Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28547/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Найманство.
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2024. Зареєстровано: 10.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2024.
Дата набрання законної сили: 03.10.2024
Результат оскарження 03.10.2024 Апеляційний суд міста Києва: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/761/1788/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022000000001570

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/28547/22
		Провадження №1-кп/761/1788/2024 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		        25 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		Головуючого судді:                                                         ОСОБА_1 ,
		при секретарі:                                                                 ОСОБА_2 ,
		за участю:
		прокурора                                                                 ОСОБА_3 
		захисника                                                                 ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду кримінальне провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016000000002818 від 12.10.2016 року по обвинуваченню:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Вазир району Гурлен, Хорезмської області, республіки Узбекистан, тимчасово безробітного, неодруженого, з повною середньою освітою, громадянина Республіки Узбекистан, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 447 КК України,-
		ВСТАНОВИВ:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об?єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об?єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об?єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - №2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та №3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов?язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: - застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; - застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: - вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; - бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		Блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це с рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
		Статтями 1 та 2 ІІІ Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов?язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов?язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного, зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов?язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв?язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов?язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-Ф3). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов?язалася територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов?язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов?язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід?ємною складовою частиною України і В межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. 
		Таким чином, із зазначенням міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає що дії російської федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв?язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі і шляхом вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27.02.2014 широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації та іноземних держав.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
		У зв?язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв.
		24 лютого 2022 року, який в подальшому неодноразово продовжено.
		Починаючи з 24.02.2022 російська федерація щодня порушує правила ведення війни та масово чинить воєнні злочини.
		Збройні сили російської федерації неодноразово завдавали ударів ракетними установками по цивільних аеродромах, важливих критичних об?єктах інфраструктури, житлових будинках, закладах охорони здоров?я, школах та інших цивільних об?єктах.
		Крім того, починаючи з 24.02.2022 підрозділи збройних сил російської федерації та інші військові формування російської федерації здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. Також на стороні російської федерації беруть участь у зоройному конфлікті найманці приватних воєнних компаній (далі - ПВК).
		Відповідно до ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р. (ратифікована Постановою ВРУ від 14 липня 1993 р. N? 3381-XII), найманцем є особа, яка: 
		- спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності;
		- беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;
		- не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
		- не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
		- не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;
		- не надіслана державою для виконання офіційних обов?язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони.
		Так, ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 , перебуваючи за місцем свого тимчасового проживання по АДРЕСА_2, в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » із власного мобільного телефону знайшов оголошення про набір найманців до складу вказаної приватної військової компанії, про що повідомив ОСОБА_6 .
		Згідно зазначеного оголошення за участь у війні в Україні було обіцяно грошову винагороду в сумі 1600 доларів США на місяць, а за участь в бойових діях на території України в сумі 4 тис. доларів США на місяць.
		Цього ж дня ОСОБА_5 переслідуючи корисливий мотив, з метою вступу до ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » подзвонив з власного мобільного телефону за номером вказаним у зазначеному оголошенні « НОМЕР_1 », та в ході розмови із не встановленою в ході розслідування особою на ім?я ОСОБА_7 , отримав інструкції для вступу до вказаної ПВК та про необхідність приїзду для цього на полігон неподалік м. Тамбов російської федерації. Про вказані обставини ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_6 .
		З метою реалізації злочинного умислу спрямованого на участь найманця на стороні російської федерації у збройному конфлікті на території України, достеменно знаючи що Україна є незалежною, самостійною, суверенною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, переслідуючи корисливий мотив,
		18.08.2022 ОСОБА_5 , разом з ОСОБА_6 , виїхали з м. Грозний чеченської республіки до м. Тамбов російської федерації, де 19.08.2022 за попередньою домовленістю їх зустріла невстановлена досудовим розслідуванням особа із ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на ім?я « ОСОБА_7 » та відвезла їх на полігон « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що розташований в населеному пункті Тригуляй, Тамбовська область, російська федерація.
		Наступного дня, тобто 20.08.2022, реалізуючи свій злочинний умисел на участь найманця у збройному конфлікті, воєнних діях, з метою спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, одержання матеріальної вигоди, ОСОБА_5 добровільно підписав контракт на проходження військової служби в ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на посаді стрільця.
		Відповідно до умов контракту ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» зобов?язувалось виплачувати ОСОБА_5 грошове забезпечення у розмірі 1600 доларів США в місяць, а у разі безпосереднього прийняття участі у бойових діях на лінії розмежування на території України у розмірі 4000 доларів США на місяць. Згідно умов контракту передбачалось страхування життя на суму 60 000 доларів США, яку у разі настанні страхового випадку може отримати будь-яка особа, яку вкаже підписант у контракті. У випадку поранення була передбачена страхова сума у розмірі від 5000 до 30000 доларів США (сума вираховувалась в залежності від тяжкості поранення).
		В свою чергу ОСОБА_5 зобов?язався брати участь найманця на посаді стрілка в складі ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на стороні російської федерації в збройному конфлікті, воєнних діях на території України.
		Цього ж дня, 20.08.2022 ОСОБА_5 зараховано до складу ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» в підрозділ під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з позивним «ОСОБА_20», де останньому видали військову форму із знаками розрізнення-нашивками у вигляді латинської літери «V», а також зображенням голови вовка, після чого він почав проходити навчання з тактики та стратегії ведення бойових дій, застосування зброї, надання першої медичної допомоги. Навчання проводили інструктори з позивними «ОСОБА_19» та « ОСОБА_8 ».
		28.08.2022 ОСОБА_5 , разом з іншими особами, які входили до складу підрозділу ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у межах загального плану захоплення території України, через територію Белгородської області російської федерації, незаконно прибув на тимчасово окуповану територію України в Донецькій області (точного місця досудовим розслідуванням не встановлено), де отримав каску, бронежилет та зброю - автомат АК-12 та з цього ж дня до 05.09.2022 ОСОБА_5 продовжив проходити службу в складі ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
		Вранці 06.09.2022 ОСОБА_5 в складі підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_4» ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під командуванням невстановленої особи з позивним « ОСОБА_9 » виїхав з місця тимчасової дислокації на окупованій території Донецької області на позиції ведення бойових дій поблизу АДРЕСА_3 , де будучи одягненим у військову форму, бронежилет та каску, маючи при собі автомат АК-12 розмістився у завчасно підготовленому окопі.
		Наступного дня, 07.09.2022 близько 08 год. 00 хв., на вказані позиції ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » поблизу м. Ізюм Харківської області силами Збройних Сил України почався наступ. В цей час ОСОБА_5 та інші найманці підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_4» ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з використанням автоматів АК-12 та іншої вогнепальної зброї з метою утримання займаних позицій проводили стрільбу в напрямку військовослужбовців Збройних Сил України.
		Близько 12 год. 00 хв. цього ж дня під натиском Збройних сил України ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , керівник підрозділу з позивним « ОСОБА_9 » та ще 2 найманців ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на автомобілі типу «пікап», намагалися покинути лінію зіткнення, однак ОСОБА_5 був затриманий військовослужбовцями Збройних Сил України.
		Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , обвинувачується в участі найманця у збройному конфлікті, воєнних діях, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 447 Кримінального кодексу України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), ОСОБА_5 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Відповідно до ухвали суду від 06.06.2023 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4ст.447 КК України.
		Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.447 КК України, за викладених в межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню і дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.
		Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4  ст.447 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які були досліджені судом:
		       - протоколом допиту підозрюваного від 30 листопада 2022 року та долученого до нього відеозапису, відповідно до якого ОСОБА_5 підтвердив те, що він заради покращення власного матеріального становище у мережі Інтернет знайшов оголошення ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та в подальшому разом зі знайомим ОСОБА_6 підписав контракт, згідно з яким вони мали виконувати військові завдання за досить велику плату. ОСОБА_5 пояснював, що після підписання контракту вони пройшли навчання (приблизно 7 днів), де інструктурували « ОСОБА_8 » та «ОСОБА_21», та в подальшому, а саме 28 серпня 2022 року опинились на території України, про що вони дізнались вже коли приїхали. Потім знову проходили тренування на полігоні, що знаходився на території Донецької області, приблизно до 6 вересня, адже потім у них почалась тривога і їх відправили в сторону «гарячих точок». Майже цілий день вони їхали та проїжджали багато різних міст. Після цього вони потрапили під мінометний обстріл, декілька осіб поранило, а він та його напарники залишились на місці (в окопах). ОСОБА_5 вказав, що з ним було ще приблизно 5 осіб. Зранку почалась стрілянина та група залишила їх та почала відходити. В подальшому вони використали автомобіль «пікап» і почали відходити за групою. ОСОБА_5 зазначає, що підписуючи контракт вони вважали, що будуть виконувати бойові задачі десь подалі від лінії безпосередніх боїв. Окрім того, останній вказав, що підписав контракт аби заробити грошей на навчання, оскільки являється студентом. 
		- протоколом допиту свідка ОСОБА_6 від 10 листопада 2022 року та долученого до нього компакт-диску з відеозаписом допиту, відповідно до якого останній повідомив, що ОСОБА_5 повідомив йому про можливість вступу в ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» для того аби заробити гроші. Вказав, що потім вони разом підписали контракт з вказаною організацією, відповідно до якого за обумовлену плату мали виконувати бойові завдання. ОСОБА_6 зазначив, що вони вважали, що будуть виконувати задачі подалі від лінії фронту. В ході чергового завдання його, ОСОБА_5 та інших його напарників було взято у полон.
		- протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 24 листопада 2022 року та долученого до нього компакт диску з відеозаписом допиту, відповідно до якого останній повідомив, що у 2022 році останній підписав контракт з ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », відповідно до якого мав виконувати бойові задачі за певну плату. Окрім того, під час допиту вказав, що ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на території Харківської області перебувало у складі 2х підрозділів, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_7 », «ІНФОРМАЦІЯ_8», що розташовувались неподалік сіл Долина та Краснопілля. Разом з тим, повідомив, що на вказаних позиціях перебував також підрозділ ПВК «Вагнер», який називався «Зимки» та ЗС рф «4/88». Між тим, зазначив, що в ході одного з боїв останній отримав поранення та був взятий в полон Збройними Силами України. Разом з тим, вказав, що повертатись до свого місця першочергової дислокації не міг, оскільки був би «ліквідований». Окрім того, повідомив, що ЧВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» підзвітне Міністерсву оборони рф, раніше ця організація займалась охороною різноманітих приміщень, масових заходів, тощо. Між тим, зазначив, що у цьому ПВК старались організовувати бойові групи за національними особливостями, наприклад «казакі», «осєтіни», «одноразки» (колишні ув`язнені, яких кидали на убій). Окрім того, вказав, що командування ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» жодним чином не враховувала ні психологічне ні фізичне здоров`я бійців.
		Окремо суд звертає увагу, що дослідження відеозаписів, допитів свідків у судовому засіданні, проводилося в умовах воєнного стану за правилами ч. 11 ст. 615 КК України, згідно якої показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації (в редакції Закону № 2111-IX від 03.03.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2137-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 2201-IX від 14.04.2022).
		При цьому суд зауважує, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. Вказане кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).
		Проаналізувавши протоколи допиту свідків, суд встановив, що вони перебувають у нерозривному взаємозв`язку між собою, які є процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, суд дійшов висновку, що вони підтверджують обставини вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину.
		- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.11.2022 відповідно до яких свідок ОСОБА_6 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, яку взятого в полон, поблизу м.Ізюм, Харківської області силами Збройних Сил України.
		- протоколу огляду від 21 листопада 2022 року відповідно до якого встановлено соціальні мережі та «Телеграм» ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виявлено та ідентифіковано осіб зі складу ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та пов`язаних з нею незаконних збройних формувань, які станом на вересень 2022 року активно займаються вербуванням осіб для участі в бойових діях в Україні.
		- протоколу огляду електронних сторінок від 21 листопада 2022 року, в ході якого оглянуто відкриті джерела інформації в мережі Інтернет, які містять дані про ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », встановлено історію виникнення, статус ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2», кількісний склад та умов вербування. Окрім того, встановлено, що ПВК «ІНФОРМАЦІЯ_2» з початком повномасштабного вторгнення росії значно збільшив кількість загонів та особового складу.
		- протоколу огляду від 11 листопада 2022 року відповідно до якого встановлено, що у відкритій мережі Інтернет на сайті одного з російських інтернет-видань міститься стаття про допит українським журналістом ОСОБА_12 двох найманців - громадян Республіки Узбекистан. Окрім того, оглядом вищевказаного сайту встановлено, що ОСОБА_5 працював в москві та найнявся в ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », щоб мати можливість оплатити навчання. Разом з тим, при переході за посиланням, вміщеним на сайті знаходиться відеозапис «ІНФОРМАЦІЯ_9», яке містить безпосередньо процес захоплення в полон 2х осіб, які представились в подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 
		- протоколом огляду електронних сторінок від 21 листопада 2022 року, відповідно до якого встановлено реєстраційні дані ПВК « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке зареєстровано у м.Тамбов, рф, як «ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕНОЙ ОТВЕТСВЕННОСТЬЮ «Частная охранная организация «ІНФОРМАЦІЯ_2» з статутним капіталом у розмірі 250000, ОКФС, «ИНН 6829019678, ОГРН 1066829018222, КПП 68201001 , керівником якого є ОСОБА_13 .
		- довідка Міністерства внутрішніх справ Узбекистана Управління внутрішніх справ Хорезмської області від 19.12.2022 року №751/328 відповідно до якої ОСОБА_5 до уповноважених осіб для відмови від громадянства Республіки Узбекистан не звертався. 
		- копії паспорта ОСОБА_5 , відповідно до якого встановлено анкетні дані останнього.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.447 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення: витяг з ЄРДР, постанову заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_14 від 09 листопада 2022 року про визначення підслідності та доручення здійснення досудового розслідування, постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_15 від 09.11.2022 року про визначення групи прокурорів, постанову начальника 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_16 від 09.11.2022 про створення слідчої групи, постанову старшого слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_17 від 10.11.2022 року про залучення перекладача, справки посольства Республіки Узбекистан в Україні від 16.11.2022, - повідомленням про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.447 КК України, відповідно до якої останній ознайомлений зі змістом підозри, правами і обов`язками підозрюваного, опису матеріалів кримінального провадження №42022000000001570, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.447 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 , будучи громадянином Республіки Узбекистан приймав участь у воєнному конфлікті в ролі найманця, за що передбачена відповідальність за ч.4 ст.447 КК України.
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 , вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Суд встановив обставини, які б, відповідно до вимог ст.66 КК України пом`якшували покарання ОСОБА_5 , а саме щире каяття та сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обставиною, яка, відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжує покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судима, наявності пом`якшуючих та відсутність обтяжуючої покарання обставини, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції встановленої ч.4 ст.447 КК України.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також наявності обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		Таке покарання стосовно ОСОБА_5 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Даних щодо наявності процесуальних витрат, речових доказів у кримінальному провадженні прокурором не надано.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.447 КК України та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		       Суддя                                                                                         ОСОБА_18

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...