Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1098/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 02.04.2024. Зареєстровано: 02.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2024.
Дата набрання законної сили: 01.04.2024
Номер судового провадження: 11-кп/4805/288/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019060000000409

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційний суд 
		 
		Справа №278/1098/20         Головуючий у 1-й інст.  ОСОБА_1  
		Категорія ч.2 ст.286 КК України Доповідач                 ОСОБА_2   
		        
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд 
		в складі: головуючого-судді         ОСОБА_2 ,
		суддів:         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		з участю: секретаря         ОСОБА_5 ,
		прокурора         ОСОБА_6 (дистанційно),
		обвинуваченого         ОСОБА_7 ,
		захисника         ОСОБА_8 ,
		потерпілої         ОСОБА_9 , 
		представника потерпілої ОСОБА_10 ,
		представника цивільного відповідача         ОСОБА_11 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12019060000000409 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11.09.2023 року та ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 22.09.2023 року, захисника ОСОБА_8  в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7  та представника потерпілої  ОСОБА_9  - адвоката  ОСОБА_10  на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2023 року, яким 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацюючого, раніше не судимого, -
		 
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та на підставі ст. 69 КК України призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 4 (чотири) роки.
		Строк відбування покарання ОСОБА_7 встановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Цивільний позов потерпілої задоволено частково.
		Стягнуто на користь ОСОБА_9 із ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «Українська страхова група» матеріальну шкоду у розмірі 1 617 (одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. витрат на поховання.
		Врешті позову відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в сумі 19 601 (дев`ятнадцять тисяч шістсот одна) грн. 49 коп.
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 22.09.2023 року виправлено описку в резолютивній частині вироку Житомирського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2023 року та перший абзац викладено наступним чином: « ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та з урахуванням ст. 69 КК України призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік», -
		в с т а н о в и в:
		За обставин встановлених судом та зазначених у вироку, 21 листопада 2019 року о 07 годині 45 хвилин у світлу пору доби, ОСОБА_7 , керуючи закріпленим за ним автомобілем «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав прокуратурі Житомирської області, рухаючись зі швидкістю близько 70 км/год на під`їзній дорозі в напрямку від смт. Новогуйвинське Житомирського району до автодороги «Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський», за межами населеного пункту по правій смузі руху з увімкненим ближнім світлом фар, порушив вимоги п.п. 2.3 б, 10.1, 14.2 в, г Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (в редакції від 01.05.2019), проявив неуважність, не забезпечив безпеки дорожнього руху, не переконався у тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, а також у можливості не створюючи перешкоди транспортному засобу, якого він обганяє, повернутися на займану смугу, розпочав маневр обгону транспортного засобу - легкового автомобіля невстановленої досудовим розслідуванням марки, який рухався попереду у попутному напрямку, виїхавши керованим автомобілем на смугу зустрічного руху.
		У результаті вказаних дій ОСОБА_7 раптово створив небезпеку водієві моторолера « ІНФОРМАЦІЯ_3 », реєстраційний номер AM3259АА ОСОБА_13 , який перебуваючи у шоломі та з увімкненими ближнім світлом фар, рухався по зустрічній для ОСОБА_7 смузі руху в напрямку від автодороги «Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський» до смт. Новогуйвинське.
		Під час раптово виниклої небезпеки, водій  ОСОБА_13 , вживаючи заходів для уникнення зіткнення, не впоравшись з керуванням, впав з моторолером на зустрічній для обвинуваченого смузі руху, зміщуючись частково на ліве узбіччя, що по ходу руху автомобіля під керуванням обвинуваченого, де на відстані 303,1 м від інформаційно-вказівного знаку 5.45 «Початок населеного пункту» на лівому узбіччі відбувся наїзд автомобіля «Toyota Corolla» під керуванням ОСОБА_7 , який уникаючи зіткнення наїхав на потерпілого ОСОБА_13 . 
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій моторолера ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження у вигляді садна на правій стопі, двох саден по передній поверхні правого коліна, садна на лівій стопі, синця на лівій гомілці, садна на шиї, двох синців та масивного садна на обличчі, крововиливів у м`які тканини голови, переломів кісток лицевого та мозкового відділу черепа з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку, забоїв легень, внаслідок чого від тупої сукупної травми тіла у виді черепно-мозкової травми та забою легень, на місці ДТП помер.
		Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		В апеляційній скарзі прокурор  ОСОБА_6  просить ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 22.09.2023 року скасувати. Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11.09.2023 року скасувати в частині призначеного покарання, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 , із врахуванням ст.69 КК України, призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 (чотирьох) років обмеження волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки. В решті вирок суду залишити без змін. Зазначає, що у мотивувальній частині вироку вказано про необхідність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, але, в резолютивній частині   ОСОБА_7  не призначено  додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами. Вказує, що  суд першої інстанції ухвалою від 22.09.2023 виправив вказаний недолік шляхом виправлення описки, що є неприпустимим.
		В апеляційній скарзі захисник  ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин справи кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини, вважає вирок суду в частині покарання недостатньо обґрунтованим і вмотивованим та просить вирок змінити в цій частині та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.ст.75,76 КК України без позбавлення права керування транспортними засобами.
		В апеляційній скарзі представник потерпілої  ОСОБА_9 -адвокат ОСОБА_10 просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити  ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов задовольнити: стягнути з ПАТ СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_9 1617,00 грн. матеріальної шкоди та 50 076,00 грн. моральної шкоди; стягнути з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_9 950 000, 00 грн. моральної шкоди. Вважає, що призначене обвинуваченому покарання є занадто м`яким, оскільки судом не враховано наслідки злочину, думку потерпілої, яка наполягала на суворості покарання, те, що обвинувачений шкоду не відшкодував, а тому у суду не було підстав для застосування положень ст.69 КК України, навіть при наявності обставин, що пом`якшують покарання. Окрім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні цивільного позову, дійшов до висновку, що під час судового розгляду позивачкою не надано докази про доведеність факту проживання з ОСОБА_13 однією сім`єю, а також того, що на його утриманні перебували вона та її двоє дітей, що суперечить наданим документам.
		Від представника цивільного відповідача ПАТ «СК «УСГ» ОСОБА_14 надійшло заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Житомирського районного суду від 11.09.2023 року, в якому він просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
		Заслухавши доповідача, доводи прокурора в підтримання апеляційної скарги прокурора, часткове підтримання апеляційної скарги представника потерпілої в частині додаткового покарання та в заперечення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 ; доводи потерпілої та представника потерпілої в підтримання своєї апеляційної скарги в частині цивільного позову, в підтримання апеляційної скарги захисника та вирішення апеляційної скарги прокурора на розсуд суду; доводи захисника  ОСОБА_8  та обвинуваченого  ОСОБА_7  в підтримання апеляційної скарги захисника, в часткове заперечення апеляційної скарги прокурора (щодо ухвали - на розсуд суду, щодо вироку в частині покарання - заперечують) та вирішення апеляційної скарги представника потерпілої на розсуд суду, думку представника цивільного відповідача в заперечення апеляційної скарги представника потерпілої та вирішення апеляційних скарг прокурора та захисника на розсуд суду, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		У вироку суду зазначено, що на підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з`ясовано, що сторони провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції не було, їм роз`яснено, що у даному випадку, вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого  ОСОБА_7  в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційних скаргах не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України кваліфіковані правильно.
		Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину 2016 року народження та матір - інваліда 1 групи, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд визнав визнання ним своєї вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.
		Враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, але необережним, наявність пом`якшуючих обставин, особу обвинуваченого, його критичне ставлення до вчиненого, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд першої інстанції вважав, що за наявністю кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є підстави для застосування ч.1 ст.69 КК України та призначення більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України, у виді обмеження волі, яке обвинувачений має відбувати реально та яке буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових злочинів.
		Водночас, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки у виді смерті потерпілого, суд першої інстанції не вбачав підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України та без позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки звільнення від призначеного покарання та не призначення додаткового покарання не сприятиме досягненню мети покарання.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо призначення основного покарання обвинуваченому із застосуванням вимог ч.1 ст.69 КК України.
		Так, відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. 
		Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений повністю визнав свою вину, раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину 2016 року народження, матір - інваліда 1 групи, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання та критично ставиться до вчиненого.
		Також апеляційним судом враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди потерпілій в розмірі 100 000 грн., що підтвердила потерпіла під час апеляційного розгляду та відмовилася від вимог апеляційної скарги в частині призначеного покарання.
		Водночас, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо можливості призначення обвинуваченому основного покарання із застосуванням положень ст.75, 76 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.
		Так, відповідно ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Колегія суддів звертає увагу, що хоча обвинувачений ОСОБА_7 і вчинив необережне кримінальне правопорушення, але відповідно до ст. 12 КК України, вказаний злочин є тяжким та наслідком його є заподіяння смерті людині, тому апеляційний суд не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. 
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке, з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є частиною національного законодавства, зазначив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.
		На думку колегії суддів, звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не буде справедливим та співрозмірним тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.
		Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому основного покарання в апеляційних скаргах не наведено. 
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції основним покаранням обвинуваченому ОСОБА_7 та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого як внаслідок суворості так і внаслідок м`якості.
		Доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову потерпілій у відшкодуванні моральної шкоди із страхової компанії та Житомирської обласної прокуратури, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
		Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, право на відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог ст.ст.1167, 1168 ЦК України має зокрема, дружина, діти, а також особи, які проживали з загиблим однією сім`єю. 
		Відповідно до ст.27 Закону України «про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та положеннями ст.1200 ЦК України встановлено, що право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали право на день його смерті на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
		Отже доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких потерпіла ОСОБА_9 та її діти перебували на утриманні померлого.
		Згідно довідки виконавчого комітету Сінгурівської сільської ради №688 від 26.05.2020 сусіди підтвердили, що постійно до дня смерті ОСОБА_13 проживав без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 із ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 та вели спільне господарство. Відповідно до копії свідоцтв про народження ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5., батьком записаний ОСОБА_18 . 
		За положеннями ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 у справі №531/295/19 висловив чітку позицію з якої вбачається, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
		Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
		Проаналізувавши вказане вище, а також оцінивши надані позивачкою докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту проживання ОСОБА_9 з ОСОБА_13 однією сім`єю, а також того, що саме на його утриманні перебували вона та її двоє дітей.
		Будь-яких нових доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_9 з ОСОБА_13 однією сім`єю, потерпіла та її представник апеляційному суду не надали.
		За таких обставин, колегія суддів вважає вирок суду в частині вирішення цивільного позову є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни не вбачає.
		Інші сторони кримінального провадження вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 не оскаржували. 
		Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що вказавши у мотивувальній частині вироку про необхідність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції безпідставно не призначив ОСОБА_7 додаткового покарання та в порушення вимог кримінального процесуального закону виправив вирок в частині призначення покарання ухвалою від 22.09.2023 шляхом усунення описки, що є неприпустимим, оскільки погіршує становище обвинуваченого та змінює суть вироку суду.
		За таких обставин, ухвала Житомирського районного суду від 22.09.2023 про виправлення описки, яка суперечить вимогам ст.379 КПК України підлягає скасуванню.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Наведене свідчить про те, що рішення суду щодо застосування чи не застосування додаткового покарання повинно бути належним чином мотивовано у вироку. 
		Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції належним чином мотивував у мотивувальній частині вироку необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, однак в резолютивній частині вироку безпідставно не зазначив про це.
		При призначенні додаткового покарання колегія суддів враховує думку потерпілої, яка вважала необхідним позбавити права керувати транспортними засобами обвинуваченого, наслідки вчиненого обвинуваченим у виді заподіяння смерті людини та вважає за необхідне застосувати додаткове покарання до обвинуваченого у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки не призначення обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, тобто, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
		Відповідно до ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому вирок суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання.
		Керуючись ст.ст. 404, 407, 420, 615 п.15 КПК України, апеляційний суд, -
		 
		у х в а л и в :
		 
		Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити.
		Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 22.09.2023 про виправлення описки скасувати.
		Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
		Призначити  ОСОБА_7  покарання за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі строком 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
		Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення. 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...