Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/1119/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2024. Зареєстровано: 11.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2024.
Дата набрання законної сили: 13.05.2024
Номер судового провадження: 2/462/672/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 462/1119/24
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		11 квітня 2024 року                            м.Львів
		 
		Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О.Б., секретаря судового засідання Кмошик С.І., розглянувши упорядку спрощеногопозовного провадженняв приміщеннісуду ум.Львові цивільнусправу запозовом  ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди
		в с т а н о в и в :
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути здержави російськафедерація найого користьморальну шкодув розмірі500000грн. Своїпозовні вимогимотивує тим,що УказомПрезидента Українивід 24лютого 2022року №64/2022в Україніз 24лютого 2022року введеновоєнний стан.Даний Указвинесено взв`язку звійськовою агресієюросійської федераціїпроти України.Відповідно доУказу ПрезидентаУкраїни від24лютого 2022року №64/2022було проведенозагальну мобілізацію,в зв`язкуз чимпозивач 23березня 2022року бувпризваний уЗбройні СилиУкраїни помобілізації. В період з 09 червня 2022 року по 20 вересня 2022 року, з 26 вересня 2022 року по 22 грудня 2022 року, з 7 січня 2023 року по 27 лютого 2023 року, з 4 березня 2023 року по 13 квітня 2023 року, з 26 квітня 2023 року по 9 вересня 2023 року, з 22 вересня 2023 року по 10 листопада 2023 року, з 23 листопада 2023 року по 18 грудня 2023 року, з 23 грудня 2023 року по 23 січня 2024 року ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській, Сумській та Донецькій областях. На даний час позивач також знаходиться на військовій службі в Збройних Силах України. Його безпосередня участь у бойових діях має істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан, оскільки за час перебування у зоні бойових дій він неодноразово був свідком загибелі та поранення його товаришів, інших учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався та піддається ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнавав інших множинних порушень своїх конституційних прав, зокрема гарантованого Конституцією України права на життя, адже постійно реально сприймає загрозу бути вбитим або пораненим. Також позивач покликається на те, що був пораненим. Від початку збройної агресії російської федерації проти України, він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим особисто йому завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з російської федерації. Враховуючи характер душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України та в першу чергу з безпосередньою участю в бойових діях, пов`язаною із ризиком для життя та здоров`я, приймаючи до уваги факт протиправної окупації частини території України і беззаконня, яке панує на цій частині України, вважає, що у результаті протиправних дій російської федерації особисто йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 500 000 гривень. Ті душевні страждання, які він отримав в результаті участі в бойових діях є наслідком протиправних дій російської федерації, за відсутності яких шкода не була б заподіяна. У зв`язку з наведеним, просить позов задоволити.
		Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.02.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
		Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
		Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		Крім цього, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
		Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
		У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Із змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зст.28Загальної деклараціїправ людини кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
		Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
		Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
		Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
		Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
		Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		5грудня 1994року міжУкраїною,Росією,Великою Британієюта СШАбулв укладенийБудапештський меморандум-міжнародна угода про гарантії Україні у зв`язку з набуттям нею неядерного статусу.
		Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
		Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Загальновідомим є той факт, що датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року, а 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію російської федерації проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433.
		Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		Ці факти встановлені у тому числі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Таким чином, судом беззаперечно встановлено вчинення російською федерацією військової агресії проти України та всіх її громадян, в тому числі позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином України, уродженцем м. Львів та з народження проживає на території України /а.с. 15-16/.
		Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій /а.с. 8/.
		В період з 09.06.2022 по 20.09.2022, з 26.09.2022 по 22.12.2022, з 07.01.2023 по 27.02.2023, з 04.03.2023 по 13.04.2023, з 26.04.2023 по 09.09.2023, з 22.09.2023 по 10.11.2023, з 23.11.2023 по 18.12.2023, з 23.12.2023 по 23.01.2024 ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області (в районі населених пунктів Колонтаїв, Павлівка, Бугрувате), в Сумській області (в районі населених пунктів Боромля, Верхня Сироватка, Нижня Сироватка, Бранцівка, Мезенівка, Славгород, Грабовське), в Донецькій області (в районі населених пунктів Міньківка, Новомиколаївка, Костянтинівка, Бахмут, Торське, Лиман). Вказане підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №1630/422 від 28.01.2024 /а.с. 12-13/.
		Також судом встановлено, що 22.01.2024 ОСОБА_1 був травмований, що підтверджується копією первинної медичної картки /а.с. 11/.
		З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди пов`язаної з агресією російською федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		За приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація, як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
		Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Згідно з частиною 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
		Таким чином, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
		Аналогічну позицію щодо непоширення на рф судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20).
		Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
		Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		Судом встановлено, що безпосередня участь позивача ОСОБА_1 в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, фізичний та моральний стан, оскільки за час перебування у зоні бойових дій він неодноразово був свідком загибелі та поранення його товаришів, інших учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнав інших множинних грубих порушень його конституційних прав, зокрема, гарантованого Конституцією України права на життя, адже, він постійно реально сприймає загрозу бути вбитим або пораненим. Від початку збройної агресії російської федерації проти України, він, як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. 
		З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що у результаті противоправних дій російської федерації позивачу ОСОБА_1 завдана моральна шкода.
		Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
		Зокрема, суд бере до увагу рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов`язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
		Враховуючи характер душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що не дають йому можливості проживати повноцінне життя, яке він проживав до збройної агресії, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, а також беручи до уваги безпосередню участь позивача в бойових діях, пов`язаною із ризиком для життя та здоров`я, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 500000 гривень.
		Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 000 грн.
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. ст. ст. 4, 13, 76-79, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 275, 279 ЦПК України, суд
		у х в а л и в:
		 
		Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди  задоволити.
		Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500000 грн (п`ятсот тисяч гривень).
		Стягнути з російської федерації на користь держави 5000 грн (п`ять тисяч гривень) судового збору. 
		Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, адреса: 119991, м. Москва, вул. Житня, 14/1.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя: /підпис/
		З оригіналом згідно. Оригінал рішення міститься в матеріалах справи № 462/1119/24. Рішення не набрало законної сили.
		Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
		Копія виготовлена 
		 
		Суддя: Постигач О.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...