Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/33800/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 10.04.2024. Зареєстровано: 11.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2024.
Дата набрання законної сили: 18.07.2024
Номер судового провадження: 2/127/4417/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                        Справа № 127/33800/23
		       Провадження № 2/127/4417/23
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       04.04.2024                                                                          м. Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі головуючого судді Антонюка В.В.,
		за участі: секретаря Бойчук Я.П.,
		позивача ОСОБА_1 ,
		представника позивача - адвоката Кобзіної А.С.,
		представника відповідача - адвоката Рой В.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору,-
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору, який мотивувала тим, що вона у 2018 році звернулась до AT КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг. 25.09.2018 року їй було відкрито рахунок та видано картку «Для виплат» № НОМЕР_1 .
		Коли строк дії картки «Для виплат» закінчувався, позивач знову 13.11.2020 року звернулася до відділення банку для продовження строку дії картки.
		Тоді ж, 13.11.2020 року позивачеві запропонували отримати картку «Універсальна», не попередивши про наявність на такій картці кредитного ліміту.
		Для отримання картки «Універсальна» позивачем було підписано на планшеті працівника банку заяву. Як пояснив в подальшому на звернення позивача відповідач, заява приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, разом із такими Умовами та Правилами надання банківських послуг складає Договір банківського рахунку, який передбачає відкриття кредитної лінії. У зв`язку з чим, як зазначає на звернення позивача відповідач, 13.11.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
		Позивач зазначає, що в підписаній нею на планшеті заяві, були відсутні істотні умови кредитного договору. Окрім того, жодних умов кредитного договору позивачеві надано не було та позивач із ним окремо ознайомлена не була. При чому свій підпис у відділенні банку позивач того дня ставила лише один раз.
		Враховуючи наявність в банку екземпляра відсканованого підпису позивача, відповідач на думку позивача, може формувати заяву про приєднання будь-якого змісту із підписом позивача.
		Примірник заяви позивачеві надано не було, як не було надано жодних інших документів. Окрім того в подальшому будь-які інші документи, що стосуються підписання договору, позивачеві не надсилалися. Після підписання заяви представником банку було видано позивачеві картку «Універсальна» НОМЕР_4, на якій було встановлено відновлювану кредитну лінію. Уже в подальшому позивач отримала копію анкети-заяви нібито з її підписом про відкриття рахунку, однак кредитний договір, укладений 13.11.2020 року шляхом підписання позивачем заяви є недійсним, оскільки позивачу не було роз`яснено усіх подробиць підписання заяви. Не було пояснено всіх моментів користування карткою «Універсальна», не було надано примірник істотних умов кредитного договору та не було ознайомлено з такими умовами.
		З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів падання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.
		Окрім того, згідно умов користування кредитною карткою № НОМЕР_5 "Універсальна" при її активації було встановлено кредитний ліміт 17 000 грн. В подальшому, як стало відомо позивачеві, банком безпідставно та без згоди позивача 16.04.2021 року було збільшено ліміт до 42 000 грн., взагалі не перевіряючи платоспроможність позивача, що сприяло списанню більшої суми коштів при незаконному доступі до картки в подальшому шахраями.
		У зв`язку із викладеним, позивач звернулась до суду з даним позовом та просила визнати недійсним кредитний договір від 13.11.2020 року, укладений між нею та АТ КБ «Приватбанк».
		Ухвалою суду 02.11.2023 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого  засідання.
		08.12.2023 року представником позивача подана заява про забезпечення позову.
		Ухвалою суду від 08.12.2024 року відмовлено представнику позивача в задоволенні заяви про забезпечення позову.
		07.12.2023 року представником позивача подано клопотання про призначення комп`ютерно-технічної експертизи.
		Ухвалою суду від 23.02.2024 року відмовлено представнику позивача в задоволенні клопотання про призначення комп`ютерно-технічної експертизи.
		Ухвалою суду від 23.02.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Позивач ОСОБА_1 та її представники Кобзіна А.С. в судовому засіданні позовну заяву підтримали за обставин, викладених в позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вона не хотіла відкривати картку «Універсальна», але працівник банку наполягала, також їй не було відомо, що на даній картці є кредитні кошти, оданк вона ними один раз скористалась, щоб активувати картку.
		Представник відповідача - Рой В.Л. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовної заяви, посилаючись на обставини, викладені у поданому до суду 05.12.2023 року відзиві.
		З`ясувавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		Так, судом встановлено, що 13.11.2020 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Підписуючи вказану Анкету-заяву, ОСОБА_1 погодилась з тим, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
		ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
		Відповідно до виписки по картці НОМЕР_2 і додаткових рахунках договору від 13.11.2020 року за період з 14.03.2022 року по 22.03.2022 року, АТ КБ «Приватбанк» збільшив ОСОБА_1 кредитний ліміт до 42 000 грн.
		02.05.2022 року та 18.05.2022 року позивач зверталась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про списання з неї кредитного боргу та признання його безнадійним і безповоротним, оскільки з її кредитної картки «Універсальна» невідомі особи шахрайськими діями заволоділи та списали кошти з її рахунку.
		Як вбачається із відповіді АТ КБ «Приватбанк» на заяву ОСОБА_1 , позивачу було відмовлено в задоволенні її заяви, оскільки нею було підписано та ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
		Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.03.2022 року за №12022263160000031 порушено кримінальну справу за ч.1 ст.190 КК України.
		Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
		Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
		Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
		Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
		Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Статтею 1055 ЦК України передбачено, зокрема, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
		За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (ст. 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.
		Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Згідно вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
		Верховний Суд України у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним
		Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 18.12.2013 року у справі № 6-127цс13).
		Спірний кредитний договір від 13.11.2020 року підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач у момент підписання Анкети-заяви 13.11.2020 року не відмовлялась від відкриття картки «Універсальна».
		За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Умови таких договорів у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. Тому, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
		Разом з цим, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, ОСОБА_1 підтвердила те, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Позивач підтвердила, що вона ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в електронному вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
		Суд звертає увагу на те, що позивач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, засвідчила свою згоду з запропонованими банком умовами, тому суд дійшов висновку, що під час укладення оспорюваного договору сторони дотрималися усіх вимог, спірний договір був укладений належним чином у встановленій законом формі.
		Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що її не було ознайомлено із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, оскільки у самій заяві про укладення кредитного договору позивач поставила свій підпис, чим підтвердила, що вона ознайомлена із відповідними правилами та умовами, а також тарифами, чим дала згоду на відповідні умови договору, тобто сторонами договору було дотримано, передбачені ст. 207 ЦК України, вимоги щодо письмової форми правочину.
		Крім того, з дати подання анкети-заяви протягом дії вказаного кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої до підписання редакції кредитного договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
		Виходячи з правових позицій Верховного Суду України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права. За результатами розгляду такого спору вирішуються питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав для недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження порушення її права, в той час, як укладений між сторонами оскаржуваний кредитний договір відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, ч. 1 ст. 1055 ЦК України та волі позичальника, оскільки вчинений у письмовій формі шляхом підписання сторонами анкети-заяви № б/н від 13.11.2020 року про приєднання ОСОБА_1 до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а тому підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним судом не вбачається.
		Суд вважає, що перелічені обставини не можуть бути підставою саме для визнання кредитного договору недійсним, в розумінні ст. 215 ЦК України, оскільки сама позивач підтверджує факт підписання Анкети-заяви від 13.11.2020 року у письмовому вигляді, тобто кредитні взаємовідносини між нею та АТ КБ «ПриватБанк» існують.
		У постанові від 29.07.2020 року по справі №753/10779/16-ц Верховний Суд вказав, що якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.
		Так, позивач визнає факт підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та нею не підтверджено те, що вона не користувалася кредитною картою, яка була відкрита їй на підставі підписаної Анкети-заяви від 13.11.2020 року та відповідно кредитними коштами.
		Відповідно до ст. 76-77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Статті 80-81 ЦПК України передбачають, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до частини першої ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
		Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
		Суд звертає увагу, що на підтвердження викладених обставин, на яких ґрунтуються вимоги позову, позивач не надала суду жодного доказу.
		Позивач зазначає, що її права порушені як споживача фінансових послуг та відносини, які виникли між нею та АТ КБ «ПриватБанк» регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».
		Згідно преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» - закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		За змістом п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		Згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу
		Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
		Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
		Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
		Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		Тобто, права особи, як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись.
		При посиланні на норми Закону України «Про захист прав споживачів» повинно мати місце порушення прав споживача на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб.
		Окрім того, згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
		Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		Однак, зміст позовної заяви та анкети-заяви від 13.11.2020 року не дає можливості встановити приналежність цього кредитного договору до договорів споживчого кредитування та, відповідно, чи розповсюджуються на нього вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
		Таким чином, підстави, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого позову до суду, тому посилання позивача на Закон України «Про захист прав споживачів» є не обґрунтованими.
		Відтак, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає про те,  що зважаючи на встановлення обставин, слід констатувати, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які не залишають сумніву у їх достовірності, що  укладаючи оспорюваний договір сторони діяли з порушенням вимог ст.ст.203, 207, 215 ЦК України, а тому у справі відсутні достатні правові підстави для визнання кредитного договору № б/н від 13.11.2020 року недійсним.
		 
		Керуючись ст. ст. 203, 207, 215, 251, 261, 626, 628, 634, 638, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-77, 80-81, 259,  354 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
		Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення виготовлено 10.04.2024 року.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, адреса для кореспонденції: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...