Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/8692/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: 14.03.2024. Зареєстровано: 15.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2024.
Дата набрання законної сили: 16.04.2024
Номер судового провадження: 2/204/255/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		 
		Справа №204/8692/23
		Провадження №2/204/255/24
		РІШЕННЯ
		іменемУкраїни
		(заочне)
		 
		14 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
		головуючого - судді Книш А.В.,
		секретар судового засідання Малкамова О.С.,    
		за участі:
		представника позивача ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення,  
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просив зобов`язати ОСОБА_3 , 1986 року народження, усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , заг.пл.48.2 м.кв., шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , який фактично проживає в ній, без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову зазначено, що позивач володіє квартирою на праві власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Дану квартиру позивач отримав 29 червня 2020 року у спадок за заповітом після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після отримання у спадок квартири позивач побажав вселитися в неї, але виявив, що в квартирі без жодних правових підстав проживає відповідач, якого позивач взагалі не знає, він не є ані членом сім`ї померлої ОСОБА_4 , ані її рідним будь-якого ступеня споріднення. Позивач вказує, що протягом всього терміну він намагався вирішити це питання в добровільному порядку, оскільки є повноправним володільцем даної квартири, але відповідач кожного разу висловлював в грубій формі своє небажання звільнити приміщення. Також позивач вказує, що зі слів сусідів, та він і сам бачив, що відповідач веде антигромадський спосіб життя, зловживає алкогольними напоями. Сусіди розповіли позивачу, що відповідач почав мешкати в належній йому квартирі з початку 2020 року. Отже, поки позивач оформлював свої спадкові права на вказану вище квартиру після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , колишньої власниці цієї квартири, відповідач самоправно вселився в спірну квартиру та почав з того часу постійно мешкати в ній. Також вказує, що договір найму з відповідачем ні попереднім власником успадкованої квартири, ні позивачем не укладався. Відповідач в квартирі не зареєстрований, не оплачує ніяких комунальних платежів, чим завдає значних матеріальних збитків, займає приміщення самоправно. Добровільно звільнити приміщення відповідач не бажає, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду, оскільки своїми діями відповідач створює йому перешкоди в користуванні належною йому квартирою. 
		Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за даною позовною заявою за правилами загального позовного провадження.
		У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, не заперечував проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення суду. 
		Відповідач належним чином та завчасно сповіщений про дату і час розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, у зв`язку із чим, суд, враховуючи згоду представника позивача, ухвалив відповідно до ст. 280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення суду.
		Суд, вислухавши представника позивача ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини. 
		Позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 червня 2020 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.8-10,22). 
		Станом на 29 травня 2023 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , з 22 грудня 1972 року зареєстрована була лише ОСОБА_4 (а.с.18).
		Починаючи з 2020 року відповідач проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації (а.с.19,24).
		Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_3 , та з 2013 року вона була сусідкою ОСОБА_4 , яка проживала в цьому ж будинку в квартирі АДРЕСА_4 . Також повідомила, що в 2019 році після смерті ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 , вселився відповідач. Вказала, що в квартирі АДРЕСА_4 тепер часто шум, гам, якось з квартири йшло багато диму. Двері відповідач не відчиняє, на прохання не шуміти не реагує, за комунальні послуги не платить. На яких підставах відповідач вселився в квартиру та хто займався похованням ОСОБА_4 свідок не знає. 
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_5 , та знала багато років свою сусідку ОСОБА_4 , яка проживала в цьому ж будинку в квартирі АДРЕСА_4 . Зазначила, що після того, як ОСОБА_4 померла, в квартиру вселився відповідач, який постійно шумить, до нього ходять якісь підозрілі гості і взагалі він схожий на психічно не здорову людину. На яких підставах відповідач вселився в квартиру та хто займався похованням ОСОБА_4 свідок не знає. 
		Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		У відповідності до приписів статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Згідно зі статтею 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
		Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		Самоправними визнаються дії, що свідчать про зайняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).
		Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
		Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке особи законно займають. Чи є конкретне місце проживання "житлом", право на яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
		Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
		У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява N 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі N 447/455/17 (провадження N 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
		Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінено на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		В судовому засіданні встановлено, що відповідач вселився до спірної квартири за відсутності передбачених законом підстав, а тому позов підлягає задоволенню.
		Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073,60 грн.
		Керуючись ст.ст.12,13, 81,89, 141, 264, 280-282 ЦПК України, суд, -
		    ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги  ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення  задовольнити.
		Виселити  ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення. 
		Стягнути з  ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_2 судовійзбіру розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач:  ОСОБА_2 , місце проживання:  АДРЕСА_6 ,РНОКПП НОМЕР_1 . 
		Відповідач:  ОСОБА_3 , відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
		 
		Головуючий:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...