Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/3578/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2024.
Дата набрання законної сили: 14.03.2024
Номер судового провадження: 51-3423км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019270010003703

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		14 березня 2024 року
		м. Київ
		справа № 751/3578/21
		провадження № 51-3423 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                        ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_6 на вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2022 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010003703, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Томахівка Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 259 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, покаранням за вироком Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року у виді довічного позбавлення волі, суд призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
		Також суд прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2019 року о 19:08 та о 19:54, перебуваючи в Державній установі «Чернігівській слідчий ізолятор» (вул. Реміснича, 2, м. Чернігів), діючи умисно, з особистих мотивів, використовуючи належний йому мобільний телефон марки «Nokia 7230», IMEI 1:  НОМЕР_1 із сім-карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар»,  за  допомогою  якої  обслуговується  абонентський  номер  НОМЕР_2 , здійснив два дзвінки диспетчеру спецлінії «102» Національної поліції України та анонімно повідомив завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибухів, а саме замінування будівель аеропорту «Жуляни», залізничного вокзалу «Київ-Пасажирський» та «Центрального Автовокзалу». Цими діями ОСОБА_7 була поставлена під загрозу громадська безпека, у результаті чого органи Національної поліції та інші спеціальні служби, відволікшись від виконання своїх обов`язків, обстежили зазначені будівлі та прилеглі до них території, однак жодних вибухових пристроїв, речовин або конструктивно схожих на них предметів не виявили, тобто повідомлення про підготовку вибухів не підтвердилося.
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть його аргументів переважно зводиться до того, що місцевий суд не з`ясував фактичн обставин кримінального провадження та допустив однобічність, неповноту, упередженість і обвинувальний ухил під час судового розгляду, оскільки не дослідив і не дав належної оцінки мотивам вчинення цього кримінального правопорушення. Так, засуджений твердить, що він, вчиняючи кримінальне правопорушення, був змушений привернути увагу до порушень, які, на його думку, допустив суд під час розгляду іншого кримінального провадження щодо нього, а також неправомірних дій працівників слідчого ізолятора. З огляду на це вважає, що відповідальність за його дії повинні нести інші особи, які фактично підбурили його до цього вчинку. Крім того, зазначає, що суд жодним чином не відреагував на дані, які вбачаються з досліджених доказів, про застосування щодо нього тортур і катувань. На його переконання, суд першої інстанції не врахував, що початковий етап досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні був проведений без участі захисника. Як наголошує засуджений, апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення і безпідставно залишив без змін ухвалений щодо нього вирок.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить на підставі положень ст. 39 КК України скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо  ОСОБА_7 , оскільки під час вчинення кримінального правопорушення він діяв у стані крайньої необхідності, що виключає кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи цю позицію, захисник зазначає, що засуджений своїм вчинком намагався змусити правоохоронні органи звернути увагу на порушення його прав працівниками слідчого ізолятора і суду, оскільки іншої можливості для свого захисту не вбачав. Крім того, захисник наголосив, що ОСОБА_7 був видалений із зали судових засідань під час перегляду вироку апеляційним судом та не дав повноцінних пояснень з приводу поданої апеляційної скарги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		Однобічність і неповнота досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, і тим більше, оцінка процесуальних дій суду в іншому кримінальному провадженні, які оспорює ОСОБА_7 , не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини, на які сторона захисту також посилалася в апеляційних скаргах, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив цих порушень під час проведення досудового розслідування і розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Тому колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи судові рішення, виходить із фактичних обставин кримінального провадження, установлених цими судами.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, зроблено з  додержанням ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду згідно з указаними вище законодавчими приписами.
		Доводи, наведені стороною захисту в касаційних скаргах, про те, що вчинене ОСОБА_7 діяння не є кримінальним правопорушенням, оскільки він перебував у стані крайньої необхідності, аналогічні наведеним в апеляційних скаргах засудженого і захисника, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд, проаналізувавши такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляційні скарги на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		Засобом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 259 КК України, є неправдива (брехлива) інформація - відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Неправдиве повідомлення про ці відомості - це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи (юридичної чи фізичної), органів влади у будь-якій формі та будь-яким способом. Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомляються, є неправдивими, а мета і мотиви його дій можуть бути різними.
		Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об`єктів власності порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов`язків, призводить до обмеження прав і свобод людей тощо. Поширення таких неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 
		Згідно з фактичними обставинами кримінального правопорушення, які були встановлені судами попередніх інстанцій та детально викладені в судових рішеннях, ОСОБА_7 , перебуваючи у слідчому ізоляторі в м. Чернігові, діючи умисно й усвідомлюючи, що поширювані ним відомості не відповідають дійсності, з особистих мотивів, анонімно повідомив диспетчеру спецлінії «102» завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибухів, а саме: замінування будівель аеропорту, залізничного та автобусного вокзалів, що розташовані в м. Києві. З`ясувавши всі обставини, що мають значення для цього кримінального провадження, суди дійшли висновку, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав та бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди громадській безпеці, що фактично настали, тобто діяв з прямим умислом, і ці його дії містять всі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України. Із пояснень ОСОБА_7 встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення його спонукали особисті мотиви, конкретний зміст яких на кваліфікацію його дій не впливає, оскільки мотив не є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили й мотивовано відхилили доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 вчинив зазначені дії, перебуваючи у стані крайньої необхідності, яку засуджений пояснює як необхідність звернути увагу на порушення його прав та основоположних свобод державними органами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
		Отже, крайня необхідність є правомірною за сукупності чітко визначених умов, зокрема якщо: існує небезпека переліченим у цій статті об`єктам, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварин, а у деяких випадках - дій інших людей; небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об`єктам або вже її завдає; небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи; небезпека в цій обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, крім заподіяння шкоди; під час усунення небезпеки не допущено перевищення меж крайньої необхідності.
		У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинене на загальних підставах.
		У цьому кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що під час вчинення ОСОБА_7 протиправних дій не існувало жодної з визначених законодавцем умов, за яких крайня необхідність є правомірною. 
		У касаційних скаргах засуджений і захисник наголошують, що суди не зважили на існування небезпеки для прав і основоположних свобод ОСОБА_7 , які охороняються законом, що змусило його захищатися в такий спосіб, щоб привернути увагу. Суть цих доводів зводиться до того, що ОСОБА_7 не погоджувався з процесуальними рішеннями суду під час розгляду іншого кримінального провадження щодо нього, а саме з відмовою в задоволенні його клопотань про витребування доказів, та діями співробітників слідчого ізолятору, які не завадили його зараженню інфекційним захворюванням, викраденню особистих речей, а також застосували щодо нього тортури і катування тощо. Однак суть обставин, на які посилається сторона захисту, жодним чином не свідчить про існування дійсної небезпеки, яка загрожувала завданням шкоди об`єктам, переліченим у ст. 259 КК України, або вже її завдавала, і яка не могла бути відвернена чи усунута іншим шляхом, ніж тими протиправними діями, до вчинення яких вдався засуджений.
		Більш того, з фактичних обставин цього кримінального провадження вбачається, що  ОСОБА_7 , анонімно повідомляючи диспетчеру спецлінії про підготовку вибухів в іншому населеному пункті, під час телефонної розмови відмовився представитися і вказати місце свого перебування, а також зазначив про необхідність передачі йому певної суми грошей як умову для уникнення негативних наслідків. Усупереч версії сторони захисту, за своїм змістом ці дії ОСОБА_7 явно не могли змінити або ж припинити існування зазначених вище конкретних обставин або дій інших осіб, які він розцінив як порушення його прав.
		Отже, твердження сторони захисту про вчинення засудженим таких дій у зв`язку з крайньою необхідністю є надуманими, оскільки ця обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння, має місце лише в тих випадках, коли обставини вчинення того чи іншого діяння вказують фактично на вимушеність його вчинення через наявність певної загрози об`єктам кримінально-правової охорони і така небезпека є реальною, а не існує в уяві особи.
		Враховуючи викладене, твердження засудженого та захисника в касаційних скаргах про те, що ОСОБА_7 не вчиняв інкримінованого кримінального правопорушення, а діяв у стані крайньої необхідності, не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
		Крім того, у касаційних скаргах сторона захисту наполягає на тому, що суд повинен був дати оцінку діям суддів і співробітників слідчого ізолятора, які, на думку ОСОБА_7 , є співучасниками вчиненого ним кримінального правопорушення як підбурювачі, оскільки спонукали його на протиправні дії шляхом порушення його прав під час судового розгляду та утримання під вартою.
		Відповідно до ч. 3 ст. 27 КК України підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Суди попередніх інстанцій, розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у межах, визначених положеннями ст. 337 КПК України, не встановили жодних ознак, які би свідчили про вчинення ним кримінального правопорушення в такій співучасті з іншими особами.
		Водночас зазначені аргументи сторони захисту, якими не доведено порушення судом вимог кримінального процесуального закону, зводяться суто до намагань ОСОБА_7 уникнути відповідальності шляхом маніпуляції, яка полягає в безпідставному перекладанні відповідальності за свої протиправні дії на інших осіб з метою приховування за їхньою поведінкою суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.
		Доводи ОСОБА_7 про те, що суди не дали оцінки застосуванню щодо нього тортур і катувань під час утримання в слідчому ізоляторі, суперечать матеріалам кримінального провадження. Так, місцевий суд ухвалою від 23 листопада 2021 року задовольнив клопотання ОСОБА_7 і доручив уповноваженому органу провести перевірку його повідомлень про катування в Чернігівському слідчому ізоляторі, зловживання службовими особами щодо нього та викрадення його особистих речей. На виконання цього судового рішення були внесені відомості до ЄРДР за № 42021272010000144 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. За наслідками проведення досудового розслідування слідчий П`ятого слідчого відділу ТУ ДБР постановою від 27 грудня 2022 року закрив указане кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях працівників ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» складу зазначеного кримінального правопорушення. Отже, всупереч доводам засудженого, його відповідні заяви були перевірені у встановленому законом порядку, однак обставини, на які він посилався, не підтвердилися під час проведення цієї перевірки.
		У касаційній скарзі ОСОБА_7 констатував, що досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні проводилося без участі захисника доти, доки він не заявив слідчому про необхідність його залучити. Вважає, що ці обставини свідчать про порушення його права на захист, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Однак з матеріалів кримінального провадження не вбачається жодних даних, які би підтверджували наявність зазначених порушень. Так, ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами досудового розслідування чи судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав або кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Наведені вище доводи засудженого не можуть автоматично свідчити про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, адже в контексті приписів ст. 52 КПК України обставини цього кримінального провадження не вказують на обов`язкову участь захисника. Водночас розпоряджання ОСОБА_7 на власний розсуд своїм правом щодо залучення захисника, за браком переконливих аргументів у чому саме мало прояв обмеження його прав та як перешкодило їх реалізувати, не можуть свідчити про порушення його права на захист. Натомість обставини, на які посилається ОСОБА_7 , свідчать про те, що в ході досудового розслідування на його першу вимогу слідчий залучив захисника, під час судового провадження він також був представлений захисником, отже були здійснені всі передбачені законом заходи для надання йому можливості на власний розсуд розпорядитися своїми процесуальними правами, зокрема правом на захист. Тож право засудженого на захист не було порушено.
		Що стосується тверджень захисника про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону внаслідок видалення ОСОБА_7 із зали суду, що позбавило останнього можливості дати пояснення з приводу поданої апеляційної скарги, то вони є неспроможними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених КПК.
		Один із таких випадків передбачений положеннями ст. 330 КПК України: якщо обвинувачений порушує порядок у залі судового засідання або не підкоряється розпорядженням головуючого у судовому засіданні, останній попереджає обвинуваченого про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з зали судового засідання. При повторному порушенні обвинуваченим порядку судового засідання він може бути видалений за ухвалою суду з зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Якщо такий обвинувачений не представлений захисником, суд зобов`язаний залучити захисника для здійснення захисту за призначенням і відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для його підготовки до захисту.
		Як убачається із журналу і технічного запису судового засідання Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року, під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 , демонструючи явну неповагу до суду, поводив себе агресивно і зухвало, не реагував на зауваження суду, кричав, порушував порядок, сперечався із головуючим та не виконував його розпоряджень. Зважаючи на це, головуючий попередив його про необхідність припинити порушувати порядок судового засідання і про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено із зали судового засідання.
		Після цього попередження ОСОБА_7 не міг не розуміти, що в разі видалення із зали засідання він не зможе надалі брати участь у судовому розгляді і, зокрема, надати пояснення щодо своєї апеляційної скарги, на чому наголосив захисник. Однак на це та повторне попередження ОСОБА_7 не відреагував, фактично відмовився виконувати розпорядження головуючого та продовжив таким же чином порушувати порядок у судовому засіданні, перешкоджаючи проведенню апеляційного розгляду, і внаслідок саме цих своїх  дій був видалений із зали судових засідань.
		Водночас захист прав і законних інтересів ОСОБА_7 здійснював його захисник ОСОБА_6 , а копію судового рішення апеляційного суду за наслідками перегляду вироку було надіслано засудженому у встановленому законом порядку.
		За цих обставин порушення ОСОБА_7 порядку в залі судового засідання під час апеляційного розгляду давали всі підстави головуючому для прийняття відповідного рішення про видалення його із зали судового засідання на час судового розгляду, тобто суд діяв у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, а доводи захисника про порушення права засудженого на захист є надуманими. 
		Отже, викладені в касаційних скаргах сторони захисту мотиви щодо незгоди із судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що судові рішення суперечать нормам процесуального права щодо їх законності, обґрунтованості та вмотивованості.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
		Зважаючи на викладене, підстави для задоволення касаційних скарг засудженого і захисника відсутні.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2022 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого і захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_8                                     ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...