Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/15121/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2024. Зареєстровано: 01.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2024.

Номер судового провадження: 2/761/1571/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/15121/22
		Провадження № 2/761/1571/2024
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       08 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді                                 Сіромашенко Н.В.,
		при секретарі                                        Дем`янчук С.Р.,
		за участю представника позивача                 ОСОБА_1 ,
		за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,
		розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бан Трейд», 3-ті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова Марія Вячеславівна про витребування квартири з чужого незаконного володіння, -
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить:
		-Витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краснодембським О.А. 08 липня 2019 року за реєстровим номером 151, позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Дарувальником була мати позивача ОСОБА_6 . 
		Позивач вказує, що весною 2020 року він виявив, що у квартири АДРЕСА_1 змінився власник. Згідно Інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.07.2022 року теперішнім власником квартири значиться ОСОБА_4 , право власності якої на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу № 456 від 19.03.2020 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В.
		Попереднім власником квартири зазначений ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу № 384 від 23.08.2019 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. Згідно інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно, попереднім власником квартири вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «БАН ТРЕЙД», ідентифікаційний код: 43178139, право власності якого зареєстровано на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна від 21.08.2019 р.
		Позивач зазначає, що ним було подано заяву про вчинення злочину та зареєстроване кримінальне провадження № 12020100100003661. Надалі, вказане кримінальне провадження було об`єднане з кримінальним провадженням № 12018100100007461 від 09.07.2018 р., а потім було виділене в окреме кримінальне провадження за № 120211001100002928 від 26.07.2021 р.
		При цьому зауважив, що він не був учасником ТОВ «БАН ТРЕЙД» та не передавав квартиру АДРЕСА_1 до статутного капіталу вказаного товариства. 
		Разом з тим, зазначив, що правочин з передачі права власності на квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_3 . Товариству з обмеженою відповідальністю «БАН ТРЕЙД» вчинено невстановленими особами з метою незаконного заволодіння квартирою, а тому такий правочин є нікчемним.
		Ухвалою суду від 26 грудня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено у справі судове засідання по суті на 06.07.2023 о 10.00 год.
		Одночасно, вищевказаною ухвалою судом були витребувані: у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курносової Марії Вячеславівни, місце знаходження АДРЕСА_2 , належним чином завірені копії документів щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від 16 березня 2020 р., р.№ 456. У приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_8 , місце знаходження 02068, м. Київ, пр-т Григоренка,15, прим. 3:належним чином завірені копії документів щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БАН ТРЕЙД» та ОСОБА_5 від 23серпня 2019 p. Р.№384;належним чином завірені копії документів щодо вчинення нотаріальної дії із засвідчення справжності підпису ОСОБА_3 на Акті прийому-передачі майна до статутного капіталу Товариства «БАН ТРЕЙД» від 21 серпня 2019року, p.№372 або 373; документи щодо вчинення нотаріальної дії із засвідчення справжності ОСОБА_9 на Статуті Товариства «БАН ТРЕЙД» 16 серпня 2019року, р.№ невідомий; належним чином завірені копії реєстраційних записів щодо вчинення нотаріальних дій із засвідчення справжності підпису ОСОБА_3 на Акті прийому-передачі майна до статутного капіталу Товариства «БАН ТРЕЙД» від 21 серпня 2019 року, р.№372 або 373 та на Статуті Товариства «БАН ТРЕЙД» 16 серпня 2019 року, р.№ невідомий.
		 
		Проте, на виконання ухвали від 26.12.2022 витребувані документи до суду не надходили.
		Разом з тим, позивачем долучені, як докази на підтвердження викладених в позові обставин, копії витребуваних у подальшому судом документів, а саме: договір купівлі-продажу від 16.03.2020, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В.; договір купівлі-продажу від 23.08.2019, укладений між ТОВ «БАН ТРЕЙД» та ОСОБА_5 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., та акт приймання-передачі до даного договору; акт прийому-передачі майна до статутного капіталу Товариства від 21.08.2019; рішення засновників про створення Товариства з обмеженою відповідальністю «БАН ТРЕЙД» від 16.08.2019 При цьому сторонами не заявлялося про сумнів в їх достовірності; у відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. 
		06 червня від представника відповідача надійшла заява із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, в якій представник просив призначити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
		13 червня 2023 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечувала, просила суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі з огляду на те, що існують обґрунтовані сумніви в законності набуття позивачем права власності на спірну квартиру; вказує, що відповідач є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , яка набула право власності відповідно до закону, та що задоволення позову про витребування квартири призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини, з якої вбачається неприпустимість позбавлення права власності добросовісного набувача, який потім сам змушений буде шукати способи компенсації своїх втрат. 
		Ухвалою суду від 06 липня 2023 року було задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
		Відповідач ТОВ «БАН ТРЕЙД» сповіщався належним чином про місце та час розгляду справи, представник до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв.
		Треті особи, також, про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились, пояснень щодо позову не надавали.
		У постановах від 14.08.2020 від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
		Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
		Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Суд, вислухавши представників позивача та відповідачки ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
		За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 16 березня 2020 року ОСОБА_4 придбала за Договором купівлі-продажу, зареєстрованим в реєстрі за № 456 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 88,2 кв.м. 
		Продавцем згідно цього Договору купівлі-продажу, виступав ОСОБА_5 , який 23.08.2019 р. придбав вказану квартиру на підставі Договору купівлі-продажу.
		Згідно п. 5 Договору купівлі-продажу № 456 від 16.03.2020 р., за яким квартиру придбала відповідач 1: «5. Продавець свідчить, що на момент укладення цього договору зазначена квартира нікому іншому не продана, не подарована, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується. Третіх осіб, членів сім`ї власників житла (ст. 405 ЦК України) та дітей, за якими зберігається право користування згідно зі ст. ст. 247, 248 Сімейного кодексу України, які могли пред`явити свої вимоги прав власності або користування цією квартирою, немає. Внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати за законом чи договором.»
		Відповідач 1 при вчиненні правочину від 16.03.2020 р. не знала і не могла знати про наявність чи відсутність у попереднього продавця ТОВ «БАН ТРЕЙД» прав на відчуження спірного майна, оскільки правомочності продавця ОСОБА_5 , у якого вона придбала квартиру, на таке відчуження були з`ясовані та підтверджені нотаріусом при укладанні договору купівлі-продажу від 16.03.2020 р., у дійсності якого Відповідач 1 не мала підстав сумніватись.
		Отже, на момент купівлі квартири відповідач 1 мала усі законні підстави розраховувати, що перехід права власності на вказану квартиру відбувається у відповідності до чинного законодавства. 
		В той же час,у самому позові позивачем зазначено, що відповідач 1 ОСОБА_4 , у якої він просить витребувати квартиру, є добросовісним набувачем.
		Як вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2020 р. позивач звернувся зі скаргою до Міністерства юстиції України на рішення від 22.08.2019 р. № 48355140 та від 23.08.2019р. № 48381392, прийняті приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, та на рішення від 16.03.2020р. № 51636490, прийняте приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курносовою М.В. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
		У своїй скарзі ОСОБА_3 зазначав, що реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «БАН ТРЕЙД» як внесок у статутний капітал є незаконними, оскільки, ним не вчинялось жодних дій щодо передачі належної йому квартири у статутний капітал ТОВ «БАН ТРЕЙД».
		Перевіривши документи, надані позивачем та доводи, з яких подавалася скарга, Міністерством юстиції України було встановлено, що скарга є необґрунтованою, а дії нотаріусів законними.
		За результатом розгляду скарги Позивача, Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції надала Висновок від 28.04.2020 р., де рекомендувала відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 , у звязку з тим, що приватними нотаріусами Бригідою В.О. та ОСОБА_10 прийняті такі рішення відповідно до законодавства.
		Наказом Міністерства юстиції № 2118/7 від 14.08.2020 р. відмовлено позивачу у задоволенні скарги на дії нотаріусів.
		Судом встановлено, а позивачем не заперечується, що наказ Міністерства юстиції України № 2118/7 від 14.08.2020 р. є чинним, і позивачем до суду не оскаржувався.
		Позивачем до позову долучений Висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 14.05.2021 р. № СЕ-19/111-21/20469-ПЧ, в якому зазначено, що: Слідчим відділом Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100100007461 від 09.07.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.4 ст. 190, ч.1 ст. 185 КК України.
		Досудовим розслідуванням встановлено, що до Шевченківського УП ГУНП в м. Києві надійшла заява від ОСОБА_11 , про те, що 07.07.2018 приблизно о 15:00 невстановлена особа, що представилась електриком, знаходячись у кв. АДРЕСА_4 таємно викрала гроші в сумі 600 грн., паспорт на ім`я ОСОБА_11 , пенсійне посвідчення на ім`я ОСОБА_11 .
		Крім того, в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020100100003661 від 25.04.2020 за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 встановлено, що первісний власник квартири безвісно зникла.
		Крім того, в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018100100007461 від 09.07.2018 встановлено, що особи на ім`я: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 шляхом обману (шахрайство) заволоділи частки квартири АДРЕСА_5 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_14 .
		Крім того, в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018100100007461 від 09.07.2018 встановлено, що особи на ім`я: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 шляхом обману (шахрайство) заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , що належала на праві власності гр. ОСОБА_11 .
		Як зазначено Позивачем у позові, в подальшому, квартиру АДРЕСА_1 08.07.2019 р. йому подарувала його матір ОСОБА_6 .
		В той же час, 06 вересня 2023 року відповідачем 1 подано заяву про приєднання доказів з матеріалів справи, де серед іншого, долучено відповідь на запит Шевченківського районного суду м. Києва № Г-30 від 31.07.2023 р.
		У відповіді на запит суддя Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. повідомляє, що на розгляд головуючого судді Шевченківського районного суду м. Києва Голуб О.А. надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР 09 липня 2018 року за № 12018100100007461 (справа № 761/31808/21).
		Як вбачається з обвинувального акту, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 є об`єктом шахрайських дій у вказаному кримінальному провадженні.
		Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд виходить з того, що Статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно з положеннямстатті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.
		Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
		Згідно зістаттею 328ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Заст. 41 Конституції Україникожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		На підставіст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Відповідно дост. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
		Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Власник з дотриманням вимог статті388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
		Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
		Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
		Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
		Суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де ЄСПЛ вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту.
		Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до Яр. як спадкоємця Р., відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру Яр. стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви Яр. про визнання його спадкоємцем Р.
		По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені Яр. для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Яр. Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Яр. В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій Яр. було порушено. З огляду на, що Яр. був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття Р. квартири Яр. практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Р. і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії Яр. і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду.
		Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)
		Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.
		Суд вважає, що Позивач не довів належним чином вибуття майна поза його волею.
		Отже, задоволення позовних вимог за позовом про витребування спірної квартири у ОСОБА_4 , яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_4 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.
		За змістом статей12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Нормамист. 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Частиною 1ст. 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
		Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Також, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		З огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупностісуд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
		Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 19, 49, 76, 77-81, 89, 133, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БАН ТРЕЙД», 3-і особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курносова Марія Вячеславівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому копія повного судового рішенняне була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Н.В. Сіромашенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...