Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 132/3064/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2024.
Дата набрання законної сили: 20.03.2024
Номер судового провадження: 61-4881ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 березня 2024 року
		м. Київ
		справа № 132/3064/21 
		провадження № 61-4881св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Глинська сільська рада Калинівського району Вінницької області,
		третя особа - Калинівська міська рада Хмільницького району Вінницької області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жовмір Олександр Васильович, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від  13  грудня 2022 року у складі судді Ставнійчук С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від  16 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шемети Т. М., Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з  позовом до Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа - Калинівська міська рада Хмільницького району Вінницької області, про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала завідувачем комунального закладу дошкільного навчального закладу «Сонечко» с. Глинськ (далі - ДНЗ «Сонечко») з 10 грудня 2010 року до 10 серпня 2020 року. Рішенням  Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року її звільнено з  роботи за вчинення аморального проступку з 10 серпня 2020 року. Оскільки протягом 2020 року між ОСОБА_1 та сільським головою склалися неприязні  стосунки, то 17 червня 2020 року він викликав поліцію, стверджуючи, що ОСОБА_1 разом з колегами розпивала спиртні напої на робочому місці. 
		У подальшому ОСОБА_1 дізналася про складення щодо неї протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, а 14 липня 2020 року постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 3 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 179 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Вказану постанову визнано протиправною та скасовано рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 березня 2021 року у справі № 132/2403/20. Після набрання чинності зазначеним рішенням ОСОБА_1 звернулася до сільської ради із заявами про видачу трудової книжки, копії рішення про звільнення та до відділу освіти міської ради про отримання довідки про розмір середнього заробітку, проте такі звернення залишені без належного реагування.
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: поновити строк на звернення з позовом; визнати протиправним та скасувати рішення 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від  08 серпня 2020 року про звільнення її з посади завідувачки ДНЗ «Сонечко» за  вчинення аморального проступку несумісного з продовженням даної роботи з 10 серпня 2020 року; поновити її на посаді завідувача закладу дошкільної освіти  «Сонечко» с. Глинськ Калинівської міської ради Вінницької області (далі - ЗДО   «Сонечко»); стягнути з Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року до дати ухвалення рішення.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022  року у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати у розмірі 908,00  грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Решту судових витрат у справі залишено за позивачем.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 не  було законним. З досліджених обставин, неможливо конкретизувати, яке саме порушення ОСОБА_1 кваліфіковано засновником як аморальний проступок несумісний з продовженням роботи, чи є це діяння протиправним, в чому полягає його аморальність, чи порушує воно моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить трудовій функції конкретного працівника. Інших документів, які стали підставою звільнення ОСОБА_1 , в   рішенні не зазначено: висновків службового розслідування, документів, складених самим роботодавцем на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_1 конкретного дисциплінарного проступку, який підлягає кваліфікації за пунктом 3 частини першої статті 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При цьому не може бути визнано правильним звільнення з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.
		Звернувшись з позовом 23  вересня 2021 року, позивач пропустила передбачений законом місячний строк, оскільки була звільнена з роботи на підставі рішення від  08 серпня 2020 року, дізналась про нього 10 серпня 2020   року, однак від  отримання копії наказу про звільнення відмовилася. Зазначені ОСОБА_1 причини пропуску строку суд першої інстанції визнав неповажними. Будь-яких непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежали від волі особи та  які  б  перешкоджали позивачу в  реалізації її права щодо оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк, не наведено та судом не встановлено.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від  16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року залишено без змін. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, залишені за нею.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов до  обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, наведених у  рішенні 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року № 1235, не може вважатися законним, оскільки вони не знайшли свого підтвердження, а постанова адміністративної комісії, на підставі якої прийнято рішення про звільнення позивача, скасована у судовому порядку. З протоколу зборів трудового колективу ЗДО «Сонечко» неможливо встановити кількість працівників вказаного закладу, які голосували за  звільнення ОСОБА_1 . Крім того, під час прийняття спірного рішення про звільнення порушено право позивача на участь у процесі його прийняття.
		Разом з тим про рішення сільської ради від 08 серпня 2020 року № 1235 щодо звільнення ОСОБА_1 дізналася 10 серпня 2020 року, що не заперечується позивачем, проте вона відмовилася поставити відмітку про ознайомлення з цим рішенням, про що 10 серпня 2020 року складено відповідний акт. Тобто позивач мала можливість отримати копію цього рішення 10 серпня 2020 року, протилежного нею не доведено. Крім того, із запиту до міського голови від 27 липня 2021 року вбачається, що копію зазначеного рішення про звільнення ОСОБА_1 отримала у червні 2021 року. Апеляційний суд зазначив, що   принаймні з червня 2021 року розпочався перебіг місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, проте позов у цій справі подано лише 29 вересня 2021 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жовмір О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Калинівського районного суду Вінницької області від   13   грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 , в  інтересах якої діє адвокат Жовмір О. В., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у   подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від  03  листопада 2021 року у справі № 387/326/20 та від 30 червня 2021 року у справі № 706/397/18.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою обставини щодо невжиття роботодавцем заходів для вручення копії наказу про звільнення та  невидачі трудової книжки. Крім того, роботодавцю було відомо, що можлива підстава для звільнення позивача скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили, і саме роботодавець недобросовісно виконав свої функції в частині реалізації трудових прав працівника. У даному випадку відповідач виконав вимоги лише щодо ознайомлення працівника з наказом про звільнення, однак його вручення здійснено не було відповідно до норм трудового законодавства. Суд неправильно визначив початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом. Суди помилково відмовили у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку,  визначеного статтею 233 КЗпП України. Позивач вважає, що строки нею не пропущені, вона вчасно звернулась до суду за захистом своїх порушених трудових прав, позовні вимоги є  обґрунтованими та законними. 
		Позиція інших учасників справи
		Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		05 квітня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жовмір О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від  16 березня 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жовмір О. В., на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від   13 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
		09 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що 09 грудня 2010 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідуючої на підставі наказу начальника відділу освіти Калинівської районної державної адміністрації від 08 грудня 2010 року № 429-к.
		Згідно з актом від 17 червня 2020 року № 3, складеним сільським головою Янківським В. Р. , секретарем сільської ради Свиридюк Л. І., головним бухгалтером сільської ради Бондар Г. М. , землеміром сільської ради Кравчук Т. В. , 17 червня 2020 року о 12.50 год завідуюча ДНЗ «Сонечко» ОСОБА_1 під час свого робочого часу розпивала спиртні напої в дитячому садочку і перебувала на своєму робочому місці у дошкільному закладі в нетверезому стані, про що свідчила її  порушена координація рухів, запах алкоголю з порожнини рота та її загальна поведінка, яка не відповідає поведінці працівника державної установи та керівника дошкільного закладу. Дати письмові або усні пояснення ОСОБА_1 відмовилася. ОСОБА_1 було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння за направленням установи у супроводі сільського голови, однак ОСОБА_1 відмовилася від проходження медичного огляду. Акт складено у присутності ОСОБА_1 , яка відмовилася його підписувати.
		Відповідно до протоколу № 1 зборів трудового колективу ДНЗ «Сонечко» від  16  липня 2020 року ОСОБА_1 вчинила аморальний проступок, несумісний з перебуванням на посаді завідуючої - вихователя вказаного закладу дошкільної освіти.
		З протоколу № 1 зборів трудового колективу ДНЗ «Сонечко» від 16 липня 2020   року неможливо встановити кількість працівників вказаного закладу, які голосували за звільнення ОСОБА_1 , оскільки на зборах були присутні трудові колективи інших установ без зазначення кількості осіб.
		Рішенням зборів первинної профспілкової організації ДНЗ «Сонечко», оформленого протоколом від 05 серпня 2020 року № 1 та постановою первинної профспілкової організації ДНЗ «Сонечко» від 05 серпня 2020 року № 1, за поданням Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 16 липня 2020 року, надано дозвіл сільській раді на звільнення завідуючої - вихователя ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України у  зв`язку з вчиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.
		Рішенням 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року № 1235 ОСОБА_1 звільнено з  посади завідуючої - вихователя на підставі пункту 3 частини першої статті  41  КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, з 10 серпня 2020 року. Зобов`язано секретаря сільської ради видати трудову книжку та оголосити конкурс на заміщення вакантної посади.
		Підставою для прийняття рішення зазначено постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 14 липня 2020 № 3, протокол № 1 зборів трудового колективу ДНЗ «Сонечко» від 16 липня 2020 року, лист первинної профспілкової ДНЗ «Сонечко» від 06 серпня 2020 року № 1, яким надано дозвіл на звільнення.
		Апеляційний суд встановив, що під час прийняття рішення про звільнення порушено право позивача на участь у процесі прийняття рішення, оскільки питання звільнення ОСОБА_1 із займаної посади повторно внесено на  голосування     53 сесії 7 скликання ради 08 серпня 2020 року, після того як  вперше рішення ради не було прийнято і позивач покинула сесію. З результатів поіменного голосування 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року щодо питання звільнення позивача вбачається, що рішення прийнято простою більшістю голосів з числа присутніх депутатів сільської ради, водночас напроти прізвищ трьох депутатів наявні два записи щодо результатів голосування «за» та «утримався». Запис «утримався» закреслено, з проставленням відмітки «виправленому вірити».
		Землемір сільської ради Кравчук Т. В. , бухгалтер ДНЗ «Сонечко» Українець В. С. , кухар ДНЗ «Сонечко» Берегова О. А. , вихователь ДНЗ «Сонечко» Чалова О. А. 10 серпня 2020 року склали акт про відмову завідуючої ДНЗ «Сонечко» зробити відмітку про ознайомлення в рішенні Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року № 1235 «Про звільнення завідуючої - вихователя ОСОБА_1 із займаної посади».
		Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2021  року у справі № 132/2403/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову адміністративної комісії при зазначеному виконавчому комітеті від 14 липня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення статті 179 КУпАП.
		Позивач 23 квітня 2021 року звернулася із заявою до начальника відділу освіти, молоді та спорту Калинівської об`єднаної територіальної громади, в якій просила видати довідку про розмір середнього заробітку, письмову інформацію про місце перебування її трудової книжки та видати наказ про її звільнення з посади завідуючої ДНЗ «Сонечко».
		Відділ освіти, молоді та спорту Калинівської міської ради 13 травня 2021 року надав відповідь № 01-11/476 на звернення ОСОБА_1 , відповідно до якої трудова книжка, видана на її ім`я на обліку у цьому відділі не перебуває. Книги наказів відділу освіти та спорту Калинівської районної державної адміністрації здані в архів. 
		Згідно з довідкою від 25 травня 2021 року № 260, виданою Глинським старостинським округом Калинівської міської територіальної громади, трудова книжка ОСОБА_1 не була передана у цей округ.
		ОСОБА_1 07 липня 2021 року повторно звернулася до відділу освіти із заявою про надання довідки про розмір середньої заробітної плати, на що отримала відповідь від 07 липня 2021 року № 96 про те, що розмір її середньодобової заробітної плати становить 255,64 грн.
		27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Калинівського міського голови із  заявою, у якій зазначила, що у червні 2021 року від сільського старости села Глинськ Калинівського району Вінницької області отримала копію рішення 53  сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області про її звільнення. Просила надати їй інформацію щодо реорганізації Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області шляхом приєднання до Калинівської міської ради, а також рішення про те, що остання є правонаступником вказаної сільської ради з наданням копій відповідних рішень.
		ОСОБА_1 06 вересня 2021 року надано відповідь за № 02-12-1471, з якої вбачається, що 23 грудня 2020 року прийнято рішення 2 сесії 8 скликання № 90 «Про початок реорганізації, зокрема, Глинської сільської ради шляхом приєднання до Калинівської міської ради Калинівського району Вінницької області» та внесені відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних 
		осіб-підприємців та громадських формувань про початок реорганізації відповідних сільських рад, в тому числі і Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області. На даний час передавальний акт по Глинській сільській раді Калинівського району Вінницької області не затверджено, запис про припинення Глинської сільської ради до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено.
		На підставі рішення 12 сесії 8 скликання Калинівської міської ради від 22 вересня 2021 року № 2255 «Про зміну складу засновників, перейменування та   затвердження статутів закладів дошкільної освіти Калинівської міської територіальної громади в новій редакції» змінено склад засновників комунального закладу ДНЗ «Сонечко» шляхом виключення зі складу засновників Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області та включення до складу засновників Калинівської міської ради, перейменовано ДНЗ «Сонечко» на ЗДО «Сонечко».
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення   оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у  касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і    обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Основоположні засади реалізації права на працю визначені статтею  43  Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		У статті 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
		Заявляючи у справі вимоги позивач вказувала на її незаконне звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідач вказував на дотримання норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 .
		Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем місячного    строку звернення до суду, який визначений статтею 233 КЗпП України.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду і не навела поважних причин для його поновлення.
		Надаючи оцінку висновкам апеляційного суду щодо пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в  місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Відповідно до статті 234 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби 
		(COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», відповідно до пункту 1 якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби 
		(COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 виклав правовий висновок про те, що «…запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено…»
		Висновки Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 підлягають врахуванню у розглядуваній справі відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.
		Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 753/7014/20 вказував, що «оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі під час дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), тому строк звернення до суду з позовом вона не пропустила у зв`язку з його продовженням на строк дії такого карантину».
		У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 569/2319/21 викладено висновок, що «звернувшись до суду з позовом 29 січня 2021 року - під час дії карантину, який з 12 березня 2020 року був встановлений на усій території України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020  року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами), позивач і не могла пропустити вказаний строк, оскільки він був продовжений на строк дії карантину».
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
		Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
		Отже, як на час звільнення  ОСОБА_1 з роботи, так і на час її звернення до суду з позовом в Україні діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину.
		Суди зазначеного не врахували, встановивши факт незаконного звільнення позивача, дійшли помилкового висновку щодо   пропуску нею строків звернення до суду, передбачених статтею 233 КЗпП України, тому безпідставно відмовили у позові.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 343/2389/22, від 17 січня 2024 року у справі № 128/1691/22.
		Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з  ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
		Пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
		Позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
		Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
		Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20 вказував, що «трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією, а тому суду як правозастосовному органу    надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні засади суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо».
		У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22 викладено висновок про те, що «аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог,  вихователь, зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
		При вирішенні справ подібної категорії, суду належить виходити не з формального підходу оцінки окремо того чи іншого вчинку педагога, а у разі встановлення за обставинами справи неодноразового вчинення педагогом поступків, несумісних зі званням учителя, надавати їм оцінку у сукупності, з урахуванням особливостей відносин у сфері навчально-виховного процесу та підвищеного рівня вимог до моральної-етичних якостей і поведінки учителя (педагога, вихователя)».
		Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами (постанови Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20 та інші).
		У справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди встановили, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади уповноваженим органом - Глинською сільською радою Калинівського району Вінницької області. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення 53 сесії 7 скликання указаної сільської ради №  1235 про звільнення ОСОБА_1 зазначено: постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 14 липня 2020 року № 3, протокол № 1 зборів трудового колективу ДНЗ «Сонечко» від 16 липня 2020 року, лист від 06 серпня 2020 року № 1  голови первинної профспілкової організації ДНЗ «Сонечко» Кучевської В. М. «Про надання дозволу на звільнення».
		Постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 14 липня 2020 року № 3, на підставі якої прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 , була скасована рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2021 року у справі № 132/2403/20, яке набрало законної сили 26 березня 2021 року.
		Вказаним судовим рішенням встановлено, що суб`єкт владних повноважень (адміністративна комісія при виконавчому комітеті Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області) при прийнятті оскаржуваної постанови не довів її правомірності, а саме для підтвердження порушення позивачем ( ОСОБА_1 ) статті 179 КУпАП. Роботодавець відповідно до статті 251 КУпАП не довів належними, допустимими та беззаперечними доказами ту обставину, що ОСОБА_1 розпивала 17 червня 2020 року у приміщенні і на території навчального закладу спиртні напої або перебувала на роботі у нетверезому стані.
		Суди у цій справі також встановили, що з протоколу № 1 зборів трудового колективу ЗДО «Сонечко» від 16 липня 2020 року неможливо встановити кількість працівників ЗДО «Сонечко», які голосували за звільнення ОСОБА_1 , оскільки на   заборах були присутні трудові колективи інших установ без зазначення кількості.
		Апеляційний суд встановив, що під час прийняття рішення про звільнення порушено право позивача на участь у процесі прийняття рішення, оскільки питання звільнення ОСОБА_1 із займаної посади повторно внесено на  голосування     53 сесії 7 скликання ради 08 серпня 2020 року, після того як  вперше рішення ради не було прийнято і позивач покинула сесію. З результатів поіменного голосування 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 року щодо питання звільнення позивача вбачається, що рішення прийнято простою більшістю голосів з числа присутніх депутатів сільської ради, водночас напроти прізвищ трьох депутатів наявні два записи щодо результатів голосування «за» та «утримався». Запис «утримався» закреслено, з проставленням відмітки «виправленому вірити».
		З огляду на викладене, правильними є висновки судів, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, наведених у рішенні 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 08 серпня 2020 не може вважатися законним, оскільки вони не знайшли свого підтвердження, а постанова адміністративної комісії скасована у судовому порядку.
		Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Оскільки зібраними у справі доказами підтверджено доводи позивача щодо звільнення  її з порушенням трудового законодавства, такі обставини встановлені судами та не спростовані відповідачем, то наявні підстави для визнання незаконним та  скасування рішення сільської ради про звільнення, поновлення позивача на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позивач просила поновити її на посаді завідувача, проте відповідно  до частини першої статті 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, тому  ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді завідувача - вихователя, оскільки саме з цієї посади її звільнили без законної підстави.
		У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 480/2365/16 викладено висновок про те, що «некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і  вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».
		Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.
		Позивач обрала правомірний та ефективний спосіб захисту своїх законних прав, а формулювання резолютивної частини рішення суду відповідно до чинних норм матеріального права не є зміною предмета позову чи виходом за межі позовних вимог.
		У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 та від 05 січня 2024 року у справі № 204/8655/21 викладено висновки про те, що «оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за  вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим». 
		Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 вказував, що «учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.  У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків». 
		У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21 зазначено, що «добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та  свободи інших осіб. Зловживання правом  - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право».
		Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів учасників судового процесу.
		У цій справі встановлено, що позивача звільнено з роботи рішенням сільської ради від 08 серпня 2020 року. Згідно з актом від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 була ознайомлена про звільнення, проте відмовилася зробити відмітку у зазначеному рішенні органу місцевого самоврядування.
		До суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася лише 23 вересня 2021  року, вказуючи, що рішення про звільнення отримала у червні 2021 року. При цьому також зазначала, що про звільнення з роботи без надання копії відповідного рішення вона була повідомлена головою сільської ради після отримання 26 липня 2020 року постанови адміністративної комісії від 14 липня 2020 року. 
		З набранням чинності Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на   забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з  поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» позивач не була обмежена строком звернення до суду під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню вказаної коронавірусної хвороби.
		Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
		Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
		Калинівський районний суд Вінницької області ухвалою від 26 жовтня 2021 року  продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, оскільки вимоги ухвали від 28 вересня 2021 року виконано частково.
		Лише 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 усунула недоліки позовної заяви, тому ухвалою суду першої інстанції від 21 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 14 січня 2022 року, в яке позивач не з`явилася. У подальшому неодноразово відкладалися судові засідання на підставі клопотань позивача, зокрема, у зв`язку із сімейними обставинами.
		Зазначені обставини свідчать, що розгляд справи понад один рік відбувся частково з вини позивача.
		Суд касаційної інстанції враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		Тривалий час розгляду справи з вини працівника може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам тощо, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		Враховуючи часткову вину ОСОБА_1 щодо розгляду її вимог про поновлення на   роботі понад один рік, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, що буде відповідати принципу пропорційності та забезпечить баланс інтересів сторін.
		При цьому Верховний Суд також взяв до уваги предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, а також поведінку учасників процесу під час вирішення заявленого у справі спору.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
		За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Пунктом 8 розділу ІV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Оскільки у цій справі встановлено факт незаконності звільнення позивача                           з роботи, то згідно зі статтею 235 КЗпП України з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року до 10 серпня 2021 року (249 робочих днів).
		Верховний Суд із метою захисту права позивача на своєчасний розгляд справи вважає за можливе самостійно обрахувати розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу на підставі наявних у матеріалах справи документів, які були оцінені судами на предмет належності та допустимості.
		Відповідно до довідки від 07 липня 2021 року, виданої на повторне звернення ОСОБА_1 , розмір її середньоденної заробітної плати за два місяці, що передували звільненню, становить 255,64 грн.
		Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу позивача за 249 робочих днів становить 63 654,36 грн (255,64 грн х 249 робочих днів).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, ухвалення нового судового рішення про задоволення позову частково: визнання незаконним та скасування рішення    відповідача про звільнення позивача, поновлення її на посаді      завідувача - вихователя ЗДО   «Сонечко», стягнення з Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік.
		Щодо судових витрат
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
		Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		За подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору  становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної    заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		За подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 2 270,00 грн.
		З огляду на результат вирішення спору судовий збір у цій справі становить 2 724,00 грн за подання до суду позовної заяви (дві вимоги немайнового характеру (2 270,00 х 0,4 х 2 = 1 816,00 грн) та вимога майнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 908,00 грн, оскільки 1   % від ціни позову (63 654,36 грн) становить 636,54 грн, що є менше встановленої  законом мінімальної ставки), 4 086,00 за подання до суду апеляційної скарги (2 724,00 грн х 150 %) та 5 448,00 грн за подання до суду касаційної скарги (2 724,00 грн х 200 %), а всього - 12 258,00 грн.
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20 викладено висновок про те, що «в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивач звільнений від сплати судового збору. Також позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що узгоджується  з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19».
		ОСОБА_1 сплатила 908 грн за подання позовної заяви та 2 147,20 грн за подання до суду касаційної скарги.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		ОСОБА_1 не зверталася до суду з клопотанням про повернення судового збору, внесеного у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		Таким чином, за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 12 258,00 грн судового збору.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                        у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жовмір Олександр Васильович, задовольнити частково.
		Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від  13  грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		Позов  ОСОБА_1 до Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа - Калинівська міська рада Хмільницького району Вінницької області, про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати рішення 53 сесії 7 скликання Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області від  08 серпня 2020 року № 1235 «Про звільнення завідуючої - вихователя ОСОБА_1 із займаної посади».
		Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді                    завідувача - вихователя закладу дошкільної освіти  «Сонечко» с. Глинськ Калинівської міської ради Вінницької області.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до   Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, третя особа  - Калинівська міська рада Хмільницького району Вінницької області, про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
		Стягнути з Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області на  користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 63 654 (шістдесят три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні 36 копійок.
		Стягнути з Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області в  дохід держави судовий збір у розмірі 12 258 (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім) гривень 00 копійок.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             І. М. Фаловська
		Судді                                                                                       В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		А. С. Олійник
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...