Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3293/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано судом: 19.03.2024. Зареєстровано: 20.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2024.
Дата набрання законної сили: 06.03.2024
Результат оскарження 11.06.2024 Верховний Суд: скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"06" березня 2024 р. Справа №914/3293/20
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: 
		головуючий суддя Желік М.Б. 
		судді Орищин Г.В.
		Галушко Н.А.
		 
		за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н та дати (вх.№01-05/3270/23 від 23.10.2023)
		на рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 із врахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 04.10.2023 про виправлення описки (суддя Щигельська О.І., повний текст складено 03.10.2023)
		у справі №914/3293/20
		за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, м. Київ
		до відповідача Львівської міської ради, м. Львів
		за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Концерну радіомовлення радіозв`язку та телебачення, м. Київ
		за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви, м. Львів
		про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл.Св.Юра, 5
		 
		за участю представників:
		від прокуратури: прокурор Бучко Р.В.;
		від позивача: представник Огнівенко П.П.;
		від відповідача: представники Наумець А.Г.; 
		від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: представник Фединець В.М.;
		від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: представник ОСОБА_1 ;
		 
		Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. 
		Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 (із врахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 04.10.2023 про виправлення описки) у справі №914/3293/20 позовні вимоги задоволено повністю; визнано незаконною і скасовано (визнано недійсною) ухвалу Львівської міської ради №6503 від 4 вересня 2020 року «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5»; визнано незаконним і скасовано (визнано недійсним) рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. від 10 вересня 2020 року (реєстраційний номер 38201773) про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св. Юра, 5 за Львівською міською радою; визнано незаконним і скасовано (визнано недійсним) рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Бацик М.Г. від 10 вересня 2020 року (реєстраційний номер 38201876) про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з Львівської міської ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону 31530,00 грн судового збору; стягнуто з Львівської міської ради на користь Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України 22071,00 грн судового збору; стягнуто з Львівської міської ради на користь Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення 9459,00 грн судового збору.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України відмовити в повному обсязі.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді  Орищин Г.В., Галушко Н.А.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 01.12.2023, призначено справи на 06.12.2023.
		29.11.2023 на адресу суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу від Концерну радіомовлення радіозв`язку та телебачення (вх.№01-04/7801/23) та Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вх. №01-04/7817/23).
		30.11.2023 на адресу суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (вх. №01-04/7849/23).
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 розгляд справи відкладено на 17.01.2024.
		17.01.2024 у зв`язку із довготривалою повітряною тривогою по всій території України судове засідання не відбулося. 
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 розгляд справи призначено на 14.02.2024.
		14.02.2024 Львівська міська рада подала суду клопотання (вх. №01-04/1120/24) про долучення доказів до матеріалів справи (листа міської ради, скерованого Адміністрації Держспецзв`язку України з проектом мирової угоди; листів, скерованих Президенту України, Міністру Кабінету міністрів України, віцепрем`єр-міністру України, Прем`єр-міністру України та відповідей на ці листи щодо врегулювання спору) та про відкладення розгляду справи з метою досягнення компромісу стосовно мирової угоди та подальшого позасудового врегулювання спору.
		14.02.2024 Адміністрація Держспецзв`язку України подала суду клопотання (№01-04/1121/24) про долучення доказів, а саме протоколу наради від 08.01.2024, проведеної під головуванням Прем`єр-міністра України Дениса Шмигаля, про проблемні питання, пов`язані з наданням в постійне користування релігійній організації «Курія Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви» земельної ділянки на площі Святого Юра у м. Львові, листа Львівської міської ради з проектом мирової угоди та іншого листування позивача щодо врегулювання спору.
		В судовому засіданні 14.02.2024 сторони пояснили, що подані докази вони просять долучити до матеріалів справи з метою підтвердження обставин здійснення переговорів щодо мирного врегулювання спору.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 розгляд справи відкладено на 06.03.2024 з метою надання можливості сторонам досягнути домовленостей для укладення мирової угоди.
		В судовому засіданні 06.03.2024 представниця апелянта заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи для продовження здійснення переговорів щодо укладення мирової угоди. Представник третьої особи на стороні відповідача підтримав заявлене клопотання.
		Прокурор, представник позивача та представник третьої особи на стороні позивача проти відкладення розгляду справи заперечили. Прокурор зазначив, що в межах цього спору укладення мирової угоди не є доцільним, а сторони не позбавлені можливості досягнути домовленостей щодо вирішення ситуації, що між ними склалась, і за умов залишення оскарженого рішення суду першої інстанції без змін.
		Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні усного клопотання представниці апелянта про відкладення розгляду справи з огляду тривалість апеляційного провадження, а також зважаючи на те, що розгляд справи вже двічі відкладався для надання сторонам часу та можливості укласти та подати суду на затвердження мирову угоду. 
		Представниця апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала, зазначила, що спірна земельна ділянка є в комунальній власності Львівської міської ради, просила скасувати оскаржене рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Прокурор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, зазначив, що Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, вказав, що Львівська міська рада не довела, що земельна ділянка будь-коли передавалась у комунальну власність, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Представник позивача підтримав позицію прокуратури, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Представник третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, пояснення прокурора та представника позивача підтримав в повному обсязі, проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, підтримав позицію апелянта, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити.
		Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати, з огляду на таке:
		 
		Історія справи. Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
		 
		Заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до Львівської міської ради, за участю третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача  Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, за участю третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви, про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св.Юра,5.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвала Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5», прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до рішення №31/246 від 06.04.1951, перебуває у державній власності в особі позивача та у фактичному користуванні третьої особи-1, а відтак право розпоряджатися нею належить виключно Львівській обласній державній адміністрації, а також порушує інтереси держави в особі позивача.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Рішення суду мотивовано тим, що право розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 площею 2,1382 га на площі Святого Юра, 5 у місті Львові належить відповідачу на підставі ст.83 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012, і на цій земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості державної форми власності.
		Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 01.06.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 у справі №914/3293/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав такі висновки та обов`язкові вказівки відповідно до ст.316 ГПК України:
		- суд першої інстанції здійснив правову оцінку акту від 04.02.2021 та плану-схеми земельної ділянки на пл. Святого Юри, 5, наданих відповідачем, виключно як доказів відсутності на спірній земельній ділянці будь-якого майна, яке б належало на праві власності позивачу, тоді як, за своєю суттю, клопотання позивача про призначення судової експертизи стосувалося питання визначення чи є спірна земельна ділянка, надана третій особі-2, за кадастровим номером 4610136600:04:005:0016, частиною земельної ділянки, яка надана третій особі-1 за рішенням 1951 року, тобто, встановлення накладення чи не накладення земельних ділянок, наданих у 1951 та 2020 роках одна на одну і вирішення таких питань потребує спеціальних знань; 
		- приналежність земельної ділянки, наданої за ухвалою 2020 року як частини земельної ділянки, наданої за рішенням 1951 року, є визначальним для з`ясування питання дійсного власника земельної ділянки, тобто, перебування земельної ділянки в державній чи комунальній власності;
		- належним та допустимим доказом щодо встановлення таких обставин (з`ясування питання, чи накладається надана у постійне користування третій особі-2 земельна ділянка на земельну ділянку третьої особи-1), який підлягає оцінці в порядку статті 86 ГПК України, є висновок судової земельно-технічної експертизи, який в сукупності з іншими доказами у справі дає можливість суду дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір;
		- в залежності від встановлених обставин, слід надати оцінку доводам учасників справи щодо належності спірної земельної ділянки (надана третій особі-2 ухвалою відповідача від 04.09.2020) до земель державної або комунальної власності (з урахуванням земельної ділянки, закріпленої за третьою особою-1 рішенням від 06.04.1951), перебування в межах спірної земельної ділянки об`єктів нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності та третій особі-1 на праві користування, питання встановлення (правомірності) та/чи зміни цільового призначення земельної ділянки, наданої в користування третій особі-2 (питання та, відповідно, докази цільового призначення спірної земельної ділянки не були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій з підстав не з`ясування обставин, пов`язаних із правовою природною спірної земельної ділянки);
		- акт №11 від 04.02.2021 обстеження земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5 у м. Львові, складений представниками міської ради в порядку самоврядного контролю (стаття 189 ЗК України) може бути прийнятий судом у якості доказу лише після встановлення факту належності спірної земельної ділянки до комунальної власності, що надає міській раді право на здійснення такого контролю на землях комунальної власності;
		- суди попередніх інстанцій не надали оцінки щодо законності зміни (встановлення) в ухвалі від 04.09.2020 спірній земельній ділянці її цільового призначення, оскільки суди виходили з того, що спірна земельна ділянка не належить до земель державної власності;
		- третя особа-1 в суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про долучення доказів у справі, а саме копії висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30.12.2021, складеного Сумським відділенням національного наукового центру «Інституту судових експертиз імені М.С.Бокаріуса», апеляційний господарський суд долучив висновок до матеріалів справи, але не надавав йому оцінку з підстав того, що такий доказ виник після винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (є новим доказом) та не надав оцінки винятковості випадку та об`єктивної неможливості подання доказу до суду першої інстанції;
		- суди не встановили факту припинення права землекористування третьої особи-1 в порядку, визначеному ЗК УРСР 1970 року, при цьому, слід враховувати, що лише за наявності випадків, передбачених в частині першій статті 35 ЗК УРСР у вказаній вище редакції, відповідно до частини третьої приймається уповноваженим органом відповідне рішення про припинення права користування землею;
		- слід врахувати позицію Верховного Суду у справах №521/17710/15-а; №182/2428/16-а, Верховного Суду України у справах №21-64а13, №21-5459а15 (скасування органом місцевого самоврядування власного рішення можливе у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин);
		- суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили та не встановили обставин, з якими закон пов`язує припинення права користування землею, в разі відсутності підстав, прямо передбачених законом для припинення права землекористування, право користування земельною ділянкою зберігається до його належного переоформлення.
		 
		За результатами нового розгляду справи, суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У мотивувальній частині рішення наведено такі висновки:
		- законодавством чітко передбачені виключні ознаки, що надають землям статусу державної та комунальної форми власності;
		- рішенням звуженого засідання виконавчого комітету Львівської міської Ради №31/246 від 06 квітня 1951 року закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку і будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту по вул. Міцкевича, 28 (сад церкви Юра) в межах, вказаних на схем-плані, що додається, загальною площею 1,9 га, у тому числі садибу по вул. Міцкевича, 28 (зараз Листопадового Чину, 28);
		- з 1951 року і станом на момент розпаду СРСР, і станом на момент прийняття Земельного кодексу України, і на момент розмежування земель державної та комунальної власності, і по даний час будівлі та земельна ділянка саду церкви Юра площею 1,9 га, надані Львівському обласному управлінню зв`язку рішенням №31/246 від 06 квітня 1951 року, перебували у державній власності та у віданні Концерну РРТ, який належить до державних підприємств та входить у сферу управління Адміністрації Держспецзв`язку;
		- земельна ділянка (сад церкви Юра) належить до державної власності як ділянка, що перебуває у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, тощо, та на якій розміщено об`єкти державної власності;
		- формуючи та передаючи у користування третьої особи - Курії Львівської єпархії УГКЦ спірну земельну ділянку по пл. Св. Юра, 5 Львівська міська рада без згоди землекористувача зменшила початкову земельну ділянку позивача площею 1,9 га по вул. Листопадового Чину, 28, зокрема, створивши анклав площею 0,1 - 0,15 га, де розміщена частина споруд позивача, інша частина будівель фактично виявилася на території новосформованої земельної ділянки, що підтверджується висновком Сумського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» №1343/3018-3021 від 30.12.2021;
		- рішення виконавчого комітету Львівської міської ради» від 21 червня 1990 року, яким припинено дію рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради від 6 квітня 1951 року, є нікчемним і з огляду на те, що виконком Львівської міської ради не може скасувати власне рішення одноразового характеру на виконання якого позивач набув відповідних прав, оскільки це суперечить положенням ст.ст. 3, 13,14 Конституції України;
		- на момент виділення землекористувачу земельної ділянки площею 1,9 га діяв Земельний кодекс УСРР, прийнятий у 1922 році, у якому не міститься вимог щодо оформлення державних актів чи внесення земельних ділянок до державного земельного кадастру, а не Земельний кодекс 1970, 1990 років, на які посилається відповідач. 
		 
		Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та позиції інших учасників справи.
		 
		Вимоги апеляційної скарги Львівської міської ради обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене всупереч нормам чинного законодавства та підлягає скасуванню з таких підстав:
		- суд не довів тієї обставини, що об`єкти нерухомого майна знаходяться на спірній земельній ділянці, а також не встановив дійсної площі накладання земельних ділянок і чи взагалі така наявна;
		- з висновку експерта №1343/3018-3021 від 30.12.2021, який суд взяв до уваги, частина відповідей на поставлені питання чітко не надані, не сформульовані, зміст частини відповідей не є зрозумілим, частина відповідей ґрунтується на ймовірності, що не може бути належним та допустимим доказом у справі, окрім того, експертизу проведено однобічно, за наявності обмеженої кількості матеріалів без врахування документів, необхідних для встановлення фактичних обставин та надання чітких відповідей на питання;
		- експерт надав чітку відповідь лише на перше питання (Чи перебувають об`єкти з прилеглою територією, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі третьої особи-1 чи позивача на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м.Львів вул.Листопадового Чину, 28, на даний час на земельній ділянці, щодо якої прийнято ухвалу №6503 від 04.09.2020 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Святого Юра,5?) та зазначив, що об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку України знаходяться поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016, щодо якої Львівська міська рада прийняла спірну ухвалу;
		- суд зробив висновки про нікчемність рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.1990, яким припинено дію рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради від 06.04.1951, однак, рішення виконавчого комітету не є правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані норми щодо нікчемності правочинів;
		- рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 були винесені після прийняття рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.1990 та не можуть бути застосовані при визначенні законності чи незаконності цього рішення;
		- суд погодився з твердженням прокуратури, позивача та третьої особи-1, що на момент виділення землекористувачу земельної ділянки площею 1,9 га діяв Земельний кодекс УРСР, прийнятий у 1922 році, в якому не міститься вимог щодо оформлення державних актів чи внесення земельних ділянок до державного земельного кадастру, а не Земельний кодекс 1970, 1990 років, на які посилається відповідач; станом на сьогодні законодавець чітко встановлює поняття земельної ділянки як об`єкта цивільних прав; позивач та треті особи державного акту на право власності чи користування щодо земельної ділянки на вул. Листопадового Чину, 28, не отримували, межі земельної ділянки в натурі не виносили, земельна ділянка площею 1,9 га не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, не зареєстровані права на неї та права у Реєстрі речових прав, отже вони не є власниками чи землекористувачами зазначеної земельної ділянки;
		- щодо рішення виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 №51 «Про інвентаризацію земель м.Львова» апелянт вказує, що список землекористувачів і землевласників Залізничного району м.Львова, затверджений рішенням міськвиконкому від 06.02.1998 №51, жодним чином не встановлює права власності чи користування земельною ділянкою; інвентаризація земель передувала визначенню меж земельних ділянок та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, але нею не надавалися земельні ділянки у користування;
		- у постанові від 04.02.2021 у справі №910/8502/17 у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку про те, що матеріали інвентаризації не можуть бути належним підтвердженням прав позивача на спірну земельну ділянку, враховуючи те, що останній як до прийняття постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 №563-ХІІ, так і після її прийняття не вчинив дій щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою;
		- суд не надав оцінки твердженням Львівської міської ради про те, що прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 та подальше скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2.1382, розташовану за адресою: м.Львів, пл.Св.Юра,5 не відновить порушеного, на думку прокурора та позивача, права держави на володіння та розпорядження земельною ділянкою, тобто земельна ділянка як об`єкт цивільних прав залишатиметься сформованою у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без власника; зазначено форма власності залишиться незмінною.
		 
		Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення вимог скарги та наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
		- твердження відповідача про те, що рішення виконкому Львівської міської ради від 21.06.1990 №282, яким на думку відповідача, припинено дію попереднього рішення 1951 року №31/246, яким надано спірну ділянку під розміщення Львівського радіо-передавального центру, спростовується численною практикою Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України, відповідно до яких орган місцевого самоврядування не може скасувати своє попереднє рішення, якщо на його виконання в будь-якої особи виникли права і таке скасування може порушити ці права;
		- щодо посилання апелянта про те, що рішення Конституційного Суду України прийнято пізніше, ніж рішення виконавчого комітету міської ради від 21.06.1990, спростовується тим, що рішення Конституційного Суду не є законодавчим актом, а документом, який тлумачить законодавство, що існує, окрім того, така ж позиція знайшла своє відображення у рішеннях Великої Палати Верховного Суду, висновки якої суди зобов`язані враховувати при вирішенні інших справ;
		- щодо твердження апелянта про те, що рішення виконкому не є правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані норми щодо нікчемності правочинів, то в цьому випадку суд не застосовував до вказаного рішення зазначене законодавство, а просто навів оцінку цьому рішенню і його юридичному значенню для вирішення справи, дійшовши правильного висновку про те, що воно не має жодного юридичного значення;
		- щодо неналежності висновку земельно-технічної експертизи, наданого стороною позивача, то усі посилання апелянта не відповідають дійсності, адже допитаний у судовому засіданні судовий експерт дав чіткі пояснення, у яких повідомив суду, що досліджувані земельні ділянки безумовно перетинаються з більшістю своїх площ, експерт лиш не зміг вирахувати і встановити це з точністю до одного квадратного метра; 
		- суть і значення поданого експертного висновку в тому, щоб у сукупності з іншими доказами надати достатньо переконливі докази того, що спірна земельна ділянка, яка надана Курії Львівської архиєпархії УГКЦ оскаржуваним рішенням відповідача накладається на земельну ділянку, що надана у користування Львівському РТПЦ у 1951 році, на підтвердження чого стороною позивача подано щонайменше чотири окремі докази: 1) висновок експертизи; 2) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування нижніх митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра, і наявна у складі цієї документації довідка відділу Держземагентства №40/01-15/1253 від 07.04.14; 3) рішення виконкому ЛМР від 06.02.1998 №51, яким затверджено інвентаризацію земель м.Львова; 4) рішення виконкому ЛМР від 21.06.1991 №282 у сукупності з позицією відповідача про те, що саме цим рішенням нібито скасовано рішення від 06.04.1951 про надання земельної ділянки Львівському РТПЦ, адже саме такими поясненнями відповідач фактично визнає, що спір стосується однієї і тієї ж земельної ділянки; на противагу цим доказам та фактичному визнанню факту накладання земельних ділянок, сторона відповідача не надала жодного доказу про те, що існує в цьому ж місці якась інша земельна ділянка такої ж приблизно площі, і що ділянка, надана оскаржуваним рішенням в користування Курії, зовсім не стосується земельної ділянки, якою користується Львівський РТПЦ з 1951 року;
		- твердження апелянта про те, що нібито спірна земельна ділянка належить до комунальної власності є голослівним, відповідач не надав жодних доказів наявності права комунальної власності на спірну земельну ділянку, натомість в матеріалах справи ж докази відсутності такого права (витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти державної форми власності); більше того, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив що суди не встановили факту передачі ділянки та майна у комунальну власність, що потребувало надання стороною відповідача додаткових доказів, проте таких надано не було;
		- стосовно твердження про неоформлення права землекористування відповідно до вимог Земельного кодексу 1970 та 1990 років  слід зазначити, що спірна земельна ділянка надана для розміщення Львівського РТПЦ у 1951 році, тобто задовго до набуття чинності кодексом 1970 року, з цього приводу Верховний Суд у пунктах 36-44 постанови з посиланням на рішення Конституційного суду від 22.05.2005 та практику Верховного Суду дійшов висновку, що право користування спірною земельною ділянкою Львівським радіопередавальним центром, а отже, і Львівською філією Концерну РРТ дійсно виникло на підставі рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради №31/246 від 06.04.1951, а посилання на відсутність належного оформлення цього права не спростовує самого права;
		- стосовно посилання апелянта на неефективність обраного способу захисту  у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування є належним самостійним способом захисту порушеного права державної власності, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 зазначено, що визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, інших правочинів та документів, що посвідчують таке право; 
		- твердження відповідача про те, що після скасування рішення залишиться сформована земельна ділянка, яка не перебуватиме у будь-чиїй власності є недоречним, оскільки ця обставина жодним чином не перешкоджатиме у подальшому позивачу вчиняти дії щодо розробки і затвердження проекту землеустрою з відведення цієї земельної ділянки; аналогічно передбачено у правових висновках Верховного Суду і такий спосіб захисту порушеного права як скасування державної реєстрації.
		- наведена відповідачем судова практика є нерелевантною до цього спору та взагалі не стосується земельних правовідносин.
		 
		Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення вимог скарги та наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
		- на новому розгляді справи в суді першої інстанції, з врахуванням висновків Верховного суду та з метою дотримання принципу змагальності сторін у господарському судочинстві, досліджувався висновок експерта №1343/3018-2021 Сумського відділення національного наукового центру «Інституту судових експертиз імені М.С. Бокаруса» та було забезпечено отримання пояснень від експерта, і вказаний висновок в сукупності з іншими доказами підтверджує накладання земельних ділянок, які надавались рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 06.04.1951 №31/246 та оспорюваною ухвалою Львівської міської ради від 04.09.2020 №6503;
		- згідно з роз`ясненнями експерта, наданими в судовому засіданні, вказаний висновок є категоричним, графічний метод дослідження є допустимим методом поряд з аналітичним, наявність проекту землеустрою та/чи поворотних точок на карті при проведенні експертного дослідження є необов`язковими, оскільки є дані з поземельної книги та публічної кадастрової карти;
		- згідно з висновками експерта, після дій міської ради шляхом прийняття ухвали від 04.09.2020 №6503, за рахунок наданої Львівській філії Концерну РРТ в 1951 році земельної ділянки фактично утворено 3 ділянки за двома юридичними адресами: площею 2,1382 га, що надані Курії ЛА УГКЦ; площею 0,1-0,5 га, т.зв. анклав, де розміщена частина споруд позивача і відповідне телекомунікаційне та супутнє обладнання; площею 0,20 га, де розміщені адмінбудівлі Львівської філії Концерну РРТ, яка була винесена за межі новоутвореної Львівською міською радою земельної ділянки з кадастровим номером 46100136600:04:005:0016;
		- апелянт не спростовує висновку експерта жодними доказами, окрім голослівних заперечень;
		- щодо покликання апелянта на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.1990, слід врахувати, що це рішення складається з кількох пунктів, які необхідно розглядати комплексно, а саме, також було вирішено запропонувати Львівському ОРТПЦ звільнити приміщення по вул.Міцкевича, 28 балансовою вартістю 331,446 тис.крб, прилеглу територію загальною площею 1,9 га і повернути їх на баланс місцевих рад, а також згідно з п.3 вказаного рішення, після звільнення будівель та прилеглої території вказані приміщення передати в оренду Галицькій митрополії УГКЦ, разом з тим, на той час Львівське ОРТПЦ заперечувало проти звільнення приміщень та прилеглої території у зв`язку з неможливістю зупинення виконанням, передбачених законодавством завдань та не бажанням Львівської міської ради надати рівнозначні приміщення та відповідну територію;
		- жодних актів прийому-передачі спірного майна та земельної ділянки, відмов від земельної ділянки чи будь-яких інших документів про передачі на баланс місцевих рад Львівським ОРТПЦ не підписано, а не надання таких доказів відповідачем доводить, що такі докази відсутні, а отже, відсутнє відповідне право;
		- Верховний Суд у цій справі вказав, що суди не встановили факту припинення права землекористування третьої особи-1 в порядку, визначеному наведеними нормами права ЗК УРСР 1970 року;
		- рішення №282 від 21.06.1990 по своїй суті є нікчемним, оскільки прийняте всупереч чинним на той час нормам, не було виконане та реалізоване у встановленому порядку;
		- право на земельну ділянку виникло на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих №31/246 від 06.04.1951, тобто за нормами Земельного кодексу УРСР 1922 року, який не пов`язував виникнення у землекористувача права користування земельною ділянкою з її реєстрацією чи з отриманням документів, які посвідчують відповідне право землекористувача на земельну ділянку, а норми кодексів 1970 року та 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав;
		- у постанові Верховного Суду у цій справі вказано, що в разі відсутності підстав, прямо передбачених законом для припинення права землекористування, право користування земельною ділянкою зберігається до його належного переоформлення;
		- проект землеустрою, на підставі якого приймалась незаконна ухвала Львівської міської ради від 04.09.2020 №6503, не містить всіх погоджень та підписів, а саме клопотання замовника на виготовлення проекту землеустрою, технічне завдання, акт прийому-передачі межових знаків на зберігання та акт здачі-прийомки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок без відповідних підписів, дати і затверджень; акт встановлення і показ меж земельної ділянки датований 26.02.2013 оформлено без погодження із землекористувачем; висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки датовано 22.09.2015 з терміном дії на три роки, однак затверджено 04.09.2020, тобто з пропуском двох років; цільове призначення земельної ділянки згідно з висновком  землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення;
		- рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.2018 №51 «Про інвентаризацію земель м.Львова», яким затверджено список землекористувачів та землевласників Залізничного району, спростовуються доводи відповідача про нібито невідведення у натурі позивачу земельної ділянки площею 1,9 га;
		- оспорюваною ухвалою передано земельну ділянку у постійне користування для обслуговування нижніх Митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування за рахунок земель рекреаційного призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність чи користування, хоча цільовим призначенням земельної ділянки є землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення; крім того, у 1951 році земельна ділянка передавалась для розміщення радіопередавального центру, тобто під розташування об`єкту зв`язку, при цьому, в подальшому категорія земельної ділянки не змінювалась та залишалася землями зв`язку; матеріали справи не містять доказів заяви про надання власником земельної ділянки заяви про зміну цільового призначення земельної ділянки державної форми власності із земель зв`язку на землі рекреаційного призначення, чи розробленого у встановленому порядку проекту відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення;
		- приймаючи оскаржуване рішення, Львівська міська рада не дотримала вимог ст.142 ЗК України, яким передбачено порядок припинення права постійного користування землями державної власності;
		- у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі 461/6787/17 за позовом Львівської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича та до Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна, підтверджено правомірність рішення від 06.04.1951 №31/246 про закріплення будівель, що розташовані на земельній ділянці за Адміністрацією Держспецзв`язку.
		 
		Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, (третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення її вимог, та окрім обґрунтування наведеного в мотивувальній частині оскарженого рішення, зазначає такі аргументи на спростування доводів апелянта:
		- Концерн РРТ Держспецзв`язку України, будучи правонаступником Львівського обласного управління зв`язку, став землекористувачем земельної ділянки площею 1,9 га по вул.Листопадового Чину,28 (раніше вул.Міцкевича, 28) у Львові з 1951 року і по цей час;
		- у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Адміністрацією Держспецзв`язку України зареєстровано право державної власності на технічний будинок радіостанції загальною площею 429,8 кв.м. та будинок трансформаторної підстанції ТП370 загальною площею 36,7 кв.м., що знаходяться на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові, зазначені будівлі знаходяться на праві господарського відання в Концерну РРТ, які передані на баланс Львівської філії Концерну РРТ;
		- Земельний кодекс УРСР, що був чинний на момент ухвалення рішення від 06.04.1951, встановлював, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування, до компетенції Рад депутатів трудящих належало право надавати в користування земельні ділянки, отже, право користування земельною ділянкою Державне підприємство Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр, який створено на базі Львівського обласного управління зв`язку, правонаступником якого ж Концерн РРТ, набуто правомірно;
		- згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель і розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, наданої Відділом Держземагентства у м.Львові№40/01-15/1253 від 07.04.2014, підтверджується факт користування земельною ділянкою Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром;
		- Львівська міська рада в травні 2020 року зверталась до Концерну РРТ, Львівської обласної державної адміністрації, Адміністрації Держспецзв`язку, Кабінету Міністрів України з клопотаннями щодо розгляду питання надання добровільної відмови Концерну РРТ та вилучення з користування земельної ділянки площею 2,1382 га на пл.Св.Юра,5 та площею 0,0339 га на вул.Листопадового Чину, 28, відповідно до п.2 ст.123 ЗК України, однак, такої згоди не отримала;
		- готовність Концерну РРТ Держспецзв`язку України оформити право постійного користування на земельну ділянку, яка є предметом спору, підтверджується тим, що не дивлячись на відсутність витягу про реєстрацію права постійного користування Концерн РРТ щорічно сплачував земельний податок за користування вказаною земельною ділянкою площею 1,9 га в розмірах, визначених чинним законодавством України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
		 
		06.04.1951 рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №31/246 вирішено закріпити за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку та будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту по вул. Міцкевича, 28 площею 1,9 га.
		12.10.2006 Львівське міське управління земельних ресурсів надало ДП «Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр» довідку №40/20/72901-Б про правовий статус земельної ділянки, відповідно до якої земельна ділянка по на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться у користування ЛО радіотелевізійного передавального центру, за категорією земель відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення.
		30.01.2009 Управління земельних ресурсів у місті Львові видало довідку №40/01-15/452 про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до якої загальна ціна ділянки на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові площею 19000 кв.м. становить 9906220 грн., землекористувач: Львівська філія Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.
		01.03.2013 Відділ Держземагентства у м.Львові надав Львівській філії КРРТ довідку №40/01-15/606 з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до якої земельна ділянка на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться у користування ЛО радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування та частково знаходиться у власності громадян для обслуговування житлового будинку на вул.Листопадового Чину, 28-б (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м.Львова, завтердженого рішенням виконкому ЛМР від 06.02.98 р. за №51 «Про інвентаризацію м.Львова» та державних актів на право власності на земельні ділянки).
		07.04.2014 Відділ Держземагентства у м.Львові надав Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ довідку №40/01-15/1253 з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до якої земельна ділянка на пл.Св.Юра,5 у м.Львова (згідно з представленим планом земельної ділянки) ділянка №1 відноситься до земель м.Львова, що не надані у власність або користування та ділянка №2 всією площею входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ЛО радіотелевізійного передавального центру (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м.Львова, затвердженого рішенням виконкому ЛМР від 06.02.98 р. за №51 «Про інвентаризацію м.Львова» та державних актів на право власності на земельні ділянки). Земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні ЛО радіотелевізійного передавального центру, за категорією земель відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення.
		У Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові площею 19000 кв.м. вказано, що користувачем є ЛФ Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.
		06.07.2015 Відділ Держземагентства у м.Львові листом №19-3274/0-1958/6-15 повідомив Львівську філію КРРТ про те, що земельна ділянка на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові (згідно з представленим планом земельної ділянки) входить в межі земельної ділянки, яка знаходиться у користування ЛО радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м.Львова, завтердженого рішенням виконкому ЛМР від 06.02.98 р. за №51 «Про інвентаризацію м.Львова» та державних актів на право власності на земельні ділянки) та частково площею 0,0075 га та площею 0,0214 газнаходиться у власності фізичних осіб для обслуговування житлового будинку на вул.Листопадового Чину, 28-б, відповідно до зареєстрованих державних актів на право власності на земельні ділянки згідно з ухвалами Львівської міської ради №719 від 14.07.2011.
		08.09.2016 Відділ Держземагентства у м.Львові надав Львівській філії КРРТ довідку №19-1323-0.2-6863/9-16АП з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, про те, що земельна ділянка на вул.Листопадового Чину, 28 у м.Львові площею 2,5016 га знаходиться у користування ЛО радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування.
		07.10.2016 Адміністрація Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України повідомила Концерн РРТ про те, що Адміністрація не заперечує стосовно добровільної відмови Коцерну РРТ від земельної ділянки площею 2,1382 га на пл.Святого Юра, 5, у м.Львові з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 з додержанням чинного законодавства.
		Відповідно до Інформаційних довідок №71949553 та №71949703 від 01.11.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за Адміністрацією Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України зареєстроване право державної власності на будинок трансформаторної підстанції ТП370 загальною площею 36,7 кв.м. та технічний будинок радіостанції загальною площею 429,8 кв.м. по вул. Листопадового Чину, 28 у м.Львові.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.02.2023 у справі №461/6787/17, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та постановою Верховного Суду від 18.10.2023, відмовлено у задоволенні позову Львівської міської ради до Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України та до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна  будинок трансформаторної підстанції ТП 370, площею 36, 7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції, площею 429,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою: м.Львів, вулиця Листопадового Чину, 28, яка здійснена відповідачем-1; та про витребування вказаного майна на користь територіальної громади м.Львова, у зв`язку з недоведенням порушеного права.
		20.05.2020, 10.06.2020, 20.07.2020 Львівська міська рада листами зверталась до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України з проханням розглянути можливість надання Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ письмової згоди на вилучення з користування Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення земельної ділянки площею 2,1382 га на пл.Сятого Юра, 5, площею 0,0339 га на вул.Листопадового Чину, 28 відповідно до п.2 ст.123 Земельного кодексу України.
		18.06.2020 та 17.07.2020 листами Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення повідомив Львівську міську раду про те, що 10.10.2016 листом №61/02/02-2496 Адміністрація Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України надала попередню згоду на добровільну відмову Концерну РРТ від земельної ділянки, однак за умови надання Львівською міською радою дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення Концерну РРТ земельних ділянок площею 0,1295 га та 0,0339 га на вул.Листопадового Чину, 28 в м.Львові. Також у листі вказано пропозиції щодо врегулювання спірної ситуації.
		06.08.2020 Голова Адміністрації Держспецзв`язку видав окреме доручення №18/04-1170 щодо розпорядження державним майном, яким керівникам структурних підрозділів та суб`єктів господарювання, що входять до сфери управління Адміністрації доручено припинити розгляд питань щодо відчуження/зміни власника (користувача) земельних ділянок.
		26.08.2020 Концерн РРТ у відповідь на лист від 20.07.2020 повідомив Львівську міську раду про те, що на виконання окремого доручення №18/04-1170 від 06.08.2020 припинено розгляд питань щодо відчуження/зміни власника (користувача) земельних ділянок.
		04.09.2020 Львівська міська рада прийняла ухвалу №6503 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5».
		Зазначена ухвала прийнята на підставі звернення Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви від 14.08.2020 №20 ЛВ 1042 (зареєстроване у Львівській міській раді 14.08.2020 за №2-14046-001), проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ухвал міської ради від 05.03.2009 №2460 «Про погодження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на пл. Святого Юра, 5» та від 09.02.2017 №1476 «Про затвердження детального плану реновації території Святоюрської гори з реконструкцією площі Святого Юра, впорядкування Митрополичих садів та пропозиціями щодо визначення місць розташування пам`ятника Митрополиту Андрею (варіант Б)».
		Вказаною ухвалою затверджено Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,1382 га з обмеженнями без права капітального будівництва та огородження на пл.Святого Юра, 5 (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) у постійне користування для обслуговування пам`ятки архітектури національного значення комплексу Собору Святого Юра (охоронний №376) і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО (код КВЦПЗ 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) для обслуговування нижніх Митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО за рахунок земель рекреаційного призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.
		Відповідно до Інформаційної довідки №225507882 від 25.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016, за Львівською міською радою 10.09.2020 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012; за Курією Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви 10.09.2020 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,1382 га на підставі ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020.
		04.02.2021 спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Львові департаменту містобудування складено акт обстеження земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5, у м.Львові, відповідно до якого а межах земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 відсутні технічний будинок радіостанції загальною площею 429,8 кв.м. та будинок трансформаторної підстанції ТП 370 загальною площею 36,7 кв.м.
		30.12.2021 за результатами судової земельно-технічної експертизи, проведеної за клопотанням Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації, складено висновок Сумського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С Бокаріуса» №1343/3018-3021 від 30.12.2021.
		На вирішення експертизи було поставлено такі питання:
		1. Чи перебувають об`єкти з прилеглою територією, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі т Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку України на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м.Львів вул.Листопадового Чину, 28, на даний час на земельній ділянці, щодо якої прийнято ухвалу Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Святого Юра,5?
		2. Щодо якої частини (площі) земельної ділянки, що була надана згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м.Львів вул.Листопадового Чину, 28, було прийнято ухвалу Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Святого Юра,5?
		У висновку зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також про те, що висновок підготовлений для подання до суду у господарській справі №914/3293/20.
		Відповідно до висновку експерта, по першому питанню, використовуючи графічний метод дослідження, встановлено, що:
		- об`єкти, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку України на земельній ділянці, що була надана згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих №31/246 від 06.04.1951 року для розміщення радіоперадавального центру у м.Львів, вул.Листопадового Чину,28, станом на дату проведення обстеження знаходяться за межами земельної ділянки з кадастровим №4610136600:04:005:0016) площею 2,1382 га, щодо яких прийнято ухвалу ЛМР від 04.09.20р.;
		- сарай, загальною площею 32,6 кв.м., що знаходиться в користуванні Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку України та розташований на земельній ділянці, що була надана згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951р. для розміщення радіопередавального центру у м.Львів, вул.Листопадового Чину, 28, станом на дату проведення обстеження, знаходиться у межах земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) щодо якої прийнято ухвалу Львівської міської ради від 04.09.20р. №6503 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Св.Юра, 5»;
		- прилегла територія до об`єктів, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку України на земельній ділянці, що була надана згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих №31/246 від 06.04.1951 року для розміщення радіоперадавального центру у м.Львів, вул.Листопадового Чину,28, станом на дату проведення обстеження, перетинається (частково накладається) з межами земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) щодо якої прийнято ухвалу Львівської міської ради від 04.09.20р. №6503 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Св.Юра, 5».
		По другому питанню експерт зазначив, що використовуючи аналітичний метод дослідження відповісти на питання не видається за можливе, а використовуючи графічний метод дослідження встановлено, що ймовірно на площу земельної ділянки 1,8661 га (1,9  0,0339), що була надана згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у АДРЕСА_2 , було прийнято ухвалу Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 «Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл.Святого Юра,5.
		В судовому засіданні Господарського суду Львівської області 31.08.2023 експерт Таранець Т.А. надав пояснення щодо складеного висновку, відповідно до яких площа накладання становить 1,8661 га (1,9 - 0,0339).
		 
		Право звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави.
		 
		Відповідно до ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
		Відповідно до ч.4 ст.56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Згідно з абз. 1-2 ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Аналіз частини третьої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37); бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. 
		З матеріалів справи вбачається, що Військова прокуратура Львівського гарнізону 13.10.2020 скерувала лист за вих. №33-2483вих-20 Директору Львівської Філії Концерну РРТ, в якому зазначено про обставини надання у постійне користування Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ спірної земельної ділянки площею 2,1382га, що розташована за адресою пл. Святого Юра, 5 м. Львів, та запропоновано вжити заходів щодо захисту порушених інтересів держави.
		04.11.2020 Військова прокуратура Львівського гарнізону звернулася з аналогічним листом до Адміністрації Держспецзв`язку, проте Адміністрацією Держспецзв`язку не вжито дієвих заходів на захист порушених майнових інтересів держави, що свідчить про бездіяльність позивача при здійсненні захисту інтересів держави. З відповіді №13/11-2682 від 23.11.20, наданій прокурору на його повідомлення, не вбачалось наміру Адміністрації Держспецзв`язку вчиняти дії з метою захисту інтересів держави. 02.12.2020 прокурор повідомив позивача про намір звернутись до суду в його інтересах, а 17.12.2020 звернувся з позовом до суду.
		Таким чином, прокурор дотримався порядку дій, передбачених у ст.23 Закону України «Про прокуратуру», що мають передувати зверненню до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу.
		У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України», державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв`язку, Національної системи конфіденційного зв`язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв`язку спеціального призначення, урядового фельд`єгерського зв`язку, а також інших завдань відповідно до закону.
		Згідно п.п.1, 5 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» №1572/99 від 15.12.1999, ст.2, ч.1 ст.3, ч.3 ст.22 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України», п.1 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №411 від 03.09.2014, Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації, кіберзахисту телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України.
		Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України» майно, що належить Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, є державною власністю та закріплюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації, телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом України, за територіальними органами, територіальними підрозділами, Головним управлінням урядового фельд`єгерського зв`язку, закладами, установами та організаціями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на праві оперативного управління. Адміністрація Держспецзв`язку здійснює функції з управління об`єктами державної власності.
		Відповідно до статуту Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, затвердженого Адміністрацією Держспецзв`язку від 17.05.2016 №333 в редакції наказу від 15.08.2017 №461, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення є державним господарським об`єднанням підприємств, створеним наказом Державного комітету України по зв`язку від 04.10.1991 №102 «Про створення Концерну РРТ», заснованим на державній власності і належить до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
		Отже, прокурор правильно визначив уповноважений орган, який має обов`язок здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних відносинах, та належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Адміністрації Держспецзв`язку.
		 
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. 
		 
		Частиною 1 ст.83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженої ухвали Львівської міської ради) передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
		У комунальній власності перебувають:
		а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
		б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		У п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (в редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженої ухвали Львівської міської ради) зазначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
		а) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
		б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
		Згідно пп. «а», «б» п. 4 у державній власності залишаються:
		а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
		б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Рішенням звуженого засідання виконавчого комітету Львівської міської Ради №31/246 від 06 квітня 1951 року закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку і будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту по вул. Міцкевича, 28 (сад церкви Юра) в межах, вказаних на схем-плані, що додається, загальною площею 1,9 га, у тому числі садибу по вул. Міцкевича, 28 (зараз Листопадового Чину, 28).
		В оскарженому рішенні місцевий господарський суд встановив, що майно Концерну РРТ перебуває у державній власності та закріплюється за ним на праві господарського відання з правом володіння, користування та розпорядження майном, закріпленим за ним, за погодженням з Адміністрацією Держспецзв`язку. Доводів на спростування цього висновку апеляційна скарга не містить.
		Матеріалами справи підтверджується, що з 1951 року, станом на момент проголошення 24 серпня 1991 року України незалежною демократичною державою, станом на момент прийняття Земельного кодексу України, а також на момент розмежування земель державної та комунальної власності, і по цей час будівлі та земельна ділянка по вул.Лисотпадового Чину у м.Львові площею 1,9 га, надані Львівському обласному управлінню зв`язку рішенням №31/246 від 06 квітня 1951 року, перебували у державній власності та у господарському віданні Концерну РРТ, який належить до державних підприємств та входить у сферу управління Адміністрації Держспецзв`язку.
		У зв`язку з цим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень) вказана земельна ділянка (сад церкви Юра), належить до державної власності як ділянка, що перебуває у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, тощо, та на якій розміщено об`єкти державної власності.
		З матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада упродовж 2020 року неодноразово зверталася до Концерну РРТ та Адміністрації Держспецзв`язку з проханнями відмовитись від земельної ділянки площею 1,9 га з метою її подальшої передачі третій особі (Курії Львівської архиєпархії УГКЦ).
		Формуючи та передаючи у користування третьої особи - Курії Львівської єпархії УГКЦ спірну земельну ділянку по пл. Св. Юра, 5 Львівська міська рада без згоди землекористувача зменшила початкову земельну ділянку позивача площею 1,9 га по вул. Листопадового Чину, 28, зокрема, створивши анклав площею 0,1 - 0,15 га, де розміщена частина споруд позивача. Інша частина будівель фактично виявилася на території новосформованої земельної ділянки.
		Зазначене підтверджується висновком Сумського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» №1343/3018-3021 від 30.12.21р., складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по даній справі за клопотанням Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації.
		Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що в оскарженому рішенні не доведено тієї обставини, що об`єкти нерухомого майна знаходяться на спірній земельній ділянці, а також не встановив дійсної площі накладання земельних ділянок і чи взагалі така наявна, адже відповідно до висновку експерта було встановлено таке накладання (відповідь на питання №1), однак не було встановлено точної площі накладання. 
		Також, як вбачається з матеріалів справи, адреса земельної ділянки по вул. Листопадового чину, 28, (Міцкевича, 28) надана через прив`язку до будівель, разом з якими вона надавалася у 1951 році, а по пл. Св. Юра, 5, адресована спірною ухвалою Львівської міської ради.
		Як правильно встановив суд першої інстанції, план-схема (додаток до акта обстеження від 04.02.2021, проведеного працівниками ЛМР в присутності прокурора і представника концерну РРТ) обстежуваної спірної земельної ділянки за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5, сформована лише на фактичних даних, прийнятих після 04.09.2020, із одностороннім віднесенням земельної ділянки до комунальної форми власності.
		Доводи апелянта про те, що висновки експерта ґрунтуються на припущеннях спростовуються дослідницькою частиною висновку експерта, окрім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції судовий експерт надав суду та учасникам справи відповідні роз`яснення, отже відповідач мав процесуальну можливість з`ясувати незрозумілі йому моменти у такому висновку. Відповідач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів на спростування обставин факту накладання земельних ділянок.
		Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.1990, яким припинено дію рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради від 06.04.1951, однак, рішення виконавчого комітету не є правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані норми щодо нікчемності правочинів.
		Так, Львівська міська рада, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, покликалась на рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради» від 21 червня 1990 року, яким припинено дію рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради від 6 квітня 1951 року
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1- згі у справі щодо несумісності депутатського мандата.
		Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення лише у випадках відсутності факту виконання рішення, що скасовується та відсутності факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутності заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
		В даному випадку рішення виконкому Львівської міської ради від 6 квітня 1951 року було реалізоване, на його основі виникли права у певного суб`єкта і цей суб`єкт не давав згоди на припинення рішення чи вилучення земельної ділянки або майна, отже рішення вичерпало свою дію, тобто не діяло, а тому і припинити його дію не міг не лише виконком Львівської міської ради, а й взагалі жоден орган влади.
		У мотивувальній частині оскарженого рішення місцевий господарський суд зазначив вказане рішення виконкому Львівської міської ради є нікчемним і з огляду на те, що виконком Львівської міської ради не уповноважений приймати рішення стосовно того чи відпала, чи не відпала необхідність в існуванні пункту радіозахисту як і будь-яких інших підрозділів Міністерств, інших центральних органів влади, а Виконком Львівської міської ради не може скасувати власне рішення одноразового характеру на виконання якого позивач набув відповідних прав, оскільки це суперечить положенням ст.ст. 3, 13,14 Конституції України.
		Отже, суд не застосовував норм цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів, як помилково вказує апелянт, а дійшов заснованого на офіційному тлумаченні Конституційним судом України норм Закону України «Про місцеве самоврядування» висновку про те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.1990 не може мати наслідком позбавлення особи наданого їй раніше права.
		Також слід зауважити, що Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що у спірних правовідносинах слід врахувати позицію Верховного Суду у справах №521/17710/15-а; №182/2428/16-а, Верховного Суду України у справах №21-64а13, №21-5459а15 (скасування органом місцевого самоврядування власного рішення можливе у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин).
		Відповідно до ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		Окрім того, рішення від 21 червня 1991 року передбачало умову набуття ним чинності - звільнення Львівським РТПЦ приміщень і земельної ділянки, після чого тільки ділянка могла бути передана у користування УГКЦ. Проте, Львівський РТПЦ ділянку не звільняв і нікому її не передавав, а тому на момент розподілу загальнодержавного майна на державне та комунальне згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 1991 року спірне майно разом із земельною ділянкою перебувало у володінні та на балансі державного підприємства Львівського РТПЦ.
		У скарзі апелянт вказує, що суд погодився з твердженням прокуратури, позивача та третьої особи-1, що на момент виділення землекористувачу земельної ділянки площею 1,9 га діяв Земельний кодекс УРСР, прийнятий у 1922 році, в якому не міститься вимог щодо оформлення державних актів чи внесення земельних ділянок до державного земельного кадастру, а не Земельний кодекс 1970, 1990 років, на які посилається відповідач, хоча позивач та треті особи державного акту на право власності чи користування щодо земельної ділянки на вул. Листопадового Чину, 28, не отримували, межі земельної ділянки в натурі не виносили, земельна ділянка площею 1,9 га не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, не зареєстровані права на неї та права у Реєстрі речових прав, отже вони не є власниками чи землекористувачами зазначеної земельної ділянки.
		Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта та зауважує, що в матеріалах справи містяться численні звернення Концерну РРТ до Львівської міської ради з клопотаннями про надання дозволу на розробку землеустрою щодо земельної ділянки по вул.Листопадового Чину, 28, у м.Львові.
		Відсутність правовстановлюючих документів на землю чи відсутність графічних матеріалів не свідчать про відсутність права користування земельною ділянкою. Норми Земельного кодексу УРСР 1970 року як і норми Земельного кодексу УРСР 1922 року не передбачали, що неоформлення правовстановлюючих документів на право постійного землекористування може бути підставою припинення такого права, отриманого раніше. 
		Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди не встановили факту припинення права землекористування третьої особи-1 в порядку, визначеному ЗК УРСР 1970 року, при цьому, слід враховувати, що лише за наявності випадків, передбачених в частині першій статті 35 ЗК УРСР у вказаній вище редакції, відповідно до частини третьої приймається уповноваженим органом відповідне рішення про припинення права користування землею.
		В оскарженому рішенні місцевий господарський суд врахував, що рішення виконкому міської ради від 21 червня 1991 року суперечить положенням ст. 36, 37 Земельного кодексу УРСР, який діяв на момент прийняття цього рішення, та передбачав згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, чого дотримано не було. Адже Львівська філія Концерну РРТ була землекористувачем спірної земельної ділянки попри відсутність правовстановлюючих документів на землю, що підтверджується наявними в матеріалах справи списками землекористувачів за різні періоди.
		Така позиція підтримана рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, а також знайшла своє відображення у постанові Великої палати Верховного суду України від 12.12.2018 у справі №372/5635/13-ц, згідно з якими право на землю не втрачається у зв`язку з його неоформленням відповідно до нових законодавчих вимог. 
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного суду, викладеним у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 право постійного землекористування є безстроковим та може бути припиненим виключно з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу.
		Доказів припинення права користування третьої особи-1 земельною ділянкою по вул. Листопадового Чину, 28, у м.Львові, з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваної ухвали львівської міської ради, матеріали справи не містять. Натомість, в матеріалах справи є докази неодноразового звернення у 2020 році відповідача до третьої особи-1 з проханням добровільно відмовитись від права користування земельною ділянкою, що є підставою для припинення користування відповідно до пункту «а» ч.1 ст.141 ЗК України.
		Доводи апелянта про те, що список землекористувачів і землевласників Залізничного району м.Львова, затверджений рішенням міськвиконкому від 06.02.1998 №51«Про інвентаризацію земель м.Львова» жодним чином не встановлює права власності чи користування земельною ділянкою не є доречними, оскільки такий доказ, в сукупності з іншими доказами у справі, підтверджує те, що після 1991 року земельна ділянка весь час перебувала у користуванні третьої особи-1.
		Апеляційний суд відхиляє покликання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №910/8502/17, оскільки такі зроблено щодо фактичних обставин спору, які є відмінними від обставин у спорі, що є предметом розгляду у цій справі.
		Щодо тверджень апелянта про те, що прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування є належним самостійним способом захисту порушеного права державної власності, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 зазначено, що визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, інших правочинів та документів, що посвідчують таке право.
		Також у абз.2 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
		Про належність такого способу захисту порушених прав та інтересів особи як скасування державної реєстрації прав викладено правові висновки у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі №597/977/21) тощо.
		Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги прокурора обґрунтовані і підлягають до задоволення повністю, разом із вимогами про скасування рішень державного реєстратора задля забезпечення реального виконання рішення суду, оскільки в цьому випадку визнання недійсною ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.203, не призведе, зокрема, до скасування реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 2,1382 га за адресою м.Львів, пл.Св.Юра,5 за Львівською міською радою.
		Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини, апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
		Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. 
		Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		В порядку положень ст.129 ГПК України сплачений скаржником за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Львівської міської ради  відмовити.
		2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 із врахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 04.10.2023 про виправлення описки  залишити без змін.
		3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги  покласти на скаржника.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
		 
		Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
		 
		Повний текст постанови складено 18.03.2024.
		 
		 
		Головуючий суддяЖелік М.Б. 
		 
		суддяГалушко Н.А.
		 
		суддя Орищин Г.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...