Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/20698/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2024.
Дата набрання законної сили: 05.03.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		№ справи 757/20698/22-ц
		№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3205/2024
		Головуючий у суді першої інстанції: Григоренко І.В.
		Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		05 березня  2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
		                  головуючого  - Немировської О.В. 
		                  суддів - Євграфової Є.П., Желепи О.В.,
		                  секретар - Черняк Д.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка.УА», третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка.УА» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року, 
		та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року, 
		 
		встановив:
		у серпні 2022 року позивач звернувся до суд уз позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №300401-к/тр від 30 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», поновити його на посаді менеджера з логістики та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року позов було задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Розетка.УА» №300401-к/тр «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», стягнуто з ТОВ «Розетка.УА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 01 травня 2023 року в розмірі 166 590 грн. 60 коп.
		Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Позивач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме: визначити коректні розрахунки середнього заробітку, визнати незаконним та скасувати наказ №300401-к/тр від 30.04.2022, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.03.2022 по день поновлення на посаді, рішення суду  допустити до негайного виконання, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи.
		Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ТОВ «Розетка.УА» - Денисюк О.І., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга  відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача слід частково задовольнити з таких підстав.
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що з 01.10.2020  він  працює в ТОВ «Розетка.У.А.» на посаді менеджера з логістики. 14.03.2022 його безпосередній керівник - Сичова О.С. повідомила про скрутне становище ТОВ «Розетка.У.А.» та неможливість оплачувати виконану позивачем роботу, однак запевнила, що після відновлення роботи компанії його буде повідомлено своєчасно, чого з 14.03.2022 відповідачем зроблено не було. 02.06.2022 позивач дізнався про те, що на підставі наказу № 300401-к/тр від 30.04.2022  «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», дія його трудового договору призупинена з 01.05.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше з дня припинення або скасування воєнного стану. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки у порушення вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в наказі не зазначена інформація про причини призупинення, у тому числі, неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією. У м. Києві на момент винесення оскаржуваного наказу не проводились бойові дії та відсутні інші обставини військової агресії проти України, які б виключали можливість надання та виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором, а отже підстави для призупинення дії трудового договору, які визначені у ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відсутні. В зв`язку з цим позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 30.04.2022 про призупинення дії трудового договору, поновити на посаді менеджера з логістики, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року позов було задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Розетка.УА» №300401-к/тр «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», стягнуто з ТОВ «Розетка.УА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 01 травня 2023 року в розмірі 166 590 грн. 60 коп.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що законом передбачається призупинення дії трудового договору не у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. У наказі ТОВ «Розетка.У.А.» № 300401-к/тр від 30.04.2022 «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», призупинено дію трудового договору з позивачем з 01.05.2022, однак відповідачем не вказано, що саме стало підставою для видачі такого наказу.
		Позивач  повідомляв  про готовність виконувати свої трудові обов`язки з огляду на функціонування підприємства. Відповідачем не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Розетка.У.А.» № 300401-к/тр від 30.04.2022 «Про призупинення дії трудового договору з працівниками».
		Оскільки позивач не міг працювати у вказаний період, що слід вважати вимушеним прогулом, в зв`язку з чим на його користь має бути стягнуто середній заробіток в сумі 166 590, 60 грн.
		Висновок суду першої інстанції щодо підстав визнання незаконним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам. Однак в  частині стягнення середнього заробітку рішення суду першої інстанції підлягає  скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення через неправильне застосування норм матеріального права.
		Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення Конституції України, ст. 1-5, 235 КЗпП України, Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), Закон України «Про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМ України №100 від 08.02.1995 (за наступними змінами та доповненнями). 
		Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55,  56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
		В пункті 3 цього Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
		15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і  галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Частинами 2 і 3 статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Відповідно до частин 1 та 4 статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
		Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів  до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
		Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і  не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
		Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
		Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у  зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
		Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. 
		Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
		Суд визнав недоведеними посилання відповідача на те, що він не мав можливості надати роботу позивачу, враховуючи наявні в матеріалах справи докази.
		Доводи, викладені  відповідачем в апеляційній скарзі є аналогічними  викладеним у запереченні на позовну заяву, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
		Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
		В постанові Верховного Суду в складі  колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року (справа №149/1089/22)  міститься  правовий висновок, згідно якого  наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у  зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Однак таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. 
		Таким чином призупинення дії трудового договору з позивачем є  незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з  військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а позивачу - її виконувати в цій справі не встановлено.
		Положення цього Закону  мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Частиною першою статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 бажав та міг виконувати роботу, про що подавав відповідні заяви. Зокрема, 05.06.2022 ОСОБА_1 , направив відповідачу поштою заяву, в якій вказував, що неодноразово звертався до Сичової О.С. та директора з персоналу ОСОБА_3 з приводу допуску до роботи, однак  02.06.2022 отримав лист на  адресу електронної пошти з копією наказу від 30.04.2022. 
		Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а також про неможливість виконання позивачем  визначених трудовим договором завдань.
		За змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці.
		Статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Підставою для призупинення трудового договору, тобто обмеження відповідно до Закону № 2136-ІХ прав громадян, гарантованих статтями 43, 44 Конституції України, є не сам факт уведення воєнного стану в Україні, а об`єктивна неможливість роботи на умовах трудового договору.
		Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Відповідачем не доведено, що з травня 2022 року підприємство взагалі не здійснювало господарську діяльність, а отже не могло забезпечити позивача роботою.
		Відповідач посилався на лист, направленим ним поштою ОСОБА_1 від 29.06.2022 про пояснення причин відсутності на роботі, можливу зміну місця проживання, можливість забезпечення себе роботою, перебування на обліку в Центрі зайнятості отримання допомоги як внутрішньо переміщена особа, проходження військової служби. Разом з тим, перед видачею наказу від 30.04.2022  позивачу таке звернення не направлялось. 
		Оскаржуваний наказ не відповідає вимогам ст. 13 Закону № 2136-ІХ, оскільки не містить інформації про фактичні обставини, які б вказували на неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.
		Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне. 
		Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень Кодексу законів про працю України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював та своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.
		Посилання відповідача  на норми  Закону № 2136-ІХ, який  надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам також є безпідставним, оскільки за умови визнання наказу незаконним, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		В постанові Верховного Суду в складі  колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року також зазначається, що установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов`язок відшкодувати середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що  призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин абсолютної неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а позивачу -  виконувати роботу, в  справі не встановлено. В оскаржуваному наказі за підписом директора ТОВ «РОЗЕТКА.УА» ОСОБА_4 не наведені дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору, а також не вказано в  чому саме полягає неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.
		Оскільки позивач  був позбавлений можливості працювати, вказаний період є вимушеним прогулом, що є підставою для стягнення на його користь середнього заробітку. 
		Разом з тим, суд припустився помилки щодо визначення розміру середнього заробітку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який  розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про  виплату працівникові  середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
		Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
		Згідно з пунктом 2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
		Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		 Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року  у справі № 817/893/17).
		Суд першої інстанції в рішенні зазначив, що згідно довідки про доходи № РО300000071 від 21.11.2022, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1   за період часу з лютого 2022 року по квітень 2022 року становить 14 382,48 грн., тому середньоденна заробітна плата із розрахунку за два останніх повних відпрацьованих місяця становить 645,70 грн. (14 382,48 грн./43 робочих дні).
		Як видно з наданих в матеріали справи доказів, позивач у березні 2022 року працював лише частково, у квітні 2022 року взагалі не працював,  що ним не заперечується, а тому для розрахунку має враховуватись заробітна плата за січень та лютий 2022 року.
		Суд першої інстанції зробив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 01.05.2022  по 01.05.2023, що становить 166 590,60 грн., та зазначив в резолютивній частині, що вказана сума підлягає стягненню без відрахування податків і обов`язкових платежів.
		Разом з тим, колегія суддів відхиляє як довід апеляційної скарги  позивача наданий  ним  розрахунок  періоду  вимушеного прогулу  - з 14.03.2022 по день, коли позивач буде повністю поновлений на роботі. 
		Відповідно до матеріалів справи, позивач не заперечує, що не працював у березні та квітні 2022 року. Предметом оскарження в даній справі є наказ про призупинення трудового договору з 01.05.2022 та виникнення вимушеного прогулу саме з цієї дати.
		З наявних в справі відомостей слідує, що за січень та лютий 2022 року позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 56 370 грн., відповідно середньоденна  заробітна плата становить 1 445, 38 грн. 
		За період з 01.05.2022 по день ухвалення рішення судом першої  інстанції - 22.05.2023 кількість робочих днів за період вимушеного прогулу становить 275. Відсутні підстави для обмеження періоду розрахунку до 01.05.2023, оскільки справа розглядалась в суді першої інстанції більше вказаного періоду не з вини позивача. 
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України  підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку з ухвалення в цій частині нового судового рішення - про часткове задоволення заявлених вимог. В частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору рішення слід залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
		 
		постановив:
		апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка.УА» залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка.УА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 397 479 гривень 50 копійок з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
		В іншій частині залишити рішення без змін.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка. УА» судовий збір на користь держави в сумі 4 967 грн. 20 коп. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
		Повний текст постанови виготовлено 29 березня 2024 року.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...