Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 613/1009/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2024. Зареєстровано: 09.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2024.

Номер судового провадження: 2/613/50/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                   
		Справа №613/1009/23 Провадження № 2/613/50/24       
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		4 квітня 2024 року                  м. Богодухів
		   Богодухівський районнийсуд Харківськоїобласті ускладі:головуючого суддіХарченка С.М.,за участюсекретаря судовогозасіданняМізяк М.О.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїв м.Богодуховів порядкузагального позовногопровадження справуза позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів споживачем фінансових послуг,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів споживачем фінансових послуг, за якою просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 133477 грн., з яких 23 868 грн. (збитки), 109 609 грн. (безпідставно отримані кошти), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30000 грн.
		   Позов мотивує тим, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», споживачем його фінансових послуг з обслуговування банківських рахунків із застосуванням електронних платіжних систем. До пакету цих послуг входить обслуговування за рахунками: пенсійної картки, зарплатної картки (картка для виплат); кредитної картки «Універсальна». 21.03.2023 з вини відповідача неустановленими особами було здійснено несанкціонований доступ до вказаних банківських рахунків позивачки. Внаслідок цього від імені позивачки в режимі дистанційного електронного використання банківських рахунків неустановленими особами протиправно та без відома (вказівок) позивачки було здійснено: переказ і зняття готівкою особистих коштів позивачки в розмірі 19500 грн. (пенсійна картка) + 4368 грн. (картка для виплат)/всього  23868 грн.: - укладання споживчого кредиту №23032134047492 від 21.03.2023 на суму 44700 грн. та використання цих коштів для придбання товарів + зняття коштів з кредитної картки «Універсальна» на суму 64909 грн. як кредит/разом  кредитні кошти на суму 109609 грн. 21.03.2023 позивачка за даним фактом звернулася до органу досудового розслідування Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення який 22.03.2023 за цим розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023226010000058 за ч.1 ст.190 КК України (шахрайство). В квітні  травні 2023 року на вимогу банку за рахунок особистих коштів позивачки нею було здійснено повне погашення банку указаної кредитної заборгованості в розмірі 109609 грн. Зазначені обставини щодо вказаних банківських операцій підтверджується виписками банку з рахунків позивачки. Позивачка вважає, що у даному випадку банк є відповідальний: 1) за несанкціонований доступ до її рахунків та отримання третіми особами з цих рахунків належних їй грошових коштів в розмірі 23868 грн. (реальні збитки); 2) за отримання банком з позивачки грошових коштів в рахунок погашення неіснуючої кредитної заборгованості на суму 109609 грн. за неукладеним споживчим кредитним договором, несанкціоновано знятих коштів з кредитної картки (безпідставно набуті/ отримані кошти). Вказані грошові кошти мають бути компенсовані позивачці за рахунок відповідача за двома правовими підставами: стягнення грошових коштів як відшкодування завданих збитків  втрачені особисті грошові кошти; стягнення грошових коштів в рахунок безпідставно отриманих грошових коштів  погашення неіснуючої кредитної заборгованості. Позивачка пред`явила дані вимоги до банку, але вони залишилися без задоволення. За таких обставин, на думку позивачки, між сторонами виник спір, а тому права позивачки підлягають судовому захисту.
		   Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 10 липня 2023 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		   Згідно змісту наданого представником відповідача відзиву останній вказує, що 21.03.2023р. з карт клієнта ОСОБА_1 було здійснено ряд видаткових операцій, що не визнаються клієнтом. При цьому зазначив, що грошові кошти з карт клієнта було знято внаслідок розголошення клієнтом конфіденційних даних та вважав неправомірним покладення на банк відповідальності за виконання операцій з переказу коштів, які були здійснені саме клієнтом або іншою особою за допомогою особистих дій клієнта. Позовні вимоги вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Посилався на відсутність судового рішення, що набрало законної сили у кримінальному провадженні №12023226010000058 від 22.03.23р. за ч.1 ст.190 КК, відсутність розрахунку на підтвердження переказу та списання грошових коштів та ненадання доказів внесення у рахунок погашення заборгованості коштів, які вона просить стягнути з банку як безпідставно отримані кошти.Вважав, що оскільки суму коштів витрачену за рахунок кредитного ліміту повернуто позивачкою на підставі умов договору, безпідставними є вимоги про застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України, тому як сплачені кошти не можуть вважатися такими, що сплачені без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), тому вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо витрат на правничу допомогу зазначив, що заявлена сума не відповідає критерію реальності та критерію розумності встановлення вартості наданих послуг, тому є необґрунтованою. Також вважав неспівмірною ціну позову із сумою судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 30000 грн., за підготовку позовної заяви, двох адвокатських запитів і копій доданих до позовної заяви документів складає 4,5 розмірів мінімальних заробітних плати за місяць, що не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості. Посилався на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу. Враховуючи зазначене вважав, що заявлені витрати понесені позивачем на правову допомогу у розмірі 30000 грн., не доведені встановленими законодавством доказами і не відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
		Стороною позивача було надано відповідь на відзив, у якому представник позивача зазначає, що приймає визнання відповідачем фактів та обставин щодо вчинення у відношенні позивачки шахрайства та стягнення кредитних коштів за викладених в позовній заяві обставин, а саме несанкціонований доступ третіми (неустановленими) особами до рахунків позивачки; здійснення третіми (неустановленими) особами грошових (електронних) переказів і зняття коштів готівкою з рахунків позивачки; оформлення і оплата від імені позивачки третіми (неустановленими) особами споживчих кредитів; стягнення відповідачем з позивачки грошових коштів на погашення заборгованості по оплаті споживчих кредитів, оформлених і оплачених від імені позивачки третіми (неустановленими) особами. Також, представник позивача, наголошує на тому, що відповідач у відзиві наводить хибне тлумачення та застосування норм матеріального права до спірних правовідносин. Дії відповідача щодо стягнення з позивачки грошових коштів на погашення заборгованості за спірними споживчими кредитами (які вона не укладала, кредитні кошти від банку не отримувала, їх не використовувала) були недобросовісними і завідомо протиправними, оскільки на момент внесення цих коштів відповідачу було відомо про зазначені вище обставини несанкціонованого доступу третіми (неустановленими) особами до рахунків позивачки. Відповідач, пред`явивши дані вимоги позивачці і отримавши від неї погашення кредитної заборгованості, ввів позивачку в оману про дійсність для неї такого зобов`язання та необхідність його виконати, зокрема щоб уникнути додаткових нарахувань позивачці за прострочення платежів за цими споживчими кредитами. На думку сторони позивача, відповідач зобов`язаний був вчинити дії щодо списання даної заборгованості з позивачки як безпідставної та повернути усі незаконно витрачені кошти з рахунків позивачки.
		   Позивач у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена.
		   Представник позивача  адвокат Колєснік І.А. в судовому засіданні позовні вимоги та обґрунтування позову підтримав у повному обсязі. Уточнив, що жодної конфіденційної інформації позивач нікому не надавала, тому вина позивачки відсутня. Банк вказані грошові кошти позивачці не повернув. Зауважив на те, що саме банк має доводити, що позивач вчинила дії, які призвели до зняття грошових коштів. Також стверджував, що банк примусив позивачку погасити неіснуючий борг, волевиявлення на погашення вказаних коштів у позивачки не було. Зазначив, що підозрювані особи, за відкритим кримінальним провадженням, не встановлені. Свій телефон, у день зняття грошових коштів, позивач нікому не передавала. Просив стягнути з банку на користь позивачки її особисті та кредитні кошти.
		   Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Захаров М.І. проти задоволення позову заперечував у повному обсязі. Зазначив, що перевіркою встановлено, що дійсно були проведені транзакції 21.03.2023, щодо здійснення яких клієнт отримувала сповіщення у виді смс-повідомлень. Крім того стверджує, що грошові кошти було знято в результаті розголошення клієнтом конфіденційних даних. Вважає, що позивач не переконавшись, що їй телефонують саме працівники банку передала власні дані іншим особам, тим самим порушила умови договору з банком. Уточнив, що банк є лише виконавцем розпоряджень клієнта, отримавши необхідні дані, банк зобов`язаний здійснити операцію. Також зазначив, що банком було направлено претензію про повернення грошових коштів, але їх повернуто не було. Витрати на відшкодування правничої допомоги у розмірі 30000 грн. вважав такими, що не відповідають розміру розумності, як і їх об`єм та характер, у разі задоволення позову просив зменшити вказану суму до розумного розміру. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Суд, заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного.
		Згідно з ч.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Вимогами ст.10ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до вимог ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За змістом частини першої статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
		Судом, на підставі анкет-заяв клієнта  фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 07.07.2020 (а.с.67-69) встановлено, що позивач  ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», споживачем його фінансових послуг з обслуговування банківських рахунків із застосуванням електронних платіжних систем. До пакету цих послуг входить обслуговування за рахунками: пенсійної картки, зарплатної картки (картка для виплат); кредитної картки «Універсальна». 
		21.03.2023 року невідомі особи здійснили несанкціонований доступ до банківських рахунків позивача. Внаслідок чого, від імені позивачки, в режимі дистанційного електронного використання банківських рахунків неустановленими особами протиправно та без відома (вказівок) позивачки було здійснено: переказ і зняття готівкою особистих коштів позивачки в розмірі 19500 грн. (пенсійна картка) + 4368 грн. (картка для виплат)/всього  23868 грн.; укладання споживчого кредиту №23032134047492 від 21.03.2023 на суму 44700 грн. та використання цих коштів для придбання товарів + зняття коштів з кредитної картки «Універсальна» на суму 64909 грн. як кредит/разом  кредитні кошти на суму 109609 грн. Всього на суму 133477 гривень, з яких: 23868 грн.  збитки та 109609 грн.  безпідставно отримані кошти.
		21.03.2023 року, після здійснення вищевказаних операцій, позивач звернулася на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням щодо несанкціонованого доступу до її банківських рахунків невідомими особами та зняття грошових коштів з належних їй карток. 
		На підтвердження вказаних операцій стороною позивача надано виписки з рахуків вищевказаних карток позивача у день здійснення несанкціоновного доступу  21.02.2023 року та детальний розрахунок використаних коштів з усіх рахунків та платіжних карток позивачки (а.с.105-111)
		Того ж дня, 21.03.2023 позивачка за даним фактом звернулася до органу досудового розслідування Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, який 22.03.2023 за цим фактом розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023226010000058 за ч.1 ст.190 КК України (шахрайство). 
		Слід зазначити, що в квітні  травні 2023 року, на вимогу банку за рахунок особистих коштів позивачки, нею було здійснено повне погашення банку указаної кредитної заборгованості. 
		Дані обставини щодо вказаних банківських операцій (погашення кредитної заборгованості) підтверджується квитанціями ПриватБанку: 20.04.2023 року на суму 1912,17 грн.; 28.04.2023 року на суму 6700 грн.; 02.05.2023 року на суму 2100 грн.; 04.05.2023 року на суму 34948,88 грн.; 05.04.2023 року на суму 64909 грн. (а.с.112)
		З копії висновку службової перевірки від 04.08.2023 за фактами здійснення переказів та зняття грошових коштів з карт клієнта ОСОБА_1 вбачається, що головний спеціаліст з захисту електронних платежів та послуг ГО УБ по Північно-Східному МРУ зробив припущення, що доступ до коштів клієнта було отримано через Приват24, скористатися яким невстановлені особи отримали можливість внаслідок розголошення клієнтом CVC-коду, ОТР-паролів та PIN-коду. Грошові кошти з карти «Універсальна» №4149629340082395 клієнта було знято через банкомати та здійснено розрахунок черезPOS-термінали за допомогою G-pay (а.с.70-71)
		В судовому засіданні був відтворений аудіозапис розмови позивачки - ОСОБА_1 з працівником Call центру, наданий стороною відповідача (а.с.87). В ході цієї розмови позивачка вказала, що до неї зателефонувала невідома їй особа, яка представилася працівником банку та повідомила, що з її карток намагаються зняти грошові кошти, в зв`язку з чим необхідно поблокувати належні їй картки. В процесі розмови особа, яка представилася представником служби безпеки банку, назвала усі картки, які належать позивачці та іншу персональнальну інформацію. При цьому позивач зазначила, що особисто вона ніяку інформацію не розголошувала, та уточнила, що картки були весь час при ній, пін-код вона нікому не надавала, чи вказувала в процесі розмови трьоцифровий код не пам`ятає. По завершенню розмови позивачка виявила, що з її карток були здійснені списання грошових коштів, після чого вона відразу зателефонувала на гарячу ліню ПриватБанку.
		Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		Отже позивачка є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
		Згідно із статтями 1066, 1068ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
		Відповідно до статті 1073ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		На час виникнення даних спірних правовідносин такі регулюються Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженим Постановою Національного банку № 164 від 29.07.2022, відповідно до якого:
		143. Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
		146. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71цс15 зазначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». 
		У постанові Верховного Суду № 176/1445/22 від 16.08.2023 зазначено, що «Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
		Із змісту статті 526 ЦК України випливає, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		Встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		Для приватного права насамперед властивою є така засада, як розумність.
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Судом встановлено факт звернення позивачки до банку та до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивачки дійсно було відсутнє волевиявлення на вчинення вказаних банківських операцій на загальну суму 133477 гривень, що відбулось 21.03.2023.
		Суд звертає увагу на те, що посилання представника відповідача на те, що грошові кошти було знято в результаті розголошення клієнтом конфіденційних даних є непереконливим, базується на висновку службової перевірки від 04.08.2023, в якому, в свою чергу такий сформульовано як припущення та протилежного стороною відповідача доведено не було.
		В телефонній розмові на номер гарячої лінії ПриватБанку, запис якої був досліджений в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що ніякої конфіденційної інформації в процесі розмови з третіми особами не розголошувала, а навпаки особа, яка представилася представником банку назвала «усі її картки та всі дані», уточнила, що вона не пам`ятає чи надавала інформацію щодо CVV-коду зображеного на картці.
		Таким чином суд вважає встановленими та не спростованими відповідачем обставини, а саме, що позивачка ОСОБА_1 , як користувач карток ПриватБанку своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню ПІН коду або інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тим самим усі банківські операції, а саме: переказ і зняття готівкою особистих коштів позивачки в розмірі 19500 грн. (пенсійна картка) + 4368 грн. (картка для виплат)/всього  23868 грн.; укладання споживчого кредиту №23032134047492 від 21.03.2023 на суму 44700 грн. та використання цих коштів для придбання товарів + зняття коштів з кредитної картки «Універсальна» на суму 64909 грн. як кредит/разом  кредитні кошти на суму 109609 грн., відбулися не за її розпорядженням. Виявивши незаконні банківські операції, позивачка негайно повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
		Натомість відповідачем безспірно не доведено, що вказані операції були здійснені третіми особами з використанням розголошених позивачкою авторизаційних даних. Посилання представника відповідача на ту обставину, що позивачка порушила умови та Правила надання банківських послуг договору, оскільки передавла власні дані іншим особам, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться до припущень, що не мають доказового підтвердження. Відповідач не довів того, що позивачка свідомо чи несвідомо сприяла незаконному використанню її авторизаційних даних або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Результати службового розслідування проведеного відповідачем за вказаним фактом, хоча і встановили ряд важливих обставин, однак безсумнівно не довели вини чи бездіяльності відповідачки. Сам факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання таких банківських операцій, як зняття коштів з рахунку позивачки, їх перерахування, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що своїми діями чи бездіяльністю позивачка сприяла розголошенню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Згідно з положеннями частини другої статті 614ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам Цивільно-процесуального кодексу України, які викладені вище.
		Таким чином, провівши аналіз норм матеріального права в системному зв`язку із встановленими по справі фактичними обставинами, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач карток, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткових рахунків чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.
		Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно положень ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Верховний Суд у Постанові Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), зазначив, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
		   Щодо вимоги про стягнення з банку безпідставно отриманих грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості в розмірі 109609 грн., окремо слід зазначити наступне.
		Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
		Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. 
		Встановлені обставини свідчать, що позивачем доведено обставини, викладені у позовній заяві, та, як наслідок, застосування положень статті 1212 ЦПК України.
		   Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду в подібних правовідносинах, що викладені в постановах від 19.09.2018 року, справа №521/7197/16-ц; від 16.10.2019, справа №523/5145/16-ц; від 23.10.2019, справа №522/6582/16-ц.
		Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача не є підставою для відмови у позові.
		Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 133477 грн., з яких 23 868 грн. (збитки), 109 609 грн. (безпідставно отримані кошти), оскільки позивач ОСОБА_1 , як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням та вона не повинна нести відповідальності за дані операції, тому ці кошти повинні бути повернуті позивачу. 
		Щодо вимог про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
		Згідно з ч. 1, 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до вимог ст.59Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		Частиною першою статті 15ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Відповідно до ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Згідно з ч. 1-6 ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Отже склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
		У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Процесуальним законодавством передбачений механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
		Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
		Статтею 141ЦПК України передбачено вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами.
		Відповідно до ч. 2 ст.141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
		1) у разі задоволення позову - на відповідача;
		2) у разі відмови в позові - на позивача;
		3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
		При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
		На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача - адвокат Колєснік І.А. надав суду такі документи: ордер про надання правничої (правової) допомоги від 5 червня 2023 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4113/10; договір б/н про надання правничої допомоги від 5 червня 2023 року; квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» від 05.06.2023 року на суму 30000 грн. (призначення платежу  гонорар адвоката згідно договору від 05.06.2023 року)
		Як слідує зі змісту п. 3.1. договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.06.2023 року, за правову допомогу клієнт сплачує адвокату гонорар в загальному розмірі 30 000 грн., який складає: 10000 грн.  підготовка справи для розгляду в суді (усні консультації, вивченняматеріалів справи, правова кваліфікація спору, визначення нормативної бази, моніторинг та аналіз судової практики, складання і подання позовної заяви, інших процесуальних документів, збір і подання доказів); 20000 грн.  представництво в суді (ведення справи в суді, участь в судових засіданнях як представник  адвокат позивача).
		Отже, з наданого стороною позивача договору б/н про надання правничої допомоги від 5 червня 2023 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 на підставі п. 3.1 договору отримала від адвоката Колєсніка І.А. правничу допомогу, за яку сплатила суму гонорару у розмірі 30000 грн.
		Як вбачається зі змісту наданого представником банку відзвиву останній зазначив, що заявлена сума не відповідає критерію реальності та критерію розумності встановлення вартості наданих послуг, тому є необґрунтованою, посилався на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу.
		При цьому, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що стороною позивача не надано документального підтвердження витрат на правову допомогу. Представником позивача надані відповідні документи, в т.ч. договір б/н про надання правничої допомоги, в якому детально описано, які послуги надаються позивачу, а також вартість наданих послуг, а тому суд дійшов висновку про належність та допустимість таких доказів.
		У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
		Суд, з урахуванням наведеного вище та з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником позивача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником позивача послуг (складання і подання позовної заяви, подання відповіді на відзив, безпосередня участь представника у судових засіданнях, подання інших процесуальних заяв), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, а також з урахуванням заперечень представника відповідача проти заявленого до стягнення стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважає що розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягає частковому задоволенню, а саме у сумі 10 000 грн.
		Згідно зі ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою встановлена ставка 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1334,77 грн. (1% від 133 477 грн.)
		Керуючисьч.2 ст.247, ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги  ОСОБА_1  - задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в розмірі 133 477 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, ВСЬОГО - 143 477 (сто сорок три тисячі чотириста сімдесят сім) гривень.
		   В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570 на користь держави (Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувач Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA90899980313111256000026001, Кодкласифікації доходів бюджету22030106) судовий збір у сумі 1334 (одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 77 (сімдесят сім) копійок.
		    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. 
		 
		Повне найменування учасників справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
		 
		відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк», юридична адреса: м. Київ, вул.Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ - 14360570.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...