Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/1501/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.03.2024. Зареєстровано: 20.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2024.
Дата набрання законної сили: 19.03.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/2030/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/2030/24 Справа № 203/1501/23   Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 березня 2024 року                                м. Дніпро
		 
		Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
		 
		головуючого судді  Никифоряка Л.П.,
		суддів  Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
		 
		розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справив письмовомупровадженні умісті Дніпріапеляційну скаргу Акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії, 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі  АТ КБ «ПриватБанк», банк) про зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 29 червня 2022 року о 14:10 годині з її кредитної картки № НОМЕР_1 невідомою їй особою було знято кредитні кошти в розмірі 46 260,44 грн. Згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» переказ коштів здійснювався громадянином ОСОБА_2 трьома транзакціями на суми 15 356,86 грн, 15 451,79 грн та 15 451,79 грн, загалом сума кредитних коштів, яка була ним знята складає 46 260,44 грн. Зазначала, що вона не вчиняла будь-яких розпоряджень на списання кредитних коштів зі свого рахунку шляхом подання платіжних доручень до АТ КБ «ПриватБанк» у будь-який спосіб. Крім того, вона не здійснювала будь-яких дій, що могли б призвести до списання грошових коштів третіми особами, не розголошувала особисті дані невідомим особам, не здійснювала будь-які операції з картками. Однак, з її кредитної картки № НОМЕР_1 були зняті зазначені кредитні кошти невідомою особою ОСОБА_2 .
		 
		У встановлений законом та правилами банку спосіб вона своєчасно повідомила банк про здійснені несанкціоновані операції по її картці, просила повернути їй кредитні кошти, призупинити нарахування штрафних санкцій. Працівник банку зателефонував їй 01 липня 2022 року та повідомив, що дійсно шахрайським способом ОСОБА_2 зробив авторизацію та 29 червня 2022 року о 14:01 годині через IP-адресу у місті Харкові зняв кредитні кошти з картки позивачки на суму 46 260,44 грн. Разом з тим, враховуючи, що позивачка своєчасно повідомила відповідача про вказану подію, то її банківська картка була заблокована.
		 
		Позивачка вважала, що відповідач допустив невідому особу (шахрая) ОСОБА_2 до її персональних даних та надав доступ до її коштів, які були зняті не нею, чим порушив банківську таємницю відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про захист персональних даних».
		 
		Станом на момент звернення до суду у неї виникла заборгованість не з її вини, яка становить 50 584,63 грн, з яких: 42 200,66 грн  поточна заборгованість; 8 383,97 грн  відсотки, що нараховані за користування кредитом.
		 
		Ураховуючи викладене, позивачка виклала вимоги про: зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок або відновити на картку/рахунок № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) РНОКПП НОМЕР_4 ОСОБА_1 на загальну суму 50 584,63 грн з урахуванням штрафу та пені в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування відсотків, штрафу, пені та скасування раніше нарахованих платежів по зазначеній заборгованості ОСОБА_1 з картки/рахунку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) РНОКПП НОМЕР_4 .
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
		Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору № SAMDNWFC00032277893 від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 28 червня 2022 року, тобто до того стану, в якому вони були перед виконанням операцій 29 червня 2022 року.
		 
		Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування відсотків, штрафу, пені та інших штрафних санкцій за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення операцій 29 червня 2022 року по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору № SAMDNWFC00032277893 від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк».
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклало вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що несанкціоноване зняття коштів з рахунків клієнта ОСОБА_1 за 29 червня 2022 року стало результатом вини самого клієнта, чим були порушені вимоги Умов та правил надання банківських послуг. Банк вважає, що списання коштів з рахунку позивачки відбулось у зв`язку з її халатною поведінкою щодо розповсюдження персональної інформації, яка призначалась тільки для неї. Водночас будь-яких порушень банком не було допущено, а дії з боку позивачки призвели до втрати коштів з картки.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просила її залишити без задоволення, а рішення  без змін.
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		 
		Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
		 
		Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
		 
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
		 
		Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
		 
		Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що 29 червня 2022 року з банківської картки позивачки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 були здійснені перекази грошових коштів в загальному розмірі 46 260,44 грн трьома операціями: сума у валюті операції: по 15 001,74 грн, відповідно, сума у валюті картки: по 15 451,79 грн, 15 451,79 грн та 15 356,86 грн, відповідно, що підтверджується випискою з банківського рахунку/картки № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та додатковим рахункам по договору № SAMDNWFC00032277893 від 30 грудня 2016 року за 29 червня 2022 року, квитанціями від 29 червня 2022 року на суми 15 001,74 грн, скріншотами із застосунку банку про розмір заборгованості.
		 
		На підтвердження факту своєчасного звернення до банку із заявами та скаргами, а також до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину позивачка надала суду: витяг з ЄРДР від 27 липня 2022 року, кримінальне провадження № 12022041030001272, протокол допиту потерпілого ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року, талон-повідомлення № 15930 від 29 червня 2022 року, листи з відповідями банку та заявами, скаргами позивачки від 30 червня 2022 року, 08 липня 2022 року, 12 липня 2022 року, 27 липня 2022 року, відповідно, та від 07 липня 2022 року, 10 липня 2022 року, 12 липня 2022 року, 28 липня 2022 року, 10 серпня 2022 року, відповідно, лист від 12 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022041030001272.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачкою дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації з обмеженим доступом, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за банківськими картками.
		 
		Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		 
		У постановіВерховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:
		 
		«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		 
		Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
		 
		«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
		 
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		 
		Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
		 
		Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
		 
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
		 
		Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:
		 
		«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		 
		При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:
		 
		«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:
		 
		«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
		 
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		 
		Суд першої інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 29 червня 2022 року щодо перерахування з її карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 46 260,44 грн.
		 
		Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивачки, не довів, що позивачка, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
		 
		Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивачки була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
		 
		За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував порушення позивачкою Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з її карткового рахунку, оскільки вона своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
		 
		Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_6 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_6 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
		 
		Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
		 
		Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачкою, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування.
		 
		Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		 
		Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення  без змін.
		 
		На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2023 року  залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
		 
		Повне судове рішення складено 19 березня 2024 року.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...