Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/20961/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2024. Зареєстровано: 14.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2024.
Дата набрання законної сили: 13.03.2024
Номер судового провадження: A/855/1620/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 759/20961/23                                                 Головуючий у І інстанції -  Ул`яновська О.В., 
		                                                                                           Суддя-доповідач - Губська Л.В.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  13 березня 2024 року                                                                                        м. Київ
		          Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		Головуючого судді:                                                  Губської Л.В., 
		суддів:                                                                      Карпушової О.В., Файдюка В.В.,
		за участю секретаря                                                  Ольховської М.Г.,
		позивача                                                                      ОСОБА_1 ,
		представника позивача                                             ОСОБА_3.,
		представника відповідача                                         Мітріцан Н.І.,          
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду в м. Києві від 18 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
		 
		                                                  В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 944 від 17.10.2023 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3  400, 00 грн, справу про адміністративне правопорушення закрити.
		В обґрунтування позову вказує, що він відноситься до категорії осіб, який має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки належить до  релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», яка відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Також наголошує на неправомірному застосуванні до нього відповідачем кваліфікуючої ознаки «повторність», оскільки він протягом останнього року не був підданий адміністративному стягненню. Зауважує, що у визначений день та час з`явився за місцем виклику.
		Рішенням Святошинського районного суду в м. Києві від 18 січня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженим на те органом відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, права ОСОБА_1 , як під час складання протоколу, так і під час розгляду справи були дотримані, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення є доведеною та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки він не з`явився до ТЦК за викликом по повістці.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. 
		Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені у позові. 
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
		В судовому засіданні позивач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на задоволенні скарги, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.11.2001 призвали на строкову військову службу, основна спеціальність - слюсар ремонтник промислового устаткування.
		24.11.2001 склав військову присягу, а 12.05.2003 позивача звільнено (демобілізовано) в запас.
		11.07.2023 позивач звернувся до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) із заявою про застосування відносно нього ч. 4 ст. 35 Конституції України як норми прямої дії, оскільки виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконанням, а саме він належить до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні». Виконання цього обов`язку просив замінити альтернативною (невійськовою) службою.
		20.07.2023 за результатами розгляду вказаної заяви відповідачем повідомлено позивача, що заміна військового обов`язку за призовом по мобілізації на альтернативну невійськову службу чинним законодавством не передбачена.
		Згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.08.2023 ОСОБА_1 придатний до військової служби.
		Того ж дня позивач отримав повістку про виклик на 26.08.2023 до військової частини для призову по загальній мобілізації.
		04.10.2023 офіцер мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві повідомив начальника, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , повідомлений 22.08.2023 і викликаний для призову на військову службу за мобілізацією за викликом в зазначений день (26.08.2023) не з`явився.
		17.10.2023 головним спеціалістом командування державний службовець ЗСУ Н. Мітріцаном складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , зі змісту якого вбачається, що 22.08.2023 ОСОБА_1 був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 26.08.2023 о 07:00 для призову на військову службу за мобілізацією, але в зазначений день та час не з`явився, чим порушив обов`язок громадян з`являтися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлений ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		17.10.2023 за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 винесено постанову № 944 за справою про адміністративне правопорушення, відповідно до якої вирішено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3  400, 00 грн. 
		Копію постанови № 944 від 17.10.2023 позивач отримав 19.10.2023. У поясненнях до протоколу позивач зазначив, що з вказаною постановою не погоджується, оскільки 26.08.2023 він з`явився, проте до військової частини не поїхав. Також, ним було подано запит щодо заміни військової служби на невійськову службу на підставі ст. 35 Конституції України.
		Зазначена постанови є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її протиправною.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
		Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв у відповідності до норм законодавства, тобто, правомірно, з чим погоджується і колегія суддів.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Так, ст. 2101 КУпАП визначає  порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2101 КУпА повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого  частиною першою  цієї статті (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку), за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період,  що тягне за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII  визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Так, згідно  Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію»  було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
		Відповідно  до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого  Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому як правильно зауважив суд першої інстанції порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 2  ст. 210-1 КУпАП.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3  ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»  від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Як зазначалось вище, 22.08.2023 позивач під особистий підпис отримав повістку про виклик на 26.08.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_1, що не заперечується сторонами. При цьому, у визначену дату позивач до РТЦК не з`явився.
		Разом з тим, відповідно до п. 3 Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Пунктом 16 ч. 1  ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»  від 12.05.2015 № 389-VIII допускається обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»  від 12.12.1991 № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Відповідно до право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
		Законом № 3543-XII альтернативна (невійськова) служба під час війни не визначена.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію»  (зі змінами), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»» від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.
		Згідно ст. 65 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»  від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		При цьому, згідно ч. 4  ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Відповідно до положень ст. 64 Конституції України  в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст.  24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63  цієї  Конституції.
		Згідно ч. 2  ст. 1 Закону № 2232-XII в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Так, основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є  Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII).
		Стаття 3 Закону  № 987-XII визначає, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
		Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
		Відповідно до ч. 3  № 987-XII  ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Посилання позивача на незаконність оскаржуваної постанови через те, що він за релігійним переконанням не був зобов`язаний з`являтися до РТЦК, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки протокол та постанова винесені відносно позивача за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, а саме: нез`явлення за викликом до РТЦК для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
		Релігійне віросповідання, не є законною підставою для неявки до РТЦК.
		Так, як наголошувалось вище ч. 3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ передбачено обов`язок громадян під час мобілізації з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), а невиконання встановленого обов`язку є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що є наслідком притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 2101 КУпАП.
		При цьому, доводи апелянта про те, що до нього безпідставно застосовано відповідачем ознаку «повторності» судом відхиляються, оскільки диспозиція ч. 2 ст. 2101 КУпАП передбачає притягнення до відповідальності також за  вчинення такого порушення в особливий період,  про що і зазначено в спірній постанові. 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки при її винесенні виконано усі вимоги чинного законодавства та на підставі повного і всебічного з`ясування обставин вирішено справу, а тому скасуванню не підлягає.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. 
		Рішення Святошинського районного суду в м.Києві від 18 січня 2024 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий-суддя:                                                                                Л.В. Губська
		 
		Судді:                                                                                                    О.В. Карпушова
		 
		                                                                                                              В.В. Файдюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...