Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 193/204/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано судом: 27.03.2024. Зареєстровано: 28.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2024.
Дата набрання законної сили: 17.01.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/862/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/862/24 Справа № 193/204/22   Суддя у 1-й інстанції - Шумська О.В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 січня 2024 року                                 м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого судді Кішкіної І.В.,
		суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №143/203/22за позовомАкціонерного товариства«Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства«Кредобанк» нарішення Софіївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 15серпня 2023року (суддя Шумська О.В., повне судове рішення складено 23 серпня 2023 року), 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У лютому2022року Акціонернетовариство «Кредобанк»звернулося досуду зпозовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просолідарне стягненнязаборгованості закредитним договором,в обґрунтування позову зазначив, що 24 травня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СЬ-194258, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому кредитному договорі. Банк видає позичальнику кредит у розмірі 120000,00 грн на строк до 23 травня 2024 року та відкриває позичковий рахунок, зі сплатою відсотків у розмірі 36,99 % річних. Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника, а позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів після отримання письмової вимоги банку усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні протягом 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення, якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення Банку. 23 травня 2019 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву №СL-194258 фізичної особи на отримання готівкового кредиту, в якій зазначено інформацію про фактичні сімейні відносини та про факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , що також підтверджується відміткою у паспорті 23 липня 2005 року. Відповідно до анкети-заяви №СL-194258 зазначено, що шляхом підписання цієї Анкети-заяви ОСОБА_2 підтверджує, що не заперечує щодо отримання її чоловіком кредиту, тому солідарним відповідачем у даній справі є дружина ОСОБА_1  ОСОБА_2 , оскільки за виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № CL-194258 від 24 травня 2019 року станом на 15 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Кредобанк» становить 142234,83 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 101553,30 грн, заборгованості за відсотками - 40681,53 грн. 01 листопада 2021 року АТ «Кредобанк» звернулося із досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості через неналежне виконання грошових зобов`язань за кредитним договором до ОСОБА_1 03 листопада 2021 року досудова вимога через технічні причини АТ «Укрпошта» знаходиться у відділенні та конверт не був отриманий більше ніж 3 місяців, тобто конверт мав повернутись за правилами АТ «Укрпошта» через 15 днів з моменту надходження на відділення пошти конверту із причиною є закінчення встановленого терміну зберігання. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 142234,83грн.
		Рішенням Софіївського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від15серпня 2023року взадоволенні позовуАкціонерного товариства«Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
		З вказаним судовим рішенням не погодився позивач АТ «Кредобанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що кредитний договір укладено ОСОБА_1 на поточні потреби, при цьому відповідачка ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 та відповідно до анкети-заяви шляхом підписання підтвердила, що не заперечує проти отримання її чоловіком кредиту. Відповідно до норм СК України заборгованість за кредитним договором є майновим обов`язком, що включається до поняття майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, містить обов`язкову ознаку правочину, вчиненого в інтересах сім`ї. Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Крім того, 01 листопада 2021 року позивачем направлено відповідачу досудову вимогу, але вимога через технічні причини АТ «Укрпошта» більше трьох місяців знаходилася у відділенні пошти. Відповідно до висновків Верховного Суду належним дотриманням процедури повідомлення боржника про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. 
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просив апеляційний суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
		Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.
		У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 травня 2019 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №СL-194258, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому кредитному договорі (п. 1 договору).
		Відповідно до п. 2.1. договору банк видає позичальнику кредит розмірі 120000,00 грн на строк до 23 травня 2024 року.
		23 травня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1  було підписано анкету-заяву №СL-194258 фізичної особи на отримання готівкового кредиту, в якій зазначено інформацію про фактичні сімейні відносини та про факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1  із ОСОБА_2 . Факт укладення шлюбу підтверджується штампом у паспорті ОСОБА_1  від 23 липня 2005 року №606.
		З умов кредитного договору №СL-194258 від 24 травня 2019 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1  вбачається, що кредит наданий на поточні потреби позичальника.
		Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором № CL-194258 від 24 травня 2019 року станом на 15 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Кредобанк» становить у розмірі 142234, 83 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 10155,30 грн, заборгованості за відсотками - 40681,53 грн.
		01 листопада 2021 року АТ «Кредобанк» звернувся із досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості через неналежне виконання грошових зобов`язань за кредитним договором до ОСОБА_1 . Досудова вимога через технічні причини АТ «Укрпошта» знаходиться у відділенні та конверт не був отриманий більше ніж 3 місяців, тобто конверт мав повернутись за правилами АТ «Укрпошта» через 15 днів з моменту надходження на відділення пошти конверту із причиною є закінчення встановленого терміну зберігання.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено фактичні сімейні відносини відповідачів, не доведено що підписаний відповідачем ОСОБА_1 кредитний договір укладений в інтересах сім`ї, а отримані за кредитним договором грошові кошти позичальником використано саме в інтересах сім`ї, та порушено процедуру досудового врегулювання спору.
		Таке рішення суду першої інстанції частково не відповідає нормам матеріального права та обставинам справи.
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
		Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина 1статті 1049 ЦК України).
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1статті 526 цього Кодексу).
		За змістом частини 2статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Відповідно до частини 3статті 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частина 1статті 21 СК Українивизначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першоїстатті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.
		Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
		Статтею 60 СК Українивизначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Отже, положеннястатті 60 СК Українисвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначеностаттею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Норма частини 3статті 61 СК Україникореспондує частині 4статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3статті 65 СК України).
		Тлумачення частини 4статті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
		За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
		Разом із тим,матеріали справи не містять доказів, що кошти в розмірі 120000,00 грн одержані за договором кредиту ОСОБА_1 , використані в інтересах сім`ї.
		З матеріалів справи вбачається, що 05 липня 2023 року представник відповідача направив відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час витрачав всі кошти на азартні ігри «в автоматах» та понабирався «кучу» кредитів, які потім почав погашати в тому числі новими кредитами, він брав кредит на ремонт у будинку своїх батьків, де сам час від часу мешкає, і витратив їх не в інтересах сім`ї, на ґрунті його залежності від азартних ігор ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили проживання однією сім`єю, при цьому ОСОБА_1 прохав ОСОБА_2 поставити «формальний» підпис для того щоб він взяв для своїх потреб кредит.
		Встановлено, що у встановлений термін, тобто до 23 травня 2024 року отримані у кредит грошові кошти позивачу не повернуті.
		Враховуючи викладене, а також той факт, що отримані ОСОБА_1 кошти використані не інтересах сім`ї, відтак підлягають стягненню лише із позичальника, тобто з ОСОБА_1 .
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
		Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
		10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
		Отже, на правовідносини банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб з 10 червня 2017 року поширюється Закон України «Про споживче кредитування».
		За змістом пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживач - це фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
		Споживчий кредит- це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
		Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
		Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
		Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла  60 календарних днівз дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
		Апеляційним судом встановлено, що укладений між сторонами у цій справі кредитний договір № СЬ-194258 від 24 травня 2019 року є споживчим, що підтверджується пунктом 2.4наданий на поточні потреби та на погашення (рефінансування) інших кредитних заборгованостей (тобто за іншими банківськими послугами), а також тим, що з боку банку він укладений директором Департаменту споживчого кредитування.
		01 листопада 2021 року банком ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором №СЬ-194258 від 24 травня 2019 року, яке повинно бути проведено протягом 30 днів з дати отримання вимоги.
		Таку вимогу позивач обґрунтував посилаючись на п.п. 6.9, 6.10 договору.
		Згідно з наведеними пунктами договору сторони дійшли згоди, що банк має право припинити кредитування позичальника у випадку порушення останнім істотних умов кредитного договору, зокрема, прострочення сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту) щонайменше на один календарний місяць (п. 3.3.2); банк у цьому випадку вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника (п. 6.9).
		Відповідно до пункту 6.10 кредитного договору, позичальник зобов`язаний після отримання повідомлення банку, передбаченого п. 6.9 кредитного договору, усунути порушення умов кредитного договору, вказані у повідомленні, протягом тридцяти календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 31-го календарного дняпісля отримання письмового повідомлення банку.
		Судом встановлено, що вказане повідомлення направлено банком на адресу відповідача ОСОБА_1 , але останнім отримано не було. 
		Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.
		Проте у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у банку не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитними договорами, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредитів,а відповідачем такі вимоги було отримано.
		Верховний Суд у подальших своїх постановах підтримав цей правовий висновок, вказуючи про необхідність виконання банком обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, тому, враховуючи те, що кредитний договір № СЬ-194258 від 24 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, є споживчим, вказаний висновок підлягає застосуванню під час вирішення заявлених позовних вимог у цій цивільній справі, що наразі переглядається апеляційним судом.
		Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не отримав вимоги банку про дострокове повернення кредиту, тому банк не набув відповідного права на погашення всієї кредитної заборгованості достроково (простроченої і поточної), а має право лише на стягнення простроченої заборгованості, яку визначив за позовною заявою станом на 15 грудня 2021 року.
		За вказаних обставин, колегія відповідно до приписів пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду та частково задовольняє апеляційну скаргу відповідача, оскільки з відповідача слід стягнути прострочену заборгованість, частково задовольнивши позов банку, яку банк включив до загального розміру заборгованості.
		З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 15 грудня 2021 року прострочена заборгованість відповідача перед банком становила: за відсотками394,88 грн, прострочене тіло кредиту5148,11 грн.
		Отже, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість станом на 15 грудня 2021 року: прострочене тіло кредиту- 5148,11 грн, прострочені відсотки- 394,88 грн, а всього 5542,99 грн.
		За таких обставин, рішення суду першої ухвалено з порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі статті 376ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Позивачем заявлено вимогу про стягнення солідарно з відповідачів на користь банку суму витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14223,48 грн.
		Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Згідно із частинами 1 - 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
		За результатами розгляду апеляційної скарги, вимоги позивача задоволені частково.
		Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги обсяг заявлених вимог та об`єм задоволення таких, характер правовідносин у цій справі, керуючись принципом співмірності, а також часткове задоволення апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь банку витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 555,11 грн.
		Разом з тим, відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У зв`язку із скасуванням судового рішення та ухваленням нового про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості в розмірі 5542,99 грн, тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 96,76 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.
		Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивача з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача судовий збір, який він поніс у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 145,14 грн.
		Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.
		Рішення Софіївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 15серпня 2023року скасувати.
		Позов Акціонерноготовариства «Кредобанк»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення заборгованості за кредитним задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № СЬ-194258 від 24 травня 2019 року станом на 15 грудня 2021 року: прострочене тіло кредиту- 5148,11 грн, прострочені відсотки- 394,88 грн, а всього 5542 (п`ять тисяч п`ятсот сорок дві) грн. 99 коп.
		В іншій частині позову відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 555,11 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» понесені витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, в розмірі 96,76 грн, та в суді апеляційної інстанції в розмірі 145,14 грн.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
		Повний текстпостанови складено17січня 2024 року.
		 
		 
		 
		Судді                                 І.В. Кішкіна
		 
		О.В. Агєєв
		 
		О.І. Корчиста

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...