Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/3020/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2024.
Дата набрання законної сили: 22.02.2024
Номер судового провадження: 51-3687км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017080020000487

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 лютого 2024 року
		м. Київ
		справа № 331/3020/17
		провадження № 51-3687км22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,                                                                                                    
		захисника                                         ОСОБА_5 , 
		прокурора                                           ОСОБА_6 ,                          
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у кримінальному провадженні № 12017080020000487за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Запоріжжя,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1          ст. 115  Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
		За вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 01 листопада          2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватими та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в закінченому замаху на умисне вбивсто вчиненому за наступних обставин. 
		14 лютого 2016 року (судом встановлено, що події відбувались 14 лютого              2017 року) близько 12-ої години ОСОБА_7 у власній квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вживав алкогольні напої.
		Під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник конфлікт, який переріс у бійку, після чого останній приблизно о 15:10 залишив квартиру та пішов додому.
		Близько 16:00 того ж дня ОСОБА_8 повернувся до квартири ОСОБА_7 щоб забрати залишені ним документи та почав стукати у двері з вимогою впустити його до квартири.
		Коли ОСОБА_7 відмовився впустити ОСОБА_8 до квартири, той почав сильніше стукати ногою у двері. В цей час у ОСОБА_7 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_8 , після чого він, діючи з мотивів раптово виниклої особистої неприязні, з метою умисного вбивства ОСОБА_10 взяв з кухні ніж і коли ОСОБА_8 увійшов до квартири завдав йому одного удару ножем у ліву передню частину грудної клітини, заподіявши тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення та два удари у праву руку, заподіявши легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Однак вказаний злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_8 втік і йому було вчасно надано медичну допомогу.
		При розгляді справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у вказаній ситуації ОСОБА_7 захищався від протиправного та насильницького вторгнення  ОСОБА_10 у своє житло, тобто діяв у стані необхідної оборони, а тому його дії не містять ані ознак замаху на вбивство, ані перевищення меж необхідної оборони.
		При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Запорізький апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2022 року залишив це рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 , яка брала участь у розгляді провадження в суді першої інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд не повідомив потерпілого ОСОБА_8 про апеляційний розгляд справи та не вжив заходів для встановлення його місця проживання, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про допит потерпілого та повторне дослідження доказів у справі.
		Також прокурор вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора щодо помилковості висновку місцевого суду про те, що ОСОБА_7 діяв правомірно, захищаючись від протиправного насильницького вторгнення у житло.
		На думку прокурора, апеляційний суд не забезпечив належного захисту прав ОСОБА_10 та не перевірив чи наявні в діях ОСОБА_7 ознаки іншого кримінального правопорушення
		Тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
		Прокурор касаційну скаргу підтримав. 
		Захисник заперечив проти касаційної скарги і просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
		Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано.
		У касаційних скаргах прокурор, серед іншого, по суті не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечують повноту судового розгляду, достовірність окремих доказів, тоді як перевірка зазначеного не належить до компетенції касаційного суду в силу статей 433, 438 КПК.
		Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 36 КК, та, як наслідок, неправильного виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК є безпідставними.
		Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
		Отже, виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК ці умови полягають у такому: 
		1)  оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави; 
		2)  оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК;
		3)  за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала; 
		4)  посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;
		5)  шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;
		6)  при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. 
		Згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
		Обґрунтовуючи своє рішення про визнання ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК, суд першої інстанції зазначив, що  ОСОБА_7 14 лютого 2017 року перебував у обстановці захисту від суспільно небезпечного посягання ОСОБА_10 на його життя та життя його цивільної дружини ОСОБА_9 , тобто перебував у стані необхідної оборони, під час якої заподіяв ОСОБА_10 тяжке тілесне ушкодження у результаті удару ножем. Однак, беручи до уваги, що сам потерпілий ОСОБА_10 вчинив протиправне та насильницьке вторгнення у житло ОСОБА_7 , обвинувачений мав право заподіяти будь-яку шкоду тому, хто посягає, тому його дії не містять у собі ані ознак замаху на умисне вбивство, ані перевищення меж необхідної оборони.
		При цьому суд першої інстанції вказав на те, що  ОСОБА_7 після конфлікту з  ОСОБА_10 з приводу залицяння до його цивільної дружини ОСОБА_9 виштовхав того з квартири. Однак через деякий час ОСОБА_10 повернувся до квартири ОСОБА_7 та став стукати у двері і кричати з вимогою впустити його до квартири, висловлюючи при цьому погрози вбити ОСОБА_7 та його дружину, що викликало в останнього страх за своє життя та життя близьких. Намагаючись потрапити до квартири ОСОБА_10 почав бити ногами по вхідних дверях та пошкодив їх нижню частину, в результаті чого в дверях утворився отвір через який він потрапив до квартири.
		Ці обставини підтвердила в суді і свідок ОСОБА_12 , яка пояснила, що бачила як  ОСОБА_10 вибивавногами вхідні двері до квартири ОСОБА_7 , та вибивши нижню частину дверей проник у середину квартири.
		Як убачається з протоколу огляду місця події від 14 лютого 2017 року, нижня третина вхідних дверей до квартири ОСОБА_7 відсутня, дерматин у тому місці  розірваний. На дверях, підлозі, стінах та в коридорі квартири виявлені чисельні нашарування речовини бурого кольору у вигляді потьоків та розливів.
		З урахуванням встановлених обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що потерпілий ОСОБА_10 не мав законного права на перебування в квартирі ОСОБА_7 та дозволу від нього на це не отримував. Навпаки, ОСОБА_7 не бажав відкривати двері та впускати у квартиру              ОСОБА_10 , про що неодноразово повідомив останньому. Спосіб проникнення ОСОБА_10 до квартири через отвір у дверях, які він виламав, свідчить про його протиправне та насильницьке вторгнення в житло ОСОБА_7 .
		Також суд узяв до уваги висновок судової медичної експертизи № 399                   від 15 лютого 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_7 було заподіяно не менше 13 травматичних впливів, та висновок судової медичної експертизи        № 393 від 15 лютого 2017 року, відповідно до якого у ОСОБА_9 було виявлено чисельні тілесні ушкодження, що утворилися від дії тупих предметів, а також висновки судово-медичних імунологічних експертиз, згідно яких у приміщенні квартири ОСОБА_7 - на дверях, стінах, дверній лутки, на речах - рушнику, покривалах, одязі ОСОБА_7 , у піднігтьовому вмісті та змивах з рук ОСОБА_7 встановлено наявність крові людини, походження якої не виключається від ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .
		Не погоджуючись із вироком прокурор подала апеляційну скаргу в якій зазначала про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду  фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і просила суд апеляційної інстанції це рішення скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК і призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі.
		На обґрунтування цих вимог наводила доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги і фактично зводяться до незгоди прокурора щодо  застосування судом положень ст. 36 КК. 
		Під час апеляційного перегляду вироку суд апеляційної інстанції  уважно перевірив ці доводи та дійшов висновку про їх безпідставність і правильне застосування місцевим судом вказаних вимог закону, вказавши на те, що з огляду на протиправне та насильницьке вторгнення  ОСОБА_10 до помешкання ОСОБА_7 останній з метою необхідної оборони мав законне право на заподіяння йому шкоди і такі дії відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
		Наведені в касаційній скарзі доводи прокурора про безпідставну відмову апеляційного суду в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів у справі не ґрунтуються на вимогах закону.
		За правилами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Однак таких підстав прокурор у своєму клопотанні не навів, а відтак у апеляційного суду нет виникало і обов`язку повторного дослідження доказів у справі, у зв`язку з чим цей суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання.
		При цьому, обґрунтовуючи своє рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про допит потерпілого апеляційний суд вказав на те, що у письмових  заявах до суду потерпілий ОСОБА_10 неодноразово зазначав про своє небажання брати участь у судовому розгляді справи, відмовлявся від дачі показань у суді та вказував про відсутність претензій до ОСОБА_7                             (т. 1 а.п. 94, 188; т. 2 а.п. 65-68).
		З огляду на зазначене будь-яких порушень вимог ст. 23 та ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду колегія суддів не вбачає.
		Посилання прокурора в скарзі на те, що апеляційний суд не забезпечив належного захисту прав ОСОБА_10 і не перевірив наявність у діях ОСОБА_7 складу іншого кримінального правопорушення не ґрунтується на вимогах закону, оскільки встановлення судом факту перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони виключає кримінальну відповідальність за вчинені ним дії.
		За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК та необхідність його виправдання за висунутим обвинуваченням через перебування в стані необхідної оборони є належним чином умотивованими та правильними. 
		Оскаржувана ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за своїм змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення та положення закону, якими він керувався.
		Під час перевірки вказаного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які-би могли тягнути за собою його зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК,  Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 без зміни. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		___________________                             __________________                           _________________
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...