Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/11537/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2024. Зареєстровано: 08.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2024.
Дата набрання законної сили: 28.03.2024
Номер судового провадження: 22-ц/819/14/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		Номер справи 766/11537/19
		Номер провадження 22-ц/819/14/24.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 березня  2024 року                                                                        м. Херсон          
		 
		Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого:                        Приходько Л. А.,
		суддів:                                Базіль Л. В.,
		                                                 Пузанової Л. В.,
		секретар                                Доброва К.О.,
		учасники справи:
		позивач - перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу адвоката Доценка Кирила Сергійовича подану від імені ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року під головуванням судді Єпішина Ю.М.,
		встановив:
		 
		07 червня 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Козонака Віктора Миколайовича про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 429099,56 гривні та на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір за подачу позову.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що ОСОБА_1 , як начальником адміністрації Миколаївського морського порту, було незаконно звільнено 5 працівників порту  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6  на підставі відповідних наказів, рішенням судів цих працівників було поновлено на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 429099,56 гривні, ОСОБА_1 перебував на посаді начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 08 березня по 02 червня 2017 року, Міністерство інфраструктури України, як вищестоячий орган, має право звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди, завданої Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», проте у листах Міністерством інфраструктури України від 25 вересня 2018 року № 10622/27/10-18 на адресу Профспілкового комітету профспілки працівників морського транспорту Миколаївського торгівельного порту, від 12 листопада 2018 року № 12791/27/10-18, від 23 травня 2018 року № 6066/27/10-19 на адресу прокуратури Миколаївської області зазначено, що вказане Міністерство не вбачає підстав для вжиття заходів до відшкодування завданої шкоди Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» внаслідок незаконного звільнення, що не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень по захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави у суді.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року позов задоволено.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії матеріальну шкоду в порядку регресу у сумі 429099,56 гривні. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, та встановив, що Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» на виконання зазначених судових рішень здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу вказаним працівникам у заявленому до стягнення розмірі, чого не заперечується відповідачем, строк звернення до суду з вказаним позовом пропущений не був. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутність у прокурора права на звернення до суду із вказаними вимогами в інтересах держави як такі, що спростовані встановленими у судовому засіданні обставинами, та відхилив доводи представника відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди через їх необґрунтованість.
		В апеляційній скарзі адвокат Доценко К.С. діючи від імені ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду та закрити провадження у справі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
		Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначав, що Міністерство інфраструктури України та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» є окремими позивачами та юридичними особами, тому при поданні позову від імені двох позивачів необхідно було окремо зазначити, у чому полягає порушення прав кожного позивача, визначити спосіб захисту та зазначити зміст позовних вимог кожного позивача до відповідача, при цьому вимога позову стосується захисту права лише одного з позивачів державного підприємства, суд відкрив провадження у справі та розглядав справу по суті за участі позивача Міністерства інфраструктури України, щодо якого вимоги не були заявлені, у положенні про Міністерство інфраструктури України не зазначено, що останнє має права на майно державних підприємств або може підміняти собою функції державних підприємств, згідно пункту 7.8. Статуту ДП «Адміністрація морських портів України» Міністерство інфраструктури, як уповноважений орган управління, не має права втручатися у оперативну господарську діяльність підприємства, крім випадків, передбачених законодавством України та цим статутом, в ході розгляду справи вказане Міністерство неодноразово зазначало, що поняття «вищестоящий в порядку підлеглості орган» та «уповноважений орган управління», яким воно є по відношенню до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» у розумінні вимог Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», не є абсолютно тотожними, що унеможливлює застосування ч. 4 ст.136 КЗпП України як правової підстави для подання ним позову у справі, ст. 56 ЦПК України не передбачено можливість звернення прокурора в порядку представництва в інтересах юридичних осіб - суб`єктів господарювання, яким є Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», захищати свої інтереси повинні насамперед відповідні суб`єкти, а не прокурор, тому позовна заява мала б бути повернута прокурору в порядку ст. 185 ЦПК України, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави, таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, у вказаній справі виник спір між юридичною особою Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та її колишньою посадовою особою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями ОСОБА_1 , позов подано в інтересах Міністерства інфраструктури України як власника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», суду належало закрити провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
		У відзивах перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Доценка Кирила Сергійовича подану від імені ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року скасовано. Позов першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишено без розгляду.
		Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури задоволено частково. 
		Постанова Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в частині вимог заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди скасована, справа в цій частині передана до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Ця ж постанова в частині вимог заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди залишена без змін.
		Заперечуючи проти апеляційної скарги прокурор Цікілевич Н.В., представник Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Суховолець У.А. та представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Хоменко О.В., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, вказували на те, що на їх думку рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
		В судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, відповідач не з`явився, причини неявки суду не повідомив.
		Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
		З огляду на вказане та враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, який не з`явився в судове засідання та не повідомив причини своєї неявки.
		Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Судом встановлено, що відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП АМПУ (Адміністрацію Миколаївського морського порту), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014, філія є відокремленим підрозділом державного підприємства «Адміністрація морських портів України», який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності (пункт 3.1).
		Пунктом 1.1 Статуту державного підприємства «Адміністрація морських портів України», затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 08 квітня 2018 року №149 визначено, Підприємство є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (Уповноважений орган управління).
		Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №460 від 30.06.2015, Міністерство здійснює претензійно-позовну роботу, звертається до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів, а також інтересів держави у відповідних сферах.
		ОСОБА_1 , відповідно до наказів № 21-0 від 07 березня 2017року та № 57-0 від 22 травня 2017 року «Про керівника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) обіймав посаду начальника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) в період з 08 березня 2017 року по 02 травня 2017 року.
		Наказом від 23 березня 2017 року № 146/о «Про припинення трудового договору» з посади начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму звільнено ОСОБА_2 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - за скороченням штату.
		Наказом від 23 березня 2017 року № 142/о «Про припинення трудового договору» з посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму звільнено ОСОБА_3 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - за скороченням штату.
		Наказом від 24 березня 2017 року за № 177/о «Про припинення трудового договору» з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу юридичної служби Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звільнено ОСОБА_4 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - за скороченням штату.
		Наказом від 27 березня 2017 року № 181/о «Про припинення трудового договору» з посади старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму звільнено ОСОБА_7 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - за скороченням штату.
		Наказом від 28 березня 2017 року № 188/о «Про припинення трудового договору» з посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму звільнено ОСОБА_6 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України - за скороченням штату.
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2018 року у цивільній справі № 487/2239/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року та постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, ОСОБА_4 поновлено на роботі в Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу юридичної служби та стягнуто з ДП АМПУ на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 190 892, 50 грн. 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2018 року у справі № 487/2201/17, з урахуванням змін внесених у рішення постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року ОСОБА_2 поновлено на роботі в Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму та стягнуто з ДП АМПУ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 110 276.10грн.
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 12 квітня 2018 року у справі №487/959/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31травня 2018 року, ОСОБА_3 поновлено на роботі в Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму та стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60018,10 грн. 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року у цивільній справі № 487/2191/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року, ОСОБА_7 поновлено в Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 27.03.2017 року та з ДП «АМПУ» стягнуто на його користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 83109,00 грн. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави судовий збір у розмірі 1471,09 грн.
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.04.2018 року у справі № 487/2234/17, яке залишено без змін постановами Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року та Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року, ОСОБА_6 поновлено на роботі в Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 28.03.2017 року стягнуто з ДП АМПУ на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 78321,86 грн. 
		Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» на виконання зазначених судових рішень здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу: 
		ОСОБА_2 у розмірі 88 772,22 грн., що підтверджується розрахунковим листом за червень 2018 року № 115 та роз`ясненнями призначення платежу платіжного доручення ПАТ «Перший український міжнародний банк» від 07 червня 2018 року; 
		ОСОБА_3 у розмірі 56 757,05 грн., що підтверджується розрахунковим листом за травень 2018 року № 899 та червень 2018 року № 899 та роз`ясненнями призначення платежу платіжного доручення ПАТ «Перший український міжнародний банк» від 03 травня 2018 року та 11 червня 2018 року; 
		ОСОБА_4 у розмірі 153 668,44 грн., що підтверджується розрахунковим листом за липень 2018 року № 852 та платіжним дорученням № 802 від 12 липня 2018 року; 
		ОСОБА_7 у розмірі 66 902,74 грн., що підтверджується розрахунковими листами за квітень 2018 року № 517 та червень 2018 року № 517 та роз`ясненнями призначення платежу платіжного доручення на адресу AT «Укрексімбанк» від 03 квітня 2018 року та 07 червня 2018 року; 
		ОСОБА_6 у розмірі 63 049,11 грн., що підтверджується розрахунковим листом за червень 2018 року № 190 та роз`ясненнями призначення платежу платіжного доручення AT «Укрексімбанк» від 11червня 2018 року.
		Загальна сума відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу виплачена Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» на виконання судових рішень становить 429099,56 гривні.
		Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
		Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).
		Про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження № 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.
		Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
		Отже встановивши, що Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», яке входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, була заподіяна шкода на загальну суму 429099,56грн у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, відповідно до вимог пункту 8 статті 134, статей 136, 237 КЗпП України, дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача, як на службову особу, яка видала накази про звільнення, повної матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду.
		Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з даним рішення та просить закрити провадження у справі посилаючись на те, що позивачем у позовній заяві не зазначено у чому саме полягає порушення прав кожного з позивачів, не визначений спосіб захисту та не зазначений зміст позовних вимог кожного позивача до відповідача, при цьому відносно Міністерства інфраструктури України, щодо якого вимоги були заявлені, а згідно пункту 7.8. Статуту ДП «Адміністрація морських портів України» Міністерство інфраструктури, як уповноважений орган управління, не має права втручатися у оперативну господарську діяльність підприємства, крім випадків, передбачених законодавством України та цим статутом. Також вказував на те, що Міністерство неодноразово зазначало, що поняття «вищестоящий в порядку підлеглості орган» та «уповноважений орган управління», яким воно є по відношенню до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» у розумінні вимог Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та статуту Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», не є абсолютно тотожними, що на думку апелянта, унеможливлює застосування частини 4 статті 136 КЗпП України як правової підстави для подання ним позову у справі.
		Також, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції зазначав, що статтею 56 ЦПК України не передбачено можливість звернення прокурора в порядку представництва в інтересах юридичних осіб суб`єктів господарювання, яким є Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», захищати свої інтереси повинні насамперед відповідні суб`єкти, а не прокурор, тому позовна заява мала б бути повернута прокурору в порядку ст. 185 ЦПК України, оскільки прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.
		Крім того, вказував на порушення, на його думку, правил предметної юрисдикції, оскільки спір виник між юридичною особою Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» та її колишньою посадовою особою про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача, а тому такий спір, відповідно до вимог підпункту 12 частини 1 статті 20 ГК України, підлягає розгляду в порядку в господарського судочинства.
		Оскільки інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду апеляційна скарга не містить, відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом встановлено, що відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП АМПУ (Адміністрацію Миколаївського морського порту), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014, філія є відокремленим підрозділом державного підприємства «Адміністрація морських портів України», який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності (пункт 3.1).
		Пунктом 1.1 Статуту державного підприємства «Адміністрація морських портів України», затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 08 квітня 2018 року №149 визначено, що Підприємство є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі Уповноважений орган управління). 
		Отже, саме Міністерство інфраструктури України, будучи вищестоячим органом управління у порядку підлеглості відносно до державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в силу вимог частини 4 статті 136 КЗпП України, в силу вимог закону наділено правом звертатися до суду з позовом до керівника Підприємства про стягнення матеріальної шкоди.
		Право звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України у цьому спорі був предметом перегляду судом касаційної інстанції, який за результатом перегляду постанови Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, дійшов висновку у постанові від 30 серпня 2023 року, що доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України є правильними, оскільки у тексті позовної заяви обґрунтовано, підстави для представництва інтересів держави, а також у чому полягає їх порушення.
		Цією ж постановою Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства «Адміністрація морських портів України», та залишив в цій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року без змін.
		Доводи апеляційної скарги що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства також висновків суду не сторостовують.
		Так, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134, 237 КЗпП України.
		Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
		Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи (відповідача), відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовими рішеннями про незаконність звільнення особи із публічної служби та додаткового правового аналізу не потребує.
		Зважаючи на викладене підстави для закриття провадження у справі відсутні, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним прокурором способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Встановивши, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а інших доводів апеляційна скарга не містить, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції з підстав визначених 375 ЦПК України, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 367, 374,  376, 381-384 ЦПК України, суд
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу адвоката Доценка Кирила Сергійовича подану від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 липня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Повний текст постанови складено 08 квітня 2024 року.
		Головуючий                                                                         Л. А. Приходько
		Судді:                                                                                       Л. В. Базіль
		                                                                                                  Л. В. Пузанова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...