключно судом відповідно до регламентованої кримінальним процесуальним законодавством процедури. Тому суд вважає, що оприлюднена інформація щодо позивача в момент її публікації була недостовірною.
		Суд не приймає до уваги доводи відповідачів про те, що оспорювана інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, оскільки ця інформація подається як установлений факт, повідомлена чітко та є констатацією того факту, що позивач є колаборантом та зрадником.
		Також суд не приймає до уваги доводи відповідачів про те, що оскільки позивач є публічною особою, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. З цього приводу суд зауважує, що висловлювання «зрадник та колаборант ОСОБА_5 » було висловлено не як оцінка, а як факт, який можна спростувати на відміну від оціночних суджень, які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна, і це буде порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Отже судом встановлено, що особисті немайнові права позивача порушені та підлягають судовому захисту, проте позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Оскільки розповсюдження оспорюваної інформації здійснено авторами статті - відповідачами ОСОБА_2 ОСОБА_3 , суд визнає заявлені до них позовні вимоги обґрунтованими. 
		Разом з тим суд визнає необґрунтованим позов, заявлений до відповідача ОСОБА_4 як головного редактора Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» з огляду на те, що він є неналежним відповідачем за заявленими позовними вимогами.
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним необхідно встановити дві обставини: 1) відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом; 2) обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Встановлення цих обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові до неналежного відповідача. 
		Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу, а якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту ( п. 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду  від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).
		Оскільки суду не надано доказів того, що ОСОБА_4 є автором оспорюваної інформації або власником веб-сайту, на якому ця інформація розповсюджена, у задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача суд відмовляє.
		§6. Судові витрати
		Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до п.1, п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.
		Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну (п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).
		а) розподіл судового збору
		Матеріалами справи підтверджено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3220,80 грн.
		Суд задовольняє позов в частині пред`явлених вимог до двох відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому, виходячи з принципу пропорційності задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню з кожного із зазначених відповідачів судовий збір по 1073,60 грн (3220,80 грн : 3 х 2 = 1073,60 грн).
		б) розподіл витрат на професійну правничу допомогу
		Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009)
		Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства .
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
		Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Розмір цих витрат встановлюється договором про надання правової допомоги за домовленістю сторін та ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.19 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19) 
		Стаття 137 ЦПК України не містить обмежень для стягнення витрат на правову допомогу особи, яка є фахівцем у галузі права та бере участь у статусі представника, а лише визначає критерії, які враховуються судом при визначенні розміру цих витрат, які підлягають відшкодуванню.
		Разом з тим у ч.4 ст.137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено ч.5 ст.137 ЦПК України.
		Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, про що зазначено у ч.6 ст.137 ЦПК України.
		Отже, за змістом вищезазначених норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанови КГС ВС від 27.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18).
		Оскільки відповідачами під час розгляду справи не було зроблено заяви про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд не надає оцінки щодо співмірності цих витрат.
		Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Позивач просить відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 55 300 грн.
		На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні докази: договір про надання правничої допомоги, додаток до договору, акт приймання-передачі та платіжні документи, з яких вбачається наступне.
		25.08.2023 між позивачем (за договором - клієнт) та адвокатом Косіновою Г.В. (за договором - адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги №02-2508/2023, відповідно до пункту 1 якого вони узгодили, що клієнт доручає адвокату, а останній бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу з питань захисту його прав та інтересів у зв`язку з поширенням 25.08.2023 відносно клієнта недостовірної інформації на веб-сайті «Бізнес Цензор». 
		Відповідно до п. 3.7. зазначеного договору, виконання доручення клієнта фіксується актом приймання-передачі правничої допомоги, а зі змісту п. 3.8. слідує, що клієнт вважається таким, що прийняв правничу допомогу, з моменту скріплення своїм підписом акту приймання-передачі.
		Пунктом 5.2. договору передбачено, що гонорар складається зі суми вартості послуг, тариф яких узгоджується сторонами та зазначається в Додатку №1 до цього Договору.
		З копії додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 25.08.2023 вбачається, що сторони передбачили погодинну оплату послуг адвоката, а саме: 7000 грн за годину - за консультації, збір доказів та інформації, адвокатські запити, ознайомлення з матеріалами справи, складання заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань та 5000 грн за годину - за представництво в суді. 
		04.09.2023 позивач та його представник підписали акт №1 приймання-передачі за договором про надання правничої допомоги від 25.08.2023, відповідно до якого сторони погодили надані адвокатом послуги у загальному розмірі 55 300 грн., з яких: 35 000 грн - за 7 годин витраченого часу на підготовку позовної заяви; 14 000 грн - за 2 години витраченого часу на збір доказів та інформації, якими обґрунтовуються правові підстави позову та заявлені у ньому вимоги; 4500 грн та 1800 грн - оплата адвокатом послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет».
		04.09.2023 адвокатом видано рахунки-фактури №1-02-2508/2023 на суму 6300 грн та № 2-02-2508/2023 на суму 49 000 грн для їх оплати клієнтом, які є підставою для оплати клієнтом гонорару, що передбачено п.5.7 договору про надання правничої допомоги.
		Зазначені рахунки були оплачені клієнтом, що підтверджується копіями платіжних інструкцій від 28.09.2023 №14431963 на суму 49000 грн і №14431957 на суму 6300 грн, а всього на загальну суму - 55 300 грн.
		       З вказаних та оплачених позивачем витрат виплатами адвокату гонорару за надання правничої допомоги є витрати у розмірі 49 000 грн. (35 000 грн + 14 000 грн), що передбачено договором.
		Виходячи з принципу пропорційності задоволених позовних вимог, зазначені витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у розмірі 32 666,66 грн (49 000 грн. : 3 х 2) в рівних частках - по 16 333,33 грн з кожного.
		Витрати у розмірі 6 300 грн не є гонораром адвоката, а є витратами, понесеними у зв`язку з виконанням договору, які не включаються до гонорару, про що зазначено в п.5.5 договору про надання правничої допомоги. Разом з тим за змістом п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України ці витрати є витратами, необхідними для підготовки справи.
		Виходячи з принципу пропорційності задоволених позовних вимог, зазначені витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у розмірі 4200 грн (6300 грн. : 3 х 2) в рівних частках - по 2100 грн з кожного.
		Таким чином, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача з кожного з вказаних відповідачів становить 19 506,93 грн, з яких: 1073,60 грн - витрати по сплаті судового збору, 16 333,33 грн - витрати на професійну правничу допомогу та 2100 грн - витрати, пов`язані з підготовкою справи (1073,60 грн + 16 333,33 грн + 2100 грн = 19 506,93 грн).
		Решта судових витрат розмірі 19 506,93 грн, виходячи з принципу пропорційності задоволених позовних вимог, не підлягають відшкодуванню у зв`язку з відмовою у задоволенні позову до відповідача Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 .
		Керуючись ст. ст. 2, 3, 9, 10, 12, 13, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації задовольнити частково.
		Визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6, недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
		Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 19 506 гривень 93 копійки.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 19 506 гривень 93 копійки.
		Рішення суду набирає законної сили через тридцять днів з моменту його підписання і може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.
		Учасник справи, якому копію рішення суду не вручено в день його підписання, має право на поновлення строку для апеляційного оскарження, якщо скаргу подано протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії.
		У разі апеляційного оскарження, рішення суду набирає законної сили з моменту прийняття апеляційним судом судового рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, закриття апеляційного провадження, залишення апеляційної скарги без розгляду або без задоволення.
		Відомості про сторони:
		позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;
		відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ;
		відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 .
		відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .
		 
		 
		 
		Суддя: Л.М. Осіпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...