Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/6759/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2024. Зареєстровано: 01.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2024.
Дата набрання законної сили: 02.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/334/322/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023080000001191

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Дата документу 01.04.2024 
		Справа № 334/6759/23
		Провадження № 1-кп/334/322/24
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		       
		01 квітня 2024 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі спеціального судового провадження в залі суду м.Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202308000001191 від 20.07.2023 з обвинувальним актом відносно 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
		у вчиненні злочину, передбаченому ч.7 ст.111-1 КК України,- 
		 
		        ВСТАНОВИВ:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або застосування як проти територіальної недоторканності або політичної нєзалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав і резолюціями: від 16.12.1970 № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і про обмеження їх незалежності і суверенітету від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, визначено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи інших держав. Закріплені обов`язки держав утримуватися від: збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; надання сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на своїй території навчання, фінансування і вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок створення національно-адміністративних одиниць.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Статтею 73 Конституції України закріплено, що є виключно  всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Всупереч вказаним нормам президент російської федерації, а також інші представники влади російської федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ) від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.
		З цією метою, 22.02.2022 президент російської федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації федеральних зборів російської федерації.
		У цей же день президент російської федерації, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації федеральних зборів російської федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.
		Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей 23.02.2022 звернулися до президента російської федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		24.02.2022 року президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.
		Після цього, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України через лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Київській, Сумській, Чернігівській та інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.
		Вказані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним рішенням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		24 лютого 2022 року указом президента україни № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який на теперішній час не припинений. 
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом - Закон №1207-УІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
		За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
		Тимчасово окупованою територією, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
		Відтак, Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», територія Якимівської селищної територіальної громади, Мелітопольського району Запорізької області внесена до вказаного переліку та з 24.02.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
		Після остаточної військової окупації території Мелітопольського району Запорізької області, представниками збройних формувань російської федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.
		Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військовим шляхом територіях Мелітопольського району Запорізької області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави- агресора верств місцевого населення із числа діючих та колишніх співробітників правоохоронних органів України, створили на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконний правоохоронний орган - «Главное управление МВД в Запорожской области», на захопленій матеріально-технічній базі ГУ НП в Запорізькій області, наділивши його всіма необхідними владними повноваженнями, необхідними для здійснення поліцейського контролю місцевого населення.
		У подальшому, приблизно у квітні 2022 року (точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлені) на захопленій матеріально-технічній базі відділення поліції №1 Мелітопольського РУП ГУ НП в Запорізькій області, розташованого за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Пушкіна, буд. 21, представниками збройних формувань та окупаційної адміністрації держави- агресора було створено відповідний територіальний підрозділ вказаного незаконного правоохоронного органу, а саме - «Акимовское управление Главного управления МВД в Запорожской области».
		У цей же час, у квітні 2022 року (точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлені) громадянин України ОСОБА_5 , перебуваючи у смт. Якимівка, Мелітопольського району Запорізької області, яке з 24.02.2022 року та на теперішній час є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, діючи умисно, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, маючи проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, прийняв пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників збройних формувань та окупаційної адміністрації держави- агресора та добровільно зайняв посаду «оперуполномоченный Отдела уголовного розыска» у територіальному підрозділі незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Запорізької області, а саме «Акимовское управление Главного управления МВД в Запорожской области», розташованого за адресою:         Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Пушкіна, буд. 21 .
		У подальшому, починаючи з квітня 2022, ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Якимівського ОТГ, Мелітопольського району, Запорізької області, діючи умисно та виконуючи свої функціональні обов`язки в інтересах окупаційної влади на займаній посаді «оперуполномоченный Отдела уголовного розыска» здійснював в межах своїх службових повноважень патрулювання території громади, у форменому одязі зі зброєю разом, з іншими поліцейськими та представниками збройних формувань рф, а також вчиняв інші протиправні дії в інтересах окупаційної влади, пов`язані з охороною прав, правопорядку, що здійснюються від імені та за стандартами держави-агресора на тимчасово окупованій території Мелітопольського району Запорізької області, реалізація яких в свою чергу забезпечує становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом функціонування незаконно створеного окупаційного правоохоронного органу рф на окупованій території України.
		У судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_5 не здійснювався через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст.323 КПК України. 
		При цьому обвинувачений викликався до суду як за місцем його реєстрації, так і через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судове засідання не з`явився.
		Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. 
		Стороною обвинувачення та судом використані усі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. 
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. 
		Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.
		Захисник обвинуваченого адвокат   ОСОБА_4 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого, а саме: була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження; приймала участь у дослідженні доказів та виступала у судових дебатах. 
		Під час судових дебатів, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 просила визнати ОСОБА_5 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та виправдати. Зазначала, що обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони даного складу злочину є добровільність заняття особою посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. 
		Захисник вважає, що саме добровільність зайняття обвинуваченим такої посади обґрунтовано та поза розумним сумнівом стороною обвинувачення не доведено. А допитані у судовому засіданні свідки, надавали свідчення, які не могли довести ані суду ані сторонам кримінального провадження про факт добровільного зайняття ОСОБА_5 посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. У даному провадженні матеріали справи встановлювались слідством станом на квітень 2022року. Тому не відомо, чи перебуває її підзахисний на сьогодні на займаній посаді поліцейського окупаційної влади, чи ні, чи добровільно він прийняв пропозицію окупантів, чи під примусом. 
		Отже, на думку захисника, доказів про винуватість її підзахисного недостатньо, тому він має бути виправданим.
		Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1КК України підтверджується дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:
		-Інформацією про виявлення в діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України. Так, слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022080000002189 від 09.11.2022 року в ході якого, проведені санкціоновані негласні слідчі (розшукові) дії та встановлено, що Громадянин України ОСОБА_5 , перебуваючи у смт. Якимівка, Мелітопольського району Запорізької області, яке з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, діючи умисно, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, прийняв пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора та добровільно зайняв посаду «оперуполномоченный Отдела уголовного розыска» у територіальному підрозділі незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Запорізької області, а саме «Акимовское управление Главного управления МВД в Запорожской области», розташованого за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Пушкіна, буд. 21 ;
		-витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22023080000001191 від 20.07.2023 року, за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України; 
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.06.2023 року, згідно якого, свідок ОСОБА_6 впізнав ОСОБА_5 (фото №1) як мешканця смт Якимівка, який з квітня 2022 року став носити чорну форму без української символіки, перевіряв документи мешканців смт.Якимівка, а згодом став працювати у карному розшуку окупаційної адміністрації росії;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.07.2023 року, згідно якого, свідок ОСОБА_7 впізнала ОСОБА_5 (фото №1) як мешканця смт Якимівка, який 13.05.2022 року разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прийшли до неї до дому, повідомили, що вони «оперуполномоченные Отдела уголовного розыска». Стали вимагати віддати їй ключи від відділення банку, де вона працювала. ОСОБА_5 був одягнений у чорну форму без української символіки. При собі він мав автомат;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.07.2023 року, згідно якого, свідок ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_5 (фото №1) як мешканця смт Якимівка, який до повномасштабного вторгнення працював у ДСНС, а після вторгнення пішов працювати до карного розшуку окупаційної адміністрації росії;
		-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.07.2023 року, згідно якого, свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_5 (фото №1) як мешканця смт Якимівка, який до повномасштабного вторгнення працював у ДСНС, а після вторгнення пішов працювати до карного розшуку окупаційної адміністрації росії;
		-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.07.2023 року, згідно якого, свідок ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_5 (фото №1) як мешканця смт.Якимівка , який до повномасштабного вторгнення працював у ДСНС, а після вторгнення пішов працювати до карного розшку окупаційної адміністрації росії;
		-протоколом проведення негласної слідчої розшукової дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 17.05.2023 року яким виявлено та зафіксовано інформацію про всіх співробітників територіального підрозділу незаконного правоохоронного органу ГУМВД по Запорожской области, розташованого у смт. Веселе, Мелітопольського оайону, а саме «отдел полиции №1 МВД по г. Мелитополю и Мелитопольскому району , які зайняли відповідні посади та отримували заробітну плату. Серед співробітників, які отримували заробітні плати від окупантів, під порядковим номером 237 таблиці Excel 237, порядковий номер 189 зазначено, що ОСОБА_5 отримав 50 000 «рублей»;
		-протоколом проведення негласної слідчої розшукової дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем з додатком від 11.07.2023 року, яким виявлено та зафіксовано інформацію про всіх співробітників, які отримували заробітні платні від Головного управління внутрішніх справ по Запорізькій області. Під порядковим номером 193 зазначено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , тел.: НОМЕР_2 нараховано за вересень 2022 року - 60 000 «рублей».
		Крім досліджених в ході судового розгляду письмових доказів, винуватість ОСОБА_5 доведена показами допитаного у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 , який показав, що до повномасштабного вторгнення, він працював у лабораторії ЦРЛ смт.Якимівка. ОСОБА_5 знав приблизно сім років. Він був зятєм завідуючої поліклінікі. Знав його як вітряного та не дуже серйозну людину. До розлучення він часто приходив до своєї тещі. Після початку війни та окупації смт.Якимівки, він побачив ОСОБА_5 , а той йому повідомив, що проходить стажировку «оперуполномоченного Отдела уголовного розыска». Він ходив у чорній формі без української символіки.
		У судовому засіданні також був допитаний свідок ОСОБА_14 , який пояснив, що ОСОБА_5 знав довгий час. Він працював у ДСНС, а після повномасштабного вторгнення пішов працювати до карного розшуку окупаційної адміністрації росії. Приблизно у квітні - травні 2022 року, ОСОБА_5 приїхав до Якимівського хлібокомбінату, назвався як «оперуполномоченний Отдела уголовного розыска», вимагал видати йому документи, а саме ліцензії на продаж. Зухвало розповідав, що отримує у новій владі гарну заробітну платню. Його усе влаштовує, він дуже задоволений. 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , надав покази та пояснив, що знав ОСОБА_5 , як таксиста, послугами якого, свідок користався. ОСОБА_5 часто його привозив до м.Запоріжжя та відвозив до смт.Якимівка, там живуть його батьки. Будинок батьків стоїть біля відділення поліції. Після окупації, бачив ОСОБА_5 біля приміщення окупованого відділення поліції. Він був одягнений у форму російських поліцейських. При собі мав зброю. 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав, що знав ОСОБА_5 , оскільки місцевість де вони проживали, дуже невелика, усі знали один одного. ОСОБА_5 працював у ДСНС, а після повномасштабного вторгнення пішов працювати до карного розшуку окупаційної адміністрації росії. Приблизно у квітні - травні 2022 року, він зустрів ОСОБА_5 на вулиці. Він став пропонувати перейти працювати до російської поліції, оскільки там висока заробітна плата. Також повідомив, що не жалкує що пішов на співпрацю, йому все подобається. Згодом, свідок дізнався від сторонніх осіб, що ОСОБА_5 приймав участь у бойових діях на боці російської армії. 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , показала, що до окупації смт.Якимівки, вона працювала на посаді начальника відділення «Таскомбанк». Знала ОСОБА_5 з його дитинства, оскільки мала дружні стосунки з його батьками. 13.05.2022 року, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прийшли до неї до дому, повідомили, що вони «оперуполномоченные Отдела уголовного розыска». Спочатку вони стали питати, чи піде вона працювати у російське відділення банку. Вона відповіла, що працювати у російських банках вона не буде. Тоді вони стали вимагати віддати їй ключи від відділення банку, де вона працювала. При цьому, усі вони були озброєні. ОСОБА_5 був одягнений у чорну форму без української символіки. Побоючись за своє життя та життя своєї родини, вона віддала ключи та приховала той факт, що усі цінні речі вона встигла заховати та вивезти з відділення. Після даної події, вона виїхала з окупованої Якимівки до м.Запоріжжя. З батьками ОСОБА_5 не бачилась. 
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовуютьЄвропейську конвенцію з прав людинита основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А. , заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
		Так, свідки впізнали ОСОБА_5 як під час проведення слідчої дії - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, їх показання, надані в суді, були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у інкримінованому йому злочині.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1КК України, поза розумним сумнівом.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначенихКПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Виходячи з вищенаведеного, судом достовірно встановлено, що дії  ОСОБА_5 , який є громадянином України,  вірно кваліфіковані за ч.7 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
		Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним в розумінні ст. 19 КК України.
		При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст.65-67 КК Українита роз`ясненнями, що містяться в п.1постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»(з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
		Зазначене узгоджується із положеннямист. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Отже, обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.
		Обставин, які б, відповідно до вимогст. 66 КК України, пом`якшували покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.
		Обставиною, яка, відповідно до вимогст. 67 КК України, обтяжує покарання ОСОБА_5 є вчинення ним злочину з використанням умов воєнного стану.
		Призначаючи покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує обставини вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, особу винного та відсутність обставин, які пом`якшують та наявність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого. 
		З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що покрання має бути призначено у вигляді позбавлення волі. 
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України.
		Крім того, санкцією ч.7ст.111-1КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті, оскільки ОСОБА_5 скоїв злочин, об`єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачений своїми діями фактично допомагав державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинив злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, призначення ОСОБА_5 додаткового покарання обіймати будь-які посади саме в органах державної влади України на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення.
		Оскільки суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі, то строк відбування ним покарання слід рахувати з часу його фактичного затримання.
		Строк додаткового покарання слід обчислювати відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України.
		Встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2023 ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (за відсутності підозрюваного), та встановлено, що після затримання ОСОБА_5 , не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, останнього необхідно доставити до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя для вирішення питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який.
		Разом із тим, станом на час завершення розгляду судом даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_5 не був затриманий та доставлений до суду, тобто раніше обраний до нього запобіжний захід застосований не був.
		Враховуючи викладене, а також перебування на даний час ОСОБА_5 у розшуку, відсутність з боку сторони обвинувачення відповідного обґрунтованого клопотання про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що підстави для застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу до набрання цим вироком законної сили відсутні. 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з дня його фактичного затримання.
		Відомості про речові докази у матеріалах провадження відсутні, тому питання про долю речових доказів судом не вирішується. Цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати по справі відсутні.
		Керуючись ст. ст. 100, 129, 369, 370, 373, 374 КПК України, суд
		 
		ЗАСУДИВ:
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Призначити  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги на строк 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
		Строк відбуття покарання  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з часу його фактичного затримання.
		Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, обчислювати з моменту відбуття основного покарання. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду. 
		 
		Суддя         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...