Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/10955/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 05.04.2024. Зареєстровано: 06.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2024.
Дата набрання законної сили: 27.03.2024
Номер судового провадження: A/855/1831/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10955/23                                                                              Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  27 березня 2024 року                                                                                   м. Київ
		 
		Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                     судді-доповідача Кузьменка В.В.,
		                                     суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
		                                             за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Верховного Суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Верховного Суду, в якому просив:
		- визнати дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року протиправними;
		- визнати протиправним та скасувати наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони»;
		- зобов`язати Верховний Суд відновити нараховування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадового окладу з розрахунку - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та наукову ступінь з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;
		- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення виходячи з положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадового окладу з розрахунку - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а також доплат за вислугу років та наукову ступінь з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року позов задоволено.
		Визнано дії Верховного Суду щодо припинення нарахування та сплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року - протиправними.
		Визнано протиправним та скасовано наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони».
		Зобов`язано Верховний Суд відновити нараховування та виплату судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Стягнуто з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Доводи апелянта мотивовані тим, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада", у зв`язку з чим, з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу з призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення, середній заробіток не зберігається.
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. 
		Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
		Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності вказаної сторони.
		Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом України серії НОМЕР_1 виданий Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, 15.01.2014. 
		Указом Президента України від 07 травня 2019 року № 195/2019 позивача призначено суддею Верховного Суду.
		З 14.05.2019 наказом в.о. голови Верховного Суду від 14.05.2019 № 849-к, ОСОБА_1 призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційній цивільній суд та зарахований до відповідного штату суду.
		Відповідно до листа Верховного суду № 172.2.22-23 від 05.03.2023, суддівська винагорода з розрахунку на місяць становить 344 860,25 грн, що складається з: посадового окладу - 197063 грн; вислуги років (60 %) - 118237,80 грн; доплати за науковий ступінь (15%) - 29559,45 грн.
		Таким чином, позивач є діючим суддею Верховного суду з 14.05.2019.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 29 від 04.03.2022 позивача було зараховано до складу військової НОМЕР_2 на посаду командира міномета мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 .
		Наказом голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони» позивача було увільнено від роботи зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади, середньої заробітної плати.
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до Кодексу законів про працю України та законів «Про оплату праці», «Про відпустки» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Зокрема, Законом № 2352 внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю, згідно з якими положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи за працівниками на час призову на військову службу виключено зі змісту цієї статті.
		З набранням чинності Законом № 2352 частина третя статті 119 КЗпП містить таку норму:
		«За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		У зв`язку з наведеним головою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду було видано наказ №_10-к від 19.07.2022 року «Про внесення зміни до наказу від 05.03.2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 на період мобілізації до Збройних сил України в Сили територіальної оборони», яким внесено зміни до пункту 1 наказу замінивши слова «зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати» словами «зі збереженням за ним місця роботи і посади» та пунктом другим зазначеного наказу було припинено позивачу збереження середньої заробітної плати з 19 липня 2022 року.
		Не погоджуючись з такими діями та наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
		Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суддя Верховного Суду ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, позивачу підлягає виплата суддівська винагорода у повному обсязі.
		Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
		Статтею 43 Конституції України серед іншого визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суддівська винагорода позивачу не нараховувалася та не виплачувалася з 19.07.2022 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ.
		19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
		Так, у статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
		Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.
		Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, що кореспондується із положеннями ст. 92 Конституції України.
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
		Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.
		Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з ч.2 ст.135 № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. 
		Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		З огляду на п.3 ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст.135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
		Суддям також виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 7 ст. 135 Закону № 1402-VIII).
		З огляду на ч.9 ст.135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
		У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. 
		Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		У рішенні від 11.03.2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
		Закон № 1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.
		Частина 10 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі № 990/4/22 сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Очевидним є також те, що суддя може не здійснювати правосуддя після відрахування його зі штату та звільнення.
		Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
		Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.
		В рішенні Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 24 зокрема вказано, що відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України № 10 від 14.03.2022, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).
		19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", відповідно у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.
		З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям та при вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого, що за усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов`язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода, необхідно звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
		Відповідно, за суддями збережено на законодавчому рівні та позицією Радою суддів України, яка є вищим органом суддівського самоврядування, забезпечує виконання рішень з`їзду суддів України, контроль за їх виконанням, вирішує внутрішню діяльність судів, зокрема, задля забезпечення дії норм Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів", щомісячну виплату щомісячної суддівської винагороди на період проходження військової служби суддею.
		В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, проте виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, то наявні підстави для виплати суддівської винагороди позивачу у повному обсязі.
		Таким чином, прийняття відповідачем наказу від 19.07.2022 № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05.03.2022 №3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони», а також безпідставне не нарахування та не виплата судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 19.07.2022, такі дії по призупиненню виплати суддівської винагороди та прийняття наказу є протиправними, позаяк не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.
		Враховуючи встановлені судом порушені права позивача щодо призупиненої відповідачем виплати суддівської винагороди у вказаному періоді, суд вважає необхідним захистити встановлене порушене право позивача та відновити останнє шляхом зобов`язання Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19.07.2022 з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Враховуючи протиправність дій Верховного Суду щодо невиплати суддівської винагороди, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є також стягнення з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі визначену на день ухвалення судового рішення виходячи з положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі № 640/16326/20,  де зокрема зазначено, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивача є саме стягнення.
		Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
		Стосовно доводів апелянта про те, що позивачем не було оскаржено наказ від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22 «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони», колегія суддів зазначає, що в первинній редакції згаданого наказу не було передбачено обмеження виплати суддівської винагороди на період мобілізації позивача. Водночас, надалі позивачем оскаржено наказ голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року № 10-к «Про внесення змін до наказу від 05 березня 2022 року № 3/0/203-22», а отже позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.
		Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
		Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
		Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу Верховного Суду на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року - залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                              В.В. Кузьменко 
		 
		 
		Судді:                                                                                 О.М. Ганечко 
		 
		 
		                                                                                          Я.М. Василенко
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 03.04.2024.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...