Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 446/620/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2024. Зареєстровано: 01.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2024.

Номер судового провадження: 2/446/27/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 446/620/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19.03.2024                                                        м. Кам`янка-Бузька
		       
		Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області у складі 
		головуючого-судді                                        Котормус Т.І.;
		за участі секретаря судового засідання                Карпа Г.М.;
		 
		Справа № 446/620/20
		 
		учасники справи:
		позивач                                                 ОСОБА_1 ;
		відповідачі                                                 ОСОБА_2 ;
		                                                        ОСОБА_3 ;
		представник відповідачки                                 ОСОБА_4 ;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання договорів дарування недійсними,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просив суд визнати недійсним договір дарування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 17.09.2018, а також договір дарування приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений 18.10.2018.
		В обґрунтування таких позовних вимог посилається на те, що він з відповідачкою проживали однією сім`єю без шлюбу у період з 1999 року по 01.05.2018, вели спільне господарство, мали спільний бізнес та бюджет, фактично були подружжям. За час спільного проживання і за спільні кошти ними були придбані два спірні приміщення у м. Кам`янка-Бузька, які були зареєстровані на відповідачку. Однак, 17.09.2018 та 18.10.2018 відповідачка без його на те згоди відчужила таке нерухоме майно на користь своєї матері ОСОБА_3 . Тому, просив такі договори визнати недійсними.
		Ухвалою суду від 10.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
		06.07.2020 позивач ОСОБА_1 подав суду заяву про залучення до участі у справі третіх осіб ОСОБА_3 та ПАТ АКБ «Львів».
		31.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачки ОСОБА_2 у якому вона просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вони не перебували у офіційному шлюбі, не придбавали спірне майно за спільні кошти, а тому воно не є спільним майном. 
		14.03.2020 позивач ОСОБА_1 подав суду заяву про збільшення позовних вимог у якій просив також встановити юридичний факт проживання однією сім`єю сторін без шлюбу у період з 1999 року по 01.05.2018.
		14.09.2020 позивач ОСОБА_1 подав суду клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , а ПАТ АКБ «Львів» як третю особу на стороні позивача.
		Ухвалою суду 15.09.2020 витребувано докази у справі, залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 , відмовлено у залученні третьої особи ПАТ АКБ «Львів», прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.
		07.09.2020 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив.
		09.10.2020 на адресу суду надійшли витребувані судом документи від приватного нотаріуса Приходько Н.М.
		15.10.2020 ОСОБА_2 надала суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог де відповідачка ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 
		Ухвалою суду від 15.10.2020 закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою суду від 09.11.2020 у задоволенні заяви адвоката Стефановича Ю.М. про відвід головуючого судді відмовлено.
		Ухвалою суду від 22.03.2021 зупинено провадження у справі до моменту закінчення перегляду ВП ВС в касаційному порядку справи №523/14489/15-ц.
		20.06.2022 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у якій він просив суд накласти арешт на спірні приміщення.
		Ухвалами суду від 22.06.2022 поновлено провадження у справі, відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову та зупинено провадження у справі до моменту закінчення перегляду ВП ВС в касаційному порядку справи №523/14489/15-ц.
		Ухвалою суду від 04.01.2024 поновлено провадження у справі.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити та пояснив, що він разом з відповідачкою проживали однією сім`єю з 1999 року 01.05.2018 у АДРЕСА_3 і за час такого проживання у них народилося двоє спільних дітей дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 . Крім того, вони займалися спільним бізнесом та вели спільне господарство в результаті чого придбали спірне майно, яке відповідачка після закінчення їхніх відносин відчужила на користь своєї матері. Позивач ОСОБА_1 зазначав, що він спільно з відповідачкою був на усіх сімейних святах, їздили на відпочинки, виховували дітей, спільно вступали у кредитні правовідносини з банком, а тому такі відносини є відносинами подружжя без реєстрації шлюбу.
		Відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти задоволення таких позовних вимог та в судовому засіданні вказала, що з позивачем ОСОБА_1 у них дійсно є двоє спільних дітей, однак такі відносини не мали ознак подружжя, так як вони проживали у різних кімнатах однієї квартири, вони не мали спільного бюджету і побуту. Спірні приміщення були нею придбані за особисті кошти, а згодом подаровані матері.
		Відповідачка ОСОБА_3 , яка була допитана судом з її згоди як свідок, суду пояснила, що вона заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки їй відомі обставини життя сторін, вона часто у них гостювала і бачила, що вони ночували у різних кімнатах. Її дочка ОСОБА_2 багато працювала, займалася дітьми, а ОСОБА_1 не має ніякого відношення до її майна. Вказала, що у них справді є двоє спільних дітей, які спільно з ними проживали у одній квартирі. Також пояснила, що орієнтовно у 1999 році ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 жили у її будинку в с. Жовтанці, однак потім відносини між ними зіпсувалися і її чоловік вигнав його з дому, після чого вони пішли жити у м. Кам`янка-Бузька. Вказала, що до них часто приїжджала поліція через сварки. Щодо отримання у дар спірного майна то вказала, що просто дочка вирішила їй зробити подарунок.
		Представник відповідача адвокат Стефанович Ю.М. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, зокрема пояснив, що відносини сторін не є характерні для відносин подружжя. Вказав, що спірне приміщення було придбане у кредит, який виплачувала відповідачка ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для висновку, що таке майно набуте за спільні кошти сторін. Крім того звернув увагу суду на те, що на момент першого придбання нерухомого майна чинний СК України ще не був прийнятий, а тому не можна вести мову про таке поняття як проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Окремо наголосив, що оскільки позивач не заявляє вимоги про повернення спірного майна, то одна лише вимога про визнання договорів недійсними не є ефективним способом захисту прав.
		Заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
		 
		Щодо факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
		Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 просив зокрема встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1999 року по 01.05.2018 року. Заперечуючи проти такого позову, ОСОБА_2 та її адвокат вказували, що відносини сторін у справі не були характерні для сімейних.
		Так, 01.01.2004 набрав чинності Сімейний кодекс України, який у частині 2 статті 3 визначив, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		У статті 21 цього кодексу визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Разом з тим, цим кодексом визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, в редакції, чинній до 16 січня 2007 року).
		Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, в редакції, чинній з 16 січня 2007 року).
		Тобто, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є окремою підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
		Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
		Оцінивши надані сторонами докази у справі, а також покази свідків, суд дійшов висновку, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
		Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.11.2018, ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1, а.с. 86).
		Допитана судом свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є дочкою сторін у справі і вони всі проживали разом як одна сім`я (вона, тато, мама і брат) у квартирі АДРЕСА_4 . Батьки спочатку мали непогані стосунки, однак коли їй виповнилося орієнтовно 9 років, то їх відносини погіршилися і вони часто ночували в різних кімнатах, хоча були періоди, коли поверталися жити в одну. Пояснила, що з 2017 року вона не живе у цій квартирі, оскільки виїхала на навчання у інше місто і не бажає проживати з ними через постійні скандали. Пояснила, що набуте майно, в тому числі ці два приміщення, є їхнім спільним майном, оскільки вони разом працювали і вкладали спільні кошти та працю.
		Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 17.04.2009, ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1, а.с. 85). 
		Допитаний судом свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він є сином сторін у справі і його батьки жили разом, вони мали спільний бізнес, зокрема купляли та продавали товари. Він особисто бачив, як вони спільно купляли такі товари, продавали, платили гроші працівникам, будували павільйон для торгівлі тощо. Вказав, що батьки жили разом з ним за адресою АДРЕСА_3 з моменту його народження до моменту поки не розійшлися у березні 2018 року. Вказав, що їх сім`я складалася з чотирьох чоловік: мама ОСОБА_2 , батько ОСОБА_1 , сестра ОСОБА_7 та він, ОСОБА_8 . Вони як сім`я разом їздили відпочивати, проводили спільний побут, купляли одяг тощо. Також пояснив, що раніше батьки жили в одній кімнаті, а вони з сестрою в інших у їхній трьох кімнатній квартирі. Однак згодом, його батько почав ночувати в окремій кімнаті, а він з мамою окремо.
		Допитана судом свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є дочкою ОСОБА_2 від першого шлюбу і вона певний період часу (з 2000 до 2014 року) також проживала з сторонами у справі та їх дітьми у квартирі АДРЕСА_4 . Вказала, що здебільшого вихованням дітей, готуванням їжі, організацією відпочинку, заробітком коштів займалася мама ОСОБА_2 . Зазначила, що на її думку їхні відносини припинилися десь у 2003 році, а подальші не можна назвати сім`єю, бо жили в окремих кімнатах. Квартира АДРЕСА_4 була придбана на ім`я ОСОБА_1 , хоча її мама ОСОБА_2 брала фінансову участь у її придбанні. Також підтвердила, що коли у неї було весілля, то ОСОБА_1 був на ньому як запрошений. 
		Допитаний судом свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він є знайомим сторін у справі близько 30-ти років, оскільки вони всі разом торгували на місцевому ринку. Вказав, що сторони жили добре, були сім`єю, мали спільних дітей, відпочивали разом, мали спільний бізнес, купили два магазини. Зазначив, що він часто був у них вдома у м. Кам`янка-Бузька (3-4 рази на рік), коли святкували різні свята, а також вказав, що йому відомо, що сторони позичали гроші у його сусіда для придбання магазину.
		Відповідно до даних ваучера туроператора «News Travel» у період з 25.08.2014 по 01.09.2014 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 замовили відпочинок у готелі Болгарії (том 1, а.с. 103).
		Оглянутими в судовому засіданні фото та відео файлами встановлено, що на таких зображені різні святкові події, де присутні сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх діти, мама ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , родичі тощо. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 опізнали себе як особи, які присутні на таких заходах (том 1, а.с. 111).
		Аналіз показів таких свідків, а також письмових та електронних доказів вказує на те, що сторони протягом тривалого часу проживали у одній квартирі, у них народилося двоє дітей, яких вони виховували спільно, тобто мали спільний побут та взаємні права та обов`язки, зокрема щодо виховання дітей.
		Також судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали взаємні права та обов`язки у сфері ведення спільного господарства.
		Так, згідно договору поруки №235/МП від 21.10.2002 ОСОБА_1 є майновим поручителем за зобов`язаннями ФОП ОСОБА_2 перед АТ «Кредит Банк (Україна)», що виникли на підставі кредитного договору №235 від 21.10.2002 (том 1, а.с. 93).
		У договорі поруки №Л-1785/06.04-ДПЗ зазначено, що ОСОБА_2 поручилася перед ЗАТ «ПроКредит Банк» за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникли з умов договору про надання траншу від 13.04.2006 (том 2, а.с. 12).
		Відповідно до висновку за результатами здійснення попередньої оцінки фінансового стану позичальника ОСОБА_2 , який здійснено у ПАТ «Державний ощадний банк України» 20.12.2017, її сімейний стан вказано як незареєстрований шлюб, чоловіком ОСОБА_1 , дочкою ОСОБА_7 , а сином ОСОБА_8 (том 1, а.с. 91).
		Також, як видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.08.2018 квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_1 з 28.03.2018 і підставою набуття такого майна є договір іпотеки від 28.03.2018, іпотекодержателем є АКБ «Львів», іпотекодавцем ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_2 (том 1, а.с. 10).
		Згідно копії Генерального договору №54/8/2018 від 28.03.2018, який укладено між ПАТ АКБ «Львів» та ФОП ОСОБА_2 , останній було надано кредит на суму п`ять мільйонів гривень на строк до 27.03.2028 (том 1, а.с. 16-18).
		Відповідно до договору поруки №54/В/2018/S-1 від 28.03.2018 ОСОБА_1 виступив поручителем за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 , які виникли з Генерального договору №54/8/2018 від 28.03.2018. У цьому договорі міститься також застереження під підписом ОСОБА_2 такого змісту «Я, ОСОБА_2 , дружина поручителя ОСОБА_1 … ознайомлена зі всіма умовами цього договору та не заперечую проти його укладення.» (том 1, а.с.23).
		Рішенням господарського суду Львівської області від 17.04.2019 у справі №914/213/19 вирішено стягнути солідарно заборгованість по кредиту на користь ПАТ АКБ «Львів» з ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1, а.с. 24-27).
		Такі докази вказують на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно отримували кошти у кредит, спільно несли фінансові зобов`язання за такими договорами кредиту, поручалися один за одного, солідарно відповідали за зобов`язаннями згідно рішення суду, а тому вони вели спільне господарство, що притаманне особам, які проживають однією сім`єю.
		Також, з оцінених судом доказів встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу і неодноразово позиціонувала ОСОБА_1 саме як її чоловіка, тобто сприймала його як чоловіка, з яким вона проживає однією сім`єю.
		Зокрема, як видно з протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 22.03.2016, така вказує, що вона проживає зі своєю сім`єю у квартирі АДРЕСА_4 і її чоловіком є ОСОБА_11 (том 1, а.с. 95-96).
		У протоколі допиту потерпілої ОСОБА_2 від 14.09.2018 вона вказує, що вона з 1994 року проживала разом з ОСОБА_1 , не перебуваючи із ним у офіційному шлюбі. У даному протоколі ОСОБА_2 описує суть конфлікту, який виник у неї вдома з позивачем ОСОБА_1 (том 1, а.с. 97-98).
		У постанові про закриття кримінального провадження від 31.10.2018 серед іншого зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що допитана потерпіла ОСОБА_2 пояснила, як її чоловік ОСОБА_1 22.08.2018 проник у павільйон, де вони здійснюють підприємницьку діяльність та забрав товар на загальну суму 30 тис. грн. (том 1, а.с. 99).
		У протоколі допиту свідка ОСОБА_2 від 07.10.2020 ОСОБА_2 вказує, що вона та ОСОБА_1 проживали спільно в цивільному шлюбі з 1999 року по серпень 2018 року
		У позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 посилалася на те, що у період з 1994 року по 13.08.2018 вона зі ОСОБА_1 постійно разом проживали, вели спільне господарство та спільний побут, мали спільний сімейний бюджет, тобто між ними існували відносини притаманні подружжю. А тому просила встановити фактичні шлюбні відносини її та ОСОБА_1 з 1994 року по 13.08.2018 і розподілити спільне майно подружжя (том 2 , а.с. 5-7).
		У заяві до правоохоронного органу від 13.08.2018 ОСОБА_2 просила прийняти міри до її співмешканця ОСОБА_1 , який вчинив відносно неї домашнє насильство (том 2, а.с. 27).
		Такі докази у своїй сукупності вказують на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були такі відносини, які вони сприймали як сімейні, оскільки у відносинах з правоохоронними органами саме такий статус зазначали.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		А згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Оцінивши описані вище докази з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, суд керуючись своїм внутрішнім переконанням дійшов безсумнівного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
		Суд відхиляє посилання відповідачки ОСОБА_2 та її представника щодо того, що характер відносин сторін не був притаманний сім`ї, оскільки тривале проживання чоловіка та жінки у одній квартирі, наявність у них двох спільних дітей, які сприймають їх як маму і тата, святкування спільних подій, спільні фінансові правовідносини, звернення до правоохоронних органів щодо фактів домашнього побуту тощо, не може мати іншого логічного пояснення, як таке, що є проживанням однією сім`єю.
		Долучені відповідачкою ОСОБА_2 докази також не спростовують такого висновку, а навпаки додатково підтверджують це.
		Як зазначено у ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Так, у заяві від 13.08.2018 ОСОБА_2 просила застосувати міри до її співмешканця ОСОБА_1 , у протоколі допиту від 14.09.2018 зазначала його як того, з ким проживала але не мала зареєстрованого шлюбу, листування з відділком поліції вказує на те, що у сторін погіршилися відносини і були часті конфлікти, а поліцією були складені протоколи за неналежне виконання батьківських обов`язків та щодо домашнього насильства, роздруківка особистого листування свідчить про взаємні образи та висловлювання на фоні загального погіршення відносин (том 2, а.с. 26-73). 
		Тому, на переконання суду, заперечення ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_4 у цій частині є безпідставні та необґрунтовані.
		Разом з тим, вирішуючи питання про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1999 року по 01.05.2018 року, суд дійшов висновку, що у задоволенні такої вимоги необхідно відмовити з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, у пунктах 43, 44 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 № 523/14489/15-ц висловлено правову позицію, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах та відповідно до якої: «З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
		В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.»
		Відтак, вимога позивача ОСОБА_1 про встановлення такого факту є неефективним способом захисту цивільних прав, однак обставина спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу доведена дослідженими судом доказами, а тому є підставою для вирішення його позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування, якими відчужено майно відповідачкою ОСОБА_2 .
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц вказувала на те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.
		 
		Щодо підстав набуття у власність приміщення №1
		Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 10.06.2002, який посвідчено приватним нотаріусом Приходько Н.М., ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_2 купила приміщення магазину, що становить 11/100 частини всього будинку, загальною площею 34,8 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_5 . Такий продаж вчинено за 9469 грн. (том 1, а.с. 201).
		Рішенням виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради від 27.10.2005 №300 вирішено оформити право власності на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 » по АДРЕСА_5 , загальною площею 34,8 кв.м. за ОСОБА_2 (том 1, а.с. 200).
		Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.11.2005 ОСОБА_2 є власником магазину площею 34,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підстава: рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради від 27.10.2005 №300 (том 1, а.с. 168).
		Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.11.2005 ОСОБА_2 є власником магазину загальною площею 34,8 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 169).
		Як видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.08.2018 ОСОБА_2 була власником магазину загальною площею 34,8 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2005 (том 1, а.с. 11).
		Таким чином, судом встановлено, що приміщення площею 34,8 кв.м. було набуто у 2002 році під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя і зареєстровано на ім`я відповідачки ОСОБА_2 . 
		Висновок суду про те, що таке приміщення придбано в час, коли сторони спільно проживали сім`я без реєстрації шлюбу підтверджується тим, що на цей час у них вже народилися спільна дочка ОСОБА_5 , за показами свідків і оглянутих фото та відео файлів мали спільний побут, взаємні права та обов`язки. 
		Суд погоджується з доводами адвоката Стефановича Ю.М. про те, що до правовідносин щодо набуття даного спірного приміщення неможливо застосувати положення СК України, оскільки він набув чинності лише 01.01.2004, тоді як таке приміщення набуто у власність 10.06.2002.
		Однак, відповідно до статей 16, 17 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).
		Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
		Тобто, згідно чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		Судом встановлено, що на момент отримання такого майна у власність (10.06.2002) сторони займалися спільною працею від якої отримували дохід (торгівля товарами) та мали спільний бюджет, який витрачали в т.ч. на придбання спірного майна, що доводиться показами свідків, а також письмовими доказами, де зокрема сама ОСОБА_2 стверджувала про це (том 1, а.с. 99, том 2, а.с. 5-7).
		Крім того, дослідженими письмовими доказами доводиться, що 21.10.2002 було укладено договір де ОСОБА_1 є майновим поручителем за зобов`язаннями ФОП ОСОБА_2 перед АТ «Кредит Банк (Україна)», що виникли на підставі кредитного договору №235 від 21.10.2002, що на переконання суду свідчить про те, що станом на 2002 рік сторони мали спільні фінансові зобов`язання та спільною працею формували свій спільний бюджет.
		Тому, суд дійшов висновку, що приміщення площею 34,8 кв.м. було набуто у 2002 році внаслідок спільної праці сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак, воно є об`єктом їх спільної сумісної власності.
		 
		Щодо підстав набуття у власність приміщення №2
		Також судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.03.2005 ОСОБА_15 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_6 за ціною 15000,00 доларів США, частину з яких у сумі 4500 доларів США покупець сплатив одразу, а решту у сумі 10500 доларів США зобов`язується сплатити до 29.03.2005 (том 1, а.с. 146).
		Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.03.2005 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (том 1, а.с. 147).
		Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та розпорядження голови Кам`янка-Бузької РДА від 07.02.2007 №52, прийнято в експлуатацію закінченого реконструкцією магазину промислових товарів ПП ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 150-153).
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.10.2018 ОСОБА_2 є власником вбудованого нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_6 , площею 37,8 кв.м. (том 1, а.с. 154).
		З аналізи описаних вище доказів можна дійти висновку, що у момент придбання приміщення площею 37,8 кв.м., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина.
		Так, станом на 2005 рік у сторін народилася вже друга дитина - син ОСОБА_6 , тобто вони мали двох спільних дітей і проживали у одній квартирі протягом тривалого часу як до цього, так і після. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили спільні свята та організовували власний спільний побут, що доводиться показами свідків, а також дослідженими фото та відео файлами.
		Аналіз обставин справи свідчить, що у близький до цього часу період сторони спільно виступали як позичальник та поручитель у правовідносинах з банком. Так, зокрема у договорі поруки №Л-1785/06.04-ДПЗ зазначено, що ОСОБА_2 поручилася перед ЗАТ «ПроКредит Банк» за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникли з умов договору про надання траншу від 13.04.2006 (том 2, а.с. 12)
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		Суд, на підставі внутрішнього переконання та оцінених доказів дійшов висновку, що спірне приміщення площею 37,8 кв.м. набуте у власність в час, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, а тому є їхньою спільною сумісною власністю.
		 
		Щодо визнання договорів недійсними
		Судом встановлено, що згідно договору дарування нежитлового приміщення від 17.09.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Приходько Н.М., ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар нежитлове приміщення магазину площею 34,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 165-166).
		А як зазначено у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2019, право власності на магазин загальною площею 34,8 кв.м., що розташований у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 17.09.2018 (том 1, а.с. 13).
		Також, згідно договору дарування нежитлового приміщення магазину від 18.10.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Приходько Н.М., ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар вбудоване нежитлове приміщення магазину АДРЕСА_6 , площею 37,8 кв.м (том 1, а.с. 143-144)
		А як видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2019 право власності на нежитлове приміщення магазину АДРЕСА_6 , площею 37,8 кв.м. належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 18.10.2018 (том 1, а.с. 15).
		Тобто, ОСОБА_2 розпорядилася спільним майном, яку було нею набуте у спільну сумісну власність з позивачем ОСОБА_1 .
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		В свою чергу, у частині першій - другій статті 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Відповідно до положень статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
		Частина четверта цієї статті визначає, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		Подібні за змістом умови містить і частина третя статті 65 СК України, де вказано, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Як видно з документів, які надійшли на вимогу ухвали суду про витребування доказів від приватного нотаріуса Приходько Н.М., позивач ОСОБА_1 не давав буд-якої згоди на укладення спірних договорів дарування.
		Як зазначено у п. 97 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 № 523/14489/15-ц, сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		У справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 8.65).
		Оцінюючи питання добросовісності дій контрагента у спірних договорах дарування, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не діяла добросовісно. 
		Так, судом також встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , що доводиться свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 (том 1, а.с. 158 зв.) та не заперечується сторонами у справі.
		З обставин справи видно, що відповідачка ОСОБА_3 , як мати ОСОБА_2 була присутня на багатьох спільних сімейних святах, за її ж показами, вона часто бувала у них вдома та допомагала виховувати спільних дітей сторін, а у період з 1999 по 2000 роки вони проживали у її домі. 
		За таких обставин, ОСОБА_3 не могла не знати про те, що майно, яке вона отримує по договору дарування, належить її дочці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності і що її дочка ОСОБА_2 , не отримала згоди на відчуження такого майна.
		Таким чином, спірні договори дарування підлягають визнанню недійсними, оскільки вони укладені без згоди співвласника майна, яке відчужено за такими договорами, а дії контрагента, який отримав таке майно за договором не були добросовісними.
		Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спірних договорів дарування недійсними підлягають до задоволення як законні та обґрунтовані.
		Суд відхиляє покликання представника відповідача про те, що позовні вимоги позивача у цій справі є неефективним способом захисту його права, оскільки він не заявив будь-якої вимоги про визнання за ним права власності на частину майна чи про його витребування.
		Як зазначено у частині першій статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Законом, у статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
		Відтак, заявлені позивачем позовні вимоги про визнання правочинів недійсними є такими, що узгоджуються із способами захисту цивільних прав, які передбачені законом, вони призводять до реального захисту прав та інтересів, оскільки в результаті їх задоволення, майно повертається до режиму спільного майна сторін, а визначення подальшої долі такого майна та способи його поділу є правом позивача, яке він може реалізувати в подальшому на власний розсуд. 
		За таких умов, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
		Судові витрати у виді сплаченого судового збору необхідно розподілити за правилами ст. 141 ЦПК України, а саме стягнути на користь позивача по 840,80 грн. з кожного відповідача.
		Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання договорів дарування недійсними задовольнити частково.
		Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення магазину площею 34,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , приміщення №1 від 17.09.2018, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Приходько Н.М., зареєстрований у реєстрі за №486.
		Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення магазину площею 37,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення №1 від 18.10.2018, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького районного нотаріального округу Приходько Н.М., зареєстрований у реєстрі за №534.
		У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю - відмовити.
		Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
		Повний текст рішення складено 29 березня 2024 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
		Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
		Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 .
		 
		Суддя                                                                                 Т.І. Котормус

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...