Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/3856/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2024.
Дата набрання законної сили: 06.03.2024
Номер судового провадження: 61-12885ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 березня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 524/3856/22
		провадження № 61-12885св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 
		заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області 
		від 22 липня 2022 року у складі судді Нестеренко С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів: Триголов В. М., Дорош А. І., Лобов О. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст заяви
		1.                 У липні 2022 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту його вимушеного переселення з окупованої території м. Маріуполь Донецької області, яке відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		2.                 Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 15 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше двох днів з дня одержання копії ухвали.
		3.                 Ухвала мотивована тим, що заявник всупереч частинам першій, другій статті 315, частинам першій, другій статті 318 ЦПК України не вказує конкретну мету встановлення факту, які саме його законні права та інтереси, у тому числі особисті майнові права, а саме їх виникнення, зміна або припинення залежать від встановлення такого факту, якими органами України та/або країни - агресора оспорюються факт переселення заявника внаслідок бойових дій, та не зазначає саме щодо цього зазначеного відповідні докази, їх місце знаходження. При цьому заявник не врахував, що факт воєнної агресії стосовно України є очевидним та загальновідомим. Крім того, заявник не обґрунтував необхідність залучення вказаних у заяві осіб як заінтересованих, враховуючи і той загальновідомий факт, що дипломатичні стосунки між двома країнами фактично припинені.
		4.                 За таких обставин суд дійшов висновку про залишення заяви без руху для усунення вказаних недоліків шляхом подання заяви про встановлення конкретного виду факту, який явно оспорюються, із зазначенням у викладі обставин дійсної мети встановлення факту, які саме його законні права та інтереси, у тому числі особисті майнові права, а саме їх виникнення, зміна або припинення залежать від встановлення такого факту, якими органами України та/або країни-агресора оспорюються факт переселення заявника внаслідок бойових дій, та доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідку про неможливість відновлення втрачених документів, у відповідній кількості примірників з додатками залежно від кількості належних заінтересованих осіб, але не менше 7-и примірників.
		5.                 20 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій просив встановити факт його вимушеного переселення з окупованої території м. Маріуполь Донецької області, яке відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		6.                 Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнано неподаною та повернуто заявнику.
		7.                 Ухвала мотивована тим, що заявником не усунені недоліки, які були зазначені в ухвалі судді від 15 липня 2022 року.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		8.                 Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 липня 2022 року - без змін.
		9.                 Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, проте у заяві про уточнення вимог заявник взагалі не вказав, з якою метою йому треба встановити цей факт, на що це впливає та які наслідки породжує, тобто заявником не додержані вимоги статті 318 ЦПК України.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		10.             У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2023 року.
		11.             Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		12.             Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13.             У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		14.             Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказує, що суди дійшли помилкового висновку про повернення заяви через те, що заявник не вказав, з якою метою йому треба встановити факт вимушеного переселення, на що це впливає та які наслідки породжує.
		15.             Касаційна скарга мотивована тим, що ним як у заяві, так і у апеляційній скарзі було чітко зазначено, що метою встановлення факту вимушеного переселення є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Отже, факт, який він просить встановити, є юридичним з тих підстав, що породжує правові наслідки лише для нього.
		16.             Суддя на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Також подання доказів стороною у справі на обґрунтування своїх вимог є правом особи.
		17.             Отже, висновки суду, зазначені в оскаржуваній ухвалі про невиконання заявником вимог ухвали про залишення його заяви без руху, не можуть бути підставою для позбавлення заявника права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		18.             Крім того, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
		19.             Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		20.             У липні 2022 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту його вимушеного переселення з окупованої території м. Маріуполь Донецької області, яке відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		21.             Зазначав, що його звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією 
		м. Маріуполь Донецької області, зумовлене тим, що він має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація його особистих та майнових прав.
		22.             Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 15 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше двох днів з дня одержання копії ухвали.
		23.             Ухвала мотивована тим, що заявник всупереч частинам першій, другій статті 315, частинам першій, другій статті 318 ЦПК України не вказує конкретну мету встановлення факту, які саме його законні права та інтереси, у тому числі особисті майнові права, а саме їх виникнення, зміна або припинення залежать від встановлення такого факту, якими органами України та/або країни - агресора оспорюються факт переселення заявника внаслідок бойових дій, та не зазначає саме щодо цього зазначеного відповідні докази, їх місце знаходження. При цьому заявник не врахував, що факт воєнної агресії стосовно України є очевидним та загальновідомим. Крім того, заявник не обґрунтував необхідність залучення вказаних у заяві осіб як заінтересованих, враховуючи і той загальновідомий факт, що дипломатичні стосунки між двома країнами фактично припинені.
		24.             20 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій просив встановити факт його вимушеного переселення з окупованої території м. Маріуполь Донецької області, яке відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України. Зазначав, що положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		25.             Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнано неподаною та повернуто заявнику.
		26.             Ухвала мотивована тим, що заявником не усунені недоліки, які були зазначені в ухвалі судді від 15 липня 2022 року.
		27.             Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 липня 2022 року - без змін.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		28.             Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;  4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		29.             Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		30.             Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		31.             Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		32.             Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		33.             Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		34.             Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		35.             Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		36.             Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
		37.             Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
		38.             Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року 
		№ 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		39.             Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		40.             Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		41.             Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		42.             Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
		43.             Згідно частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		44.             У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
		45.             У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) зазначено, що суди не звернули увагу на те, що звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_2, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України). Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці та її малолітньої дитини. Отже, фактичною підставою звернення до суду ОСОБА_1 стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та збройною агресією російської федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цій справі, не врахувавши, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі ОСОБА_2 під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації».
		46.             Залишаючи заяву без руху, а в подальшому, визнаючи її неподаною та повертаючи її заявнику, суд першої інстанції не врахував, що факти збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню. Наслідком саме збройної агресії російської федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою;
		47.             Метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії російської федерації є визначення статусу заявника як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками.
		48.             Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. 
		49.             Заявник, посилаючись на вказану норму закону, просив встановити факт вимушеного переселення з території м. Маріуполя Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		50.             При цьому, також посилався на те, що його звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією м. Маріуполь Донецької області, зумовлене тим, що він має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація його особистих та майнових прав.
		51.             Отже судами попередніх інстанцій не враховано, що такі факти можуть встановлюватися лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого порядку їх встановлення (див. постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 207/1523/22 (провадження № 61-1705св23).
		52.             За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявник взагалі не вказав, з якою метою йому треба встановити цей факт, на що це впливає та які наслідки породжує, тобто заявником не додержані вимоги статті 318 ЦПК України, є помилковим.
		53.             Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду 
		від 08 листопада 2023 рокуу справі № 524/2722/23 (провадження 
		№ 61-13720св23).
		54.             При цьому, Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).
		55.             Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
		56.             З огляду на викладене вище у сукупності, Верховний Суд доходить висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернувши заяву ОСОБА_1 . 
		57.             Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та погодився з висновком суду першої інстанції про повернення заяви заявнику у зв`язку із недотриманням ним вимог статті 318 ЦПК України. 
		58.             Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1.                 Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2  задовольнити.
		 
		2.                 Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2023 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...