Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/16047/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 61-10705ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		28 лютого 2024 року                                 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 522/16047/20
		 
		провадження № 61-10705св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		третя особа - Одеська міська рада,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси                       від 25 травня 2021 року у складі судді Кузнецової В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Одеська міська рада, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію із закриттям розділу.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Позивач зазначав, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси                                  від 05 липня 2017 року у справі № 2/1522/11679/11-ц за позовом Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в собі Одеської міської ради та Обласного комунального підприємства по обслуговуванню іноземних підприємств до ОСОБА_4 , за участю третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , позовні вимоги прокурора було задоволено у повному обсязі. Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області                          від 02 жовтня 2018 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року. Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ,                   є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.
		 
		Посилався на те, що Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю.
		З метою виконання покладених на Департамент функцій за дорученням директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради комунальною установою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» було здійснено обстеження об`єкта комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 .
		За результатами проведеної перевірки встановлено, що спірне нежитлове приміщення зачинене невідомими особами.
		 
		Із даних, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що підставою для первісного виникнення права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , було рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року 194-ІІІ «Про надання земельної ділянки під індивідуальне будівництво житлових будинків Кагановичському районі», яке видане ОСОБА_5 . На підставі рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року № 194-ІІІ та технічного паспорту № б/н, виданого ТОВ «Інжинірінг ТЕХ БУД» 03 серпня 2017 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		Крім того, 09 серпня 2017 року було видано технічний висновок про можливість зміни функціонального призначення житлового будинку під нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 .
		31 серпня 2017 року право власності ОСОБА_7 припинено у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу. 31 серпня 2017 року між ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_8 , з другої, укладено договір купівлі-продажу, предметом якого визначено нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		Право власності ОСОБА_8 припинено 23 січня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 з однієї сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , з іншої сторони, предметом якого визначено нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		На підставі зазначеного договору купівлі-продажу 23 січня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_1 та 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_9 на вказане нежитлове приміщення.
		 
		Листом від 22 червня 2020 року № 1595/05-20 Державний архів Одеської області повідомив то те, що відповідно до протоколів засідання виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих за 1957 рік не існує рішення, постанови, розпорядження (накази виконком не давав) за № 194-ІІІ, датованого 25 березня 1957 року.
		Листом від 29 листопада 2019 року № 7265-12/264 комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради повідомило Департамент про тотожність нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею                        85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		Із схематичного плану розташування вказаного нежитлового приміщення Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради  від 29 листопада 2019 року № 7265-12/264 та фотофіксації доданої до акту обстеження від 20 травня 2020 року, приміщення, розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку та є його складовою.
		 
		Позивач вважав, що об`єкт комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а саме нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без належних правових підстав та без волі власника вибуло з комунальної власності. Одеською міською радою рішення щодо передачі у приватну власність спірного нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося.
		 
		Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 не є законними власниками нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке є тотожним із приміщенням загальною площею                     85,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що позбавляє відповідачів можливості не лише користуватися, а й розпоряджатися спірним нежитловим приміщенням.
		 
		Ураховуючи наведене, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив суд:
		- витребувати від ОСОБА_1 та від ОСОБА_3 нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
		- усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 та                  ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною                                 площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
		- визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на об`єкт нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року у складі судді Кузнецової В. В. позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.
		Витребувано від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
		Усунуто перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 та                      ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною                                  площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
		Встановлено, що вказане рішення є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на об`єкт нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради понесені судові витрати в розмірі                       7 870 (сім тисяч вісімсот сімдесят) грн 25 коп.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що Одеською міською радою рішення щодо передачі у приватну власність нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося. Рішення Виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року № 194-ІІІ «Про надання земельної ділянки під індивідуальне будівництво житлових будинків по Кагановичському районі», яке є первинною підставою для реєстрації права власності за третіми особами, не існує. 
		 
		Районний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 не є законними власниками спірного нежитлового приміщення, що розташоване за адресою:                         АДРЕСА_1 , що позбавляє відповідачів можливості не лише користуватися, а й розпоряджатися спірним нежитловим приміщенням. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року змінено в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
		Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради понесені судові витрати в розмірі                  7 870 (сім тисяч вісімсот сімдесят) грн 25 коп (по 3 935 грн з кожного).
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовисновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог відповідно до статті 388 ЦК України у з в`язку з відсутністю правової підстави набуття права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачами є правильними.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради поза її волею. При цьому будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини та доводили б відсутність права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 й наявність такого права в будь-якої іншої особи, матеріали справи не містять та відповідачами до суду не подавалося. 
		 
		Оскільки судом вирішено спір про право та витребувано спірне майно на користь позивача, а законом чітко передбачений порядок виконання такого рішення, заявлені вимоги про визначення порядку виконання рішення шляхом скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_9 апеляційний суд вважав обґрунтованими.
		 
		Змінюючи рішення районного суду в частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Отже, стягнув в рівних частинах з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 7 870 грн, тобто                               по 3 935 грн з кожного.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У липні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради є власником спірного об`єкту нерухомого майна, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відсутній правовстановлюючий документ на зазначене нежитлове приміщення, який би підтверджував право власності територіальної громади на нього.
		 
		Посилається на те, що належне йому та іншому співвласнику на праві власності нежитлове приміщення та нежитлове приміщення, яке позивач вважає своєю власністю, мають різні адреси, площу та підстави набуття права власності, тобто кожне з вищезазначених приміщень характеризується індивідуальними ознаками, які вирізняють їх між собою. Вважає, що суди помилково застосували поняття «тотожні» до спірних правовідносин та спірних об`єктів нерухомого майна.
		При цьому суди не дослідили реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, зазначені у довідках з Державного реєстру речових прав від 02 червня 2020 року,  03 червня 2020 року.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 рок у справі № 916/1608/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Крім того, ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що передбачено  пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2017 року у справі              № 2/1522/11679/11-ц за позовом Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в собі Одеської міської ради та Обласного комунального підприємства по обслуговуванню іноземних підприємств до ОСОБА_4 , за участю третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про витребування нежитлового приміщення, загальною площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі. Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 02 жовтня 2018 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.
		 
		Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року                № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.
		 
		Відповідно до рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 16 лютого 1990 року № 141 «Про реєстрацію будинків в ОМБТІ на правах державної власності» при організації Приморського району м. Одеси вирішено зареєструвати на праві державної власності житлові будинки, які перебувають на балансі районної ради, в тому числі й будинок АДРЕСА_1 (вказані обставини встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року в справі № 2/1522/12115/11 за позовом Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Обласного комунального підприємства по обслуговуванню іноземних представництв до ОСОБА_11 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «ФідоБанк», Одеська обласна рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про витребування нежилого приміщення з незаконного володіння на користь Одеської міської ради).
		 
		Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради листом від 29 листопада 2019 року № 7265-12/264 повідомило Департамент про тотожність нежитлового приміщення першого поверху, загальною                                      площею 85,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 43).
		 
		Зі схематичного плану розташування вказаного нежитлового приміщення, який надано разом із листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 29 листопада 2019 року № 7265-12/264 та фотофіксації доданої до акту обстеження від 20 травня 2020 року, приміщення розташоване на першому поверсі багатоквартирного будинку та є його складовою (том 1, а. с. 44-45).
		 
		На підставі рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих                       від 25 березня 1957 року № 194-ІІІ та технічного паспорту № б/н, виданого                             ТОВ «Інжинірінг ТЕХ БУД» 03 серпня 2017 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_12 на нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		09 серпня 2017 року було видано технічний висновок про можливість зміни функціонального призначення житлового будинку під нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		31 серпня 2017 року ОСОБА_13 продав ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного договору 31 серпня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на спірне нежитлове приміщення.
		 
		23 січня 2018 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_1 та ОСОБА_14 нежитлове приміщення, загальною площею 89,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі вказаного договору 23 січня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_1 та 1/2 частки права приватної власності за ОСОБА_9 на спірне нежитлове приміщення.
		 
		Згідно з листом Державного архіву Одеської області від 22 червня 2020 року                № 1595/05-20, відповідно до протоколів засідання виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих за 1957 рік не існує рішення, постанови, розпорядження (накази виконком не видавав) за № 194-ІІІ, датованого 25 березня 1957 року.
		Крім того, з матеріалів справи, дата народження ОСОБА_15 , особисті дані якого знаходяться в матеріалах реєстраційної справи щодо спірного об`єкту (том 1,                    а. с. 187-188) - 1970 рік, що на 13 років пізніше рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року № 194-ІІІ, яке не приймалося.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю. 
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
		 
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
		 
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
		1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
		У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
		Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
		 
		Під час розгляду справи № 2/1522/11679/11 встановлено, що власником нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 85,0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.Відповідно до рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 16 лютого 1990 року № 141 «Про реєстрацію будинків в ОМБТІ на правах державної власності» при організації Приморського району м. Одеси вирішено зареєструвати на праві державної власності житлові будинки, які перебувають на балансі районної ради, в тому числі й будинок АДРЕСА_1 .
		 
		Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		У зв`язку із цим безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів приналежність йому спірного нерухомого майна.
		Суди правильно встановили, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Одеси незаконно, поза його волею, чим порушено права територіальної громади м. Одеси.
		 
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що:
		«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду  від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
		 
		З огляду на зазначене, відсутні підстави стверджувати про недоведеність позивачем позовних вимог в частині наявності підстав для витребування спірного нерухомого майна, оскільки матеріали справи свідчать, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність волі у територіальної громади м. Одеси на вибуття спірного майна з володіння територіальної громади.
		 
		При цьому судами встановлено, що спірне нерухоме майно на підставі рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року              № 194-ІІІ та технічного паспорту № б/н, виданого ТОВ «Інжинірінг ТЕХ БУД» 03 серпня 2017 року, внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Останніми власниками спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , які набули права власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2018 року.
		 
		У матеріалах справи міститься лист Державного архіву Одеської області                               від 22 червня 2020 року № 1595/05-20, відповідно до якого у протоколах засідання виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих за 1957 рік не існує рішення, постанови, розпорядження (накази виконком не видавав) за № 194-ІІІ, датованого 25 березня 1957 року. Неможливість набуття ОСОБА_6 на підставі рішення Виконкому Кагановичської Райради депутатів трудящих від 25 березня 1957 року               № 194-ІІІ права власності на спірне нерухоме майно, свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині витребування спірного нерухомого майна та відсутність у відповідачів правової підстави для набуття спірного нерухомого майна у власність.
		 
		Посилання касаційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин поняття «тотожність» об`єктів нерухомого майна, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивачем доведено, що спірний об`єкт нерухомого майна, який належить територіальній громаді м. Одеси та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є тим самим нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , належному відповідачам. При цьому ні ОСОБА_16 , ні ОСОБА_10 не надали суду доказів, які б свідчили, що це є два окремих й самостійних об`єкти. Натомість, суди попередніх інстанцій встановили зазначену обставину на підставі схематичного плану розташування нежитлового приміщення, який надано разом із листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради                                 від 29 листопада 2019 року № 7265-12/264 та фотофіксації доданої до акту обстеження від 20 травня 2020 року.
		 
		Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо порядку виконання судового рішення, яка ґрунтується, зокрема, на правових висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (провадження № 12-83гс21).
		При цьому судами зазначено, що, оскільки судом був вирішений спір про право та витребуване спірне майно на користь позивача, а законом передбачений порядок виконання такого рішення заявлені вимоги про визначення порядку виконання рішення шляхом скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_9 є обгрунтованими.
		 
		Доводи касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду                 від 19 травня 2020 рок у справі № 916/1608/18, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.
		 
		Отже, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна та визначення порядку виконання судового рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права                     й скасуванню не підлягають.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Проте, Верховний Суд не погоджується з висновками судів у такому.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, крім позовної вимоги про витребування нерухомого майна, заявив вимогу про усунення перешкоди у користуванні цим майном.
		 
		У пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс19) зазначено: «У випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) (пункт 114)). Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суди мали відмовити у задоволенні цієї вимоги. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Коблівській сільраді чи прокурору (у разі, якщо сільрада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), а також від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28))». 
		 
		Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення перешкоди у користуванні цим майном і, як наслідок задоволення позову у цій частині.
		 
		Крім того, суди виселили відповідачів із нежитлового приміщення, не звернувши увагу, що «виселення» є категорією житлового законодавства і ніяк не мотивували задоволення цієї позовної вимоги з посиланням на норми ЦК України.
		 
		Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення перешкоди у користуванні цим майном підлягають скасуванню, оскільки права позивача захищено шляхом задоволення віндикаційного позову, тобто позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна.
		 
		Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час розгляду справи, а саме недослідження судами зібраних у справі доказів, встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд відхиляє, оскільки за результатом перегляду справи порушень процесуального права не встановлено.
		 
		Посилання касаційної скарги про порушення прав іншого співвласника - ОСОБА_3 є безпідставними, так як ОСОБА_10 судових рішень не оскаржував ні в апеляційному, ні в касаційному порядку і повноважень ОСОБА_1 на представництво його інтересів не надавав.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном слід скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Тому судові витрати, які сплатив ОСОБА_1 за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 153,00 грн та 4 204,00 грн, відповідно, що разом становить 7 357 грн, підлягають стягненню з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2023 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна та визначення способу виконання судового рішення залишити без змін.
		 
		Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26302595) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 7 357                          (сім тисяч триста п`ятдесят сім) грн 00 коп.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...