Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/2225/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2024. Зареєстровано: 05.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2024.
Дата набрання законної сили: 26.03.2024
Номер судового провадження: 22-ц/807/669/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 26.03.2024 Справа № 331/2225/23
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Є.У.№ 331/2225/23                    Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В.
		№ 22-ц/807/669/24                        Суддя-доповідач: Крилова О.В.
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 березня 2024 року    м. Запоріжжя
		Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого:        Крилової О.В.
		суддів:        Кухаря С.В.
		           Полякова О.З.
		секретар:        Смокотіна В.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь в особі представника ОСОБА_1 та Запорізької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ
		 
		В квітні 2023року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди.
		 
		В обґрунтування позову зазначав, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2019 року за № 62019080000000391.
		 
		В рамках даного кримінального провадження 16 квітня 2020 року, позивачу ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		 
		Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2022 року, позивача виправдано по обвинуваченню в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, вирок Орджонікідзевського районного суду від 29 липня 2022 року, залишено без змін.
		 
		Посилаючись навищезазначене просивсуд, відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 214 400,00 грн.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 січня 2024 року позов задоволено.
		 
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 214400 гривень 00 копійок.
		 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь в особі представника Коваленка Ю.М. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким зменшити стягнутий на користь ОСОБА_2 розмір моральної шкоди та змінити розподіл судових витрат.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що сторонами по справі визнається той факт, і про це зазначено в поясненнях та в заявах по суті справи, що відносно позивача ОСОБА_2 , було відкрито кримінальне провадження № 62019080000000391 від 21.08.2019.
		16 квітня 2020 року, позивачу ОСОБА_3 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2022 року, позивача виправдано по обвинуваченню в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, вирок Орджонікідзевського районного суду від 29 липня 2022 року, залишено без змін.
		 
		Отже, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням обраховується з 16 квітня 2020 року (дата повідомлення про підозру) по 20 грудня 2022 року (набрання законної сили виправдувального вироку) та складає 32 місяці.
		 
		Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд першої інстанції виходив з наступного.
		 
		Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
		 
		Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Частинами першою ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Згідно з пунктом другим частини другої ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		 
		Відповідно ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		 
		Частиною четвертою ст. 1176 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
		 
		В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закон № 266/94-ВР). Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення).
		 
		У відповідності до ст. 1 Закону №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		 
		Частиною другою статті 1 Закону №266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		 
		Відповідно до пункту п`ятого ст. 3 Закону №266/94-ВР громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.
		 
		З огляду на зазначене законодавство, суд першої інстанції виснував, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону №266/94-ВР.
		Оскільки Закон №266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою у визначеному процесуальним законом порядку.
		Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За положеннями ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №266/94-ВР, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону №266/94-ВР, розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством; відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
		Таким чином, відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
		Відповідно до статті 2 ЦК України, учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
		 
		Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення законодавства, яке регулює спірні відносини та висновками щодо розміру відшкодування.
		 
		 
		 
		Як правильно зазначив суд, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
		Дані висновки суду узгоджуються із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі №6-2203цс15.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 6 700,00 гривні.
		Відтак, як зазначив суд першої інстанції, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати слід обчислювати розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		З урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, врахуванню судом підлягає кількість повних місяців перебування позивача під слідством та судом, що складає 32 місяці.
		Отже, в даному випадку мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_3 , судом першої інстанції визначено з урахуванням часу перебування позивача під слідством і судом становить 32 повних місяці по 6 700,00 грн. за кожний місяць, що становить 214 400,00 грн. 
		Дана сума є гарантованим мінімумом, на який позивач має право розраховувати, тому суд першої інстанції стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 - 214 400,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		 
		В апеляційній скарзі Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь зазначається про те, що вони не є належним відповідачем в справі, але одночасно надається аналіз обґрунтованості задоволення позовних вимог.
		 
		Такі доводи є суперечливими, не ґрунтуються на законі.
		 
		Так, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Мелітополі здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2019 року за № 62019080000000391.
		Відтак саме цим органом було порушене кримінальне провадження та здійснювалися щодо позивача відповідні процесуальні дії. 
		Тому залучення цього відповідача до справи є правомірним, позаяк оскаржуваним судовим рішенням вирішуються питання правомірності дій цього органу та їх наслідки, а відтак саме Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань можуть надаватися заперечення щодо фактичних обставин, правомірності позовних вимог тощо.
		 
		До того ж на Територіальне управління Державного бюро розслідувань, не покладені оскаржуваним судовим рішення будь-які обов`язки.
		 
		Заперечуючи проти розміру відшкодування, апелянт разом з тим не надав переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
		 
		У апеляційній скарзі Обласної прокуратури йдеться про необхідність зменшення розміру відшкодування з огляду на те, що на час розгляду справи змінився розмір розрахункової величини мінімального заробітку для обчислення виплат за рішенням суду та дорівнював 1600 гр.
		 
		Судова колегія вважає, що такий розмір не може бути застосований до правовідносин, які вникли до набрання чинності законом «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо ст.8 , у якій зазначено, "Визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень".
		 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач посилався на те, що йому завдана моральна шкода, яка полягала у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, погіршенні та позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя.
		 
		Як зазначено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 296/963/22 , шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Законом не заборонено відшкодування моральної шкоди у розмірі більшому, ніж мінімально визначений законом, з огляду, зокрема, на значну тривалість кримінального переслідування та інші обставини.
		 
		Тож суд першої інстанції ухвалюючи рішення та визначаючи розмір відшкодування врахував всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, обмеження вільного пересування, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, та ухвалив законне судове рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.
		 
		Наведені в апеляційних скаргах доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
		 
		З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
		 
		На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування немає.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційні скарги Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь та Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 08 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 4 квітня 2024 р.
		 
		 
		 
		Головуючий                                О.В. Крилова
		 
		 
		 
		Судді:                                    С.В. Кухар
		 
		 
		 
		                                       О.З Поляков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...