Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/14896/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2024. Зареєстровано: 09.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/759/365/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62022000000000626

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		ун. № 759/14896/22
		пр. № 1-кп/759/365/24 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 квітня 2024 року Святошинський районний суд міста Києва в складі:
		головуючого судді; ОСОБА_1  
		при секретарі: ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за № 62022000000000626 від 18.09.2022 за обвинуваченням  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Правда Первомайського р-ну АР Крим, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України,
		сторони кримінального провадження:
		прокурор:   ОСОБА_4 ,
		захисник: ОСОБА_5 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_3 , в порушення норм Конституції, складеної Військової присяги, зазначених вище норм законодавства, окремого доручення начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2014 № 4234/С, спільної директиви ІНФОРМАЦІЯ_2 06.05.2014 № Д-1, займаючи посаду начальника метеорологічної служби начальника метеорологічної групи в/ч НОМЕР_1 , умисно, безпідставно, керуючись особистими мотивами, з метою ухилитися від військової служби, у період часу з кінця березня 2014 року до 12.05.2014 не з`явився на службу до визначеного місця тимчасового базування військової частини НОМЕР_1 , а саме ПАТ «Мотор Січ» (м. Запоріжжя), куди його переведено (перебазовано) разом з іншим особовим військової частини,  натомість ОСОБА_6 залишився на тимчасово окупованій території AP Крим, де перебуває до цього часу.
		Він же, ОСОБА_3 , ухилившись вiд проходження військової служби в Збройних Силах України, діючи умисно, керуючись особистими мотивами, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності недоторканості, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці усвідомлюючи, що між Російською Федерацією і Україною з 20 лютого 2014 року триває міжнародний збройний конфлікт та те, що РФ і її Збройні Сили є
		ворогом для України, добровільно у невстановлений час набув громадянство РФ та після цього вступив на службу до ЗС РФ, а саме до складу випробувального центру (морського) ІНФОРМАЦІЯ_3 » Військово-Повітряних сил збройних сил РФ (військова частина НОМЕР_2 , розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де 28.11.2014 склав присягу на вірність РФ, тобто він у період збройного конфлікту перейшов на бік ворога, та станом до цього часу у зазначеній військовій частині ЗС РФ здійснює діяльність з організації та проведення випробувальних робіт новiтніх зразків озброєння у сфері авіаційної та морської техніки для потреб Чорноморського флоту РФ.
		Вказані злочини вчинено за наступних обставин.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав, резолюціями № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; 
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) та м. Севастополі .
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово - політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України починаючи з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України та військова окупація території АР Крим.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру, у якому Російська Федерація, її Збройні Сили і військовослужбовці є ворогом для України та її громадян.
		Згідно із ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Статтею 63 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
		Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
		Згідно з приписів ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV (в редакції, чинній на час вчинення суспільно-небезпечних діянь), ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених у міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
		Разом з цим, майор ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України та займаючи посаду начальника метрологічної групи ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ), достовірно володіючи інформацією, що з 20 лютого 2014 року РФ здійснюється військова агресія відносно України та вчиняються дії, направлені на зміну меж території України, в порушення складеної Військової присяги, ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинив злочин проти основ національної безпеки - державну зраду, а також - злочин проти встановленого порядку несення військової служби дезертирство, за наступних обставин.
		27.06.1992 ОСОБА_3 закінчив Воронезьке вище військове авіаційне інженерне училище і зарахований на службу у Збройних Силах України згідно наказу МО України № 0415 від 09.06.1992 року.
		12.08.1992 ОСОБА_3 склав присягу на вірність Українському народові.
		15.06.1999 останньому наказом заступника ІНФОРМАЦІЯ_5 присвоєно військове звання «майор».
		03.06.2006 наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 призначено на посаду начальника метрологічної служби - начальника метрологічної групи ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
		01.08.2011 ОСОБА_3 уклав новий контракт строком до 01.10.2016 про проходження військової служби.
		01.03.2014 о 00 год. 55 хв. невстановленими військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_7 піхоти Каспійської флотилії Військово-морських сил РФ, озброєними автоматичною стрілецькою зброєю та у повному бойовому екіпіруванні, загальною кількістю близько 350 осіб, якими використовувались 6 броньованих автомобілів ГАЗ-2330 «Тигр» з кулеметами на даху та 10 автомобілів «КАМАЗ» і «УРАЛ», здійснено захоплення аеродрому «Кіровське» військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), дислокованої за адресою: АДРЕСА_2 , у якій проходив військову службу ОСОБА_3 , та виведено із ладу військове майно, що забезпечує керівництво польотами літаків ЗС України - обладнання для керівництва польотами контрольно-диспетчерського пункту аеродрому («ВІСП», радіостанції, антени, телефони), пошкоджено робочі місця керівника польотів, ближньої зони керівника посадки, обрізано проводку зв`язку. Крім того, на злітно-посадковій смузі аеродрому останніми розміщено літак ЗС України АН-26 у спосіб, що перешкоджав вирулюванню, зльоту та посадці військових літаків ЗС України, чим унеможливлено рух повітряних суден у навколишньому повітряному просторі.
		Із урахуванням подій, що відбувалися в АР Крим, а саме тимчасовою окупацією півострову РФ, Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя в інші регіони України». Зазначене рішення РНБО України введено в дію Указом в.о. Президента України-Голови Верховної Ради України від 24.03.2014 № 339/2014.
		На виконання вищевказаних нормативно-правових актів, було видане окреме доручення начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 23.03.2014 № 4234/С щодо діяльності військових частин Збройних Сил України в умовах особливого періоду, згідно з яким особовому складу вказаної військової частини здійснити перебазування з території Криму (м. Феодосія) до місця тимчасового базування ПАТ «Мотор Січ» за адресою: АДРЕСА_4 .
		Вимога про строк прибуття на материкову Україну військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя до 12.05.2014 визначена в спільній директиві ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.05.2014 № Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України пов`язані з окупацією території України».
		Зазначене доручення командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 в один із днів з 23.03.2014 по 26.03.2014 в приміщенні конференц-зали її штабу за адресою: АДРЕСА_2 , усно доведене до всіх військовослужбовців цієї частини, у тому числі ОСОБА_3 ..
		Однак, майор ОСОБА_3 , в порушення складеної Військової присяги, зазначених вище норм законодавства, окремого доручення начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 23.03.2014 № 4234/С, спільної директиви ІНФОРМАЦІЯ_2 , займаючи посаду начальника метрологічної служби - начальника метрологічної групи ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) умисно, безпідставно, керуючись особистими мотивами, з метою ухилитися від військової служби, у період часу з кінця березня 2014 року до 12.05.2014 до нового місця служби у м. Запоріжжя не прибув, та по теперішній час залишився на тимчасово окупованій території АР Крим, проводячи час на власний розсуд.
		Крім того, ОСОБА_3 , ухилившись від проходження служби в Збройних Силах України, діючи умисно, керуючись особистими мотивами, з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, добровільно у невстановлений час набув громадянства РФ та після цього вступив на службу до ЗС РФ, а саме до складу « ІНФОРМАЦІЯ_10 » військово-повітряних сил збройних сил РФ (військова частина НОМЕР_2 , розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де 28.11.2014 склав присягу на вірність РФ, тобто він в період збройного конфлікту перейшов на бік ворога, та станом до цього часу у зазначеній військовій частині ЗС РФ здійснює діяльність з організації та проведення випробувальних робіт новітніх зразків озброєння у сфері авіаційної та морської техніки для потреб Чорноморського флоту РФ.
		Застосована судом правова процедура.
		Так, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.09.2022 у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування (т. 2 а.пр. 237-239). 
		Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_3 (том. 2 а.пр. 118-131, 140-141, 255-259).
		Постановою старшого в особливо важливих справах 2 відділу управління досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених в наслідок ведення рф, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України ГСУ ДБР від 19.08.2022 підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук (т. 2 а.пр. 193-194).
		Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 14.03.2023 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України ч. 1 ст. 408 КК України (т.1 а.пр. 172, 175-179).
		Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого, останній показань суду не надавав, при цьому заяв, заперечень чи клопотань на адресу суду також не подавав.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Окремо суд звертає увагу, що дослідження відеозаписів, допитів свідків у судовому засіданні, проводилося в умовах воєнного стану за правилами ч. 11 ст. 615 КК України, згідно якої показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації (в редакції Закону № 2111-IX від 03.03.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2137-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 2201-IX від 14.04.2022.
		Позиція сторони захисту.
		Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_3 і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
		На думку захисту, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на його користь та при відсутності належних доказів виправдати обвинуваченого ОСОБА_6 .
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « Державна рада Республіки Крим ».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Так, статус ОСОБА_3 на час вчинення злочинів як військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 підтверджено дослідженими судом матеріалами особової справи і тим фактом, що на момент притягнення до кримінальної відповідальності він перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, так і зокрема: 
		27.06.1992 ОСОБА_3 закінчив Воронезьке вище військове авіаційне інженерне училище і зарахований на службу у Збройних Силах України згідно наказу МО України № 0415 від 09.06.1992 року.
		12.08.1992 ОСОБА_3 склав присягу на вірність Українському народові.
		15.06.1999 останньому наказом заступника ІНФОРМАЦІЯ_12 звання майор.
		03.06.2006 наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 призначено на посаду начальника метрологічної служби - начальника метрологічної групи ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
		01.08.2011 ОСОБА_3 уклав новий контракт строком до 01.10.2016 про проходження військової служби.
		- листом-повідомленням Департаменту військової контррозвідки СБУ № 17/8/1-118нт від 18.05.2022 та за № 17/8/1-627нт встановлено, що ОСОБА_3 з 2014 року і по цей час перебуває на окупованій території і служить у ЗС рф ( т.3. а.пр. 99-203).
		Докази стосовно того, що була вимога про передислокацію військових частин з АР Крим до материкової частин України:
		- протокол огляду від 23.05.2022, яким оглянуто Рішенням Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року про визнання доцільним передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України, Указ Президента України від 24 березня 2014 року про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України» (т. 4, а. с. 203-204).
		- директива ІНФОРМАЦІЯ_13 від 06.05.2014 в якій зазначено місця передислокації військових частин і строк прибуття (т. 4, а. с. 210-212)
		- лист науково-дослідного центру випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки від 13.06.2022 № 21/2/2/1145, згідно якого безпосередня мешкання військової частини НОМЕР_1 було визначено за адресою: АДРЕСА_4 , ПАТ «Мотор Січ», строк прибуття до 12.05.2014 (т. 4 а. пр. 98).
		- лист Департаменту військової контррозвідки СБУ від 22.06.2022 № 17/18/1-716нт, з усіма НПА щодо передислокації (т. 4 а. с. 199-212).
		Докази на підтвердження встановлених під час судового розгляду обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України.
		- запис в особовій справі від 13.05.2014, а саме, що він був звільнений з військової служби у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" (у дисциплінарному порядку).
		- п. 2.216 наказу командира військової частини від 23.05.2014 № 37 (т. 3 а.пр. 21), де ОСОБА_3 з числа військовослужбовців, який не прибув до місця дислокації і звільнений у запас;
		Витяг з наказу першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 03.04.2015 № 108 та витяг з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого збройних сил України від 21.04.2015 № 75, що містить підстави його звільнення (особова справа).
		- лист-повідомлення Департаменту контррозвідки СБУ від 14.01.2022 №17/8/1-118нт (т. 3 а.с. 9-68) та від 18.05.2022 № 17/8/1-626нт (т. 3 а с. 99) -із зібраними матеріалами, які підтверджують факт вчинення злочину.
		- протокол огляду від 28.05.2022 сайту "Миротворець" (т. 2 а. пр. 106-113).
		- лист Департаменту кримінального аналізу НПУ від 18.06.2022 №25/65/33/01/1-2022 з аналітичними матеріалами щодо ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 116-153).
		- лист військової служби правопорядку від 01.03.2021 № 17/8/1-912нт з інформацією щодо проведення службової перевірки щодо осіб, які не прибули і направлення інформації до прокуратури (том. 2 а.пр. 211-212).
		- лист Департаменту контррозвідки СБУ від 30.06.2022 № 17/АР/2-5539нт.(а.пр.182-194);
		- відеозаписи протоколів допитів свідка ОСОБА_8 від 14.06.2022 (т. 5 а.пр. 98-102), свідка ОСОБА_9 від 14.06.2022 ( т.5, а.пр. 141-147), свідка ОСОБА_10 від 15.06.2022 (т. 5 а.пр. 148-154), свідка ОСОБА_11 від 15.06.2022 (т. 5, а.пр. 155-160), свідка ОСОБА_12 від 15.06.2022 ( т.5 а.пр. 118-122), які зазначили, що проходили з ним службу у військовій частині і знають його особисто. У своїх показах підтвердили, що наказ про передислокацію доводився усно, орієнтовно у березні 2014 року до всього особистого складу в приміщенні конференцзалу штабу за адресою: в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ОСОБА_7 та начальником управління наукових досліджень Повітряних Сил Центру ОСОБА_12 . При цьому був присутній і ОСОБА_3 . Після переміщення в/ч із АДРЕСА_5 під час загального шикування всього особистого складу за адресою: АДРЕСА_6 командуванням частини було виявлено ряд військовослужбовців котрі не прибули до нового місця служби, в тому числі і ОСОБА_3 .. На підставі поданих списків відсутніх військовослужбовців командиром нашої в/ч був виданий Наказ по строковій частині про їх виключення із списків частини. Також вони повідомили, що він продовжив військову службу у ЗС РФ.
		- відеозапис протоколу оглядів комп`ютерних даних за участю свідків ОСОБА_8 від 14.06.2022 та ОСОБА_13 від 15.06.2022. Свідками відмічено, що змістом даного відео є прийняття військової присяги на вірність РФ колишніми військовослужбовцями ЗС України та зарахування їх на військову службу в підрозділі « ІНФОРМАЦІЯ_14 », дислокованого на тимчасово окупованій території АР Крим. За даними свідка, на відео зображено аеродром, який на момент відзняття відео розташований на тимчасово окупованій території в/ч НОМЕР_1 ЗС України. На території аеродрому знаходяться командування ВВС РФ, представники окупаційної адміністрації РФ в Криму, військові пенсіонери, духовенство та колишні військовослужбовці ЗСУ ( т.5, а.пр. 161-189). 
		- протокол огляду від 10.09.2022 відео «присяга ПРЕДАТЕЛЕЙ». Зі змісту відео видно присягу на вірність РФ колишніми військовослужбовцями ЗС України та зарахування їх на військову службу в підрозділі « ІНФОРМАЦІЯ_14 », дислокованого на тимчасово окупованій території АР Крим. На відео зображено аеродром, який на момент відзняття відео розташований на тимчасово окупованій території. ОСОБА_3 приймає присягу на вірність ЗС РФ на 31 хв. 46 сек. відеозапису (т. 1, а.пр. 203-217). Згідно цієї промови встановлено його Прізвище, ім`я та по-батькові. Текст присяги, співпадає із текстом, який передбачений у федеральному законі від 28.03.1998 «Про військову службу та військовий обов`язок» та який оглянутий протоколом огляду від 06.06.2022.
		- наказ верховного головнокомандуючого АР Крим і м. Севастополя № 7 від 17.03.2014 ОСОБА_15 згідно якого військовослужбовці, які служать у ЗСУ, але бажають перейти до ЗС РФ, повинні подати рапорт на ім`я Головнокомандуючого, крім того, все майно військових частин на території АР Крим переходить у розпорядження ЗС рф .
		- лист Департаменту кримінального аналізу НПУ від 18.06.2022 №2565/33/01/12022 з аналітичними матеріалами щодо ОСОБА_3 (том 4 а.с. 116-153);
		Докази на підтвердження встановлених під час судового розгляду обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		- лист-повідомлення Департаменту контррозвідки СБУ від 14.01.2022 №17/8/1-118нт (т. 2 а.с. 9-68) та від 18.05.2022 № 17/8/1-626нт (т. 3, а пр. 99-103) із зібраними матеріалами, які підтверджують факт вчинення злочину.
		- протокол огляду від 28.05.2022 сайту "Миротворець" (т. 3, а. с. 106-113).
		- відеозаписи протоколів допитів свідка ОСОБА_8 від 14.06.2022 (т. 5 а.пр. 98-102), свідка ОСОБА_9 від 14.06.2022 ( т.5, а.пр. 141-147), свідка ОСОБА_10 від 15.06.2022 (т. 5 а.пр. 148-154), свідка ОСОБА_11 від 15.06.2022 (т. 5, а.пр. 155-160), свідка ОСОБА_12 від 15.06.2022 ( т.5 а.пр. 118-122), які зазначили, що проходили з ним службу у військовій частині і знають його особисто. У своїх показах підтвердили, що наказ про передислокацію доводився усно, орієнтовно у березні 2014 року до всього особистого складу в приміщенні конференсзалу штабу за адресою: в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ОСОБА_7 та начальником управління наукових досліджень Повітряних Сил Центру ОСОБА_12 . При цьому був присутній і ОСОБА_3 ..Після переміщення в/ч із АДРЕСА_5 під час загального шикування всього особистого складу за адресою: АДРЕСА_6 командуванням частини було виявлено ряд військовослужбовців котрі не прибули до нового місця служби, в тому числі і ОСОБА_3 . На підставі поданих списків відсутніх військовослужбовців командиром нашої в/ч був виданий Наказ по строковій частині про їх виключення із списків частини. Також вони повідомили, що він продовжив військову службу у ЗС РФ.
		- протоколи оглядів комп`ютерних даних за участю свідка ОСОБА_9 від 14.06.2022, ОСОБА_10 від 15.06.2022, ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 від 15.06.2022, які впізнали на відео, що ОСОБА_3 приймає присягу на території аеродрому, який раніше належав в/ч НОМЕР_1 . ( т.5, а.пр. 161-189).
		- відеозапис протоколу оглядів комп`ютерних даних за участю свідків ОСОБА_8 від 14.06.2022 (т. 3 а.с. 25-29) та ОСОБА_13 від 15.06.2022 (т. 3 а.с. 66-71). Свідками відмічено, що змістом даного відео є прийняття військової присяги на вірність РФ колишніми військовослужбовцями ЗС України та зарахування їх на військову службу в підрозділі « ІНФОРМАЦІЯ_14 », дислокованого на тимчасово окупованій території АР Крим. За даними свідка, на відео зображено аеродром, який на момент відзняття відео розташований на тимчасово окупованій території в/ч НОМЕР_1 ЗС України. На території аеродрому знаходяться командування ВВС РФ, представники окупаційної адміністрації РФ в Криму, військові пенсіонери, духовенство та колишні військовослужбовці ЗСУ ( т.5, а.пр. 161-189). 
		- протокол огляду від 10.09.2022 відео «присяга ПРЕДАТЕЛЕЙ». Зі змісту відео видно присягу на вірність РФ колишніми військовослужбовцями ЗС України та зарахування їх на військову службу в підрозділі « ІНФОРМАЦІЯ_14 », дислокованого на тимчасово окупованій території АР Крим. На відео зображено аеродром, який на момент відзняття відео розташований на тимчасово окупованій території. ОСОБА_3 приймає присягу на вірність ЗС РФ на 31 хв. 46 сек. відеозапису (т. 5, а.пр. 82-97). Згідно цієї промови встановлено його Прізвище, ім`я та по-батькові. Текст присяги, співпадає із текстом, який передбачений у федеральному законі від 28.03.1998 «Про військову службу та військовий обов`язок» та який оглянутий протоколом огляду від 06.06.2022.
		- наказ верховного головнокомандуючого АР Крим і АДРЕСА_7 від 17.03.2014 ОСОБА_15 згідно якого військовослужбовці, які служать у ЗСУ, але бажають перейти до ЗС РФ, повинні подати рапорт на ім`я Головнокомандуючого, крім того, все майно військових частин на території АР Крим переходить у розпорядження ЗС рф .
		- лист Департаменту кримінального аналізу НПУ від 18.06.2022 №2565/33/01/12022 з аналітичними матеріалами щодо ОСОБА_3 (том 4 а.пр. 116-153);
		Окремої, суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_6 .
		ОСОБА_3 є громадянином України, паспортні дані: НОМЕР_3 , виданий 14.11.1996 року Феодосійським МВ ГУМВС України в Криму.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІЙ,  який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Згідно з листом державної міграційної служби від 21.06.2022 № 6.5-2959/6-22 підготовка подань про втрати ним громадянства відсутня (т. 4 а. с. 100-105).
		У листі Офісу Президента від 06.07.2022 № 48/01/432 зазначено, що матеріали щодо припинення або втрати громадянства не надходили (т. 4 а.с. 215).
		Відповідно до листа МЗС що відсутня інформація про звернення з клопотання про припинення громадянства (т. 4 а.с. 256-258).
		Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_3 на момент вчинення кримінальних правопорушень і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		Усі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа згідно ст.99 КПК України, з врахуванням специфіки дослідження відеозаписів допитів свідків в умовах воєнного стану на підставі ч. 11 ст. 615 КК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище задокументовані дані про дії ОСОБА_3 , як військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку.
		Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.
		Подання окремих протоколів огляду в копіях пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не вплинуло на зміст самих доказів.
		Отже, аналізуючи всі зібрані по справі докази у їхній сукупності, взаємозв`язку та співставленні, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3  у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена повністю.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 07.10.2014 № 1689-VІІ чинній на момент вчинення ним державної зради, що відбулося-28.11.2014), ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності державній та інформаційній безпеці України та перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також вчинив дезертирство, тобто нез`явлення на службу з метою ухилитися від військової служби у разі переведення до нового місця служби.
		Редакцію ч. 1 статті 111 КК України суд застосовує саме від 07.10.2014 №1689-VІІ, оскільки із зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що присягу військовослужбовця рф ОСОБА_3 було складено - 28.11.2014, тобто після набрання вказаною редакцією чинності.
		При призначенні покарання обвинуваченому  ОСОБА_3  суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є особливо тяжким злочином та нетяжким злочином відповідно, наслідки вчиненого, які в подальшому призвели до незаконної анексії іноземною державою Автономної Республіки Крим, як території України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий.
		Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання  ОСОБА_3  судом не встановлено.
		На підставі наведеного, суд вважає необхідним призначити  ОСОБА_3  покарання у виді позбавленні волі без конфіскації майна в межах санкцій ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 07.10.2014 № 1689-VІІ) та ч. 1 ст. 408 КК України(в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Згідно із ст. 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
		Також на підставі ст. 54 КК України ОСОБА_3 необхідно позбавити військового звання "майор".
		Керуючись ст. ст. 368-371, 373- 376, ч.15 ст.615 КПК України, ст. 212-3 Закону України «Про правовий режим військового стану», суд,-
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України та ч. 1 ст. 408 КК України і призначити йому покарання:
		- за ч.1 ст.111 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років. 
		- за ч. 1 ст. 408 КК України  у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		Відповідно до ст. 54 КК України  ОСОБА_3  позбавити військового звання «майор».
		Згідно ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання  ОСОБА_3 призначити у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України військового звання "майор".
		Строк відбування покарання обвинуваченому  ОСОБА_3   рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Речові докази: матеріали особової справи №19952  ОСОБА_3  - зберігати при матеріалах кримінального провадження, СД - диски з відеозаписами слідчих дій, допитів - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		СУДДЯ:  ОСОБА_14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...