Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/4413/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2024.
Дата набрання законної сили: 28.02.2024
Номер судового провадження: 61-6070ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Окрема думка
		Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Крата В. І.
		 
		28 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 242/4413/16-ц 
		провадження № 61-6070св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу держави України в особі Кабінету Міністрів України задовольнив. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року скасував. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про відшкодування шкоди відмовив.
		 
		1. У пунктах 66 - 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) зроблено висновки про те, що:
		«66. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		67. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно». Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні.
		68. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. (стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
		69. Передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
		70. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.
		71. Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
		72. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір».
		 
		2. Не можу погодитися із вказаними висновками з таких мотивів.
		 
		2.1. В ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 61-21881св18) про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказувалося, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, що свідчить про виключність цієї правової проблеми, зокрема, необхідність визначення:
		правової підстави відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом (стаття 19 Закон України «Про боротьбу із тероризмом», стаття 86 Кодексу цивільного захисту України, чи їх застосування за аналогією закону);
		порядку відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом;
		суб`єкта відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, з урахуванням території, на якій відбулося заподіяння шкоди (підконтрольна чи непідконтрольна)».
		 
		2.2. Тобто, ті питання, які формулювалися перед Великою Палатою Верховного Суду, мали на меті отримати відповідь про те, який правовий механізм відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом. Відповідь на це питання повинно було слугувати орієнтиром для судів першої та апеляційної інстанції при вирішенні аналогічних спорів, з урахуванням їх кількості.
		 
		2.3. Крім того справа № 265/6582/16-ц (провадження № 61-21881св18) передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду саме з тим підстав, що справа містить виключну правову проблему і її вирішенням має на меті забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому в ухвалі про передачу наголошувалося, що наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. І питання відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ та існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.
		 
		3. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		3.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		3.2. Разом із тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) відсутні відповіді на питання, поставлені в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Тобто фактично виключна правова проблема щодо відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, залишилася невирішеною.
		 
		4. За таких обставин, колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
		 
		 
		Суддя                                                                                                       В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...