Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 189/896/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2024.
Дата набрання законної сили: 27.03.2024
Номер судового провадження: 61-370ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У х в а л а
		 
		27 березня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 189/896/20
		провадження № 61-370св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Ситнік О. М.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,     
		 
		розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційні скарги представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Штронди Антона Михайловича та представника ОСОБА_1 - адвоката Савка Віталія Вікторовича  на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської областівід 13 вересня 2023 року у складі судді Степанової О. С.та постанову Дніпровського апеляційного суду                                  від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів Максюти Ж. І., Барильської А. П., Городничої В. С.,
		за позовом  ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про захист прав споживача фінансових послуг та просив стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ (ПАТ) КБ «ПриватБанк»; банк):                                 4 947,48 доларів США - 3 % річних за користування чужими грошима згідно із частиною другою  статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);                       55 871 417,89 грн - пені згідно із статтею 10 Закону України від 12 травня                         1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про споживачів); 12 597,75 доларів США - 9 % річних за користування грошима поза межами укладеного між сторонами договору, а всього:  17 545,23 доларів США та 55 871 417,89 грн.
		Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу                                                    № SAMDNWFD0070034824300 вклад «Стандарт», відповідно до умов якого він передав банку кошти у сумі 33 450,54 доларів США строком до 13 грудня                         2014 року з правом пролонгації та нарахуванням відсотків у розмірі 9 % річних. У грудні 2015 року він направив на адресу відповідача заяву про повернення депозиту та відсотків. 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня                       2016 року у справі № 201/597/16-ц, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь кошти за договором депозитного вкладу від 13 грудня 2013 року                                                   № SAMDNWFD0070034824300 вклад «Стандарт» у розмірі 40 022,43 дол. США, а саме: вклад у розмірі 33 450,54 доларів США, відсотки у розмірі 6 021, 09 доларів США, 3 % річних у розмірі 550,80 доларів США. 
		Рішення суду не виконано, тому просив задовольнити позов. 
		Короткий зміст судових рішень
		13 вересня 2023 року рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 , яка є правонаступником     ОСОБА_2 , до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг задоволено частково.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , 4 947,48 доларів США - 3 % річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		07 грудня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня                       2023 року залишено без змін.
		Відмовляючи у позові про стягнення пені, суди керувалися тим, що ОСОБА_2 скористався правом на дострокове розірвання договору банківського вкладу, тому договірні правовідносини між сторонами вважаються припиненими з грудня 2015 року. Оскільки між ОСОБА_2 та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина п`ята                                       статті 10 Закону про споживачів не регулює спірні правовідносини. 
		Вирішуючи спір у частині стягнення 3 % річних згідно із частиною другою                          статті 625 ЦК України, суди керувалися тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23червня 2016 року вирішено питання щодо стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь  ОСОБА_2 3% річних у розмірі 550,80доларів США станом на 31 травня 2016 року, тому у цій справі слід стягнути 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 01 червня                         2016 року по 05 серпня 2020 року (дату складення позову). 
		Суди виснували про відсутність підстави для застосування строку давності, заявленої представником відповідача щодо позовної вимоги в частині стягнення 3 % річних, оскільки згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня                          2016 року набрало законної сили 03 квітня 2019 року, а 13 червня 2019 року було відкрито виконавче провадження. Враховуючи певні строки, в межах яких державним виконавцем повинні були бути прийняті необхідні рішення та вчинені дії для примусового виконання рішення суду, позивач очікував на стягнення з                          АТ КБ «Приватбанк» присуджених рішенням суду коштів та не мав наміру звертатися повторно до суду. Однак у зв`язку з невиконанням рішення суду щодо стягнення коштів ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом 18 серпня                            2020 року, тобто в межах строку порушення його законних прав та інтересів, строк давності позивачем пропущено не було.
		У стягненні 9 % за вкладом після закінчення строку, на який зроблений вклад, відмовлено з тих підстав, що депозитний договір розірвано у грудні 2015 року, а після розірвання договору відсотки не сплачуються. 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		04 січня 2024 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Савко В. В. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня
		2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня
		2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному розмірі.
		 
		05 січня 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Штронда А. М. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області
		від 13 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
		від 07 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, відмовити у задоволенні позову.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 .
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савка В. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі                        № 199/3152/20(провадження № 14-224цс21), в якій на користь вкладника стягнуто 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, пеню відповідно до статті 10 Закону про споживачів (хоч і нараховану лише на відсотки, з чим заявниця не згодна) та відсотки за користування грошима поза межами укладеного між сторонами договору. Суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. 
		Посилання судів на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах нерелевантні, адже у цій справі позивач не розривав достроково договір банківського вкладу, у тому числі в судовому порядку, лише повідомив про відмову у його автоматичній пролонгації, тому Закон про споживачів поширюється на спірні правовідносини. 
		Відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 28 січня                            2015 року у справі № 6-247цс14 та Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), що не враховані судами, у разі неповернення вчасно вкладу з банку стягуються відсотки за договором за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів. На користь заявниці підлягають стягненню відсотки за користування вкладом поза межами укладеного між сторонами договору у розмірі 9 %, тобто за ставкою депозитного договору. 
		Узагальнені доводи касаційної скарги банку
		Касаційна скарга банку мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17(провадження                                       № 14-133цс20), від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19), у постановах Верховного Суду від 14 березня                           2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі                                             № 908/1394/17, від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17,                                         від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17 (провадження № 61-152св18). 
		Суди неправомірно нарахували 3 % річних згідно із частиною другою                                  статті 625 ЦК України на тіло депозиту і відсотки, адже базою нарахування вказаної суми має бути лише тіло вкладу відповідно до висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі                                        № 320/5115/17(провадження № 14-133цс20).
		Суди стягнули 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України за період з 01 червня 2016 року по 05 серпня 2020 року без урахування заявленої банком позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду                                           від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження                               №14-254цс19) зазначено, що до правових наслідків порушення зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Зазначені суми суд мав стягнути за три роки перед зверненням позивача до суду відповідно до висновків у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 26 жовтня 2018 року у справі                                    № 922/4099/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17(провадження № 61-152св18). Безпідставними є доводи позивача про те, що про порушене право він дізнався лише після отримання постанови Верховного Суду у справі                          № 201/21259/15. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		13 грудня 2013 року між  ОСОБА_2  та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070034824300 вклад «Стандарт», відповідно до умов якого вкладник передав банку 33 450,54 доларів США строком до 13 грудня 2014 року з правом автоматичної пролонгації та нарахуванням відсотків у розмірі 9 % річних. 
		08 грудня2015 року  ОСОБА_2  направив на адресу відповідача заяву про повернення депозиту та відсотків, у задоволенні якої банк відмовив. 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня                       2016 року у справі № 201/597/16-ц, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь                  ОСОБА_2 кошти за договором депозитного вкладу від 13 грудня 2013 року                                                   № SAMDNWFD0070034824300 вклад «Стандарт» станом на 31 травня 2016 року у розмірі 40 022,43 дол. США, а саме: вклад у розмірі 33 450,54 доларів США, відсотки у розмірі 6 021, 09 доларів США, 3 % річних у розмірі 550,80 доларів США. 
		 
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня                       2016 року не виконано. 
		 
		У відзиві на позовну заяву банк просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та 3 % річних (т. 1, а. с. 82). 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Одним із спірних питань за доводами касаційних скарг є застосування частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів до спірних правовідносин. 
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Відмовляючи у частині позову про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів, суди керувалися тим, що ОСОБА_2 скористався правом на дострокове розірвання договору банківського вкладу, тому договірні правовідносини між сторонами вважаються припиненими з грудня 2015 року. Оскільки між ОСОБА_2 та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина п`ята                                       статті 10 Закону про споживачів не регулює спірні правовідносини. 
		Така правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17(провадження                                        № 14-133цс20), яку застосували суди та в якій зазначалося, що після ухвалення рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області                              від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), що набрало законної сили                        25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону про споживачів, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів не нараховується.
		Однак у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала протилежний висновок щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів до правовідносин, де попереднім рішенням суду стягнуто вклади і відсотки за ними та розірвано депозитні договори.
		У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження коштів за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.
		У подальшому аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Судуформулювала також у постановах від 18 квітня 2023 року у справі                                        № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22).
		Порівнювані справи Великої Палати Верховного Судута справу, що переглядається, об`єднують однакові фактичні обставини, де попереднім рішенням суду стягнуто вклади та розірвано депозитні договори.
		Однак у справі № 320/5115/17(провадження № 14-133цс20) Велика Палата Верховного Судувиснувала, що з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону про споживачів, а в справах № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22) вказала, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про споживачів, адже наявність попереднього судового рішення про стягнення вкладу і відсотків не припиняє відносини банківського вкладу між сторонами, де вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг відповідно до Закону про споживачів. 
		Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня                       2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі                                № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц,                               від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).
		Однак Велика Палата Верховного Суду, формулюючи нові й протилежні попереднім висновки у постанові від 25 січня 2022 року у справі                                           № 761/16124/15-ц (й наступних аналогічних постановах), не вказала про відступ від своїх попередніх висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові від09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження                     № 14-133цс20). 
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява                              № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Неузгодженість практики Великої Палати Верховного Судущодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів створила ситуацію правової невизначеності, за якої суди при вирішенні справи відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України керувалися правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17(провадження № 14-133цс20), а правонаступниця вкладника  ОСОБА_3  - Надтока І. О. у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20(провадження № 14-224цс21), в якій на користь вкладника стягнуто пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів.
		З огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності щодо застосування норм права, стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень, колегія суддів вважає, що з метою упорядкування судової практики щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів існує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановівід 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), про те, що з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення вкладу й розірвання депозитних договорів на вказані правовідносини не поширюється дія Закону про споживачів.
		Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		У Х В А Л И В:
		Справу № 189/896/20 за позовом  ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...