Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 495/2284/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2024.
Дата набрання законної сили: 13.03.2024
Номер судового провадження: 61-17583ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 березня 2024 року
		м. Київ
		справа № 495/2284/23
		провадження № 61-17583св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачка -  ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є служба у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області,
		особа, яка подавала апеляційну скаргу,- військова частина НОМЕР_1 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постановуОдеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., 
		Громіка Р. Д., Сегеди С. М., від07 листопада 2023 року.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		1.           07 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
		2.           На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 13 жовтня 2016 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , у якому у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		3.           Вказував, що протягом останніх років сімейне життя поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин між ним та відповідачкою. Ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено. 
		4.           Зазначав, що тривалий час спільна малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку створені усі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Він, як батько, сумлінно виконує свої батьківські обов`язки, проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний розвиток дитини, самостійно займається вихованням та утриманням дитини.
		5.           Водночас ОСОБА_2 залишила дитину разом з ним та переїхала проживати до своїх батьків. Як мати вона не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання малолітньої дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям, розвитком. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто. Позивач вважає, що відповідачка зобов`язана забезпечувати належний рівень життя дитини, оскільки є працездатною та інших утриманців не має.
		6.           Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 ; визначити місце проживання малолітнього сина 
		ОСОБА_4 з ним; відібрати малолітнього сина ОСОБА_4 у матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері; стягнути з 
		ОСОБА_2 аліменти на його користь на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
		7.           Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2023 року залучено до участі у справі орган опіки та піклування виконавчого комітету Затоківської селищної ради.
		Стислий виклад позиції відповідачки 
		8.             ОСОБА_2 визнала позов у повному обсязі та не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом з позивачем.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		9.           Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1  задоволено.
		10.        Розірвано шлюб між ОСОБА_1  та  ОСОБА_2 , зареєстрований 
		13 жовтня 2016 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 482. 
		11.        Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1  за адресою постійного місця проживання батька: 
		АДРЕСА_1 . 
		12.        Відібрано малолітнього сина ОСОБА_4 у матері  ОСОБА_2  без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері. 
		13.        Стягнуто з  ОСОБА_2  аліменти на користь  ОСОБА_1  на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.
		14.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше спільне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їхнім інтересам, а тому наявні правові підстави для розірвання шлюбу між ними.
		15.        При вирішенні питання про визначення місця проживання малолітньої дитини сторін суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка без згоди позивача змінила місце проживання їхнього сина та в ході розгляду справи визнала позов, не заперечувала щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом з батьком за адресою постійного проживання батька та відібрання малолітнього сина у неї, що свідчить про відмову матері виховувати сина та створює необхідність у забезпеченні якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини. Зауважено, що батьки дитини фактично дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дитини, тому звертатися до органу опіки та піклування щодо отримання висновку з приводу вказаного питання не є потрібним, оскільки на це потрібен значний час, що може призвести до затягування розгляду справи. Вимоги про стягнення аліментів вирішено з урахуванням приписів статей 181 - 183, 191 Сімейного кодексу України.
		Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
		16.        Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року оскаржила в апеляційному порядку особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, - військова частина НОМЕР_1 .
		17.        Постановою Одеського апеляційного суду від07 листопада 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		18.        Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач виконує військовий обов`язок з оборони України, а поданий позов стосується встановлення юридичного факту, що дає право на звільнення з військової служби, тому військова частина НОМЕР_1 підлягає залученню до участі у справі. Зауважено, що військова частина НОМЕР_1 є особою, для якої рішенням суду створені підстави для виникнення обов`язків, які не існували до рішення суду першої інстанції, а тому її права є порушеними оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції.
		19.        Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, та дотримання інтересів дитини. Врахувавши мету подання позову про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, процесуальну поведінку сторін, формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало реальної участі в судовому розгляді, а також незалучення до участі у розгляді справи всіх зацікавлених осіб, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у зв`язку з самостійним вихованням ним дитини без участі матері, а також похідної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у цій справі військовозобов`язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу, використовує приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України.
		20.        Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу в апеляційному порядку не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		21.        05 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року.
		22.        Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,
		що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків
		щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
		у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20, у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 910/17429/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		23.        Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , не врахував, що спірні правовідносини є сімейними, військова частина не є органом, який уповноважений державою здійснювати захист сімейних прав та інтересів, зокрема в частині визначення місця проживання неповнолітньої дитини, а тому оскаржене в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції жодним чином не впливає на її права та обов`язки. Позивач зауважує, що рішенням суду першої інстанції не було зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з лав Збройних Сил України; відмову командира військової частини у його звільненні, що є дискреційними повноваженнями останнього, він не оскаржував.
		24.         ОСОБА_1 вважає безпідставним надання військовій частині НОМЕР_1 , яка не є стороною у справі, відстрочки сплати судового збору, а також прийняття апеляційної скарги від особи, яка не має цивільної процесуальної дієздатності. Зазначає, що положення Закону України «Про судовий збір» передбачають можливість відстрочення сплати судового збору лише позивачу за певних умов. Військова частина НОМЕР_1 не є учасником сімейних відносин, не є стороною у справі, не здійснює захист прав у цій справі, а відомості про неї як про юридичну особу відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що свідчить про відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 . 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		25.        Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків.
		26.        Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 495/2284/23, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
		27.        У лютому 2024 року матеріали справи №495/2284/23 надійшли до Верховного Суду.
		28.        Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року задоволено клопотання служби у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про заміну третьої особи, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - службу у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області замість органу опіки та піклування виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Надано службі у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області з метою захисту та належного представництва інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 12 лютого                      2024 року із зазначенням відомостей, зокрема щодо участі кожного з батьків у вихованні дитини, місця фактичного проживання дитини та місця проживання батьків на час вирішення спору.
		29.        Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
		30.        09 січня 2024 року військова частина НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
		31.        Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що позивач проходить військову службу у лавах Збройних Сил України та з метою створення штучної підстави для звільнення з військової служби подав позов про визначення місця проживання дитини разом з ним. Рішення суду першої інстанції, яке є обов`язковим для виконання, було пред`явлено ОСОБА_1 до військової частини з рапортом про його звільнення на підставі абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті  26 Закону України «Про військову службу». Встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання військовослужбовцем дитини є обов`язковим до врахування, а тому вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про створення рішенням суду першої інстанції обов`язків для військової частини НОМЕР_1 , які до ухвалення такого рішення не існували. Крім того, військова частина НОМЕР_1 обґрунтованим вважає висновок апеляційного суду про порушення позивачем положень статті 54 ЦПК України.
		32.        Безпідставними вважає посилання касаційної скарги на відсутність у військової частини НОМЕР_1 цивільної процесуальної правосуб`єктності з огляду на наявність у матеріалах справи довідки відомчого обліку Міністерства оборони України в ЄДР № 476/22 від 21 червня 2022 року, згідно з якою військова частина НОМЕР_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з ідентифікаційним кодом 26623388, з правовим статусом - юридична особа. Питання про відстрочення сплати судового збору при поданні апеляційної скарги було вирішено судом апеляційної інстанції з урахуванням обґрунтованих доводів скарги, водночас, згідно з положеннями частини другої статті 351 ЦПК України, зазначена обставина сама по собі не призводить до ухвалення незаконного рішення по суті справи. 
		33.        Військова частина НОМЕР_1 просить постановити окрему ухвалу, посилаючись на допущені суддею суду першої інстанції порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права, а також вирішення штучних спорів.
		34.        27 січня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала заяву про визнання касаційної скарги, у якій посилається на законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для визначення місця проживання спільної дитини сторін з батьком, а також зауважує про можливість розгляду зазначеної категорії справ і без висновку органу опіки та піклування, а також відсутність у військової частини НОМЕР_1 права на оскарження судового рішення у цій справі.
		35.        07 лютого 2024 року військова частина НОМЕР_1  через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , у якому зазначає про правильне встановлення судом апеляційної інстанції формального залучення до участі у справі органу опіки та піклування, а також порушення суб`єктивних прав й обов`язків військової частини НОМЕР_1 при ухваленні рішення суду першої інстанції.
		36.        12 березня 2024 року служба у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області подала клопотання про долучення доказів, а саме листа начальника служба у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради від 08 березня 2024 року № 01-12/03, у якому зазначено, що до служби як до органу опіки та піклування не було звернень від ОСОБА_1 про надання висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком, не надходили ухвали суду про відкриття провадження у цій справі, про витребування доказів у вигляді висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Крім того, посадовими особами служби у справах дітей 05 червня 2023 року було здійснено перевірку умов проживання, виховання та утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт. У ході перевірки було виявлено, що за указаною адресою родина ОСОБА_1 та його малолітній син не проживають. ОСОБА_4 не навчався та не навчається у Затоківській ЗЗСО, не перебуває на обліку в КНП «Затоківська амбулаторія Загальної практики сімейної медицини».
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		37.         ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 жовтня 2016 року.
		38.         ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .
		39.         ОСОБА_1 зазначав, що тривалий час спільна малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з ним за адресою: 
		АДРЕСА_1 . У будинку створені усі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. ОСОБА_2 залишила дитину разом з ним та переїхала проживати до своїх батьків, матеріальну допомогу на утримання сина не надає.
		40.        Під час розгляду справи ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 та обставини, на які позивач посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнала у повному обсязі.
		41.        На момент реєстрації позовної заяви в суді ОСОБА_1 був мобілізований (призваний) до лав ЗСУ. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 09 вересня 2022 року № 203 лейтенант ОСОБА_1 зарахований до списків та призначений на посаду заступника командира 3-ої стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення основних підрозділів цієї військової частини. На момент подання апеляційної скарги проходив службу на цій же посаді.
		42.        28 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його із займаної ним посади на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої            статті 26 Закону України «Про військової обов`язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: самостійне вихованням дітей віком до 18 років, яке встановлено рішенням суду у цій справі.
		Позиція Верховного Суду
		43.        Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		44.        Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		45.        Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		46.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		47.        Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		48.        Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
		49.        Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
		50.        Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		51.        Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		52.        Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з ним, з відібранням малолітнього сина у матері без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері, а також стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина. В апеляційному порядку справа переглядалася лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання її у матері та стягнення аліментів. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також положень частини першої статті 400 ЦПК України, в суді касаційної інстанції справа переглядається лише у частині, в якій була переглянута в апеляційному порядку.
		53.        Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		54.        Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		55.        Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		56.        Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		57.        Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		58.        Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
		59.        При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;  (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо;                  (5) бажання дитини.
		60.        Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
		61.        Ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін з позивачем та відібрання її від матері, суд першої інстанції керувався виключно фактом визнання позову відповідачкою, не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінку інтересам дитини, залишив поза увагою мету поданого позову.
		62.        В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржила особа, яка не брала участі у розгляді справи, посилаючись на зловживання позивачем своїми процесуальними правами, штучний характер спору та вирішення питання, яке прямо вливає на права та обов`язки військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, що під час дії особливого періоду належить до виключних повноважень посадових осіб військової частини НОМЕР_1 .
		63.        Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		64.        Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		65.        Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		66.        Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
		67.        Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		68.        Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. 
		69.        Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
		70.        Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, держави.
		71.        Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		72.        Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
		73.        Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		74.        У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі 
		№ 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		75.        Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
		76.        Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду               від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц.
		77.        Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
		78.        Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону  України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		79.        Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
		80.        Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону  України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		81.         ОСОБА_1 , як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її перегляду в апеляційному порядку, є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків та призначений на посаду заступника командира 3-ої стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення основних підрозділів військової частини  НОМЕР_2 , яка, як окремий батальйон, перебуває в підпорядкуваннівійськової частиниНОМЕР_1 (окрема бригада, розташована у           АДРЕСА_4). Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним у смт Затоці , позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред`явив до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Виходячи з вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже це стосується прав та обов`язків військової частини НОМЕР_1 , у складі якої позивач проходить військову службу, а тому правильно переглянув оскаржене судове рішення суду першої інстанції по суті.
		82.        Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		83.        Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
		84.        Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		85.        Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		86.        Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
		87.        Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. 
		88.        Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб 
		89.        Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
		90.        Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
		91.        Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків; не з`ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо. Не враховано судом першої інстанції те, що позивач на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09 вересня 2022 року № 203 прийнятий на всі види забезпечення, у зв'язку із чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.
		92.        Орган опіки та піклування фактично у розгляді справи у суді першої інстанції участі не приймав, висновок щодо сімейної ситуації суду не надав (частини четверта-п`ята статті 19 СК України). Більш того, згідно з наданими до Верховного Суду поясненнями служби у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради, позивач не звертався до органу опіки та піклування з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, жодних документів із суду щодо спірних правовідносин до органу опіки та піклування не надходило, а вжиті органом у справах дітей заходи щодо перевірки умов проживання, виховання та утримання дитини ОСОБА_4 виявилися безрезультатними, оскільки дитина не проживає за адресою, вказаною у позовній заяві, не відвідує навчальні заклади та не стоїть на обліку у місцевих медичних установах смт Затоки.
		93.        Зважаючи на наведене, позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період,  з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 
		94.        Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).  
		95.        Отже, суд апеляційної інстанцій дійшов загалом правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання її від матері з встановленням факту самостійного виховання дитини батьком, та похідної вимоги про стягнення аліментів. 
		96.        Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться значною мірою до допущених судом апеляційної інстанції процесуальних порушень при прийнятті апеляційної скарги до розгляду, які не знайшли свого підтвердження при перегляді справи у касаційному порядку.
		97.        Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, військова частина НОМЕР_1 має статус юридичної особи з присвоєним кодом 26623388.
		98.        Вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо відстрочення сплати військовою частиною судового збору при поданні апеляційної скарги не порушує загальних принципів цивільного процесуального судочинства та з урахуванням обґрунтованості доводів апеляційної скарги і підтвердженого факту використання позивачем приватно-правового інструментарію не за його призначенням не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
		99.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, учасникам справи надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
		100.     Ураховуючи наведені вище порушення норм матеріального та процесуального права, які були допущені судом першої інстанції та правильно встановлені судом апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку, доводи касаційної скарги щодо законності рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року не знайшли свого підтвердження. Більш того, ураховуючи грубість та суттєвість допущених судом першої інстанції порушень закону, а також з огляду на доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність постановлення у справі окремої ухвали.
		101.     Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		102.     Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.           Постанову Одеського апеляційного суду від07 листопада 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                      Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                О. М. Осіян
		 
		  Н. Ю. Сакара
		 
		  В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...