Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16846/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2024. Зареєстровано: 23.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2024.

Номер судового провадження: 2/756/1527/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		22.03.2024 Справа № 756/16846/23
		                
		  
		Справа ун. № 756/16846/23
		пр.№2/756/1527/24
		 
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		( заочне)
		 
		22 березня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
		 
		головуючого судді                                 - Луценко О.М.,
		 
		при секретарі                 - Галелюк Т.О., 
		 
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування збитків завданих спадкодавцю у договірних зобов`язаннях за договором позики грошових коштів, 
		 
		ВСТАНОВИВ:         
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування збитків завданих спадкодавцю у договірних зобов`язаннях за договором позики грошових коштів.
		Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 .
		Після його смерті відкрилася спадщина на майно та права, які належали йому на момент смерті, які позивач та ОСОБА_4 ( матір позивача) прийняли, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.01.2023року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу кузьмік Ю.Є., зареєстроване в реєстрі за № 231 в рівних частках.
		Також зазначає, що при житті батько позивача ОСОБА_3 надав у позику відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти, а саме 03.09.2020 року 125 000 доларів США, 02.03.2020 року 50000 доларів США, 23.07.2019 року 2000 доларів США та 260000,00гривень, без зазначення терміну повернення.
		Свої зобов`язання ОСОБА_2 по поверненню грошових коштів у визначені в розписках терміни не виконав, та на сьогоднішній день борг не повернув.
		Посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики та не повертає в добровільному порядку суму позики, позивач просив стягнути з відповідача борг в розмірі 3 432 820,00 гривень.
		В судове засідання позивач не з`явився, однак його представник ОСОБА_5 надав заяву в якій просив справу розглядати у їх відсутності позовні вимоги задовольнити, посилаючись на викладені в позові обставини.
		Відповідач в судове засідання не з`явився про час, день та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, причини своєї неявки суду не повідомив, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача. 
		Оскільки представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, а відповідач належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи. 
		Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 03.09.2020 року між ОСОБА_3 та відповідачем  ОСОБА_2 було фактично укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 125 000,00доларів США, строком на рік, що підтверджується розпискою( а.с.8). 
		02.03.2020 року між ОСОБА_3 та відповідачем  ОСОБА_2 було фактично укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00доларів США, без зазначення терміну повернення, що підтверджується розпискою( а.с.10).
		23.07.2019 року між ОСОБА_3 та відповідачем  ОСОБА_2 було фактично укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 2 000,00доларів США та 260 000,00грн., строком на рік, що підтверджується розпискою( а.с.9). 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ( а.с.11).
		Після його смерті відкрилася спадщина на майно та права, які належали йому на момент смерті, які позивач та ОСОБА_4 ( матір позивача) прийняли, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.01.2023року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу кузьмік Ю.Є., зареєстроване в реєстрі за № 231 в рівних частках( а.с.14).
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		За приписами ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відтак, до позивача, як спадкоємця ОСОБА_1 за законом перейшло право вимоги до відповідача щодо повернення позики.
		Станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем не повернуто отримані в борг грошові кошти.
		Між сторонами виник спір стосовно належного виконання взятих на себе боргових зобов`язань.
		За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.
		Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
		Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
		Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».
		За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
		Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Зі змісту правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц убачається, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
		Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
		Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, аналогічне визначення міститься також в ст. 81 ЦПК України.
		У ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідачами будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подавали.
		З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог про стягнення суми боргу  177 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ (37,32 гривень за 1 долар США) становить 6 605 640,00 грн.+ 260 000,00грн.= 6 865 640,00грн.
		Оскільки частка позивачки становить частина ( 6 865 640,00грн./2=3 432 820,00грн.), тому сума грошових коштів у даному розмірі,  знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
		Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
		Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
		    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 554, 610,611, 1046, 1047, 1049  ЦК України, ст. ст. 258,259,263,265 ЦПК України суд,
		                               В И Р І Ш И В:
		        Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування збитків завданих спадкодавцю у договірних зобов`язаннях за договором позики грошових коштів- задовольнити.
		        Стягнути з ОСОБА_2 (адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти у сумі 3 432 820,00 гривень в рахунок відшкодування збитків, завданих спадкодавцю ОСОБА_3 у договірних зобов`язаннях за договором позики грошових коштів.
		Заяву про перегляд заочного рішення відповідачем може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.
		Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.
		Суддя                                                                                      О.М. Луценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...