Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 364/12/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2024. Зареєстровано: 08.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2024.
Дата набрання законної сили: 19.04.2024
Номер судового провадження: 2-а/357/37/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 364/12/24
		Провадження № 2-а/357/37/24
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		08 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючий суддя - Бебешко М. М. ,
		при секретарі - Фельтіна Н. А.,
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до капітана поліції Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Савчука Андрія Володимировича, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення, - 
		В С Т А Н О В И В:
		В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Володарського районного суду Київської області з адміністративним позовом про скасування постанови в справі про накладення адміністративного стягнення.
		09 лютого 2024 року з Володарського районного суду Київської області за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення.
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що поліцейським Савчук Андрієм Володимировичем Савчук А.В. було винесено відносно нього постанову в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 126 КУпАП. Вважає, що зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням його прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню. Поліцейський виніс постанову безпосередньо на місці вчинення правопорушення, а не за місцезнаходженням відповідного органу та без надання часу на реалізацію відповідних прав. Вказав, що не складення відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення не дало йому можливості ніяким чином висловити незгоду із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки ніде, окрім протоколу він не міг зафіксувати свою позицію, ніяких пояснень в нього не відбирали. До постанови у справі про адміністративне правопорушення не долучено доказів, передбачених ст. 251 КУпАП України, а саме: протоколу в справі про адміністративне правопорушення, пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновку експертів, речових доказів, тощо. За таких умов постанову слід вважати такою, що винесено без достатніх доказів. Крім того зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету міністрів України  № 360 право на керування транспортними засобами категорій С, С1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, а в нього є вища категорія С і СЕ, а на категорію С1 він навчався в автошколі, однак не мав можливості здати іспит в сервісному центрі МВС через несправність машини для здачі іспиту на відповідну категорію. Вказав, що він мешкає з бабусею та дідусем, сирота, навчається в педагогічному коледжі, а тому вимушений паралельно працювати та їздив поки не полагодять машину та він не здасть іспит. Вказав, що має багато відкритих категорій.
		В зв`язку з чим просить постанову відповідача від 05.01.2024 в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо нього закрити.
		Ухвалою суду від 16 лютого 2024 року після усунення недоліків позовну заяву прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи. Залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області та запропоновано  подати до суду матеріали адміністративної справи на підставі яких винесено постанову серії БАД № 260003 від 05 січня 2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та належним чином завірену копію оскаржуваної постанови.
		01 березня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Вікторії Бєлової з проханням відмовити в задоволенні позову, оскільки 05.01.2024 позивач ОСОБА_1 керував транспортним засобом  Mersedes-benz Sprinter 412 D, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи відповідної категорії «С1», чим порушив п. 2.1. Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП. Згідно п. 2.1 а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Транспортні засоби, що належать до категорії С1 призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограм, состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів. Так як транспортний засіб позивача   Mersedes-benz Sprinter 412 D є автомобілем, що підпадає під категорію С1, так як його повна маса становить 4600 кг. Однак позивач керував даним транспортним засобом не маючи відповідної категорії С1, внаслідок чого поліцейським Савчуком А.В. була винесена постанова серії БАД № 260003. Поліцейським було проведено розгляд справи, роз`яснено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, в подальшому було винесено постанову та притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. Поліцейський оцінивши докази за внутрішнім переконанням виніс вищевказану постанову.
		Враховуючи, що клопотань із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на адресу суду не надходило, відповідачем у встановлений судом строк надано відзив, тому судом вирішено провести розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
		В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
		Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		05 січня 2024 року інспектором Кам`янець-Подільського РУП ГУНП Савчук Андрієм Володимировичем   винесено постанову серії БАД № 260003 якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 3 400 грн.
		Зі змісту вказаної постанови вбачається, що керуючи транспортним засобом Mersedes-benz Sprinter 412 D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 05.01.2024 о 21 год. 00 хв. в м. Кам`янець-Подільський, пр-т. Грушевського, 17/5 водій керуючи автомобілем вантажним не виконав вимогу дорожнього знаку 3.3. Рух вантажних авто заборонено та здійснив проїзд в зоні дії знаку, при перевірці посвідчення водія у водія відсутня відповідна категорія «С1» для керування даним транспортним засобом, чим порушив пп. 8.4.В та 2.1.а ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
		Згідно копії посвідчення водія серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має право керувати транспортними засобами категорії А1, А, В, С, СЕ. ( а. с. 8,10)
		Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
		Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
		Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
		Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 р.№ 1395), постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер.
		Бланк постанови по справі про адміністративне правопорушення заповнюється розбірливим почерком. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до постанови, а також внесення додаткових записів після того, як постанова підписана особою, щодо якої вона винесена. У разі допущення порушень при оформленні такої постанови її заповнений бланк вважається зіпсованим.
		Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
		Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
		Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
		Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
		В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
		Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
		Згідно п. 3 Положення «Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії:
		А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;
		А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
		В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
		В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;
		С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);
		С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);
		D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;
		D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;
		ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;
		Т - трамваї та тролейбуси.
		Згідно п. 1 Положення Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року особливості допуску громадян до керування транспортними засобами у період воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами»
		Пунктом 1-1 Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» встановив, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B.
		Воєнний стан на усій території України введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженого Законом № 2102-IX від 24.02.2022).
		Цим Указом воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, однак в подальшому цей строк продовжувався з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022,  з 25 квітня 2022 року строком на 30 діб,  Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, з  25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022, з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб,  згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022, з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022, з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб,  згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023 та з 20 травня 2023 року строком на 90 діб,  згідно з Указом Президента № 254/2023 від 01.05.2023, згідно з Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26.07.2023 р. № 451/2023 з 18 серпня 2023 року строком на 90 діб,   згідно з Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 р. № 734/2023 з 16 листопада 2023 року строком на 90 діб,  згідно з Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 р. № 49/2024 з 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
		Отже, згідно Постанови Кабінету Міністрів № 184 та Указів Президенти України про введення воєнного стану та його продовження водій ОСОБА_1 , маючи посвідчення водія категорії «В» мав право керувати транспортним засобом категорії «С1», що є підставою для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. 
		Крім того, судом встановлено, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
		Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
		Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
		Отже, як зазначено вище, та відповідно до вимог статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Так, складаючи оскаржувану постанову та зазначаючи в ній порушення з боку позивача, яке виразилося в тому, що останній 05 січня 2024 року о 21 годині 00 хвилини в керував транспортним засобом без відповідної категорії «С1», чим порушив п.п. 2.1а ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.
		Однак, з боку відповідача не надано суду жодного належного та допустимого доказу вчиненого з боку позивача порушення, яке йому інкримінувалося.
		Так, оскаржувана постанова, серія БАД № 260003 від 05.01.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 126 КУпАП містить посилання по надання відеозапису на вимогу, однак не містить посилання на номер  технічного запису, за допомогою якого здійснено відеозапис.
		До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.
		Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Крім того, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
		При цьому, оскаржувана постанова не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що спростовує доводи про дотримання відповідачем встановлених частиною третьою статті 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.
		У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
		Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
		Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
		Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.
		Тому, за таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав.
		Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
		На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
		В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
		Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
		Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005 року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
		З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_1 , кваліфікованого адміністративного правопорушення.
		Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
		Всупереч вказаним вимогам, матеріали справи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
		Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи, а саме щодо розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу, суд зазначає наступне.
		Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 26.05.2015 у справі № 5-рп/2015, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
		Згідно з вказаним рішенням словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
		Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 (далі Інструкція).
		Розділом 3 Інструкції визначений порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
		Відповідно до п.1 розділу 3 Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
		Пунктом 2 розділу 3 Інструкції визначено, що постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
		Таким чином суд критично оцінює доводи позивача про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, оскільки такий порядок розгляду правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП  визначено пунктом  2 розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		Таким чином, з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно  ОСОБА_1 підлягає закриттю.
		Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
		Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, в тому числі про порушення правил дорожнього руху.
		Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Отже, інспектори патрульної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції, а не від свого імені.
		Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17.
		Згідно з вимогами статті 48 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
		Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач згоден на його заміну іншою особою, але така особа не згодна на участь у справі, суд залишає позовну заяву без розгляду, про що постановляється відповідна ухвала.
		Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
		Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
		Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
		Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
		Відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
		Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обовязком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
		З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		Водночас суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
		Приймаючи до уваги те, що належним відповідачем у даній справі є саме Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, залучений ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 16 лютого 2024 року, а не капітан поліції Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Савчук Андрій Володимирович , визначений в позовній заяві, суд вважає за необхідне задоволити позовні вимоги щодо відповідача Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 724/716/16, від 17 червня 2020 року у справі № 127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17.
		Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.
		Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
		Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 605,60 гривень, що підтверджується наявним в матеріалах справи квитанцією  № 0500-4275-9940 від 09.01.2024.
		Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 605,60 грн. на користь позивача.
		Керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286 КАС України, суд,- 
		У Х В А Л И В :
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до  Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
		В задоволенні позову до капітана поліції Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Савчука Андрія Володимировича - відмовити.
		Скасувати постанову серії БАД № 260003 від 05 січня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 та закрити провадження в даній адміністративній справі.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань  Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 гривень.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду. 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 .
		Відповідач -1: капітан поліції Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Савчук Андрій Володимирович. Місцезнаходження: вул. Шевченка, 27, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницька область.
		Відповідач - 2: Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області. Місце знаходження: вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, 29017. Код ЄДРПОУ: 40108824. 
		 
		СуддяМ. М. Бебешко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...