Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/8140/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2024. Зареєстровано: 12.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2024.
Дата набрання законної сили: 23.04.2024
Номер судового провадження: П/520/9099/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд  61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710  
		РІШЕННЯ
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		місто Харків 
		 
		11.04.2024 р. справа №520/8140/24 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом
		 ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до     третя особаСалтівського відділу державної виконавчої Служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації),  - ОСОБА_2 ,провизнання протиправною та скасування постанови, -
		встановив: 
		 
		Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.05.2023 року ВП №58581804.
		Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним, позаяк заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника виконавчого провадження.
		Відповідач, Салтівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно (02.04.2024р. о 13:48год., тобто у день прийняття судом ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі).
		10.04.2024р. від суб"єкта владних повноважень надійшла заява про призначення судового засідання на іншу дату, умотивована необхідністю проведення невідкладних виконавчих дій та необхідністю написання відзиву на позов.
		Доказів потреби у проведенні невідкладних виконавчих дій та існування дійсних нездоланних перешкод для складання відзиву на позов у визначені процесуальним законом строки матеріали згаданої заяви не містять.
		Суд ураховує, що за загальним правилом ч.4 ст.287 КАС України вирішення по суті спору даної категорії відбувається протягом 10 днів з календарної дати відкриття провадження у справі.
		Окреслених у ч.2 ст.205 і. ч.ч.1-3 ст.223 КАС України підстав для відкладення розгляду спору матеріали справи наразі не містять.
		Наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.
		Тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає.
		Третя особа - ОСОБА_2 була належно та завчасно повідомлена про дату, час та місце розгляду справи по суті у спосіб розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України у зв`язку із публічно відомою інформацією стосовно перебування м. Гола Пристань під тимчасовою окупацією Російської Федерації, але жодних процесуальних документів до суду не направила, участі у судовому засіданні уповноваженого представника не забезпечила.
		Позивач в судове засідання, призначене на 11.04.2024р. об 11:00 год, не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
		Відповідач в судове засідання, призначене на 11.04.2024р. об 11:00 год, не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до ч. 2 ст. 269 КАС України засобами електронного зв`язку. 
		Третя особа в судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином у спосіб розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України.
		Оскільки у матеріалах справи наявний обсяг доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
		Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
		Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.03.2007 р. і до її повноліття.
		Отже, заявник (боржник у виконавчому провадженні ВП №58581804) та стягувач у виконавчому провадженні ВП №58581804 є відповідно батьком та матір`ю дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Обов"язки за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 були покладені на заявника до настання календарної дати - 17.02.2023р.
		Обов"язки заявника за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 полягали у виплаті аліментів на утримання дитини або у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, або у розмірі не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
		Зі змісту рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 слідує, що на момент постановлення згаданого судового акту заявник вже знаходився на території міста Харкова.
		Згідно з листом Голопристанського районного суду Херсонської області від 16.06.2020р. №01-30/144/2020 оригінал виконавчого листа за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 був направлений органом судової влади до ВДВС м.Харкова.
		Матеріали справи не містять доказів відкриття виконавчого провадження за оригіналом виконавчого листа за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07.
		Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 28.03.2018 р. №654/367/18 постановлено заяву ОСОБА_2 про видачу дублікату виконавчого листа  задовольнити та видати дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Голопристанського районного суду Херсонської області №2-888/07 від 22.10.2007 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
		Матеріали справи не містять доказів про календарну дату прийняття державним виконавцем Московського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) постанови про відкриття виконавчого провадження за дублікатом виконавчого листа за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07.
		Водночас із цим, згідно з постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ВП №58581804 від 17.09.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника при примусовому виконанні виконавчого листа дублікату № 2-888/2007, виданого 20.04.2018 р. Голопристанським районним судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.03.2007 р. і до її повноліття, - слідує, що заявник отримує дохід у ТОВ «Екомет»; заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.09.2020 року становить 167.348, 91 грн.; обчислення боргу проведено з 27.02.2007р.
		Підставою для прийняття означеної постанови від 17.09.2020р. державним виконавцем стала відповідь ПФУ про осіб  боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи позивача, який працює в ТОВ «Екомет» за адресою: 61098, Харківська обл., м. Харків, вул. Полтавський шлях, 152. 
		Як убачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.08.1997р. позивач з 26.07.2004 року по 13.10.2016 року працював на посаді лікаря-хірурга в Комунальному закладі охорони здоров`я «Харківська міська клінічна лікарня №11», а з 01.11.2016р. по цей час - на посаді лікаря-хірурга в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Екомет» (м. Харків).
		Отже, використані суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах відомості про місце роботи заявника та кола (переліку) джерел доходів заявника узгоджуються із записами у трудовій книжці заявника.
		Доказів існування у заявника інших джерел доходів матеріали справи не містять.
		Згідно з постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ВП №58581804 від 17.09.2020 обов"язок виконання дублікату виконавчого листа за рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 у спосіб утримання з доходу заявника у джерела виплати 50% заробітної плати було покладено на роботодавця заявника - ТОВ "Екомед".
		У подальшому суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення з приводу обчислення розміру боргу заявника з виплати аліментів станом на 22.06.2021р. у сумі 261.794,59грн.; борг було обчислено з 27.03.2007р.; при обрахунку суми боргу було використано показник середньої заробітної плати працівника даної місцевості.
		Також у подальшому суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення з приводу обчислення розміру боргу заявника з виплати аліментів станом на 10.05.2023р. у сумі 149.663,93грн.; борг було обчислено з 27.03.2007р.
		11.05.2023р. державним виконавцем Салтівського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції Науменко Русланою Миколаївною було прийнято правовий акт індивідуальної дії у формі постанови ВП № 58581804 про накладення на заявника штрафу.
		Як з`ясовано судом, означене управлінське волевиявлення умотивовано посиланням на ч. 14 ст. 71 Закону України Про виконавче провадження та судженням про наявність заборгованості зі сплати аліментів за період з 27.03.2007 р. по 17.02.2023 р. у розмірі 149.663, 93 грн. згідно розрахунку заборгованості від 11.05.2023 року станом на 11.05.2023р.
		У подальшому, згідно розрахунку заборгованості від 07.02.2024 року станом на 07.02.2024 р. заборгованість за період з 27.03.2007 р. по 07.02.2024 складає 36.000, 00 грн.
		20.02.2024 року постановами про скасування заходів примусового виконання та про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України у ВП № 58581804 державним виконавцем Салтівського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції Спасителем В.С. встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів заявником погашена в повному обсязі та станом на 20.02.2024 року відсутня.
		Стверджуючи про протиправність оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень у формі постанови від 11.05.2023р. ВП № 58581804, заявник ініціював даний спір.
		У якості ключових питань під час розв"язання даного спору суд вважає наступні: 1) наявність у складі протиправного діяння за ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" такого елемента як вина особи; 2) співвідношення дії у часі ст.58 Конституції України та ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження"; 3) правильності здійснених суб`єктом владних повноважень обрахунків суми боргу; 4) достатності відображених у тексті правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень юридичних мотивів і фактичних суджень для висновку про відповідність реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення критеріям за ч.2 ст.2 КАС України.
		Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
		Згідно з приписами ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		Згідно з ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон України №1404-VІІІ).
		За визначенням ст.1 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII Про виконавче провадження виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		Підпунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII Про виконавче провадження передбачено, що відповідно до цього Закону рішення підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
		Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		Як то указано у ст.10 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII Про виконавче провадження, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 
		Згідно з п.1 ст.3 Конвенції Організації обєднаних націй про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Статтею 19 Конвенції Організації обєднаних націй про права дитини передбачено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. (п.1 ст.19); Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв`язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури. (п.2 ст.19).
		Приписами ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган: а) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності; b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; - у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в 
		зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки; c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною. 
		Суд відзначає, що у межах даної справи інтерес заявника може не узгоджуватись з інтересом власної неповнолітньої дитини як кінцевого бенефіціара виплат у межах виконавчого провадження ВП №58581804, а тому оскаржене рішення суб"єкта владних повноважень окрім перевірки на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, підлягає також і перевірці висхідним принципам судової доктрини "найкращих інтересів дитини".
		Суд відзначає, що порядок звернення стягнення на заробітну плату боржника унормований приписами ст.ст.68-70 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
		Так, згідно з ч.1 ст.68 стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
		Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
		З наведених норм закону слідує, що у разі прийняття суб"єктом владних повноважень рішення про звернення стягнення на заробітну плату боржника та недоведеності існування у заявника інших джерел доходів, обов"язок із виконання відповідного рішення державного виконавця (а відтак, і відповідного рішення суду) покладений виключно на роботодавця боржника як найманого працівника.
		Також суд зауважує, що рорядок стягнення аліментів деталізований приписами ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
		Як то указано у ч.1 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
		Згідно з ч.4 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
		За правилами ч.6 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.
		Отже, положеннями спеціальної норми права підтверджено вище окреслене загальне правило про те, що у разі прийняття суб"єктом владних повноважень рішення про звернення стягнення на заробітну плату боржника та недоведеності існування у заявника інших джерел доходів, обов"язок із виконання відповідного рішення державного виконавця (а відтак, і відповідного рішення суду) покладений виключно на роботодавця боржника як найманого працівника.
		28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018р. №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", яким статтю 71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" було доповнено частиною 14 такого змісту: "За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".
		Суд констатує, що правова природа міри юридичної відповідальності згідно з ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 03.07.2018р. №2475-VIII не може бути кваліфікована у якості неподібній мірі юридичної відповідальності згідно з ст.75 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", положеннями якої до складу відповідного протиправного діяння учасника суспільних відносин у якості обов"язкових складових елементів віднесено вину боржника та невиконання боржником рішення без поважних причин.
		Текст оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень не містить відомостей про здобуття об"єктивних даних, котрі б поза розумним сумнівом засвідчували наявність вини боржника у виникненні боргу з виплати аліментів.
		У ході розгляду справи судом за власною ініціативою на виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявлено.
		Згідно з ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Положення ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 03.07.2018р. №2475-VIII явно та очевидно посилюють відповідальність боржника у виконавчому провадженні.
		Відтак, до розрахунку боргу (як арифметичної величини обчислення суми штрафу) суб"єктом владних повноважень можуть бути правомірно включені лише ті платежі, строк проведення яких припав на період часу після настання події набуття чинності положеннями ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
		Матеріали справи не містять доказів, які б не лише достеменно та беззаперечно, а хоча б поза розумним сумнівом доводили дотримання суб`єктом владних повноважень згаданого вище судом правила під час обчислення розміру боргу як базової величини обрахунку розміру штрафу.
		Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, ч. 14 ст. 71 цього Закону обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
		Між тим, текст оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень не містить об"єктивних даних, які б засвідчували дотримання цієї вимоги закону, а проведені суб"єктом владних повноважень обчислення стосуються саме періоду часу з 27.03.2007р., а не періоду часу з календарної дати пред"явлення виконавчого документа до виконання.
		Згідно з абзацом 3 ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
		Отже, юридичне значення має подія початку перебігу згаданого у цій нормі закону строку у 3 роки.
		Суд констатує, що положення ч.4 ст.11 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" цілком кореспондують положенням абз.3 ч.14 ст.71 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", а тому строк у три роки слід обчислювати від календарної дати пред"явлення виконавчого документа до виконання.
		Оскаржене рішення суб"єкта владних повноважень датовано - 11.05.2023р. попри відсутність як у тексті цього рішення, так і в матеріалах судової справи згадки про докази та самих доказів про те, що календарною датою пред"явлення виконавчого документа до виконання є 11.05.2020р. або більш рання календарна дата.
		Також суд відзначає, що особливості виконання рішень про стягнення аліментів деталізовані і норами розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5; далі за текстом - Інструкція №512/5).
		Так, пунктом 8 розділом XVI Інструкції №51285 передбачено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною 14 статті 71 Закону.
		Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
		Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
		Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
		Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону №1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
		У ході розгляду даної справи судом установлена відсутність доказів направлення суб"єктом владних повноважень розрахунків суми боргу на офіційно зареєстровану адресу проживання заявника - боржника у виконавчому провадженні.
		Водночас із цим, п.4 розділу XVI Інструкції № 512/5 зазначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. 
		Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
		Також у ході розгляду даної справи судом установлено, що сума боргу з виплати аліментів обчислювалась суб"єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не відповідно до рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2007р. по справі №2-888/07 (або 1/4 частини всіх видів заробітку, або не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку), а із використанням показника середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, хоча згідно з ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України означений порядок обчислення розміру аліментів може бути застосований відносно чітко окресленого кола осіб, а саме: платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу (ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України).
		Між тим, у межах спірних правовідносин заявник мав постійне місце роботи, за яким і існувало єдине виявлене суб`єктом владних повноважень джерело доходу.
		Відповідно до абз.2 п.8 розділу XVI Інструкції № 512/5 постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
		Пунктом 7 розділу І Інструкції № 512/5 передбачено, що постанова як окремий документ, крім іншого, також містить такі обов`язкові реквізити, як мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків).
		Однак, як вже зазначалось судом вище, оскаржене рішення суб"єкта владних повноважень не містить відомостей про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв рішення про накладення на позивача штрафу у розмірі 74.831, 96 грн.; було прийнято за відсутності щомісячного обчислення розміру платежу.
		Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
		З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей. 
		Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
		І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
		У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
		Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
		Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України суд зазначає, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не було доведено дотримання у спірних правовідносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з"ясовані неповно, оцінки усім юридично значимим факторам надано не було, обчислення боргу за виконавчим документом було проведено без урахування рішення суду та факту постійної роботи боржника та виявлення лише одного джерела доходу боржника за місцем постійної роботи; строк у 3 роки було обчислено з 27.03.2007р., належна норма закону була витлумачена невірно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення суперечить закону та порушує права заявника.
		Дефекти (вади, недоліки) у реалізації суб"єктом владних повноважень управлінської функції у даному конкретному випадку не можуть бути усунуті чи нівельовані судом з огляду на приписи ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України.
		Визнані суб"єктом владних повноважень у спірних правовідносинах обставини погашення боргу, скасування заходів примусового виконання, скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України кваліфікуються судом у якості доказів відсутності об"єктивних даних, котрі б засвідчували, що скасування оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень суперечить висхідним принципам судової доктрини "найкращих інтересів дитини".
		При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом  Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права. 
		Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту. 
		Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
		Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
		Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		вирішив:
		 
		Позов - задовольнити.
		Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Науменко Руслани Миколаївни по ВП №58581804 від 11.05.2023р.
		Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).
		 
		 
		Суддя А.В. Сліденко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...