Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/3901/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Вбивство через необережність.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2024. Зареєстровано: 12.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2024.
Дата набрання законної сили: 09.04.2024
Номер судового провадження: 11-кп/4815/124/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021181180000326

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Рівненський апеляційний суд
		___________________________________________________________
		В И Р О К
		Іменем України
		 
		09 квітня 2024 року м. Рівне 
		Справа № 570/3901/21
		Провадження № 11-кп/4815/124/24
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
		   судді-доповідача  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		   з участю: секретарів судового засідання  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		   прокурора  ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_7 ,
		захисника  ОСОБА_8 ,
		потерпілих  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		представника потерпілих  адвоката ОСОБА_11 , 
		розглянула увідкритому судовомузасіданні вм.Рівне апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_12 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021181180000326 від 08.06.2021 року відносно 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродж. м. Рівне, громадянина України, реєстр. та прож. АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, працюючого масажистом у клініці реабілітації "OrtoSano", інваліда ІІ гр., неодруженого, не судимого, 
		- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		07 червня 2021 року, приблизно о 18 год. 40 хв. на АДРЕСА_2 , на прилеглій території зупинки громадського транспорту ОСОБА_7 , перебуваючи поряд із маршрутним таксі № 47, на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли, діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча з урахуванням ситуації та обстановки, що склалася, повинен був і міг їх передбачити, не маючи наміру на спричинення тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_13 , умисно наніс останньому один боковий удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи з лівого боку, від якого ОСОБА_13 втратив рівновагу та, із прискоренням, з висоти власного зросту, впав на тверде асфальтне покриття дороги та вдарився об нього потиличною ділянкою голови, у результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого 20 червня 2021 року ОСОБА_13 помер в приміщенні КП «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради.
		Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.119 ККУкраїни та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено йому іспитовий строк тривалістю 3 роки.
		На підставі п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду у сумі 34 тис. 937 грн. 33 коп., та відшкодування моральної шкоди в сумі 150 тис. грн.
		Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 тис. грн.
		Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
		Ухвалою Рівненського районного суду від 05 вересня 2023 року постановлено: «Виправити опискуу вирокуРівненського районногосуду Рівненськоїобласті від05вересня 2023року усправі №570/3901/21щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 119 КК України, та зазначити в абз. 4, 5 резолютивної частини вироку про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, та на користь ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень».
		В поданій апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покликаються на незаконність, необґрунтованість і невмотивованість вироку суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
		Вважають, що суд досить формально поставився до визначення щирості каяття при призначенні покарання обвинуваченому, фактично ототожнив його з визнанням вини.
		Зазначають, що поведінка обвинуваченого протягом усього кримінального провадження та судового розгляду аж ніяк не може підтверджувати те, що з його сторони присутнє щире розуміння вчинених ним дій та бажання компенсувати заподіяну ним шкоду відповідно до вимог законодавства. Після того, як судом першої інстанції було встановлено вину обвинуваченого ОСОБА_7 , останній не вчинив жодних дій, які б свідчили про його бажання виплатити завдану шкоду.
		Вважають, що обставини, які пом`якшують покарання, взяті судом до уваги при ухваленні вироку  відсутні.
		Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину і наслідки, які настали, конкретні обставини справи, особу обвинуваченого.
		На думку потерпілих, підстав для застосування відносно обвинуваченого положень ст. 75 КК України немає.
		Вважають, що задоволені вироком суми щодо відшкодування моральної шкоди не відповідають заявленим ними цивільним позовам з наведенням у них відповідного обґрунтування на підтвердження вимог та меті інституту відшкодування шкоди у справах, пов`язаних зі смертю людини, особливо, враховуючи обставини даної справи та кваліфікацію дій.
		Просять задовольнити апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції від 05.09.2023 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 34 тис 937 грн. 33 коп. та моральної шкоди  400000, 00 грн.
		Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 400000, 00 грн.
		В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій, покликається на незаконність вироку суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, застосування судом закону, який не підлягає застосуванню, що призвело до неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, а також у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
		Вказує, що судом не взято до уваги те, що наслідком протиправних дій ОСОБА_7 є смерть іншої людини.
		Вважає, що поведінка обвинуваченого у даному випадку, враховуючи встановлені обставини у кримінальному провадженні, яка не відповідає нормам моралі, а, особливо, наслідки, що настали, тобто смерть людини, не співрозмірне покаранню, яке призначено судом.
		На думку прокурора, призначення особі покарання із звільненням від його відбування з випробуванням за кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи, що призвело до смерті людини, не сприяє виробленню у громадян переконання щодо недопустимості таких дій, а навпаки створює враження безкарності.
		Просить вирок Рівненського районного суду від 05 вересня 2023 року відносно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Ухвалити стосовно ОСОБА_7 новий вирок, яким визнати його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в залі суду.
		В решті вирок залишити без змін.
		Дослідити вирок Рівненського районного суду відносно ОСОБА_7 в частині наданих обвинуваченим показів у суді та обґрунтування підстав для призначення покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням.
		В запереченнях на апеляційні скарги обвинувачений ОСОБА_7 покликається на безпідставність апеляційних скарг.
		Вважає, що вирок суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		На його думку, жодних правових та фактичних підстав для його скасування немає.
		Зазначає, що протягом досудового розслідування та судового розгляду надавав правдиві пояснення, сприяв розслідуванню, визнав вину, розкаявся. Після нанесення удару почав надавати першу медичну допомогу потерпілому, просив інших людей викликати швидку медичну допомогу, допомагав фельдшеру, залишив місце події, як потерпілий був при свідомості і приїхала швидка медична допомога, після цього перебував вдома, не переховувався, по приїзду поліції, без супротиву поїхав на місце події і повідомив всі обставини події, показав що і як відбулося.
		Вказує, що неодноразово просив вибачення, шкодує, що так сталося, усвідомлює, що вчинив неправильно, намагався вирішити питання щодо відшкодування шкоди, ще коли ОСОБА_14 перебував в лікарні. Після подання цивільного позову перерахував на ім`я потерпілої ОСОБА_15 кошти в рахунок матеріальної шкоди в повному обсязі (35000 грн.) та в рахунок моральної шкоди  50000 грн., які після обговорення в сім`ї потерпілого вирішили не забирати. В подальшому для представника потерпілої ОСОБА_9  ОСОБА_16 передавалася вся сума відшкодування за первісним цивільним позовом, яку відмовилися прийняти, мотивуючи, що ціна позову зросла, а на наступне судове засідання був поданий позов про збільшення позовних вимог, а в подальшому  позов від іншого потерпілого.
		Запевняє, що згідний сплатити шкоду, визначену судом першої інстанції. Прагне це зробити в найкоротші строки. Після вироку суду направив на адресу ОСОБА_9 заяву про надання реквізитів про добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Також перерахував повторно 35000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
		Вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
		На думку обвинуваченого, позивачами не надано належних і допустимих доказів на ствердження розміру моральної шкоди в сумі по 400000 грн. Сума моральної шкоди  400000 грн. не відповідає принципам розумності та справедливості, є явно завищеною.
		Просить апеляційні скарги потерпілих та прокурора залишити без задоволення, а вирок Рівненського районного суду від 05 вересня 2023 року  без зміни.
		Заслухавши суддю-доповідача, потерпілих, їх представника, які підтримали апеляційну скаргу, не заперечили проти часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, не заперечив проти часткового задоволення апеляційної скарги потерпілих, обвинуваченого, захисника, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг потерпілих та прокурора, перевіривши вирок суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілих та прокурора підлягають до задоволення частково з наступних підстав.
		Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 1 ст.119 КК України, як вбивство, вчинене через необережність, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оскаржується, а тому колегією суддів в цій частині вирок суду не перевіряється.
		Відповідно дост.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
		Що стосується доводів потерпілих щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та доводів потерпілих і прокурора щодо безпідставного звільнення від відбування покарання з випробуванням, то колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно зіст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленоїст. 50 КК Українимети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, зобов`язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
		Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання в межах санкції статті чи частини статті, яка передбачає відповідальність за інкримінований злочин, можливість призначення більш м`якого покарання (ст. 69 КК України), застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
		Водночас, як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції ОСОБА_7 було призначено покарання за ч.1ст.119 КК Україниу виді позбавлення волі на строк 4 роки та відповідно до положеньст.75 КК Українийого було звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 3 роки.
		Так,статтею 75 КК Українипередбачено, що у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином мотивовано.
		Однак наведених вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не дотримався.
		Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував характер дій обвинуваченого при вчиненні кримінального правопорушення, відсутність прямого умислу на спричинення значної шкоди здоров`ю та тим більше на позбавлення життя іншої людини, ушкодження до яких призвели дії обвинуваченого та настання невиправданих наслідків у вигляді смерті людини, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно дост.12 КК Українивідноситься до категорії нетяжких, дані про його особу, який раніше не судимий, позитивно характеризується, працевлаштований, має міцні соціальні зв`язки, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, стан здоров`я  має інвалідність II групи. Також суд зважив на наявність обставин, які пом`якшують покарання  щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, те, що дії обвинуваченого спрямовані на добровільне відшкодування обвинуваченим для потерпілих матеріальної шкоди, частково моральної та його спроби примиритися з потерпілими, відсутність обставин, які обтяжують покарання, факт вибачення перед потерпілими. Також судом взято до уваги висновки досудової доповіді органу пробації, про те, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк, можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. З врахуванням зазначених обставин, судом призначено покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі в межах санкції частини статті за інкримінований злочин.
		Вирішуючи питання про можливістьзвільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі положеньст.75 КК України,суд першої інстанції послався фактично на ті ж самі обставини, що врахував при призначенні покарання: вперше притягнення до кримінальної відповідальності, характер нанесеного удару, тяжкість неумисного злочину, позитивну характеристику обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, відсутність обтяжуючих обставин, відсутність негативних даних щодо поведінки обвинуваченого після вчиненого.
		Водночас, застосовуючи положення ст.75КК України, суд належним чином не врахував конкретних обставин кримінального правопорушення та непоправних наслідків, що настали  смерть людини.
		Незважаючи на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку проможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільствата звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень статей75,76 КК,не навівши у вироку переконливих мотивів для прийняття такого рішення.
		Таким чином, застосовуючи положення ст.75КК України, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п.2 ч.1 ст.413КПК).
		Поряд з цим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не виклав обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_7 покарання вчиненому ним кримінальному правопорушенню, передбаченому ч.1ст.119 КК України. Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу буде необхідним для виконання мети покарання, визначеноїстаттею 50 КК.
		Так, законодавець дав суду право у виняткових випадках, з огляду на індивідуальні особливості вчиненого правопорушення та особу винного, призначити більш м`яке покарання (ст. 69 КК України).
		При цьому, застосування зазначеної норми матеріального закону не є обов`язковим для суду, а є його дискреційним повноваженням. Тобто можливість вибору одного з юридично дозволених варіантів правозастосовного рішення, що є умовою ефективного правозастосування норм права суб`єктами застосування для прийняття правильного, законного та обґрунтованого рішення.
		Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в загальній частині цього Кодексу.
		При аналізі норм ст. 69 КК України можна зробити висновок, що перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення можливе, з урахуванням особи винного, лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання,настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
		Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		Колегія суддів бере до уваги те, що Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Так, колегія суддів, враховує встановлені судом першої інстанції обставини вчиненого, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, який відповідно дост.12 КК Українивідноситься до категорії нетяжких, однак обвинувачений вчинив неумисний злочин проти життя і здоров`я особи, внаслідок чого потерпілий помер, дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав себе винним, раніше не судимий, позитивну характеристику за місцем проживання, працевлаштований, наявність міцних соціальних зв`язків, стан здоров`я обвинуваченого, який є інвалідом II групи (діагноз  цукровий діабет 1 типу, (інсулінозалежний). Колегією суддів також береться до уваги те, що обвинувачений щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, встановлену поведінку обвинуваченого відразу після нанесення удару потерпілому, зазначену у вироку суду, який намагався надати допомогу потерпілому, перебував на місці події до приїзду карети швидкої медичної допомоги, намагання відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 34938 грн. та частково моральну шкоду (50000 грн.) після подання потерпілою первинного цивільного позову шляхом перерахунку потерпілій, яка не заперечує про їх надходження на пошту, які вона не забирала, оскільки не було зазначено відомостей про призначення платежу та особу платника, факт повторного перерахування обвинуваченим потерпілій 35000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди після ухвалення судом оскаржуваного вироку.
		Також апеляційним судом не залишено без уваги висновки досудової доповіді органу пробації, про те, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк, можливе та не становить великої небезпеки для суспільства.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений зазначав та наголошував, що він усвідомив негативність свого вчинку та його наслідки, шкодує, що так сталося і не бажав цього, неодноразово просив вибачення у потерпілих, намагання добровільно відшкодувати матеріальну шкоду та частково моральну шляхом перерахунку коштів на ім`я потерпілої, згоду обвинуваченого щодо сплати шкоди, визначеної судом першої інстанції та намагання її відшкодувати в найкоротші терміни в силу своїх можливостей.
		09 квітня 2024 року в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_7 вказано про сплату на користь потерпілих 9000 грн. в рахунок відшкодування шкоди, що не заперечилось і потерпілими та підтверджено долученими до матеріалів справи квитанціями, з яких вбачається про перерахунок обвинуваченим потерпілій ОСОБА_9 27.03.2024 року 5000 грн. та 08.04.2024 року 2000 грн., а також 08.04.2024 року потерпілому ОСОБА_10 2000 грн.
		На переконання колегії суддів зазначені обставини свідчать про негативну оцінку обвинуваченим своїх необережних дій і поведінки, визнанням тих обставин, які йому ставляться у провину, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність, що, зокрема, виражається і в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
		Апеляційним судом не залишено без уваги і думки потерпілих, які наполягають на суворій мірі покарання, однак позиція потерпілої сторони щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченимист.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
		З огляду на викладене, зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, і, з урахуванням особи обвинуваченого та, виходячи із положень ст.ст. 50, 65 КК України, дає підстави прийти до висновку щодо можливості і, на думку колегії суддів, необхідності, застосування положень ст. 69 КК України, перейшовши до більш м`якого виду покарання у виді виправних робіт на максимальний строк, не зазначеного у санкції ч.1 ст.119 КК України.
		На думку колегії суддів, саме таке покарання, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілих щодо цивільних позовів, то колегія суддів виходить з наступного.
		Як вбачається, висновок суду щодо вирішення позовних вимог потерпілих про відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди не оскаржується.
		Доводи апеляційної скарги потерпілих щодо незгоди з сумою стягнутої з обвинуваченого на їх користь моральної шкоди, на переконання колегії суддів, не є обґрунтованими.
		Згідно положень ч. 2ст. 23 ЦК Україниморальна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Як вбачається з вироку, при вирішенні цивільних позовів судом встановлено, що потерпілі внаслідок протиправних дій обвинуваченого втратили чоловіка та батька, відповідно, чим спричинено непоправну моральну шкоду, яка пов`язана зі смертю рідної людини. 
		Колегія суддів звертає увагу, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню.
		Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		З огляду на викладене, висновок суду про часткове задоволення цивільних позовів потерпілих щодо стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_9 200000 грн. та ОСОБА_10 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди з врахуванням судом глибини душевних страждань потерпілих, наявності перешкод у реалізації їх життєвих планів, виходячи з вимог ст.23ЦКУкраїни та засад розумності, виваженості і справедливості, є, на думку колегії суддів, обґрунтованим, вирішеним з додержанням положень ст.ст.127-129 КПК України.
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності частково задоволення цивільних позовів потерпілих та стягнення з обвинуваченого на їх користь в рахунок відшкодування моральної шкоди визначених судом сум.
		За наведеного, оскаржуваний вирок не може залишатись чинним і з врахуванням положень ст. 420 КПК України підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.
		Керуючись ст.ст.373, 374, 404,405,407,420 КПК України, колегія суддів, -
		У Х В А Л И ЛА:
		Апеляційні скарги потерпілих та прокурора задовольнити частково.
		Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2023 року відносно ОСОБА_7 за ч.1 ст.119 КК України в частині призначеного покарання скасувати.
		Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним за ч.1 ст. 119 КК України і призначити покарання на підставі ст. 69 КК України у виді виправних робіт на строк 2 (два) роки за місцем роботи ОСОБА_7 з відрахуванням у доход держави 20 (двадцяти) відсотків із суми заробітку останнього щомісяця. 
		В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору, потерпілим.
		 
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...