Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/195/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2024.
Дата набрання законної сили: 20.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		справа № 754/195/23
		провадження № 22-ц/824/1762/2024
		 
		 
		20 лютого 2024 року                                                                                                          м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
		судді - доповідача Кирилюк Г. М.
		суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
		при секретарі Колесніченко М. О. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», третя особа: Профспілкова організація «Захист Праці» у державному підприємстві «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  відшкодування моральної шкоди,
		за апеляційними скаргами представника Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» - адвоката Собчука Юрія Фотійовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року в складі судді Таран Н. Г.,
		 
		встановив:
		 
		29.12.2022  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» ( далі -  ДП  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва»), третя особа: Профспілкова організація «Захист Праці» у державному підприємстві «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», в якому просив: 
		 визнати  незаконним та скасувати наказ ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» № 111-к/тр від 30.11.2022 року про його звільнення  з   роботи   через  неможливість забезпечення роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов роботодавця внаслідок бойових дій (  п.  6 ст. 41  КЗпП України); 
		поновити  його  на роботі  на  посаді начальника відділу інженерно-технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва»; 
		стягнути з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;  
		стягнути  з ДП  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на його  користь   моральну  шкоду  в розмірі  150 000  грн. 
		Позовні  вимоги мотивовані тим, що позивач   працював на  посаді начальника відділу інженерно-технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва».
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва  від 05 серпня 2022 року ( справа №754/7879/20), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року,   визнано  протиправним та скасовано  наказ  директора  ДП  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» від 15 квітня  2020  року  №22-к про  звільнення  ОСОБА_1   з посади  начальника відділу інженерно-технічних вишукувань за прогули з  23 березня  2020 рок у по  14 квітня  2020 року   без поважних причин  (  п.  4 статті 40 КЗпП України). Поновлено   ОСОБА_1 на вказаній посаді.  
		Наказом директора ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» № 65-к/тр від 08.08.2022  ОСОБА_1    поновлено на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань з 16 квітня 2020 року. Визначено робочим місцем - приміщення № 607а на 6 поверсі громадського будинку по АДРЕСА_1 .
		Наказами  від 15 серпня  2022  року  №24,  від  30 серпня  2022  року №26 та від 17  жовтня  2022  року №33  на підприємстві запроваджувалась дистанційна  робота. 
		30 листопада 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням  про  розірвання трудового  договору з  12 грудня  2022  року на  підставі п. 6  ст. 41 КЗпП  України.   
		30 листопада  2022  року  видано наказ  №111-к/тр про звільнення  ОСОБА_1 , начальника  відділу  інженерно-технічних  вишукувань, 12 грудня  2022  року  через неможливість  забезпечення роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов роботодавця внаслідок бойових дій,  п. 6 ст. 41  КЗпП  України,  таб. №015.
		Позивач вважав  своє звільнення незаконним, оскільки  однією із обов`язкових умов застосування пункту 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України є безпосередній зв`язок з  повним  знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок  бойових дій.
		Приміщення за адресою :  АДРЕСА_1 , яке визначене  місцем роботи позивача,  не  було  пошкоджене, знищене  внаслідок   бойових дій на території  м. Києва, влучання  ракет під час обстрілу  чи знищене  будь-яким способом  у період з  24 лютого  2022  року  по  12 грудня    2022  року, а тому  підстави  для  його   звільнення  були відсутні. 
		В результаті порушення  трудових  прав позивачу було завдано  моральну  шкоду, що виразилася в душевних стражданнях  та переживаннях,  нервовому напруженню,  як через  можливу в майбутньому  втрату засобів для  існування та нормальних  життєвих зв`язків,  так і через  життєві незручності, що вимагали  від  позивача додаткових зусиль для  організації  свого  життя,  необхідністю  звернення  до  суду  для  відновлення  порушеного права. 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року вказаний позов задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» № 111-к/тр від 30.11.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу інженерно-технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» 12.12.2022 року через неможливість забезпечення роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до п.6 ст. 41 КЗпП України.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інженерно-технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва».
		Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу  в сумі 164 718,84 грн. 
		Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 5 000  грн  на відшкодування  моральної шкоди. 
		Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь  ОСОБА_1    понесені ним витрати по сплаті судового  збору  в сумі  2 700  грн.
		Стягнуто  з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь  держави 2 684 грн судового збору.
		Допущено  негайне  виконання  рішення  суду  в частині  поновлення  на роботі. 
		Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Цурки Н. О. задоволено частково.
		Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь  ОСОБА_1   понесені  ним судові витрати  на  правову допомогу в сумі 45 500 грн. 
		21.09.2023 представник ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» - адвокат Собчук Ю. Ф. на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій просить його  скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Покласти судові витрати на  позивача. 
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що передумовою для розірвання трудового договору є неможливість забезпечувати працівника роботою. Така неможливість може виникнути не лише із знищенням, а і в зв`язку з відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов внаслідок бойових дій.
		Відповідач зазначав, що не має можливості забезпечити позивача роботою, оскільки у нього  відсутні організаційні умови праці.  Дійсно,  майно та основні засоби відповідача не постраждали внаслідок бойових дій, але для застосування основних засобів у  відповідача відсутній фронт робіт, оскільки будівельні роботи на території Києва на даний час не проводяться внаслідок  бойових  дій.  Потенційні  замовники  не  розміщають   замовлення  на  послуги з розвідки  ґрунтів під капітальне  будівництво. 
		У зв`язку з повномасштабною війною, введенням воєнного стану, ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» починаючи з 24.02.2022 перестало функціонувати для організації у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування, у зв`язку з цим, відсутні організаційні та технічні умови для роботи на підприємстві. Дані обставини свідчать про зміну в організації виробництва праці  відповідача,  саме це стало підставою для звільнення ОСОБА_1 
		17.10.2023 представник ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» - адвокат Собчук Ю. Ф. подав  апеляційну скаргу на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким зменшити витрати на правову допомогу до 5 000 грн.
		Свої доводи обґрунтовує тим, що розмір витрат на професійну правову допомогу у даній справі в розмірі 45 500 грн є необґрунтованим та неспівмірним відносно заявлених позовних вимог.
		У зв`язку з тим, що матеріали справи не є об`ємними і справа не відноситься до справ значної складності, а також звертаючи увагу те, що клопотання про зменшення витрат на правову допомогу проігноровано судом першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції зменшити витрати на правову допомогу.
		27.11.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Цурка Н. О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. 
		В обґрунтування свої доводів зазначила, що обов`язковою умовою звільнення працівника з підстав,  передбачених ч. 1 ст. 41 КЗпП України,  має бути обґрунтоване неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, та документальне підтвердження таких обставин.
		Матеріалами справи, наданими сторонами документами та з отриманих на запит суду доказів не підтверджується факти знищення виробничих потужностей, приміщень, будівель та відсутність технічних умов та засобів виробництва, спричинених бойовими діями.
		Також зазначила, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було визнано факт, що позивача звільнено не у зв`язку з наслідками воєнних дій, окупації, відсутності організаційної можливості, знищенням об`єктів тощо, а лише у зв`язку з наявністю дебіторської заборгованості та необхідністю зменшення фонду заробітної плати.
		Вважає, що наведені аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими, зроблені з неправильного тлумачення норм матеріального права та жодним чином не спростовують оскаржуваного рішення, що прийняте за повного та правильного з`ясування всіх обставин справи, що мають важливе значення для вирішення спору, та правильного застосування норм матеріального та процесуального законодавства. 
		Щодо додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року зазначила, що жодних аргументованих доводів, чому сума стягнення судових витрат на правову допомогу є зависокою та неспівмірною скаржником не наведено, оскільки договором про надання правової допомоги від 11.03.2019 та додатковою угодою №3 від 15.12.2022 до Договору передбачено фіксований розмір гонорару.
		В судовому  засіданні  представник  ДП  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» -  адвокат  Кобрин   С. Б.  апеляційні скарги підтримав та просив їх  задовольнити.
		Позивач  ОСОБА_1 та його  представник - адвокат  Цурка  Н. О.  просили апеляційні   скарги залишити без  задоволення,  а оскаржувані  судові  рішення  без змін.  
		Представник третьої особи : Профспілкової організації  «Захист Праці» у  державному  підприємстві  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» в судове  засідання не  з`явився,  про  день, час та місце розгляду справи повідомлений судом  належним чином. 
		Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши докази, що стосуються  фактів, на  які  відповідач посилається  в апеляційній скарзі,  перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних  судових рішень в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів  дійшла наступних  висновків.
		 Судом  встановлено,  що  ОСОБА_1   перебував у трудових  відносинах  з ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва». 
		15 квітня 2020 року наказом відповідача № 22-к його було звільнено за систематичні прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва  від 05 серпня 2022 року ( справа №754/7879/20), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та постановою  Верховного  Суду  від 19 квітня 2023 року, визнано  протиправним та скасовано  наказ  директора  ДП  «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» від 15 квітня  2020  року  №22-к про  звільнення  ОСОБА_1   з посади  начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань за прогули з  23 березня  2020 рок у по  14 квітня  2020 року   без поважних причин  (п.  4 статті 40 КЗпП України). Поновлено   ОСОБА_1 на вказаній посаді.  
		30 листопада  2022  року   ОСОБА_1 отримав повідомлення   про  розірвання  трудового  договору  з ініціативи  роботодавця  та наступне  звільнення  з посади  начальника відділу інженерно-технічних вишукувань  на  підставі  п. 6 ст. 41  КЗпП  України, яке відбудеться  12 грудня  2022 року   з  виплатою  вихідної допомоги   у розмірі  середнього  місячного  заробітку (а. с.  41  т.1). 
		Наказом  №111-к/тр  від  30  листопада  2022  року  ОСОБА_1   звільнено з  посади  начальника відділу  інженерно-технічних вишукувань  з  12  грудня  2022  року, на підставі     п. 6 статті 41 КЗпП України,  у зв`язку із  відсутністю  виробничих,  організаційних  та технічних  умов  роботодавця внаслідок  бойових  дій. Підстава:  попередження  про  вивільнення   від 30.11.2022 №30/11/22-01 (а.с.  43 т.1).
		Судом  встановлено,  що  за час роботи   позивача на  підприємстві у період  з 08 серпня  2023 року  по  30 листопада  2023 року   тричі запроваджувалася  дистанційна  робота наказами  від 15 серпня  2022  року №24,  від 30 серпня  2022  року  №26,  від  17  жовтня  2022  року  №33. 
		Ухвалюючи рішення  про часткове  задоволення  позову,  суд  першої інстанції   виходив з того,  що   зі сторони відповідача не надано доказів того, що на підприємстві внаслідок  бойових дій були знищенні (відсутні) виробничі, організаційні та технічні умови, засоби виробництва або майно роботодавця.  
		Доводи  відповідача  про  можливість  звільнення  працівника на  підставі п. 6 статті 41 КЗпП  України  у випадках відсутності замовлень  та фактичного припинення  діяльності  підприємства у зв`язку з   воєнним станом,  зменшенням  замовлень  та передачею майна  державного  підприємства   в безоплатну  оренду  судом  не  взято  до  уваги, оскільки  вони не  доводять  фактів  руйнування   виробничих  приміщень,  знищення  обладнання,  засобів  виробництва, та,  як наслідок,  обґрунтованої  неможливості   забезпечення  працівника роботою.   
		Можливість   підприємства запроваджувати дистанційний  режим роботи свідчить  про   можливість  працівника виконувати  трудові обов`язки  віддалено. 
		При цьому  судом  враховано,  що  бойові дії  на  території  міста Києва  на момент звільнення  позивача з роботи  не  велись.
		Колегія суддів  погоджується  з висновками  суду  першої  інстанції  з таких підстав. 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 КЗпП України).
		Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
		Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
		Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 КЗпП України.
		Крім підстав, передбачених статтею 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6).
		Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина 4 статті 41 КЗпП України).
		Частиною 7 статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів; не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
		Враховуючи зміст вказаних вище норм, послідовне та логічне їх тлумачення дають підстави стверджувати, що обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою (пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП) має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
		Тобто, таке знищення чи відсутність умов повинні бути безпосереднім наслідком бойових дій.
		Вказаний правовий висновок  наведено  в постанові  Верховного  Суду   від 27  вересня  2023  року  ( справа  №523/11673/22).
		Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження знищення засобів виробництва та майна роботодавця, відсутність організаційних та технічних умов  для роботи внаслідок бойових дій.
		Заперечуючи проти  позову  відповідач   вказував  на неможливість  забезпечення  працівника роботою  у зв`язку з  відсутністю  організаційний та технічних  умов   для роботи   внаслідок  бойових дій. 
		Свої доводи  обґрунтовував тим, що  внаслідок бойових дій  залишився невиконаним   61,8 % законтрактованих   робіт на  початок  повномасштабного  вторгнення,   не  було виконано  фінансовий план  підприємства  щодо обсягу   надходжень  від   оренди  майна, а також  наявністю кредиторської та дебіторської   заборгованості, що призвело  до   погіршення  функціонування  діяльності підприємства та неможливості забезпечення  позивача роботою.
		Разом з тим,  відповідачем  не  надано  належних  та достатніх  доказів,  що   вказані  обставини  були пов`язані  саме з  проведенням  бойових  дій.
		На  підтвердження  вказаної  обставини  відповідачем надані докази, а саме:  розпорядження  про  надання  інформації щодо   фактичного стану  діяльності  підприємства з інженерно-технічних  вишукувань  від  07.11.2022;  службову записка від  18.11.2022   в. о.  заступника директора  - головного  інженера  ОСОБА_2    про те, що  станом  на  18.11.2022  призупинено  виконання  інженерно-вишукувальних  робіт по  трьом договорам;  службову  записку  від 18.11.2022  економіста   з праці ОСОБА_3   про те,  що  станом  на  18.11.2022  підприємство  має  кредиторську заборгованість  у сумі 747,6  тис.  грн, а також дебиторську  у сумі 336,7 тис. грн, за якою ведеться  претензійно-позовна  робота; пояснювальні  записки   до звіту  про  виконання  фінансового  плану  за  ІІІ  квартал  2022  року  та  за  9  місяців 2022  року.
		Вказані  докази не  є  належними та достатніми  для висновку про те, що   відсутність робіт/замовлень на виконання  позивачем своїх   трудових обов`язків  була  пов`язана  саме з    відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
		Обставини,  пов`язані зі скрутним  фінансово-економічним станом  підприємства,  не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом шостим частини першої статті 41 КЗпП України.
		Доводи апеляційної скарги не  дають  підстав для  висновку про  те, що  оскаржуване  судове  рішення  про  поновлення   працівника на  роботі  та стягнення  середнього  заробітку за час вимушеного прогулу  прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.
		Враховуючи викладене,  апеляційна  скарга  на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року підлягає  залишенню без задоволення, а вказане  судове  рішення  без  змін.  
		Оскільки вказана  апеляційна  скарга  залишена  без  задоволення,  підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції немає.
		Апеляційна  скарга   на  додаткове  рішення  Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року підлягає  задоволенню  частково з таких підстав. 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Згідно статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
		14.08.2023  представник позивача - адвокат  Цурка  Н. О.  звернулась до  суду  з  заявою про  ухвалення  додаткового  рішення про стягнення  витрат на професійну правничу допомогу в сумі  91 000  грн.
		На  підтвердження  понесених  витрат  на  правничу допомогу  представник  позивача - адвокат  Цурка  Н. О.   подала  суду :
		- договір  про  надання  правової допомоги від  11 березня  2019 року , укладений між нею  та  ОСОБА_1 , згідно  з п.  2.1.  якого  вартість , порядок  та строки оплати  правової допомоги   що надається (гонорар  адвоката)  визначаються  у додаткових  угодах до  договору, які є невід`ємною  частиною  договору;
		 - додаткову    угоду  №3  від  15 грудня  2022  року  до  Договору  про  надання   правової допомоги від  11 березня  2022  року,  згідно  якої  за надання  правової допомоги в Деснянському  районному  суді  м. Києва в даній  справи  клієнт сплачує  виконавцю   винагороду (гонорар), розмір  якого  визначається  за  домовленістю  між сторонами  та складає  100 000 грн; 
		- акт   приймання-передачі  виконаних  робіт  №1 від  11 серпня  2023 року на загальну  суму  91 000  грн, що  включало в собі :  надання   правових  консультацій, роз`яснень  та інформації  з правових  питань щодо  способів захисту замовника у спорі  про  визнання  незаконним та скасування  наказу  про  звільнення,  про  поновлення  на  роботі, стягнення  середнього  заробітку за  час вимушеного прогулу, відшкодування  моральної шкоди ( 2 000 грн/1 год.,  час витрачений адвокатом  - 2 год.); опрацювання    законодавчої бази, що регулює спірні  правовідносини, та вивчення   судової практики, аналіз  наданих замовником  документів на  підтвердження  власної  правової позиції  (2 000 грн/1 год.,  час витрачений адвокатом  - 3 год.); підготовка  позовної заяви ( 50 000  грн  ,  час витрачений адвокатом  - 5 год.); підготовка відповіді на  відзив   (10 000  грн,  час витрачений адвокатом - 4 год.); участь  у судових засіданнях  02.03.2023 ,  17.04.2023 ,  01.06.2023,  02.08.20203, 10.08.2023,   ( 5 грн за кожне  засідання,  час, затрачений  адвокатом  - 3  год. за кожне  засідання).
		23.08.2023   представник  ДП  «Український інститут  інженерно-технічних  розвідувань  для будівництва»  подав  клопотання  про  зменшення  розміру витрат  н а професійну  правничу допомогу до розміру  5 000  грн.  
		Клопотання  обґрунтовано тим, що  розмір  витрат на професійну  правову допомогу   в даній справі у розмірі  91 000  грн  є необґрунтованим та неспівмірним  відносно  заявлених позовних вимог.   Звертав  увагу,  що  з  урахуванням   включення  до  переліку розрахунку  витрат за надання  правових консультацій,  опрацювання   законодавчої  бази фахівцем  в галуз права  протягом  трьох годин  не було необхідним,  оскільки  під час надання  консультацій  адвокат  вже володів  знанням правових  питань  у трудових  відносинах.  Враховуючи, що  вартість  години  роботи адвоката  складає  2 000  грн,   у разі  витрачання  5 годин  на  складання   позовної заяви   вартість   цієї роботи  має  складати  10 000  грн, а підготовка   відповіді  на  відзив -  8 000  грн.   Жодне  судове  засідання  не   проводилось  протягом  3 годин,  а тому  вимоги і в цій частині  є  явно  завищеними. Вважав,  що вартість вказаних  адвокатом  послуг значно  завищена та   не  відповідає складності справи.  
		Ухвалюючи додаткове  рішення про стягнення з  відповідача  на  користь  позивача   понесені  ним витрати  на  правову допомогу,  суд  першої інстанції  виходив з того, що  наданих доказів   достатньо  для  компенсації  позивачу  розміру  витрат  в сумі 45 000  грн.
		Колегія суддів  не  може  повністю  погодитись  з визначеним судом  першої інстанції  розміром    витрат  на  правову допомогу. 
		Згідно  з  усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи складність справи, суть спору, з огляду на характер здійснених адвокатом процесуальних дій у суді першої інстанції,  відсутність обґрунтування  позовних вимог  в частині   стягнення  середнього  заробітку за час вимушеного прогулу  з наведенням  відповідного  розрахунку  його розміру, часткове  задоволення   позову  щодо   відшкодування  завданої   моральної шкоди,   колегія суддів  погоджується  з доводами   ДП «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва»  щодо  неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та з урахуванням принципів розумності та справедливості вважає, що такі витрати підлягають зменшенню до 25 000  грн, а додаткове  рішення  суду  першої інстанції підлягає   відповідній  зміні.   
		Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК  України суд
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» - адвоката Собчука Юрія Фотійовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року залишити без задоволення.
		Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року залишити без змін.
		Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» - адвоката Собчука Юрія Фотійовича на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року задовольнити частково.
		Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року змінити.
		Зменшити суму стягнутих з Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу з 45 500,00 грн до 25 000,00 грн.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне  судове рішення  складено  25 березня 2024 року. 
		 
		Суддя-доповідач                                                                             Г. М. Кирилюк
		 
		Судді:                                                                                               І. М. Рейнарт
		 
		                                                                                                          Т. І. Ящук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...