Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/320/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2024. Зареєстровано: 02.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2024.
Дата набрання законної сили: 27.03.2024
Номер судового провадження: П/990/320/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		27 березня 2024 року 
		м. Київ
		справа №990/320/23
		адміністративне провадження №П/990/320/23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Гімона М.М.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Дашутіна І.В.,  Пасічник С.С.,  Хохуляка В.В., 
		за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.
		учасники судового процесу:
		представник позивача - Ямельська Х. Ю., 
		представник відповідача - Пантюхова Л. Р.,
		представник третьої особи - Харченко С. В.,
		розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державна міграційна служба України, про визнання протиправним і скасування указу в частині,
		ВСТАНОВИВ:
		29 листопада 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місцеперебування: АДРЕСА_2; адреса для листування: АДРЕСА_3, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України (місцезнаходження: 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11; далі - відповідач). У позовній заяві заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування Указу Президента України №502/2022 від 18 липня 2022 року (далі - Указ №502/2022) в частині визнання ОСОБА_1 , 1963 року народження, уродженця та жителя міста Дніпра таким, що втратив громадянство України.
		Ухвалою від 01 грудня 2023 року Верховний Суд залишив позовну заяву без руху і надав позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків шляхом повідомлення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи, а також надання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
		Оцінивши доводи, наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, Верховний Суд в ухвалі від 13 грудня 2023 року визнав їх достатніми станом на дату відкриття провадження у справі для поновлення строку звернення до суду з цим позовом як такого, що пропущений з поважних причин. Цією ухвалою Верховний Суд відкрив провадження у цій справі, залучив до участі у справі Державну міграційну службу України (далі - ДМС України) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, встановив учасникам справи строк для подання письмових заяв по суті справи, витребував у Президента України належним чином засвідчену копію Указу Президента України № 502/2022 від 18 липня 2022 року в частині визнання ОСОБА_1 , 1963 року народження, таким, що втратив громадянство України, а також копії усіх документів, які стали підставою для його прийняття.
		ДМС України у своїх поясненнях, які надійшли до суду через підсистему «Електронний суд» 29 грудня 2023 року (т. 1 а.с.144), зазначає, що 23 липня 2022 року ОСОБА_1 було надіслано повідомлення про прийняте Президентом України рішення за останнім зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), відповідно, позивач вважається обізнаним із прийнятим рішенням з 26 липня 2022 року (т. 1 а.с.168). На переконання третьої особи, це підтверджує факт пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом і є підставою для залишення позову без розгляду.
		05 січня 2024 року від Президента України надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (т. 1 а.с.211). Зазначає, що ще 24 липня 2022 року позивач направив на адресу Президента України повідомлення щодо отримання інформації про його громадянський статус, у відповідь на яке Офіс Президента України і ДМУ України надали відповідь про те, що діючим законодавством передбачено підставу для втрати громадянства України - добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іноземної держави.
		Також відповідач звертає увагу, що текст Указу №502/2022 був оприлюднений у засобах масової інформації щонайменше 21 липня 2022 року, тож позивач мав про нього дізнатися. Відповідно, на переконання відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду.
		08 січня 2024 року від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (т. 2 а. с. 19) і заперечення на пояснення ДМС України (т. 2 а. с. 35). Заперечуючи проти доводів відповідача і третьої особи щодо пропуску строку звернення до суду, позивач звертає увагу, що у його зверненні від 24 липня 2022 року немає жодного належного підтвердження того, що позивач був обізнаний про реальне існування оскаржуваного Указу. Таке звернення свідчить лише про те, що станом 24 липня 2022 року у позивача могло бути припущення щодо можливого існування Указу, який міг його стосуватись. Крім того, відповідач не надав жодних доказів направлення копій відповідей позивачеві та їх отримання останнім. Також позивач звертає увагу, що ані лист Офісу Президента України від 23 серпня 2022 року №43-01/619, ані лист Державної міграційної служби України від 16 вересня 2022 року не мають жодної інформації про наявність чи відсутність оскаржуваного Указу, до них не додано копії Указу №502/2022. Більш того, жодних доказів направлення вказаних листів та їх отримання адресатом не було надано. Також відсутні докази щодо направлення та отримання поштового відправлення (повідомлення про прийняте Президентом України рішення), яке зі слів ДМС України було направлено позивачеві 23 липня 2022 року, а тому непідтвердженим залишається факт направлення та вручення такого повідомлення позивачеві. Позивач окремо акцентує увагу, що він не зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (на яку зі слів ДМС направлялось повідомлення) та знятий з реєстрації за вказаною адресою ще з 23 березня 2017 року, підтвердженням чого є відповідна відмітка в паспорті громадянина України. Також позивач заперечував можливість використання як доказів опублікування та оприлюднення указів Президента України дописів третіх осіб у соціальній мережі «FACEBOOK» та інформації, поширеної у засобах масової інформації.
		Отже, першочерговим під час розгляду справи постало питання дотримання позивачем строку звернення до суду і наявності/відсутності підстав вважати передчасним висновок, викладений в ухвалі Верховного Суду від 13 грудня 2023 року, щодо наявності підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду з цим позовом.
		Це питання було предметом обговорення у судових засіданнях, які відбулися 10 січня 2024 року, 14 лютого 2024 року, 27 березня 2024 року.
		На пропозицію суду 24 січня 2024 року від ДМС України надійшли додаткові пояснення (т. 2 а. с. 76). ДМС зазначає, що згідно з інформацією, яка міститься у відомчій інформаційній системі ДМС, відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , у тому числі станом на 23 липня 2022 року, відсутні. Ураховуючи викладене, лист Соборного відділу у місті Дніпрі ГУДМС у Дніпропетровській області від 23 липня 2022 року № 1212-529/1212-22 було надіслано ОСОБА_1 за останнім зареєстрованим місцем проживання в Україні - АДРЕСА_1 . Законодавством не покладено на органи ДМС обов`язку фіксування факту отримання письмового повідомлення, тому таке повідомлення вважається отриманим особою згідно нормативних строків пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку. Строк отримання повідомлення про прийняте Президентом України рішення - 25 липня 2022 року (23 липня 2022 року + 2 дні), а відтак, з 25 липня 2022 року ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. ДМС зазначала, що 23 серпня 2022 року до ДМС з Офісу Президента України надійшло звернення ОСОБА_1 від 24 липня 2022 року з проханням «розглянути можливість перегляду рішення та збереження статусу громадянина України». На сторінці 2 цього звернення, зокрема, зазначено «Проте чомусь саме в моєму випадку українська держава позбавила мене подібного шансу зберегти українське громадянство, і зробила це, незважаючи на визнані нею мої численні заслуги в сфері економіки та оборони України». Оскільки звернення не містило прохання надати копії прийнятого стосовно нього рішення, то існують обґрунтовані підстави вважати, що станом на 24 липня 2022 року позивач вже був обізнаний про прийняте рішення про припинення громадянства України та про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідь на звернення ОСОБА_1 від 24 липня 2022 року, яке надійшло до ДМС з Офісу Президента України листом від 23 серпня 2022 року № 43-01/618, надана листом від 16 вересня 2022 року № 6.4-9511/1-22. З повторними зверненнями з питань припинення його громадянства позивач до ДМС не звертався. Також, у встановлений законом строк позивачем не оскаржувались дії (бездіяльність) ДМС щодо неналежного розгляду його звернення. До зазначених пояснень ДМС надало копію повідомлення від 23 липня 2022 року із копією реєстру №178 від 23 липня 2022 року відправки кореспонденції ДМС поштою (т. 2 а. с. 77), копію відповіді від 16 вересня 2022 року на звернення позивача від 23 серпня 2022 року із копією реєстру № 122 від 16 вересня 2022 року відправки кореспонденції ДМС поштою (т. 2 а. с. 79)
		13 лютого 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення (т. 2 а. с. 92). Позивач висловив незгоду із прийнятим Указом і заперечив проти наданих ДМС доказів на підтвердження обізнаності позивача із спірним Указом. Звертав увагу, що копії реєстрів № 178 від 23 липня 2022 року і № 122 від 16 вересня 2022 року не є належними і допустимими доказами фактичної відправки кореспонденції позивачеві, адже з них неможливо встановити адресу направлення цього відправлення, а зазначено лише №, назву поштової оплати, ціну за одиницю, інформацію про використання (де зазначається лише ПІБ Позивача) та номер вихідної документації. Крім цього, зазначені реєстри є внутрішніми документами ДМС, підписані посадовою особою ДМС України і жодним чином не свідчать про здійснення поштового відправлення жодних документів. 
		У судовому засіданні, яке відбулося 27 березня 2024 року, представник Президента України просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження факту відправлення позивачеві відповіді на його звернення від 24 липня 2022 року. Інші учасники судового процесу проти задоволення клопотання не заперечували. Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання, клопотання представника відповідача задоволено, а надані ним докази долучені до матеріалів справи.
		Суд у повному обсязі забезпечив сторонам можливість надати свої пояснення щодо заявленого відповідачем і підтриманого третьою особою клопотання про залишення позову без розгляду. У судовому засіданні, яке відбулося 27 березня 2024 року, сторони підтримали попередньо викладені позиції з цього питання, зазначили про надання суду вичерпних доказів і пояснень для його вирішення. Представник відповідача просив клопотання про залишення позову без розгляду задовольнити. Представник третьої особи клопотання підтримав, також просив його задовольнити. Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
		Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з такого.
		Відповідно до частин другої і третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
		Конструкцію «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. 
		Згідно з положеннями пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Індивідуально-правові акти адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
		Оскаржуваний позивачем в частині Указ Президента України є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо втрати громадянства конкретних фізичних осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.
		Враховуючи відсутність в спеціальних законах іншого строку звернення до суду з позовом про скасування такого указу, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, а строк звернення до суду з цим позовом є об`єктивно пропущеним, оскільки від дня прийняття Указу №502/2022 сплинуло більше шести місяців.
		Відповідно, вирішенню підлягає питання наявності/відсутності поважних причин пропуску такого строку, як наслідок, наявність/відсутність підстав для його поновлення.
		Усталеною є позиція Верховного Суду, в тому числі і Великої Палати, про те, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		Згідно з положеннями пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: бюлетень «Офіційний вісник України» та газета «Урядовий кур`єр». Офіційним друкованим виданням, у якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».
		Відповідно до пункту 7 зазначеного Указу № 503/97 акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності. Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
		За змістом пунктів 113 - 116 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"» (далі - Порядок) рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України шляхом видання указів. Рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії. Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення. Територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення. 
		Пункт 121 Порядку встановлює, що у разі припинення особою громадянства України територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України вживають заходів до вилучення у цих осіб документів, які підтверджують громадянство України. Таким особам територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України видають довідку про припинення громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
		Факт неоприлюднення спірного Указу Президента України в офіційних друкованих виданнях не є спірним, відповідно дослідженню підлягає питання повідомлення позивача у встановленому законом порядку про прийняте відносно нього рішення щодо визнання його таким, що втратив громадянство.
		На підтвердження виконання вимог пункту 7 Указу № 503/97 і пункту 116 Порядку відповідач і третя особа надали копію повідомлення за вих. №1212-529/1212-22 від 23 липня 2022 року (т. 1 а. с. 210, т. 2 а. с. 77), згідно з яким ГУ ДМС у Дніпропетровській області (Соборний відділ у місті Дніпрі) проінформував позивача про те, що 18 липня 2022 року згідно з Указом №502/2022 йому припинено громадянство України внаслідок його втрати, про що складено відповідну довідку №1201.4.4-8113/000393 від 23 липня 2022 року. Для отримання довідки рекомендовано звернутися до Соборного відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області. 
		На підтвердження доказів направлення цього повідомлення ДМС надала копію реєстру № 178 від 23 липня 2022 року (т. 2 а. с. 77 зв.бік).
		Однак, колегія суддів погоджується з доводами представника позивача про те, що такий реєстр не може бути визнаний єдиним достатнім і належним доказом фактичного відправлення кореспонденції позивачеві, оскільки не містить відміток про прийняття відповідним об`єктом поштового зв`язку зазначеної у ньому кореспонденції для її відправлення адресатові. 
		Також підлягають врахуванню доводи представника позивача про те, що позивач не зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , яка зазначена у повідомленні ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 23 липня 2022 року, та знятий з реєстрації за вказаною адресою ще з 23 березня 2017 року, підтвердженням чого є відповідна відмітка в паспорті громадянина України. Посилання представника третьої особи, що у такому випадку належним способом повідомлення особи про прийняте рішення є направлення інформації про прийняте рішення за останньою відомою зареєстрованою адресою місця проживання не змінює того, що доказів фактичного надіслання повідомлення засобами поштового зв`язку відсутні. Сукупність зазначених обставин разом із запереченнями позивача про вручення йому відповідної інформації не дають суду підстав вважати, що він знав або повинен був дізнатися про видання оскаржуваного Указу з липня 2022 року.
		Слід зазначити, що вжите у Порядку слово «повідомляють» відповідну особу про прийняте Президентом України рішення слід розуміти так, що територіальний підрозділ Державної міграційної служби України має вжити усіх можливих і достатніх заходів задля фактичної обізнаності особи із прийнятим відносно неї рішенням.
		Цей висновок випливає також із принципу «належного урядування», важливість якого підкреслена Європейським судом з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року). Цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. 
		Враховуючи, що інших доказів на підтвердження фактичного відправлення повідомлення за вих. №1212-529/1212-22 від 23 липня 2022 року відповідач і третя особа не надали, колегія суддів вважає, що твердження представників відповідача і третьої особі про те, що датою, з якою позивач повинен був дізнатися про прийняте рішення, є 25 липня 2022 року не підтверджені належними і допустимими доказами. 
		Також як на підставу обізнаності позивача із прийнятим відносно нього рішенням, відповідач і третя особа посилалися на звернення позивача від 24 липня 2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1 а.с.217), а також на надані Офісом Президента України і ДМС відповіді на таке звернення, копії яких також наявні в матеріалах справи (т. 1 а. с. 223, 225).
		Відповідач і третя особа вважають, що у зазначеному зверненні мова йде саме про прийняте відповідачем рішення, що об`єктивно свідчить про обізнаність позивача із ним.
		Оцінюючи такі доводи, колегія суддів виходить з того, що за змістом звернення позивача від 24 липня 2022 року він висловив свою занепокоєність щодо появи в ЗМІ інформації про можливе припинення йому громадянства України. Із посиланням на аналіз діючого законодавства, позивач висловив застереження у неможливості вчинення відносно нього таких дій, у разі їх вчинення, виклав обставини, які свідчать про його послідовну громадянську позицію на користь інтересів України. У своєму зверненні позивач просив у разі підтвердження наявності Указу від 18 липня 2022 року чи від будь-якої іншої дати про припинення щодо нього громадянства України, розглянути можливість перегляду такого рішення та збереження за ним статусу громадянина України.
		Разом з тим, вжиті у цьому зверненні висловлювання щодо Указу носять характер невизначеності та вірогідного його існування з огляду на появу неофіційної інформації.
		У відповідь на вказане звернення Офіс Президента України листом №43-01/619 від 23 серпня 2022 року повідомив позивача про те, що його звернення надіслано для розгляду до ДМС, яка повідомить про його результати. Своєю чергою ДМС листом № 6.4-9511/1-22 від 16 вересня 2022 року повідомила позивача про те, що діючим Законом передбачено таку підставу для втрати громадянства України як добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іноземної держави.
		Водночас у жодній із цих відповідей не міститься підтвердження інформації про видання Указу або факту втрати позивачем громадянства України.
		Отже, ані зміст звернення позивача від 24 липня 2022 року, ані зміст відповідей ДМС і Офісу Президента України на дають підстав стверджувати про фактичну обізнаність позивача із прийнятим Указом №502/2022. Позивач лише висловлював занепокоєння щодо поширеної в ЗМІ відповідної інформації, а відповідач і третя особа у своїх відповідях не зазначили про дійсну наявність спірного Указу №502/2022.
		Також представники відповідача і третьої особи посилалися на наявність інформації у засобах масової інформації про прийнятий Президентом України Указ №502/2022. 
		Слід зазначити, що саме виходячи із обставин наявності такої інформації у ЗМІ, Верховний Суд ухвалою від 01 грудня 2023 року залишив позовну заяву без руху з метою надання позивачеві часу подати заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. 
		Позивач як у позовній заяві, так і у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом (т. 1 а. с. 51) зазначав, що про спірний Указ №502/2022 він фактично дізнався саме з Листа Президента України від 11 вересня 2023 року №4801/1029, який міститься в додатках до клопотання про зміну запобіжного заходу в межах кримінального провадження №72023000410000034 від 11 серпня 2023 року, додатком до якого був сам Указ №502/2022. На підтвердження цих доводів позивач надав копію розписки (т. 1 а. с. 23).
		На переконання колегії суддів наявність відповідної інформації у ЗМІ, яка до того ж висвітлювалася не у стверджувальній формі, не надає суду достатніх підстав для обґрунтованого висновку, що позивач не міг не знати достеменно про дійсне прийняття акта індивідуальної дії - Указу №502/2022 про втрату ним громадянства України.
		Аналізуючи позиції відповідача і третьої позиції в цілому, колегія суддів виходить з того, що вони ґрунтуються здебільшого на припущеннях щодо можливої обізнаності позивача із прийнятим відносно нього рішенням Президента України. Однак, за принципом доказування в адміністративному судочинстві і частини другої статті 77 КАС України, відповідач має обов`язок довести обставини, на які він посилається, а не посилатися на наявність у нього припущень, які він вважає обґрунтованими.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена позивачем дата отримання копії витягу з Указу Президента України (11 вересня 2023 року) не спростована відповідачем і третьою особою належними і допустимими доказами, а тому підстави для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відсутні. Відповідно, відсутні підстави і для визнання передчасним висновку Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 13 грудня 2023 року, про наявність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду, адже, відсутність факту оприлюднення Указу №502/2022 в офіційних друкованих виданнях та/або на офіційному сайті Президента України, а так само відсутність доказів повідомлення позивача про прийняте відносно нього рішення є об`єктивною причиною, яка, в межах цієї справи, вплинула на реальну можливість позивача звернутися до суду з позовом в межах шестимісячного строку з дня прийняття спірного Указу. Після ознайомлення зі змістом Указу №502/2022, що відбулося 11 вересня 2023 року, позивач 29 листопада 2023 року звернувся до суду з цим позовом, а тому наявні поважні причини пропуску строку звернення до суду, які дають підстави для його поновлення.
		Керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, 
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
		Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. 
		Повне судове рішення складено 29 березня 2024 року.
		 
		СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва   І.В. Дашутін   С.С. Пасічник   В.В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...