Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/4018/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2024.
Дата набрання законної сили: 20.03.2024
Номер судового провадження: 51-5626км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022270300000609

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 березня 2024 року
		м. Київ
		справа № 740/4018/22
		провадження № 51-5626 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання          ОСОБА_4 , 
		прокурора                                        ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції
		засудженого                                             ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника цивільного відповідача Моторно (транспортного) страхового бюро України - адвоката ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022270300000609, за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою:  АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області  від 24 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 роки.
		Стягнуто із  ОСОБА_6 29 136,17 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_9 , які зараховано до місцевого бюджету м. Ніжина Чернігівської області.
		Стягнуто із  ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 190 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Стягнуто з Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) на користь потерпілої ОСОБА_9 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 117 000 грн у рахунок шкоди пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 19 005,15 грн у рахунок відшкодування шкоди пов`язаної з лікуванням, а всього стягнуто 146 005,15 грн. 
		У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
		Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області  від 24 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову змінено. 
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 47 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто з МТСБУ на користь потерпілої ОСОБА_9 2 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 117 000 грн у рахунок шкоди пов`язаної із стійкою втратою працездатності, 19 005,15 грн у рахунок шкоди пов`язаної з лікуванням, а всього 138 505,15 грн.
		У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 24 червня 2022 року, близько 13 год 20 хв., керуючи в порушення вимог п. 2.9.а Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) автомобілем марки ВАЗ-21114, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, знаходився на асфальтованому майданчику біля б. АДРЕСА_2 праворуч від проїзної частини. При цьому водій ОСОБА_6 , грубо порушуючи вимоги п.п. 10.1., 10.2. ПДР, не переконавшись у безпеці, розпочав рух керованого ним автомобіля у напрямку проїзної частини, та виконуючи виїзд на проїзну частину не надав дорогу велосипедисту ОСОБА_9 , яка в цей час рухалася по правій стороні проїзної частини вул. Василівська м. Ніжина у попутному напрямку, внаслідок чого контактував лівим переднім крилом автомобіля із велосипедистом ОСОБА_9 , що призвело до падіння останньої на тверде дорожнє покриття та отримання потерпілою тілесних ушкоджень середньої тяжкості. 
		Порушення ОСОБА_6 вимог п.п. 10.1., 10.2. ПДР перебувають у причинному зв`язку з настанням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді отримання ОСОБА_9 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. 
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить оскаржувані судові рішення змінити, призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу більш м`яке покарання, ніж передбачене санкцією вказаної частини статті, у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В обґрунтування вказує, що при призначенні покарання місцевим та апеляційним судами належним чином не враховано вчинення ОСОБА_6 із необережності нетяжкого злочину, ставлення засудженого до вчиненого, який визнав вину у повному обсязі та усвідомив неправомірність своїх дій, є працевлаштованим, продовжує нести витрати на користь потерпілої, позитивно характеризується, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні трьох дітей та матір похилого віку. Крім цього, судами безпідставно, без надання відповідної оцінки не визнано обставинами, які пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування завданої шкоди.
		Укасаційній скарзі представник цивільного відповідача, посилаючись на істотне порушення судами першої і апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до МТСБУ щодо стягнення витрат на лікування потерпілої та моральної шкоди скасувати і призначити новий розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В частині стягнення з МТСБУ матеріальної шкоди у зв`язку із стійкою втратою потерпілою працездатності просить судові рішення залишити без зміни.
		Вказує, що в порушення положень Закону України від 01 липня 2004 року 
		№ 1961-VI «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-VI), суд першої інстанції не перевірив обґрунтованість цивільного позову потерпілої до МТСБУ в частині стягнення витрат на лікування потерпілої, оскільки належним чином не дослідив доказів, наданих для підтвердження цих витрат, а також безпідставно стягнув з цивільного відповідача моральну шкоду.
		Так, місцевий суд дійшов помилкового висновку про достатність для стягнення витрат на лікування потерпілої лише чеків, без надання медичних документів, зокрема, виписки та рецептів, що підтверджують призначення лікарських засобів.
		Водночас, місцевим судом неправильно застосовано норми ст. 26-1 Закону № 1961-IV, оскільки з урахуванням фактичних обставин цього кримінального провадження відшкодування моральної шкоди не може бути покладено на МТСБУ.
		Крім цього вважає, що суд апеляційної інстанції формально розглянув доводи апеляційної скарги представника МТСБУ, належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
		У запереченнях представник цивільного позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_10 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги цивільного відповідача МТСБУ, ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.  
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 касаційні скарги підтримав. 
		Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
		Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника щодо зміни оскаржених судових рішень та призначення засудженому на підставі ст. 69 КК України більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 цього Кодексу,є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
		Так, при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, його вік, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, не перебування на обліках лікарів нарколога та психіатра, неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 130 КУпАП, за що був позбавлений права керування транспортними засобами і, незважаючи на це, продовжував керувати транспортним засобом, не маючи відповідного посвідчення та полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що підтверджує систематичне порушення ним правил дорожнього руху та його протиправну поведінку на момент вчинення події ДТП, обставину, яка пом`якшує покарання, - перебування на утриманні двох малолітніх дітей, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
		Разом з тим, враховуючи, що обвинувачений в судовому засіданні не вчинив дій щодо вибачення перед потерпілою ОСОБА_9 , інших дій, які характеризують щирість каяття, зокрема, і відшкодування шкоди, суд дійшов до висновку про відсутність у ОСОБА_6 щирого каяття, та не встановив підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України і зазначив, що виправлення обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.
		Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник звернулася із апеляційною скаргою, яка за змістом є аналогічною доводам касаційної скарги, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
		Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що призначене ОСОБА_6 покарання узгоджується із вимогами статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Також вказаним судом розглянуто доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та обґрунтовано визнано їх безпідставними, з наведенням відповідних мотивів.
		За приписами ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частиніцього Кодексу. 
		Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом`якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст.69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо неврахування місцевим судом усіх обставин, що пом`якшують покарання, зокрема, щирого каяття, апеляційний суд слушно зазначив, що свою вину ОСОБА_6 повністю не визнав, а обмежився визнанням факту вчинення ДТП, що обумовлене наявністю беззаперечних доказів його винуватості. Надаючи оцінку поведінці обвинуваченого, судом вказано про відсутність у ОСОБА_6 прагнення усунути заподіяну шкоду, демонстрації жалю по відношенню до потерпілої, вжиття щирих заходів щодо останньої, у зв`язку із чим ОСОБА_9 його не пробачила і наполягала у суді першої інстанції на суворому покаранні.
		Не підтверджено матеріалами провадження і активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення з боку  ОСОБА_6 , а визнання факту ДТП та надання показань не є беззаперечною підставою на підтвердження факту активного та дійсного сприяння розкриттю злочину.
		Щодо намагання обвинуваченого частково відшкодувати завдану шкоду, як зазначено апеляційним судом, то це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого кримінального правопорушення. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі.
		На думку Суду, таке часткове відшкодування завданих збитків за своєю формою не доводить намагання ОСОБА_6 відшкодувати завдану його діями шкоду, а у співвідношенні з наслідками скоєного правопорушення є формальним. 
		Посилання в касаційній скарзі на повне відшкодування шкоди, в обґрунтування чого додано копії квитанцій від 27 вересня, 06 та 11 жовтня 2023 року, не заслуговує на увагу Суду, з огляду на те, що такі підстави повинні бути встановлені саме на стадії судового розгляду кримінального провадження до ухвалення вироку та призначення покарання, або ж на стадії оскарження такого вироку в апеляційному порядку, тобто до набрання вироком законної сили. Тоді як, у даному випадку, здійснення платежів на ім`я ОСОБА_9 , відповідно до наданих касаційному суду квитанцій щодо відшкодування завданої шкоди, мало місце вже після набрання вироком законної сили.
		Разом з цим, відповідно до ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
		Тобто, виконання вироку суду, який набрав законної сили, в частині відшкодування завданого збитку є прямим обов`язком особи, на яку такий обов`язок покладено судом, а його невиконання - має окремі правові наслідки, та може впливати на притягнення такої особи до юридичної відповідальності, визначеної законом.
		Також, як встановлено апеляційним судом, перебування на утриманні ОСОБА_6 матері та малолітніх дітей, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 69 КК України, не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
		Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. 414 КПК України, у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення  ОСОБА_6 більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, відповідно до приписів ст. 69 цього Кодексу. 
		На думку Суду, з урахуванням керування ОСОБА_6 транспортним засобом у населеному пункті у стані алкогольного сп`яніння, грубого порушення правил безпеки дорожнього руху із створенням загрози життю і здоров`ю для його учасників, що як наслідок призвело до тяжких наслідків у вигляді отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_9 , призначене ОСОБА_6 покарання не можна вважати невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене  ОСОБА_6 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Відповідно до положень ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		З огляду на це, при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, внаслідок вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, потерпілій були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості. Також місцевим судом встановлено, що обвинувачений під час події ДТП 24 червня 2022 року керував автомобілем без полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і як особа, яка за рішенням суду позбавлена права керувати транспортними засобами. 
		З метою відшкодування завданої шкоди, потерпіла подала цивільний позов до суду, визначивши відповідачем і МТСБУ із стягненням витрат, зокрема, пов`язаних із лікуванням спричинених тілесних ушкоджень та відшкодування моральної шкоди.
		Пунктом 24.1 ст. 24 Закону 1961-IV передбачено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
		Таким чином, для сплати страхового відшкодування потерпіла особа має надати не тільки платіжні документи з купівлі лікарських засобів тощо, але й документально підтвердити необхідність їх придбання (витяг з історії хвороби, рецепти на придбання ліків тощо), тобто довести наявність причинно-наслідкового зв`язку  між пригодою та лікуванням.
		Місцевий суд, обґрунтовуючи в цій частині судове рішення, вказав, що згідно долучених до позовної заяви чеків витрати на лікування потерпілої у загальному розмірі становлять 19 005,15 грн та підлягають стягненню на її користь із цивільного відповідача МТСБУ. 
		Однак, таке узагальнене посилання суду без безпосереднього дослідження доказів, які підтверджують витрати в конкретно визначених розмірах, не може вважатись достатнім для визначення розміру матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з цивільного відповідача МТСБУ.
		Оскільки висновок місцевого суду про відшкодування матеріальної шкоди, а саме понесених позивачем витрат на лікування у вказаному вище розмірі зроблено без належного з`ясування доведеності підстав та розміру цих позовних вимог, то таке рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
		Разом з тим, відповідно до статті 26-1 Закону 1961-IV, страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
		Як слідує з вироку, судом першої інстанції стягнено на користь потерпілої моральну шкоду із МТСБУ у сумі 10 000 гривень, а з обвинуваченого ОСОБА_6 у розмірі 190 000 гривень. З урахуванням доводів апеляційної скарги представника МТСБУ щодо неправильного вирішення цивільного позову в цій частині, апеляційний суд зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до 50 000 гривень, та стягнув в рахунок її відшкодування із МТСБУ 2 500 гривень, тобто 5 відсотків від загального розміру задоволеної моральної шкоди, а решту - 47 500 грн із обвинуваченого ОСОБА_6 , однак при цьому не врахував, що згідно статті 26-1 Закону 1961-IV моральна шкода відшкодовується МТСБУ тільки у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону та у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
		Переглядаючи вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції на вищевказане уваги не звернув, формально розглянув доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача, належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, тому ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК України.
		З огляду на викладене, касаційна скарга представника цивільного відповідача МТСБУ - адвоката ОСОБА_7  підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до МТСБУ щодо стягнення витрат на її лікування та моральної шкоди, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно дослідити документи, подані потерпілою на підтвердження понесених витрат на лікування, та ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу представника цивільного відповідача Моторно (транспортного) страхового бюро України - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 травня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до Моторно (транспортного) страхового бюро України щодо стягнення витрат на лікування та моральної шкоди і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...