Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 167/1058/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2024.
Дата набрання законної сили: 13.03.2024
Номер судового провадження: 14-15цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		13 березня 2024 року
		місто Київ
		 
		справа № 167/1058/20
		провадження № 14-15цс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Погрібного С. О.,
		суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Шевчук Л. Я., Бовчалюк З. А., Киці С. І.,
		УСТАНОВИЛА:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивачки
		1.                  ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду із позовом до фізичної 
		особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , у якому просила:
		- визнати незаконним її звільнення з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 «Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487»;
		- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера зі збуту;
		- стягнути із ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
		- стягнути із ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		2.                 Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що 12 лютого 2020 року вона, маючи намір припинити трудові відносини, подала відповідачці письмову заяву про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. ФОП  ОСОБА_2 повідомила про намір провести ревізію, проти чого ОСОБА_1 не заперечувала та запропонувала здійснити таку згідно з накладними на товар у її присутності, втім відповідачка відмовилася через брак часу.
		3.                 За результатами проведеної ревізії оформили акт від 26 лютого 2020 року, яким встановлено недостачу на суму 14 968,40 грн. ОСОБА_1 відмовилася підписати цей акт, оскільки не погодилась із ним, а надати пояснення її позбавили можливості.
		4.                 ФОП  ОСОБА_2 28 лютого 2020 року видала наказ № 8 «Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487» та 04 березня 2020 року надіслала його ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку разом із заявою про намір розірвати трудовий договір. Відповідно до наказу ОСОБА_1 була звільнена 
		з посади продавця у магазині « Автозапчастини » згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України за недостачу товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн.
		5.                 Позивачка вважала звільнення незаконним, оскільки її прийняли на роботу на посаду менеджера зі збуту, а не продавця, товари чи гроші під звіт вона не отримувала, не була матеріально-відповідальною особою. Акт ревізії не містить посилання на первинні документи, які б підтверджували існування товару, щодо якого виявили недостачу, а також не наведені підстави, які б свідчили про наявність її вини.
		6.                  ОСОБА_1 наголосила, що їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає 
		у неможливості працевлаштуватися на нову роботу через зазначену у трудовій книжці підставу звільнення. Також незаконне звільнення вплинуло на її психо-емоційний стан та здоров`я.
		Стислий виклад заперечень відповідачки
		7.                 ФОП  ОСОБА_2  заперечувала проти позову, вважаючи, що звільнення позивачки відбулося відповідно до приписів КЗпП України та інших нормативно-правових актів.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		8.                 Рішенням від 20 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, Рожищенський районний суд Волинської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
		9.                 Суд визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 «Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487».
		10.            Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера зі збуту у ФОП  ОСОБА_2 .
		11.            Стягнув з ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 38 740,52 грн з утриманням із цієї суми загальнообов`язкових платежів (податків) відповідно до закону.
		12.            Стягнув з ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. В іншій частині вимог позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовив через недоведеність.
		13.            Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць у сумі 4 470,06 грн суд допустив до негайного виконання.
		14.            Вирішив питання розподілу судових витрат.
		15.            Додатковим рішенням від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, Рожищенський районний суд Волинської області частково задовольнив заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат.
		16.            Суд стягнув з ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовив.
		17.            Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не належать до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, а тому не можуть бути звільнені відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
		18.            Суди врахували, що посада менеджера зі збуту, яку обіймала ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з ФОП  ОСОБА_2 , не зазначена у Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Державного комітету Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.
		19.            Додатковою постановою від 12 квітня 2021 року Волинський апеляційний суд частково задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
		20.            Суд стягнув з ФОП  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
		Стислий виклад змісту постанови суду касаційної інстанції
		21.            Постановою від 06 жовтня 2021 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 та ФОП  ОСОБА_2 , скасував постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		22.            Верховний Суд обґрунтовував постановлене рішення тим, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не перевірив та не навів у постанові суду мотивів відхилення аргументів відповідачки про пропуск позивачкою строку звернення до суду із цим позовом, формально виходив лише з того, що позивачка трудову книжку отримала 06 березня 2020 року, не звернувши уваги на те, що позов пред`явлено 28 вересня 2020 року, тобто за межами встановленого законом місячного строку. У разі пропуску цього строку без поважних причин суд може відмовити у позові лише із цих підстав.
		Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції після нового розгляду
		23.            Постановою від 30 листопада 2021 року Волинський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ФОП  ОСОБА_2 , скасував рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 листопада 2020 року та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		24.            Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про брак підстав для звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки до посадових обов`язків ОСОБА_1 , яка працювала менеджером зі збуту, не входило безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Також ця посада не зазначена у переліку посад, у разі зайняття яких з працівниками можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність. Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законом місячний строк звернення до суду з таким позовом без поважних причин.
		25.            Додатковою постановою від 14 лютого 2022 року Волинський апеляційний суд задовольнив заяву ФОП  ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення 
		у цій справі.
		26.            Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ФОП  ОСОБА_2 на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги 4 414,20 грн та 5 885,60 грн за подання касаційної скарги.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		27.            Суди встановили, що з 01 липня 2013 року до 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП  ОСОБА_2 , працювала на посаді менеджера зі збуту на підставі безстрокового трудового договору, зареєстрованого у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості.
		28.            ФОП  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 липня 2013 року уклали типовий договір про повну індивідуальну відповідальність, у якому посада працівника зазначена як продавець.
		29.             ОСОБА_1 12 лютого 2020 року подала ФОП  ОСОБА_2 письмову заяву про припинення трудових відносин за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		30.            З ініціативи ФОП  ОСОБА_2 з 20 до 25 лютого 2020 року в магазині «Автозапчастини» (м. Рожище, Волинська область), що був місцем роботи ОСОБА_1 , проводилася ревізія, під час якої виявлено недостачу товару на суму 14 968,40 грн, про що складено відповідний акт, який ОСОБА_1 не підписувала.
		31.            Відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 «Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487» ОСОБА_1 звільнили з посади продавця магазину « Автозапчастини » згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України (недовіра) за нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн на підставі акта ревізії від 26 лютого 2020 року.
		32.            У Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості 28 лютого 2020 року склали акт про те, що ОСОБА_1 відмовилася розривати трудовий договір на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Цей акт підписали позивачка, відповідачка, провідний юрисконсульт Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості ОСОБА_3 та заступник начальника Відділу взаємодії з роботодавцями Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості Терновий Я. В.
		33.            Копію наказу про звільнення ФОП  ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 04 березня 2020 року із використанням засобів поштового зв`язку, яку вона отримала 06 березня 2020 року.
		34.            Позивачка не заперечувала, що трудова книжка зберігалася у неї та 28 лютого 2020 року у приміщенні Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості, ФОП  ОСОБА_2 внесла запис у трудову книжку про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України і видала їй трудову книжку із відповідним записом.
		35.            Згідно з повідомленням Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості від 18 березня 2020 року № 135/22/04/19 зазначений трудовий договір знятий з реєстрації 17 березня 2020 року.
		36.            Постановою слідчого відділу Рожищенського відділення поліції Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції 
		у Волинській області Горщарука В. І. від 13 березня 2020 року встановлено, що за заявою ФОП  ОСОБА_2 про виявлення недостачі товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування. Проте через неможливість встановити з акта ревізії точний перелік втрачених товарів та суму завданої майнової шкоди кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення закрито.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		37.             ОСОБА_1 30 грудня 2021 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, залишити в силі рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 листопада 2020 року та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		38.            Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявниця зазначила:
		- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права;
		- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, зокрема статті 233 КЗпП України та пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України із врахуванням Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 
		(далі - Закон № 540-ІХ);
		- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, зокрема статей 48, 233 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, в аспекті того, чи пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду із видачею трудової книжки, яка не була належно оформленою;
		- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статті 234 КЗпП України та пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, в аспекті того, чи потрібно вважати карантин обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску строків звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		39.            Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що місячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, на час введення карантину (12 березня 2020 року) не закінчився і за приписами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України вважався продовженим станом на день звернення позивачки до суду.
		40.            Також заявниця зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк звернення до суду потрібно обраховувати з часу отримання позивачкою трудової книжки із записом про звільнення з роботи, а саме з 28 лютого 2020 року, є помилковими, оскільки відповідно до статей 47, 233 КЗпП України строк звернення до суду пов`язується з моментом видачі працівнику виключно належно оформленої трудової книжки. Видана їй відповідачкою трудова книжка не була належно оформленою, оскільки запис у ній не відповідав вимогам закону, а тому позивачка вважала, що строк звернення до суду потрібно рахувати саме з часу отримання нею наказу про звільнення, тобто з 06 березня 2020 року.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		41.            ФОП  ОСОБА_2 06 червня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Вважала, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		42.            Ухвалою від 11 травня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції.
		43.            Ухвалою від 20 листопада 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
		44.            Ухвалою від 24 січня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20.
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		45.            Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
		46.            Предметом спору у цій справі є визнання незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		47.            Під час розгляду цього спору в цілому серед правових питань, пов`язаних із зазначеними правовідносинами, виникло питання щодо дотримання строків звернення до суду із такими вимогами, під час вирішення якого колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з`ясувала наявність протилежних висновків Верховного Суду щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б закінчитися під час дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року.
		48.            Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року в справі № 373/651/20 (провадження № 61-3396св21) зазначив про таке: «Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах позовної давності було 01 квітня 2020 року, а Закон № 540-IX щодо продовження строків на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення позовної давності, вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267 ЦК України, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви суду першої інстанції в частині вирішення питання про застосування позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропущення позивачем позовної давності з огляду на існування підстав для захисту порушеного права позивача».
		49.            Водночас у постанові від 25 серпня 2021 року в справі № 914/1560/20 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла інших висновків: «З огляду на приписи статей 256, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, а саме дату звернення позивача із цим позовом до суду - 18 червня 2020 року, та вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 29 березня 2019 року, річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена (повинна була сплинути 30 березня 2020 року)».
		50.            Отже, існує суперечлива судова практика щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б сплинути під час дії карантину, запровадженого Постановою № 211, але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року.
		51.            На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Закон № 540-IX не має зворотної дії у часі, а тому якщо строки звернення до суду мали сплинути з 12 березня до 02 квітня 2020 року, немає підстав для безумовного (автоматичного) продовження таких строків відповідно до Закону № 540-IX. Запровадження в Україні карантину може свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду, і таке питання має вирішуватися судом за відповідним клопотанням особи.
		52.            Із наведених підстав колегія суддів виснувала про існування потреби 
		увідступленні від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду 
		у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2021 року 
		в справі № 914/1560/20.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		53.            У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		54.            Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		55.            У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. 
		56.            Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		57.            Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		58.            Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба 
		в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», 
		заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		59.            У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		60.            В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
		61.            У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).
		62.            У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
		63.            Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		64.            Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
		65.            Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки 
		в протилежному випадку це б унеможливлювало суду виправлення своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
		66.            В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
		67.            Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 
		68.            Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року
		у справі № 381/622/17 (пункт 41)).
		69.            Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		70.            Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з таких підстав.
		71.            Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		72.            Так, у постанові від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що датою звернення позивача із позовом до суду є 18 червня 2020 року, а предметом спору - рішення загальних зборів товариства від 29 березня 2019 року. Постановою № 211 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Отже, з огляду на приписи статей 256, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, а саме дату звернення позивача із цим позовом до суду - 18 червня 2020 року, та вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 29 березня 2019 року, Касаційний господарський суд виснував, що річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена (повинна була сплинути 30 березня 2020 року).
		73.            Тобто колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що строки звернення до суду продовжуються з моменту введення карантину, а саме з 12 березня 2020 року.
		74.            Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду 
		у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20 
		(провадження № 61-3396св21), врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах позовної давності було 01 квітня 2020 року, 
		а Закон № 540-IX щодо продовження строків на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення позовної давності, вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267 ЦК України, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, зробила висновок, що суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви суду першої інстанції в частині вирішення питання про застосування позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропущення позивачем позовної давності з огляду на існування підстав для захисту порушеного права позивача.
		75.            Тобто колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що строки звернення до суду продовжуються з моменту набрання чинності Законом № 540-IX - 02 квітня 2020 року, а у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року суд може поновити строки звернення до суду за наявності відповідного клопотання.
		76.            Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона вже висловлювалася з питання, порушеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		77.            Так, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вже передавала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/18489/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (далі - ТОВ «Потоки») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (далі - ТОВ «Бюлер Сервіс») про стягнення заборгованості та визнання недійсними пунктів договору, за зустрічним позовом ТОВ «Бюлер Сервіс» до ТОВ «Потоки» про стягнення заборгованості задля відступу від висновків, сформульованих Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року 
		у справі № 373/651/20 (провадження № 61-3396св21), щодо продовження строків звернення до суду у зв`язку із введенням карантину та набранням чинності Законом № 540-ІХ.
		78.            За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила такі висновки: «Спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу, мала би спливти 1 жовтня 2020 року. Втім, з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за зазначеними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с. 67-68), в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на викладене немає підстав для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20».
		79.            У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду вже зробила висновок щодо порушеного правового питання, зокрема про те, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ.
		80.            Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду.
		81.            Велика Палата Верховного Суду наголошує, що суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (у постановах від 30 січня 2019 року 
		у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 08 серпня 2023 року 
		у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).
		82.            З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) ухвалила рішення 06 вересня 2023 року, тобто пізніше, ніж колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла постанову, від висновків, викладених у якій, просить відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій справі, а також 
		з огляду на ієрархію висновків, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають вищий пріоритет при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.
		83.            Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не ставить питання про необхідність відступу від правового висновку вищого пріоритету, тобто від висновку Великої Палати Верховного Суду. 
		84.            Питання оцінки правильності застосування норм права Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, за наявності висновку Великої Палати Верховного Суду, щодо відступу від якого питання не порушується, не входить до переліку підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначених статтею 403 ЦПК України.
		85.            Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо продовження строків звернення до суду у зв`язку із набранням чинності Законом № 540-ІХ, від якого колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не просить відступити, тому підстави для передачі цієї справи на її розгляд за частиною третьою статті 403 ЦПК України є необґрунтованими.
		86.            Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		87.            Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 167/1058/20 за позовом ОСОБА_1 до фізичної 
		особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		Судді:                                                О. Л. Булейко                                             С. Ю. Мартєв
		 
		                                                           Ю. Л. Власов                                               К. М. Пільков
		 
		                                                            І. А. Воробйова                                           О. В. Ступак
		 
		                                                           М. І. Гриців                                                  І. В. Ткач
		 
		                                                           Ж. М. Єленіна                                             О. С. Ткачук
		 
		                                                           В. В. Король                                                В. Ю. Уркевич
		 
		                                                           С. І. Кравченко                                          Є. А. Усенко
		 
		                                                           О. В. Кривенда                                           Н. В. Шевцова
		 
		                                                           М. В. Мазур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...