Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 219/5438/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2024.
Дата набрання законної сили: 04.04.2024
Номер судового провадження: 51-4743км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021052150000368

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 квітня 2023  року
		м. Київ
		справа № 219/5438/21
		провадження № 51-4743 км 23  
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,  на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від  27 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021052150000368 та 12021052150000515, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця                                  та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ),   громадянина України,  раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 3  ст.185 КК України,
		та 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця                                  та жителя АДРЕСА_2 ),  громадянина України,  раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 3  ст.185 КК України. 
		 
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2021 року  ОСОБА_6 засуджено  за  ч. 3 ст.185 КК України  до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
		 
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_7   за  ч. 3 ст.185 КК України  до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.    
		Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту звернення вироку до виконання. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та  речових доказів у провадженні.   
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду  змінено в частині кваліфікації дій обвинувачених та призначеного покарання. Виключено з мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище».
		Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 185 КК України на ч.2 ст.185 КК України. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 185 КК України на ч.2 ст. 185 КК України. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
		Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. 
		В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Відповідно до вироку встановлено, що  ОСОБА_6 20 жовтня 2020 року приблизно о 22:00 год.,  перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, з  корисливих мотивів, через відчинені ліві задні двері  проник в салон автомобіля  марки ВАЗ  2107 державний номер НОМЕР_1 , звідки таємно викрав музичний підсилювач марки «JBL» моделі «Grand touning GT-075.2», вартістю 1500 грн., чим заподіяв власнику автомобіля ОСОБА_8  матеріальну шкоду на вказану суму. 
		Він же, 19 квітня 2021 року приблизно 01:30 год., знаходячись за адресою: АДРЕСА_4 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, через відчинені праві передні двері проник в салон автомобіля марки FORD TRANSIT, державний номер НОМЕР_2 , звідки таємно викрав відеореєстратор вартістю 1565,86 грн. та гроші у сумі 1000 грн., чим спричинив власнику автомобіля                     ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 2565,86 грн. 
		Також, 19 квітня 2021 року у нічний час (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_6 ,  знаходячись  за адресою: АДРЕСА_4 , діючи умисно,  повторно, з корисливих мотивів,   через відчинені праві передні двері проник в салон  автомобіля  ВАЗ  21013, державний номер  НОМЕР_3  та  відкрив капот, потім із підкапотного простору  таємно викрав акумулятор марки «FORSE original 60» вартістю 1341  грн., спричинивши власнику автомобіля ОСОБА_10 матеріальну  шкоду на вказану суму. 
		Крім того, 27 квітня 2021 року приблизно о 02:00 год., ОСОБА_6 ,  діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , побачивши біля будинку № 130 м. Світлодарськ Донецької області припаркований автомобіль  ВАЗ  21063, державний номер НОМЕР_4 ,     ОСОБА_7 через відкриті ліві передні двері проник в  салон автомобіля, де ручкою для відкривання капоту відкрив його. У цей час ОСОБА_6 чекав біля капоту. Після цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із підкапотного простору автомобіля таємно викрали акумулятор марки «FORSE 60» вартістю 1352 грн., чим спричинили потерпілому ОСОБА_11 матеріальну  шкоду на вказану суму.
		 
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		Прокурор у касаційній скарзі з доповненнями  просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 й ОСОБА_7  та  призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.        
		Зазначає, що апеляційний суд всупереч норм ч. 2 ст. 394 КПК України, не маючи повноважень на перегляд встановлених місцевим судом фактичних обставин,  необґрунтовано встановив, що ОСОБА_6 шляхом вільного доступу вчинив крадіжки майна  з автомобілів належних ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
		Також, вийшов за межі апеляційних вимог, оскільки прокурор просив перекваліфікувати з ч.3 на ч. 2 ст.185 КК України лише епізоди крадіжок акумуляторів з-під капотів авто, а суд безпідставно перекваліфікував решту дій засудженого, виключивши кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище». 
		На переконання прокурора, салон автомобіля, навіть не закритого на замок, є сховищем тому, що  для вчинення крадіжки слід  відкрити двері, тобто долати технічні перешкоди.
		Внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, засудженому призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі через м`якість.   
		Крім того,  в порушення норм ч. 1 ст. 337  КПК України вийшов за межі обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7 , та додатково зазначив  кваліфікуючу ознаку вчинення ним крадіжки «повторно», яка органом досудового розслідування не інкримінувалася. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала та просила задовольнити.  
		Межі розгляду  матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. 
		Мотиви Суду   
		 
		Доводи  прокурора про те, що апеляційний суд всупереч норм ч. 2 ст. 394 КПК України, не маючи повноважень на перегляд встановлених місцевим судом фактичних обставин, додатково встановив, що обвинувачений ОСОБА_6 шляхом вільного доступу вчинив крадіжки майна з автомобілів належних ОСОБА_9 та   ОСОБА_8 , не заслуговують на увагу. 
		Частиною  2 ст. 394 КПК України передбачено, що судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
		Із матеріалів кримінального провадження слідує, що судовий розгляд   здійснювався відповідно до правил ч. 3 ст. 349 КПК України. Апеляційний суд,  в ході розгляду апеляційної скарги прокурора,  дотримався вимог кримінального процесуального закону, не встановлював нових фактичних обставин, а виходив виключно з тих обставин, які були встановлені місцевим судом та ніким не оспорювались.  Водночас констатував, що за викладених у вироку фактичних обставин місцевий суд   дав неправильну юридичну оцінку діям обвинувачених, які   вчиняли крадіжки шляхом вільного доступу за всіма епізодами злочинної діяльності, тому  перекваліфікував дії ОСОБА_6 та    ОСОБА_7  з ч. 3 на ч.2 ст.185 КК України, виключивши  із вироку кваліфікуючу ознаку  «проникнення у сховище». 
		Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду   та вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора про безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_6 за епізодами крадіжок майна потерпілих              ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з салонів  їх автомобілів, які, на думку сторони обвинувачення,   є сховищем.  
		Статтею 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Кваліфікуючою ознакою, що передбачена частиною третьою вказаної норми є зокрема,  крадіжка, поєднана з проникненням у інше сховище. 
		Відповідно до сталої практики під поняттям «сховище» слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожеючитехнічними засобамиабозабезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.            
		Сховище  - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до них сторонніх осіб (до прикладу постанови ВС у справах № 205/5830/16-к, №127/959/19). 
		Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.
		Як убачається з мотивувальної частини вироку, крадіжки майна у потерпілих        ОСОБА_9 та ОСОБА_8   обвинувачений    ОСОБА_6 вчинив  із салонів належних їм автомобілівчерез відчинені (незамкнені на замок) двері, тобто за відсутностіпристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб.
		З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що салони автомобілів, з яких  обвинувачений вчинив крадіжки, за даними  ознаками не відносяться до сховища, тому обґрунтовано виключив кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище»   й  перекваліфікував  дії ОСОБА_6 за цими епізодами                                з ч. 3 на ч. 2 ст. 185 КК України ( крадіжка, вчинена повторно).
		Неприйнятними є  також доводи прокурора  про те, що   апеляційний  суд  вийшов за межі апеляційних вимог,  чим  істотно порушив  вимоги  КПК України. 
		За загальним правилом, суд апеляційної інстанції перевіряє судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги  (ч. 1 ст. 404 КПК України). 
		Водночас,  за змістом  ч.2 ст. 404 КПК України  суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		Вирок суду  першої інстанції оскаржувався лише  стороною обвинувачення в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Прокурор у  апеляційній скарзі  порушував питання про  виключення з вироку  кваліфікуючої ознаки «проникнення у сховище» лише за епізодами крадіжок акумуляторів з-під капотів авто та просив в цій частині перекваліфікувати  дії  обвинувачених на ч.2 ст.185 КК України. Суд  апеляційної інстанції визнав ці доводи слушними, при цьому,  зваживши на  фактичні обставини скоєного, встановив, що місцевий  суд невірно кваліфікував дії засудженого                ОСОБА_6 й за іншими епізодами його злочинної діяльності, зокрема крадіжок майна  з автомобілів   ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .  З огляду на те, що це не погіршувало становище обвинуваченого, апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог, виправив допущене  місцевим судом порушення  та правомірно   перекваліфікував   дії ОСОБА_6 за вказаними  епізодами  з ч. 3 на ч. 2 ст.185 КК України. Порушення вимог КПК України, про які  безпідставно йдеться у касаційній скарзі прокурора, відсутні.  
		Доводи  прокурора  про м`якість покарання, призначеного ОСОБА_6 теж  є необґрунтованими.  
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. 
		Статтею 65 КК України  визначено, що суд призначає покарання враховуючи, зокрема,   ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду, зокрема,  в  частині правової кваліфікації  дій засудженого ОСОБА_6 та призначаючи йому покарання,  дотримався наведених вимог матеріального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є нетяжким злочином,   дані про особу винного, який раніше не судимий, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога  не перебуває, не одружений, дітей на утриманні не має, за місцем проживання характеризується добре, обставиною, що пом`якшує покарання обґрунтовано визнав щире каяття та не встановив обставин, що  його  обтяжують. Взяв до уваги й дані  досудової  доповіді   Бахмутського міськрайонного відділу Філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області, відповідно до яких ризик повторного вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 є середнім, а його  виправлення без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб). При цьому, зважено  й на позицію потерпілих, котрі висловились  про відсутність  претензій  та просили призначити   покарання на розсуд суду.  
		Отже, апеляційний суд, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, призначив   ОСОБА_6  за ч. 2 ст. 185 КК України покарання  у виді позбавлення волі  на строк 3 роки.  
		Колегія суддів вважає таке покарання справедливим, необхідним та достатнім для виправлення винного й попередження вчинення нових злочинів, адже воно відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.  Підстав вважати покарання явно несправедливим через м`якість Суд не убачає.
		Разом із цим, доводи прокурора про те, що  апеляційний суд, надаючи кримінально-правову кваліфікацію діям обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.185 КК України, в тому числі, за кваліфікуючою ознакою «повторно»,  вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки органом досудового розслідування вказана ознака не інкримінувалась, Суд вважає слушними.   
		За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК  України обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Нормами ч.1 ст.  337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Згідно обвинувального акту ОСОБА_7 раніше не судимий та органами досудового розслідування  обвинувачувався у вчиненні за попередньою змовою групою осіб таємного викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище.   Його дії кваліфіковано за ч.3 ст.185 КК України.
		В свою чергу, в ході апеляційної процедури, апеляційний  суд  виключив  кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» та перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.3  на ч. 2 ст.185 КК України, при цьому, зазначив про доведення його винуватості  у таємному викраденні чужого майна (крадіжка),  вчиненому повторно та за попередньою змовою групою осіб.  
		Тобто, всупереч нормам статті 337 КПК України, апеляційний суд вийшов за межі висунутого ОСОБА_7  обвинувачення, додатково зазначив кваліфікуючу ознаку вчинення крадіжки «повторно»,  яка органом досудового розслідування не інкримінувалася. 
		Вказане порушення є  істотним  порушенням  вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення, шляхом виключення із його мотивувальної частини кваліфікуючої ознаки «повторно» при кваліфікації дій ОСОБА_7  за ч. 2 ст. 185 КК України.
		Виключення із ухвали апеляційного суду  щодо ОСОБА_7  кваліфікуючої ознаки «повторно» не впливає на остаточну правову кваліфікацію дій засудженого та призначене покарання.
		З урахуванням викладеного, керуючись статтями 434, 436, 438, 442 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу прокурора  слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення -змінити. 
		З цих підстав Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від  27 червня 2023 року  щодо    ОСОБА_6 та ОСОБА_7   -  змінити.
		Виключити із мотивувальної частини судового рішення посилання при кваліфікації дій  ОСОБА_7   за ч. 2 ст. 185 КК України на кваліфікуючу ознаку  «повторно».
		В решті судове рішення залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді: 
		 
		 
		ОСОБА_1                                                    ОСОБА_12                                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...