Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/738/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2024.
Дата набрання законної сили: 25.03.2024
Номер судового провадження: 61-7219ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		25 березня 2024 року
		м. Київ
		справа № 490/738/21
		провадження № 61-7219сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року 
		у складі судді Шолох Л. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., 
		Темнікової В. І., Яворської Ж. М.,
		 
		Історія справи:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі по тексту - Центральний ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса)) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною, стягнення збитків та моральної шкоди.
		Позов мотивовано тим, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року стягнено з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 
		68 626,00 грн.
		На підставі вказаного рішення суду 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № 1423/19804/12, який ним того ж дня пред`явлено до виконання в Центральний відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Центральний ВДВС 
		м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області).
		Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС 
		м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/19804/12, проте постановою державного виконавця від 25 грудня 2013 року виконавчий лист повернено стягувачу без виконання на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
		27 січня 2014 року ОСОБА_1 вдруге пред`явив виконавчий лист до виконання, на підставі якого державним виконавцем 05 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження, а 11 грудня 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого листа на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», яку ним отримано лише 
		05 квітня 2017 року.
		Втретє ОСОБА_1 пред`явив виконавчий лист до виконання 
		10 квітня 2017 року і постановою державного виконавця від 18 квітня 
		2017 року відкрито виконавче провадження, проте постановою від 29 вересня 2017 року виконавчий лист повернено без виконання на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області під час здійснення виконавчого провадження 
		ВП 53782999 по примусовому виконанню виконавчого листа у справі 
		№ 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у період із 19 червня 2013 року до 29 вересня 2017 року. Постанову державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ 
		у Миколаївській області про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано та зобов`язано державного виконавця Центрального ВДВС 
		у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) відновити виконавче провадження 
		з примусового виконання виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
		Станом на момент подання позову державним виконавцем вказана ухвала суду не виконана, виконавче провадження з виконання виконавчого листа                                                  № 1423/19804/12 не відновлено, будь-яких виконавчих дій не вчинено, що свідчить про свідоме ігнорування Центральним відділом ДВС судового рішення, яке є обов`язковим для виконання на всій території України, а отже, 
		і про неправомірну бездіяльність державної виконавчої служби.
		Починаючи з 2013 року, державними виконавцями Центрального відділу ДВС не вчинено належних та необхідних виконавчих дій щодо розшуку боржника 
		і його майна, що свідчить про свідоме ігнорування ними вимог Закону України «Про виконавче провадження».
		Постанова державного виконавця від 10 квітня 2017 року про відкриття виконавчого провадження боржнику не вручалася. Керівник та головний бухгалтер боржника державним виконавцем до Центрального відділу ДВС не викликалися, пояснення ними не надавалися, декларація про доходи боржника не витребовувалася, бухгалтерські документи, які підтверджують кредиторську та дебіторську заборгованість, державним виконавцем не вивчалися, що, на думку позивача, є порушенням частини восьмої статті 48 та частини другої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження».
		Крім того, посилаючись на те, що бездіяльність державної виконавчої служби була доведена судовим рішенням та підтверджується матеріалами справи, з урахуванням статей 23, 1173, 1174 ЦК України, рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Войтенко проти України», у справі «Горнсбі проти Греції», вважав, що відбувається порушення з боку держави пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо тривалого невиконання рішення суду від 12 червня 2013 року, пункту 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції щодо втручання у право мирного володіння майном, статті 13 Конвенції щодо відсутності ефективних юридичних засобів захисту та забезпечення виконання рішення суду, яке є обов`язковим для виконання і таке повинно гарантуватися саме державою.
		Оскільки протягом семи з половиною років не виконується судове рішення, позивачу завдано майнового збитку в розмірі нестягнутих на його користь грошових коштів у сумі 68 626,00 грн. Також він має право на стягнення з відповідача компенсації за порушення строків виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням установленого індексу інфляції, 
		а також 3 % річних.
		Крім того, неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, оскільки протягом семи років він вимушений неодноразово приїздити до м. Миколаєва з м. Южноукраїнська, щоб звертатися до державного виконавця з заявами та скаргами, а також багаторазово звертатися до суду за захистом своїх прав стягувача у виконавчому провадженні, що стало наслідком постійного хвилювання, погіршення сну, підвищення тиску та дратівливості.Розмір завданої моральної шкоди оцінив 
		у 3 000,00 Євро, що еквівалентно 102 030,00 грн.
		З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
		            визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС 
		у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року у справі 
		№ 1423/19804/2012 року по відновленню виконавчого провадження та під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 
		від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/12 за період із 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року;
		            стягнути з Державного бюджету України на його користь грошові кошти у сумі 262 763,67 грн, у тому числі, матеріальний збиток у розмірі нестягнутої на його користь суми за рішенням суду у розмірі 68 626,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 77 684,67 грн, 3 % річних у розмірі 14 423,00 грн, моральну шкоду у розмірі 102 030,00 грн.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року позов задоволено частково.
		Стягнено із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн.
		У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
		Суд першої інстанції зазначив, що обставиною, яка слугувала для завдання моральної шкоди позивачу, було тривале невиконання судового рішення, спричинене, серед іншого, і бездіяльністю відповідача. Протиправність дій відповідача встановлена заочним рішенням Центрального районного суду 
		м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі № 1423/19804/2012, яке набрало законної сили, а отже, в силу приписів статті 82 ЦПК України 
		не підлягала доказуванню.
		Суд вважав, що моральна шкода у розмірі 15 000,00 грн є достатньою компенсацією за встановлених обставин.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків, суд мотивував своє рішення недоведеністю факту завдання позивачу шкоди саме у вигляді неотримання заборгованості за депозитним договором, укладеним із Кредитною спілкою «Флагман», посадовими особами відповідача; відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між незаконною бездіяльністю посадових осіб відповідача та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов.
		При цьому держава не може підміняти боржника, яким у цьому випадку є Кредитна спілка «Флагман», у зобов`язаннях повернення грошових коштів.
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення щодо невирішених позовних вимог у частині визнання неправомірною бездіяльності Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року 
		у справі № 1423/19804/2012 по відновленню виконавчого провадження та під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 
		від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/12 за період із 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 
		2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
		Ухвала суду мотивована тим, що судом під час розгляду справи розглянуто усі позовні вимоги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.
		Не погоджуючись із рішенням та ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2022 року залишено без змін.
		Залишаючи оскаржувані судові рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд наголосив, що примусове виконання рішення суду у разі відновлення виконавчого провадження відбувається лише за ініціативою стягувача, яким є ОСОБА_1 . Водночас він не надав доказів на підтвердження пред`явлення для виконання до Центрального ВДВС 
		у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва, після отримання постанови від 01 березня 2021 року, що є його процесуальним обов`язком.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/12 за період із 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року неправомірною, оскільки державний виконавець позбавлений можливості вчиняти будь-які виконавчі дії без виконавчого листа. При цьому апеляційний суд вважав, що відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд мав на увазі усі заявлені позивачем вимоги, в тому числі, й вимоги щодо стягнення матеріального збитку та визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною. 
		Апеляційний суд також погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку держава не може підміняти боржника в зобов`язаннях про повернення зазначеної грошової суми. До того ж, на зазначену суму позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 77 684,67 грн та 3 % річних, що становить14 423,00 грн, які відповідно до частини другої статті 625 ЦК України повинні покладатися на боржника, що прострочив виконання грошового зобов`язання, тобто на Кредитну спілку «Флагман».
		Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів із боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
		У свою чергу, з огляду на встановлені обставини та положення норм матеріального права, апеляційний суд вважав підтвердженим факт порушення прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні внаслідок протиправної бездіяльності відділу ДВС та тривалості виконавчого провадження, що свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції 
		у частині стягнення моральної шкоди та її розміру.
		Аргументи учасників справи
		У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Центрального ВДВС 
		у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року у справі 
		№ 1423/19804/2012 року по відновленню виконавчого провадження та під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 
		від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/12 за період із 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року, та закрити провадження у справі в цій частині.
		Аналіз касаційної скарги, з урахуванням підстав касаційного оскарження, свідчить про оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду 
		від 23 листопада 2022 року лише в частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ 
		(м. Одеса) щодо невиконання ухвали Центрального районного суду 
		м. Миколаєва від 08 липня 2020 року у справі № 1423/19804/2012 року по відновленню виконавчого провадження та під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2013 року у справі № 1423/19804/12 за період із 01 березня 2021 року до 10 червня 2021 року.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи при цьому порушення судами норм процесуального права у частині застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Висновки судів у частині вирішення позовних вимог щодо визнання неправомірною бездіяльності Центрального ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ 
		(м. Одеса) суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній 
		у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 759/14039/19, відповідно до якої така позовна вимога по суті є скаргою позивача як сторони виконавчого провадження, а не вимогою про захист порушеного права, яке підлягатиме розгляду в порядку позовного провадження.
		Суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, про те, що помилково прийнявши позов до розгляду, суд має закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Позивач є стягувачем у виконавчому провадженні, тому не може заявляти вимоги про визнання неправомірною бездіяльності органу державної виконавчої служби в порядку позовного провадження, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження стягувачем рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року передано справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року прийнято та призначено до розгляду справу 
		№ 490/738/21.
		Розпорядженням Верховного Суду від 09 січня 2024 року № 28/0/226-24 
		у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді 
		ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл справи 
		№ 490/738/21.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи 
		від 09 січня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Фаловській І. М.; судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Червинська М. Є.
		Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивовано необхідністю відступлення від висновку, викладеного колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 759/14039/19 (провадження № 61-21028св21), про те, що позовна вимога про визнання неправомірною бездіяльності відділу Державної виконавчої служби у зв`язку з невиконанням ухвали суду щодо відновлення виконавчого провадження по суті є скаргою позивача як сторони виконавчого провадження, а не вимогою про захист порушеного цивільного права, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. 
		В указаній справі колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що, помилково прийнявши позов до розгляду, суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пославшись на подібні висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). У такій ситуації заявник не позбавлений права звернення до суду з відповідною скаргою в порядку, передбаченому розділом VIІ ЦПК України.
		На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності відділу Державної виконавчої служби у зв`язку з невиконанням ухвали суду щодо відновлення виконавчого провадження по суті не підлягають розгляду у порядку позовного провадження та є предметом розгляду скарги сторони виконавчого провадження у порядку судового контролю за виконанням судового рішення. 
		Утім, потрібно враховувати, що такі висновки не спростовують того, що суд 
		у межах справи про відшкодування шкоди, завданої протиправною (неправомірною) бездіяльністю державного виконавця, що полягає 
		у тривалому невиконанні рішення суду, зобов`язаний досліджувати питання протиправності (неправомірності) бездіяльності державного виконавця, що входить у предмет доказування.
		Тож у випадку звернення до суду з позовом про стягнення збитків та відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю державного виконавця, такі обставини можуть бути встановлені не шляхом подання позову про визнання бездіяльності протиправною, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, зокрема про відшкодування майнової та моральної шкоди шляхом викладення відповідного висновку про протиправність бездіяльності державного виконавця у мотивувальній частині судового рішення.
		При цьому колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилалася на правову позицію, висловлену 
		в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 752/19743/20 (провадження № 61-12850св22).
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду 
		у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, а справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
		Так, відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
		Отже, необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, 
		а метою відступлення може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
		При передачі на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 04 жовтня 2023 року вважала наявними правові підстави для відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 759/14039/19 (провадження № 61-21028св21) про те, що позовна вимога про визнання неправомірною бездіяльності відділу Державної виконавчої служби у зв`язку з невиконанням ухвали суду щодо відновлення виконавчого провадження по суті є скаргою позивача як сторони виконавчого провадження, а не вимогою про захист порушеного цивільного права, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Помилково прийнявши позов до розгляду, суд має закрити провадження у справі 
		з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		В ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати прикладом неоднакового правозастосування зазначено постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 752/19743/20 (провадження № 61-12850св22), з аналізу якої вбачається, що Верховний Суд так само виснував про те, що позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця по суті є скаргою позивача як сторони виконавчого провадження, а не вимогою про захист порушеного цивільного права, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Тож така вимога не підлягає розгляду у порядку позовного провадження та є предметом розгляду скарги сторони виконавчого провадження у порядку судового контролю за виконанням судового рішення. Проте такі висновки не спростовують того, що суд у межах справи про відшкодування шкоди, завданої протиправною (неправомірною) бездіяльністю державного виконавця, що полягає у тривалому невиконанні рішення суду, зобов`язаний досліджувати питання протиправності (неправомірності) бездіяльності державного виконавця, що входить у предмет доказування.
		При цьому у вказаній справі процесуальне питання щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 447 ЦПК України у межах справи за позовом сторони виконавчого провадження про визнання неправомірною бездіяльності відділу державної виконавчої служби, стягнення збитків та моральної шкоди та, як наслідок, закриття провадження у цій частині вимог, не вирішувалося.
		Отже, із зазначеного вище вбачається відсутність різних за своїм змістом правових висновків Верховного Суду, оскільки у обох наведених постановах Верховний Суд з урахуванням особливостей суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (позов пред`явлено стороною виконавчого провадження) вказав на порядок і правовий механізм оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця у межах справи про відшкодування шкоди, зазначивши, що така вимога підлягає розгляду у порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому розділом VII ЦПК України. 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. 
		Європейський суд з прав людини вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, Європейський суд з прав людини зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012). 
		Важливо враховувати при відповідності критерію «суд, встановлений законом» організаційну складову (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну складову (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
		Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом. 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Повернути справу № 490/738/21 за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби 
		у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відділу державної виконавчої служби неправомірною, стягнення збитків та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню 
		не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  І. М. Фаловська
		 
		Судді                                                                            А. І. Грушицький
		 
		Б. І. Гулько
		 
		В. І. Крат
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Є. В. Синельников
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...