Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/56443/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2024. Зареєстровано: 09.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2024.

Номер судового провадження: 2-2819/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/56443/19-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 лютого 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді:                 Соколова О.М.,
		при секретарі судового засідання: Шевченко О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості, -
		                                        В С Т А Н О В И В :
		 
		У жовтні 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ КБ «Приватбанк»), третя особа: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості.
		В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 14.05.2015 року ним було подано до АТ КБ «Приватбанк», заяву про закриття всіх рахунків відкритих на ім`я позивача. 28.12.2015 року відповідачем було заяву позивача від 14.12.2015 року про розірвання договору про надання банківських послуг, що підтверджується підписом та печаткою уповноваженої особи відповідача. Цього ж дня, відповідачем було надано позивачу довідку від 28.12.2015 року № 151228SVF177D67D5AFD про відсутність у позивача заборгованості перед відповідачем. Проте, 23.09.2019 позивач отримав листа від АТ КБ «Приватбанк» від 06.09.2019 року №20.1.0.0.0/7-1908081717, з якого вбачається, що станом на 06.09.2019 року позивач є клієнтом банку та у нього наявні відкриті банківські рахунки. Разом з тим, позивач вказує, що після 28.12.2015 року банківськими рахунками АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1   не користувався та рахунків не відкривав.  Також, позивач посилається на те, що внаслідок помилкового направлення військовою частиною  НОМЕР_1  при  формуванню списка осіб на виплату щорічної грошової допомоги за 2018 рік, на банківський рахунок у АТ КБ «Приватбанк», розпорядником бюджетних коштів Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації належних позивачу коштів. В наслідок чого відповідач по теперішній час безпідставно володіє та розпоряджається належними позивачу коштів. Тому, позивач звернувся з вказаним позовом до суду та просить задовольнити у заявлений ним спосіб.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2019 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін відкрито провадження та призначено судове засідання та роз`яснено відповідачу право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву.
		10.01.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій вказує що позов є безпідставним, необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Вказав, що вказані кошти дійсно були зараховані на технологічний рахунок, оскільки у позивача не було активних платіжних карток для зарахування грошових коштів
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості - задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 неповернуті кошти у розмірі 1265 грн., інфляційні втрати в розмірі 101, 68 грн., пеню в розмірі 652,01 грн., 3% річних в розмірі 53 грн., у загальній сумі 2074,69 грн. та витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
		За заявою відповідача заочне рішення скасоване ухвалою суду від 19.09.2022 року та призначено справу за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.
		Позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у відсутність позивача, вимоги підтримав, просив задовольнити.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
		Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
		Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
		За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		Матеріалами справи встановлено, що 14.05.2015 року позивачем було подано до АТ КБ «Приватбанк», заяву про закриття всіх рахунків відкритих на ім`я ОСОБА_1 
		28.12.2015 року відповідачем було прийнято заяву позивача від 14.12.2015 року про розірвання договору про надання банківських послуг, що підтверджується підписом та печаткою уповноваженої особи відповідача. Цього ж дня, відповідачем було надано позивачу довідку від 28.12.2015 року № 151228SVF177D67D5AFD про відсутність у позивача заборгованості перед відповідачем. 
		Як вбачається з матеріалів позову, ОСОБА_1 з 01.08.1994 року проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується копією наданого до матеріалів справи посвідчення офіцера ЗС України.
		З 17.10.2017 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2017 №226 ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді старшого офіцера відділу комплектування офіцерами управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу із наказу.
		19.04.2018 року відповідач отримав від Військової частини НОМЕР_1 список осіб на виплату щорічної грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Жертви нациських переслідувань» від 11.04.2018 № 167, в якому були зазначені дані для перерахування таких виплат.
		04.05.2018 року на підставі списку осіб наданого військовою частиною НОМЕР_1 на формування виплати щорічної грошової допомоги за 2018 рік, розпорядником бюджетних коштів Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на банківський рахунок позивача у АТ КБ «Приватбанк», помилково перераховано належні позивачу кошти у сумі 1265 грн. 
		Проте, у зв`язку з тим, що у позивача не було активних платіжних карт для зарахування грошових коштів, вказані грошові кошти у сумі 1265 грн. були перераховані на технологічний рахунок.
		23.09.2019 року позивач отримав листа від АТ КБ «Приватбанк» від 06.09.2019 №20.1.0.0.0/7-1908081717, з якого вбачається, що станом на 06.09.2019 року позивач є клієнтом банку та у нього наявні відкриті банківські рахунки. Разом з тим, позивач вказує, що після 28.12.2015 року банківськими рахунками АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 не користувався та рахунків не відкривав. 
		Відповідно до п.1.1.2.2.14 Умов та Правил надання банківських послуг,за збійною/помилковою транзакцією кошти повертаються на карту/списуються з карти, з якої була проведена операція. Якщо картка закрита/заблокована, кошти зараховуються на карту аналогічного типу. Якщо такої карти немає, кошти будуть перераховані на кредитну карту «Універсальну». У разі відсутності карток у клієнта кошти зараховуються на технологічний рахунок. У раз не підтвердження збою кошти будуть списані з картрахунку клієнта.
		Як встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 року та рішенням Окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року у справі №826/16013/18, якими зокрема встановлено, що листом від 09.07.2018 № 20.1.0.0.0/7-180621/692 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомив позивача, про факт перерахунку соціальної допомоги та рекомендовано останньому звернутися до відділення банку для оформлення картки для отримання коштів, після чого картка може бути закрита.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч.1,2 ст. 509 ЦК України,  зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно ч. 1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Частиною 1 ст. 1074 ЦК України, передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
		Аналізуючи норми даної статті можна стверджувати, що відповідачем протиправно обмежено позивача у отриманні зазначених коштів, які належні йому за законом.
		Відповідно до наданих позивачем розрахунків, вбачається, що розмір інфляційних втрат за період користування належними позивачу коштами становить 101.68 грн., пені в розмірі 652,01 грн. та 3% річних в розмірі 53 грн. 
		З огляду на викладене,суд приходить до висновку про задоволення позову, в частині стягнення неповернутих коштів, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
		Щодо позовних вимог позивача про визнання дій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про не припинення з позивачем правовідносин після отримання заяви та щодо не видалення або знищення персональних даних протиправними, то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не доведені позивачем та обґрунтовані належним чином.
		Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
		Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а відтак вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
		Частинами 1 та 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих  осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
		Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, на підтвердження факту повернення коштів які належні позивачу, відповідачем суду не надано.
		Оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідачем не повернуто зазначені кошти та не сплачено інфляційні втрати, пеню та 3% річних, то позов підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем вимог.
		Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 768 грн.40 коп. підлягають стягненню з відповідача.
		На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 536, 1215, 1212, 1214, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
		                                               В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 неповернуті кошти у розмірі 1265 грн., інфляційні втрати в розмірі 101, 68 грн., пеню в розмірі 652,01 грн., 3% річних в розмірі 53 грн., у загальній сумі 2074,69 грн.
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
		У задоволенні решти вимог позову - відмовити. 
		Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту  до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 .
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.
		Третя особа: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації: вул. Набережна Перемоги,26, м. Дніпро, 49094.
		Дата складання повного тексту рішення 14.02.2024 року.
		 
		Суддя                                                                                         О.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...