Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/1665/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2024. Зареєстровано: 16.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2024.
Дата набрання законної сили: 08.08.2024
Результат оскарження 08.08.2024 Чернігівський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/748/42/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022270000000089

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Провадження №1-кп/748/42/24
		Єдиний унікальний № 748/1665/23 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 квітня 2024 року м. Чернігів
		 
		Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
		головуючої - судді - ОСОБА_1 ,
		при секретарі - ОСОБА_2 , 
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22022270000000089 від 21 листопада 2022 за обвинуваченням :
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця м. Улан-Уде, Республіки Бурятія, Російської Федерації, військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 (м. Улан-Уде), військова частина № НОМЕР_1 ЗС РФ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України,
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Російської Федерації, уродженця АДРЕСА_3 ), військова частина № НОМЕР_2 ЗС РФ. зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 ,
		у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України,
		 
		за участю прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		        ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні іншого порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому групою осіб за попередньою змовою, що передбачено ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.
		 
		Закони та звичаї війни (міжнародне гуманітарне право) застосовуються з моменту виникнення збройного конфлікту або часткової чи цілковитої окупації держави, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив (ст.ст. 2(1), 2(2), 3(1) спільні для Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12.08.1949, які ратифіковані Україною із застереженнями Указом ПВР УРСР від 03.07.1954 та з подальшим зняттям застережень Законом України № 3413-ІV від 08.02.2006).
		 
		Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України щодо принципу дружнього ставлення до міжнародного права мають враховуватися приписи чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практику тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абз. третій пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016 у справі № 1-1/2016)). Зокрема, на підставі ст. 12(3) Римського статуту Міжнародного кримінального суду заявами від 09.04.2014, 08.09.2015 Україна визнала юрисдикцію цього міжнародного юрисдикційного органу; як держава-член ООН, зважаючи на резолюції 808(1993) від 22.02.1993 та 827(1993) від 25.05.1993, ухвалені Радою Безпеки ООН, Україна визнала юрисдикцію Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчиненні на території Югославії (далі - МТКЮ).
		 
		Відповідно до рішення Апеляційної палати МТКЮ у справі щодо ОСОБА_9 від 02.10.1995, збройний конфлікт існує щоразу, коли існує застосування збройної сили між державами (міжнародний збройний конфлікт) або тривале збройне насильство між державними органами влади та організованими збройними групами або між такими групами всередині держави (збройний конфлікт неміжнародного характеру). До моменту досягнення загального миру після припинення військових дій; або, у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру - до досягнення мирного врегулювання міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території воюючих держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка знаходиться під контролем сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії.
		 
		Попри те, що в міжнародному гуманітарному праві (далі - МГП) немає загального визначення «міжнародного збройного конфлікту», МКС, посилаючись на загальну статтю 2 Женевських конвенцій 1949 року та відповідну судову практику МТКЮ вважає «збройний конфлікт міжнародним за своїм характером, якщо він відбувається між двома і більше державами; це поширюється на часткову або повну окупацію території іншої держави незалежно від того, чи натрапляє ця окупація на збройний спротив чи ні».
		 
		Збройний конфлікт, що відбувається на території держави, «може стати міжнародним - або, залежно від обставин, мати міжнародний характер поряд із внутрішнім збройним конфліктом - якщо (і) інша держава втручається в цей конфлікт через свої війська (пряме втручання), або (іі) деякі учасники внутрішнього збройного конфлікту діють від імені іншої держави (непряме втручання)».
		 
		Щоб визначити, чи підпадає ситуація під ситуацію (іі), МКС дотримується тесту «загального контролю», який був розроблений МТКЮ, відповідно до якого конфлікт є міжнародним, коли іноземна держава «відіграє роль в організації, координації або плануванні військових дій військової групи, на додаток до фінансування, навчання та оснащення або забезпечення оперативної підтримки цієї групи». Це дозволило МКС зробити висновок, що «міжнародний збройний конфлікт існує у випадку збройних дій між державами через їхні відповідні збройні сили або через інших учасників, які діють від імені держави».
		 
		Пряме втручання збройних сил держави або непряме втручання держави, що діє через посередників недержавних сил, може призвести до інтернаціоналізації неміжнародного збройного конфлікту, доки держави протистоять одна одній. Пряме та непряме втручання, яке не призведе до того, що дві держави протистоять одна одній, не зробить неміжнародний конфлікт міжнародним. Що стосується необхідного ступеня контролю іншої держави над недержавними силами, необхідного для встановлення того, чи збройний конфлікт неміжнародного характеру став інтернаціоналізованим, застосовується критерій «загального контролю», за яким держава може здійснювати необхідний ступінь контролю, якщо вона відіграє роль в організації, координації або плануванні військових дій військового угруповання, на додаток до фінансування, навчання та оснащення або надання оперативної підтримки цій групі.
		 
		Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, що набрала чинності для України 24.08.1991, територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника, окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.
		 
		До моменту досягнення загального миру після припинення військових дій; або, у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру - до досягнення мирного врегулювання міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території воюючих держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка знаходиться під контролем сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії.
		 
		Викладене дозволяє зробити висновок, що з моменту установлення РФ з застосуванням збройних формувань контролю над об`єктами нафтогазовидобування України 19 лютого 2014 року та над територією АРК та м. Севастополя, включаючи військові об`єкти та органи державної влади, видачу РФ розпоряджень населенню, що проживає на території АРК та м. Севастополя та подальшу заміну державної влади на вказаній території Російською Федерацією, розміщення РФ військових сил на вказаній території з метою забезпечення влади РФ з 20 лютого 2014 року, розпочався міжнародний збройний конфлікт між Україною та РФ і наразі територія Криму знаходиться в стані продовжуваної військової окупації РФ. Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-УІІ встановлено, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Факт окупації Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя встановлено і засуджено Генеральною Асамблеєю ООН, зокрема резолюціями 71/205 від 19.12.2016, 72/190 від 19.12.2017, 73/263 від 22.12.2018, 74/168 від 18.12.2019, 75/192 від 16.12.2020 про ситуацію з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь, Україна, а також резолюціями 73/194 від 17.12.2018, 74/17 від 09.12.2019 про проблему мілітаризації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, Україна, а також районів Чорного та Азовського морів. Також Європейським судом з прав людини встановлено, що з 27.02.2014 Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над Кримом (п. 335 рішення Великої Палати ССПЛ у справі «Україна проти Російської Федерації» від 16.12.20202, заяви №№ 20958/14, 38334/18).
		 
		Організованість незаконних збройних формувань «ДНР», «ЛНР» з моменту утворення та перебування під відповідальним командуванням та інтенсивність участі вказаних формувань у збройних зіткненнях з силами правопорядку та ЗСУ вказує на те, що на початку квітня 2014 року ситуація на Сході України досягла рівня збройного конфлікту. Цей збройний конфлікт був міжнародним, на що вказує здійснення РФ загального контролю над НЗФ «ДНР», «ЛНР». Так, вказані групи, починаючи з квітня 2014 року, систематично брали участь у військових діях проти СБУ, ЗСУ та інших Сил оборони України. РФ визначально здійснювала загальний контроль як над керівниками т.зв. «ДНР» та «ЛНР», так і над їх незаконними збройними формуваннями, на що вказують участь РФ в організації та плануванні військових операцій недержавних збройних формувань (через участь громадян РФ, які були представниками збройних сил, органів поліції, органів державної безпеки, розвідувальних органів РФ, в організації та керівництві діяльністю НЗФ «ДНР», «ЛНР»; концентрацію військової техніки та розгортання відповідної військової інфраструктури та логістичних вузлів РФ біля кордону з Україною навесні 2014 року), фінансування недержавних збройних формувань, забезпечення зброєю та іншим обладнанням (через поставку РФ важкої зброї та іншого військового обладнання до «ДНР» та «ЛНР»; фінансування РФ НЗФ «ДНР», «ЛНР»); навчання членів недержавних збройних формувань, забезпечення операційною підтримкою недержавних збройних формувань (через створення на території РФ навчальних таборів для представників НЗФ «ДНР» та «ЛНР»); поділ спільного кордону з державою, де діють недержавні збройні формування (у травні-червні 2014 року підтримувані РФ НЗФ разом із ЗС РФ захопили контроль над частиною державного кордону України з РФ і утримують його до цього часу); надання власної інфраструктури недержавним збройним формуванням (місць позбавлення волі та СІЗО, доступу до фінансової та судової системи, до лікування представників НЗФ «ДНР», «ЛНР» тощо); з серпня 2014 року безпосередню участь у збройному конфлікті беруть представники ЗС РФ та окремі підрозділи ЗС РФ та інших військових формувань РФ з серпня 2014 року встановлена безпосередня участь у збройному конфлікті представників ЗС РФ; на території РФ відбувається набір та вербування осіб для участі у збройному конфлікті на боці «ДНР», «ЛНР»; територія РФ використовується для здійснення безпосередніх нападів на територію України. Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-УІІ встановлено, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.
		 
		Факт широкомасштабних збройних зіткнень України з РФ через військове вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року як з території РФ, так і з території Республіки Білорусь визнається РФ як «спеціальна військова операція». Факт вказаного вторгнення встановлено також рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральна асамблея ООН Е8-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ) та інші)».
		 
		Відповідно до указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.
		 
		Згідно ч. 1 ст. 4 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція), особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		 
		Згідно зі ст. 13 Конвенції положення частини II цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства, залякування, від образ та цікавості натовпу.
		 
		Крім того, ч. 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, і, зокрема, захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність.
		 
		Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		 
		Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		 
		Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) (далі - Протокол) Високі Договірні Сторони підтверджуючи далі, що положення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року (995 151, 995 152, 995 153, 995 154) та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.
		 
		Згідно статті 146 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються надати чинності будь-якому закону, необхідному для надання дієвих карних санкцій для осіб, які вчинять, або наказують іншим учинити будь-яке серйозне порушення цієї Конвенції, визначеного в цій статті.
		 
		Кожна Висока Договірна Сторона зобов`язується розшукати осіб, яких обвинувачено у вчиненні або в наказі вчинити такі серйозні порушення, і представляють таких осіб, незалежно від їхнього громадянства, перед своїми судами. Вона може також, якщо вона вважає це потрібним, і відповідно до положень свого законодавства, передати таких осіб для судового процесу іншій заінтересованій Високій Договірній Стороні за умови, що така Висока Договірна Сторона не має доказів, які давали б підстави для обвинувачення таких осіб.
		 
		Кожна Висока Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для припинення всіх дій, які суперечать положенням цієї Конвенції, крім серйозних порушень визначених наступною статтею.
		 
		За будь-яких обставин обвинувачені особи користуються перевагами гарантій належного судового процесу та захисту, що надають не менше переваг, ніж ті, що обумовлені статтею 105, і ті, що випливають з Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.
		 
		Згідно статті 147 Конвенції серйозні порушення, про які йдеться в попередній статті, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		 
		Згідно статті 51 Протоколу І:
		1.Цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм.
		2.Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.
		3.Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях.
		4.Напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать:
		а)напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти;
		б)напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або
		с)напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об`єкти, не розрізняючи їх.
		5.Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів:
		а) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об`єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і
		б) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти.
		6.Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій.
		7.Присутність або пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб не повинні використовуватись для захисту певних пунктів або районів від воєнних дій, зокрема у спробах захистити воєнні об`єкти від нападу або прикрити воєнні дії, сприяти чи перешкодити їм. Сторони, що перебувають у конфлікті, не повинні направляти пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб з метою спробувати захистити воєнні об`єкти від нападу чи прикрити воєнні операції.
		8.Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов`язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі від зобов`язань вживати запобіжних заходів, передбачених у статті 57.
		 
		Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 75 Протоколу тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями (995 151, 995 152, 995 153, 995_154) або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: а) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: а.1) вбивство; а.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні; а.3) тілесні покарання; а.4) каліцтво; б) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; с) взяття заручників; д) колективне покарання; е) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.
		 
		05 березня 2022 року військовослужбовці Російської Федерації, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 , в складі якої перебував ОСОБА_3 та АДРЕСА_5 ), військової частини НОМЕР_2 , в складі якої перебував ОСОБА_4 тимчасово зайняли АДРЕСА_6 , де перебували до 30.03.2022.
		 
		Так, 06 березня 2022 року близько 15 години, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_3 за попередньою змовою з військовослужбовцем ЗС РФ Нематовим Файзибеком Тохир-Угли, будучи озброєними вогнепальною автоматичною зброєю невстановленого зразка та боєприпасами, перебуваючи в тимчасово зайнятому збройними силами РФ селі Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, зайшли до приватного господарства, яке розташоване на АДРЕСА_7 , яке не є військовим об`єктом, де на подвір`ї знаходились цивільні особи ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а в будинку ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та неповнолітні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
		 
		Перебуваючи на подвір`ї господарства, ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_4 , погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , провели обшук території господарства, під час якого ОСОБА_4 , з метою залякування та подолання волі та спроможності до опору ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , проводив неконтрольовані постріли з автоматичної вогнепальної зброї невстановленого зразка по житловому будинку та стоячому поряд з будинком автомобілю марки «ВАЗ-21093», який належить ОСОБА_11 .
		 
		Після чого, ОСОБА_3 сказав ОСОБА_4 залишитися на подвір`ї, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 наказав зайти в житловий будинок, куди зайшов разом з ними та почав проводити обшук та перевірку осіб, які в ньому знаходились.
		 
		У цей час, ОСОБА_4 продовжував здійснювати неконтрольовані постріли по автомобілю марки «ВАЗ-21093», після чого через декілька хвилин зайшов на поріг будинку за адресою: АДРЕСА_6 , та діючи умисно, з метою залякування цивільних осіб, здійснив постріли в середині коридору будинку.
		 
		Після цього, перебуваючи у приміщенні житлового будинку, ОСОБА_3 , діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_4 у порушення вимог ст. 3, 27, 31, 32, 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та ст. 51, ст. 52, ч. 1,2 ст. 75, ст. 76 Додаткового протоколу до вказаної Конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, усвідомлюючи явну злочинність власних дій, здійснили незаконне затримання ОСОБА_10 , а саме умисно позбавили її можливості вільно пересуватись, протиправно перешкоджаючи їй обирати за своєю волею місце знаходження, погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї, наказали їй вийти з житлового будинку на подвір`я, що остання і зробила. Знаходячись на подвір`ї житлового будинку ОСОБА_3 , продовжуючи свої незаконні дії, наказав ОСОБА_10 йти з ОСОБА_4 до приміщення погребу, що розташоване на території господарства, на що ОСОБА_10 відмовилась, побоюючись застосування до неї в погребі фізичного та сексуального насильства з боку ОСОБА_4 .
		 
		У зв`язку з відмовою ОСОБА_10 йти до погребу, ОСОБА_3 , реалізовуючи спільний умисел, погрожуючи застосування вогнепальної зброї, змусив потерпілу стати на коліна на подвір`ї біля будинку, чим принизив її гідність та спричинив моральні страждання, тобто вчинив катування. Продовжуючи свої злочинні дії, скеровуючи на неї автоматичну вогнепальну зброю невстановленого зразка, став погрожувати вбивством, а саме повідомив про готовність застосувати вогнепальну зброю відносно неї, дітей і чоловіка у разі відмови її пройти в погреб.
		 
		В цей час ОСОБА_4 , також наставив автомат на потерпілу ОСОБА_10 , змусивши таким чином потерпілу підвестися з колін і спуститися до погребу, чим також спричинили їй незаконне затримання (ув`язнення) та катування (моральні страждання).
		 
		Далі ОСОБА_4 , залишивши на прохання ОСОБА_10 свою автоматичну зброю на подвір`ї під наглядом ОСОБА_3 , продовжуючи реалізацію спільного умислу на катування та незаконне затримання (ув`язнення) ОСОБА_10 , зайшов разом з нею у приміщенні погребу, де продемонстрував їй предмет, схожий на вибуховий пристрій - ручну гранату, та, погрожуючи вбивством шляхом його застосуванням у випадку опору, швидко наблизився до неї, чим спричинив моральні страждання. ОСОБА_10 , сприйнявши погрозу вбивством як реальну, побоюючись вчинення сексуального насильства над нею з боку ОСОБА_4 , вчинила активний опір, вирвалась з-під натиску ОСОБА_4 та змогла залишити приміщення погребу, зачинивши там його.
		 
		В цей час, ОСОБА_3 , з метою реалізації єдиного умислу, знаходячись на подвір`ї будинку здійснював візуальний контроль вказаного будинку, в якому знаходилися інші цивільні особи.
		 
		Почувши крики потерпілої ОСОБА_10 про допомогу, які лунали з погребу, її чоловік ОСОБА_11 , вибіг на подвір`я, швидко наблизився до ОСОБА_3 та з метою недопущення вчинення фізичного та сексуального насильства щодо ОСОБА_10 , схопив автоматичну вогнепальну зброю, яку залишив на подвір`ї ОСОБА_4 та надав команду нападу свійському собаці, який її виконав, чим відігнав ОСОБА_3 на невелику відстань.
		 
		ОСОБА_3 , застосувавши автоматичну вогнепальну зброю, застрелив свійську собаку.
		 
		Скориставшись відсутністю в цей час контролю зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а також ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та неповнолітні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , залишили територію господарства та сховалися в іншому будинку села.
		 
		Таким чином, військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою з військовослужбовцем ЗС РФ ОСОБА_4 , умисно здійснили інше порушення законів та звичаїв війни, а саме нелегальне ув`язнення (незаконне затримання) цивільної особи, що перебуває під захистом, погрозу вбивством та катування (тортури) ОСОБА_10 , чим порушили вимоги ст. 3, 27, 31, 32, 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та ст. 51, ст. 52, ч. 1,2 ст. 75, ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року.
		 
		Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України, у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як підозрюваних та обвинувачених на захист та доступ до правосуддя з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
		 
		Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, суд виходив із того, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст.297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.
		 
		З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.
		 
		За повідомленням Чернігівської дирекції АТ «Укрпошта» від 26.01.2023 з 24.02.2022 року припинене приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації. (том 2 а.п.126)
		 
		Повістки про виклик  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду - на офіційному веб-сайті Чернігівського районного суду Чернігівської області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення». ( том 1 а.п. 60, 66-67, 72-74, 76, 80, 89-90, том 2 а.п. 69-70, 81-82, 111-112, 123-124, 155-156, 160-161, 169, том 3 а.п. 8-9, 24-27, 32-34) Будь-які клопотання від обвинувачених на адресу суду не надходили.
		 
		Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.46, 47 КПК України, адвоката ОСОБА_7 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_8 уповноважено забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_4 .
		 
		Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 01.03.2023 (том 2 а.п.152-154) надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України стосовно ОСОБА_3 .
		 
		Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 01.03.2023 (том 2 а.п.157-159) надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України стосовно ОСОБА_4 .
		 
		З огляду на зазначене, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику та розшуку  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щоб забезпечити останнім можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.
		 
		Після постановлення ухвал слідчим суддею Деснянського районного суду міста Чернігова від 01.03.2023, якими надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до вимог ч.4 ст.46 КПК України, ст.42 КПК України, п.8 ч.2 ст.51 КПК України та ч.2 ст.297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_3 здійснював його захисник ОСОБА_7 , а реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_4 здійснював його захисник ОСОБА_8 , які отримували необхідні процесуальні документи, знайомилися з матеріалами кримінального провадження.
		 
		Крім цього, згідно з ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14.08.2023 року відносно  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймали участь захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були захисниками на стадії досудового розслідування і ознайомлені з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		 
		Важливо звернути увагу, що судом також вживалися заходи про виклик обвинувачених для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останні викликалися у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр» та його електронній версії на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у розділі «Оголошення: виклики в суд», а також на офіційному сайті Чернігівського районного суду Чернігівської області.
		 
		Захисники обвинувачених здійснювали активні дії, спрямовані на захист обвинувачених : приймали участь у дослідженні доказів, виступали у дебатах.
		Суд вважає, що стороною обвинувачення були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як підозрюваних, обвинувачених, зокрема на захист та доступ до правосуддя в кримінальному провадженні, в якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), що відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Колоцца проти Італії», рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії», рішення від 18 травня 2004 року). Серед іншого, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завчасно належним чином викликалися до слідчого, є повідомленим про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, про висунуте обвинувачення у визначеному КПК України порядку, стороною обвинувачення вживалися всі заходи щодо обов`язкової участі захисника тощо.
		Таким чином, права ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження, були забезпечені на рівні реального використання, що гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
		Згідно з ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14.08.2023 року провадження у справі відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -Угли здійснюється за їх відсутності, як спеціальне судове провадження, оскільки обвинувачені переховуються на території російської федерації, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором. Відповідно показань обвинувачені не надавали.
		 
		Разом з тим, винність обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України, підтверджується показами потерпілої, що була допитана в судовому засіданні, свідків, зібраними у кримінальному провадженні та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні належними та допустимими доказами.
		 
		Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона разом з чоловіком, дітьми, а також ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 перебували за місцем свого проживання в АДРЕСА_7 . 06 березня 2022 року до них у господарство прийшли двоє військовослужбовців рф, які перебували в стані алкогольного сп`яніння, також при собі у них була зброя. Один з них був схожий на якута, приблизно від 25 до 32 років, інший молодше. Один був вищий, інший нижчий. В подальшому вона впізнала їх за фотознімками, які їй пред`являли в ході досудового розслідування. Вони перевірили їх документи та зайшли до будинку. В будинку перевірили речі, шафу, потім сарай. Той що нижчий ходив по подвір`ю і здійснював постріли, стріляв також по будинку, були пошкоджені вікна, автомобіль. З будинку нікого не випускали. Потім нижчий спитав її ім`я та, погрожуючи автоматом, наказав вийти на вулицю, де її поставили на коліна і той, що вище наказав їй йти з іншим, що нижче, до погрібу, на що вона відмовилась і він пригрозив, що забере її дітей та влаштує «сафарі». Вона погодилась піти, але щоб у того не було зброї. Той, що нижче віддав свою зброю, вона зайшла у погріб, але він по дорозі їй сказав, що у нього є граната, яку витягнув. Коли вони спустились до погріба їй вдалося вирватись та вибігти і зачинити двері до погрібу. Коли вона вибігла, то побачила чоловіка з автоматом у руках, він сказав, щоб вони тікали. Вони побігли до сусідів. Їй відомо, що військові рф шукали їх по селу, спалили їх сарай, автомобіль та застрелили собаку.
		 
		Свідок ОСОБА_13 суду повідомив, що перебував у будинку родини ОСОБА_18 , побачив у вікно двох військових рф, які зайшли на подвір`я. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вийшли до них, ці військові перевірили документи, потім зайшли у будинок і обшукали господарство. Один залишився у будинку, а інший ходив і обстрілював господарство. В ході досудового розслідування йому пред`являли фотокартки цих осіб, на яких він впізнав ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . Свідок повідомив, що ОСОБА_10 змусили вийти на подвір`я, де в подальшому вона пішла у погріб, за нею вийшов ОСОБА_11 , який забрав автомат, він почув його крик «тікати». Вони побігли до сусідів.
		 
		Свідок ОСОБА_21 пояснив, що до нього прибігли сусіди ОСОБА_18 та Булах, яких він сховав у себе. До цього він чув на подвір`ї сусідів крики та стрільбу. ОСОБА_11 був з автоматом, який вони потім заховали. Відомо, що військові рф їх розшукували.
		 
		З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 22022270000000089 за ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України було зареєстроване 18.11.2022, розпочато досудове розслідування. ( том 1 а.п.100-141)
		 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2022 потерпіла ОСОБА_10 впізнала на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_22 , який 06.03.2022 прийшов на територію її господарства разом з іншим військовим рф, примушував ставати на коліна, погрожував вбивством, наказував проводити її допит у погребі другому військовому рф. (том 1 а.п.145-147) 
		 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2022 потерпіла ОСОБА_10 впізнала на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_23 , який 06.03.2022 прийшов на територію її господарства разом з іншим військовим рф, здійснював неконтрольовані постріли в будинок та автомобіль, погрожував застосуванням зброї, вказав спускатись до погребу для проведення допиту за вказівкою другого військового, де намагався вчинити відносно неї дії сексуального характеру. (том 1 а.п.148-150) 
		 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.06.2022 потерпілий ОСОБА_11 впізнав на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_23 , який 06.03.2022 прийшов на територію його господарства разом з іншим військовим рф, здійснював неконтрольовані постріли в будинок та автомобіль, погрожував застосуванням зброї, із застосуванням примусу наказав спускатись до погребу його дружині. (том 1 а.п.158-160) 
		 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2023 потерпілий ОСОБА_11 впізнав на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_3 , який 06.03.2022 прийшов на територію їх господарства разом з іншим військовим рф, проводив допит, наказав іншому військовому проводити допит його дружини в приміщенні погребу, змушував ставати на коліна, погрожував дітям. ( том 1 а.п.161-163)
		 
		Як слідує з протоколу огляду місця події від 04.06.2022 оглянуто господарство в АДРЕСА_6 , встановлено наявність пошкоджень будинку внаслідок артилерійського обстрілу та наявність кульових вхідних отворів, спаленого автомобіля, залишки сараю, розташування погребу та його детальний вигляд. Виявлено шість металевих предметів, схожих на гільзи. ( том 1 а.п.167-177)
		 
		Під час огляду господарства 21.07.2022, що зафіксовано в протоколі огляду та ілюстративній фото таблиці, проведено детальний огляд розподільчої коробки житлового будинку в АДРЕСА_6 , що має сліди пошкодження ймовірно внаслідок пострілів зі стрілецької зброї та вилучено дві металеві частини, схожі на кулю. ( том 1 а.п. 179-182)
		 
		Відповідно до протоколу огляду місця події від 12.08.2022 господарства в АДРЕСА_6 проведено огляд транспортного засобу - автомобіля «ВАЗ 210934-20», р.н. НОМЕР_3 та детально зафіксовано пошкодження. ( том 1 а.п. 184-191)
		 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2023 свідок ОСОБА_13 впізнав на фото особу, що як слідує з додатку до протоколу є ОСОБА_3 , який 06.03.2022 прийшов на територію господарства ОСОБА_31 разом з іншим військовим рф, наказував проводити допит ОСОБА_10 цьому військовому в приміщенні погребу. ( том 1 а.п. 192-195)
		 
		Висновком експерта № СЕ-19/125-22/4806-БЛ від 08.08.2022 за результатами проведення судової експертизи зброї доводиться, що шість предметів, які були вилучені в ході проведення огляду місця події від 04.06.2022 на території господарства за адресою: АДРЕСА_6 , є частинами боєприпасів - гільзами бойових проміжних патронів калібру 5.45х39 мм. Дані гільзи були видалені при пострілах з одного екземпляра вогнепальної зброї - автомата АК-74 або його модифікації. З наданих на дослідження двох предметів, які були вилучені в ході проведення огляду місця події від 21.07.2022 на території господарства за адресою: АДРЕСА_6 : предмет найбільшими розмірами 16,3х6,3х8,1 мм є фрагментом сталевої оболонки кулі, предмет найбільшими розмірами 15.1х4.1 мм є сталевим сердечником кулі. Фрагмент сталевої оболонки кулі та сталевий сердечник кулі були складовими кулі/куль проміжного патрона калібру 5.45х39 мм. Зразок патрона, фрагмент оболонки кулі якого наданий на дослідження, призначений до автоматів, карабінів та кулеметів відповідного калібру. ( том 1 а.п.200-207) 
		 
		Як слідує з протоколу огляду місця події від 01 вересня 2022 року оглянуто транспортний засіб - автомобіль марки «ВАЗ 210934-20», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_11 .. В ході огляду встановлено, що лакофарбове покриття, автомобільна гума, зовнішнє та внутрішнє оздоблення автомобіля знищені вогнем повністю, автомобільне скло відсутнє, його плавлені залишки знаходяться в середині салону автомобіля. В моторному відсіку всі легкоплавні деталі двигуна, обладнання, електромережа знищені вогнем повністю, корпуси двигуна та коробки передач оплавлені внаслідок дії високої температури. ( том 1 а.п.212-213)
		 
		Висновком експерта № СЕ-19/125-22/4917-ПТ від 22.09.2022 за результатами проведеної судової пожежно-технічної експертизи доводиться, що причиною виникнення пожежі транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ 210934-20», д.н.з. НОМЕР_3 є занесення стороннього джерела запалення (у вигляді відкритого вогню сирника, запальнички, гніту та ін.) в осередок пожежі. Осередок пожежі знаходився в середині салону автомобіля в місці розташування заднього пасажирського сидіння. ( том 1 а.п. 216-225)
		 
		Висновком експерта № СЕ-19/125-22/4799-АВ від 02.09.2022 за результатами проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи доводиться, що вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ» модель «210934-20», 2007 року випуску, об`ємом двигуна 1596 см3, VIN-код НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , сірого кольору, станом на 06.03.2022, становить 74 116,11 грн. ( том 1 а.п.230-242)
		 
		На виконання доручень в ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлено осіб військовослужбовців зс рф, які вчинили дії, пов`язані з жорстоким поводженням з цивільними особами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , їх анкетні дані, абонентські номери, військові частини, де вони проходять службу. Встановлено, що ОСОБА_4 належать наступні мобільні номера НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , ОСОБА_3 належать наступні мобільні номера НОМЕР_7 . ( том 1 а.п.243-253, том 2 а.п.1-15)
		 
		Відповідно до інформації, що опрацьована у військовій частині НОМЕР_8 , наступ з території Гомельської області Республіки Білорусь у напрямку с.Іванівка Чернігівського району Чернігівської області здійснювали в тому числі, ІНФОРМАЦІЯ_6 ( в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_8), ІНФОРМАЦІЯ_5 ( в/ч НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ). ( том 2 а.п. 22-23)
		 
		Відповідно до рапорту на виконання доручення за наявною інформацією ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували на території Чернігівської області з 24.02.2022 по 31.03.2022. ( том 2 а.п.131)
		 
		Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 12.01.2023 потерпіла ОСОБА_10 на місці детально розповіла та показала де вони з чоловіком зустріли двох військовослужбовців зс рф, які наказали пред`явити документи, при цьому ОСОБА_4 здійснив постріл вгору, після чого ці військовослужбовці почали обшук подвір`я, будинку, господарських приміщень. ОСОБА_24 здійнив постріли по їх автомобілю. Потім ОСОБА_25 наказав стати потерпілій на коліна, погрожуючи, що буде розстрілювати її дітей та наказав йти з ОСОБА_26 до погребу. У погребі ОСОБА_24 їй вказав, що у нього є гранати, які продемонстрував. Потерпілій вдалося вибігти з погребу та зачинити двері на замикаючий пристрій. В подальшому вони всі сховались у сусідів. ( том 2 а.п. 173-175)
		 
		Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 21.07.2022 потерпілий ОСОБА_11 на місці детально розповів та показав де вони перебували, коли військові зс рф зайшли на їх подвір`я. ОСОБА_24 наказав пред`явити документи та здійснив постріл вгору, також він в подальшому обстрілював подвір`я, будинок, автомобіль. ОСОБА_25 наказав його дружині вийти з будинку. В подальшому він почув крик дружини, різко схопив автомат ОСОБА_27 та наказав всім тікати. В подальшому автомат викинув та вони всі переховувались у сусідів. ( том 2 а.п. 177-179)
		 
		Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 14.01.2023 свідок ОСОБА_12 на місці детально розповіла та показала як військовослужбовці зс рф зайшли до будинку ОСОБА_31, погрожували зброєю, проводили обшук, наказали ОСОБА_28 йти до погребу, в подальшому почули крик ОСОБА_28 , постріли та крик ОСОБА_29 «Тікайте!». ( том 2 а.п.181-183)
		 
		Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 12.01.2023 свідок ОСОБА_13 на місці детально розповів та показав про обставини здійснення неправомірних дій з боку військовослужбовців зс рф, які зайшли до подвір`я ОСОБА_31, здійснювали постріли, погрожували, здійснювали обшуки, примушували ОСОБА_28 йти до погребу. (том 2 а.п. 185-187)
		 
		За загальним визначенням воєнні злочини - це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за вчинення яких передбачена кримінальна відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях. Посилання на серйозні порушення заборон містяться як у договірному, так і у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.
		        Положеннями Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		       Згідно з положеннями статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.
		У розділі XV «Перехідні положення» Конституції України, а саме у статті 1 зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
		Статтями 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
		Конвенція про захист цивільного населення під час війни підписана 12.08.1949, набрала чинності 21.10.1950.
		Українською РСР ця Конвенція була ратифікована Указом Президії Верховної Ради від 03.07.1954 із застереженнями та набрала чинності для України 03.01.1955.
		Отже, Женевські конвенції від 12.08.1949 безумовно є частиною національного законодавства, застосовними до збройного конфлікту на території України, діючи для України у порядку правонаступництва, як і для РФ. Україна також є стороною усіх Додаткових протоколів до ЖК від 12.08.1949.
		Відповідно до ч. 5 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність мають відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано ВР України, й положення ст. 438 КК України в частині інкримінованого злочину такими є.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Конвенції на додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		Як передбачено ст.6 Конвенції, ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2.
		На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій.
		На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій, але окупаційна держава, настільки, наскільки вона виконує функції уряду на цій території, буде пов`язана на строк окупації положеннями таких статей цієї Конвенції: 1 - 12, 27, 29 - 34, 47, 49, 51 - 53, 59, 61 - 77 та 143.
		Особи, що перебувають під захистом, звільнення, репатріація або влаштування яких відбудуться після цих строків, будуть протягом зазначеного часу перебувати під захистом цієї Конвенції.
		Отже, міжнародне гуманітарне право (далі - МГП), у т.ч. Конвенція та Додаткові протоколи до неї, застосовується під час збройного конфлікту, поняття якого відсутнє у договірному міжнародному праві.
		Разом з тим, визначення збройного конфлікту міститься у п. 70 Рішення Апеляційної палати МКТЮ у справі ОСОБА_30 від 2 жовтня 1995 року («The Prosecutor v. Dusko Tadic»), згідно з яким «… збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з часу початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, поки не буде досягнуто мирного вирішення конфлікту. До того моменту міжнародне гуманітарне право продовжує діяти на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, всій території, підконтрольній одній стороні, незалежно від того, чи ведуться там фактичні бої".
		Суд також ураховує, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19.02.2014 року.
		Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими РФ з 19.02.2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.
		Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими РФ з 20.02.2014 року.
		Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими РФ (у тому числі окупаційною адміністрацією РФ) починаючи з 07.04.2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
		Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX, із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено і діє на даний час воєнний стан.
		Таким чином, з 19.02.2014 року на території України має місце міжнародний збройний конфлікт.
		Суд також ураховує, що не має бути доведено, що збройний конфлікт мав саме «причинний зв`язок» із вчиненим воєнним злочином, але існування збройного конфлікту має щонайменше відігравати істотну роль у здатності винного вчинити злочин, у його рішенні вчинити злочин, у способі його вчинення або тієї мети, з якою він був вчинений (справа «The Prosecutor v. Kunarac, Kovac and Vukovic», МТКЮ).
		Отже, діяння, викладені в обвинувальному акті щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та які мали місце у березні 2022 року під час окупації ЗС РФ с.Іванівка Чернігівського райну Чернігівської області, відбувалися під час міжнародного збройного конфлікту і безпосередньо пов`язані з наявністю такого конфлікту.
		Згідно з ч.2 ст.43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977 року (далі - Протокол І), особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.
		Виходячи з ч.2 ст.44 Протоколу І всі комбатанти зобов`язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів.
		Таким чином, суд доходить висновку, що щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у березні 2022 року усвідомлювали наявність на території України міжнародного збройного конфлікту, що на момент викладених в обвинувальному акті діянь тривав вже більше 8 років, свій обов`язок додержуватися приписів міжнародного гуманітарного права.
		Крім того, суд ураховує, що згідно з ч.1 ст.4 Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Згідно зі ч.1 ст.27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Відповідно до преамбули Протоколу I положення даних конвенцій та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.
		Отже, цивільне населення, що перебувало у АДРЕСА_6 протягом березня 2022 року під час окупації збройними силами РФ цього населеного пункту, мало статус осіб, що перебувають під захистом Конвенції.
		Відповідно до ст. 31 Конвенції Жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		 
		Статтею 32 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Як слідує зі ст.147 Конвенції серйозні порушення охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		       У відповідності до ст.51 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів ( Протокол І) від 08 червня 1977 року, цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними
		операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення. Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. Напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об`єкти й цивільних осіб або цивільні об`єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об`єкт розглядається ряд явно пов`язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об`єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об`єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об`єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти. Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій. Присутність або пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб не повинні використовуватись для захисту певних пунктів або районів від воєнних дій, зокрема у спробах захистити воєнні об`єкти від нападу або прикрити воєнні дії, сприяти чи перешкодити їм. Сторони, що перебувають у конфлікті, не повинні направляти пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб з метою спробувати захистити воєнні об`єкти віднападу чи прикрити воєнні операції. Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов`язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі від зобов`язань вживати запобіжних заходів, передбачених у статті 57. 
		 
		         Як зазначено в статті 52 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року Цивільні об`єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в пункті 2. Напади   повинні суворо   обмежуватися   об`єктами.   Що стосується об`єктів, то воєнні об`єкти обмежуються тими об`єктами, які через свій характер,  розміщення, призначення або використання вносять ефективний  вклад  у  воєнні  дії  і  повне  або часткове руйнування,  захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у  даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. У разі сумніву в тому, чи не використовується об`єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце 
		відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об`єкт використовується в цивільних цілях.
		       Виходячи з ч.ч.1, 2 ст.75 Протоколу І кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх осіб, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом; заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема, катування всіх видів - фізичні чи психічні; тілесні покарання; знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження; погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.
		 
		Сторона обвинувачення, на яку покладено тягар доведення висунутого обвинувачення, подала суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченими  ОСОБА_3 -Угли. 
		 
		Водночас, й з урахуванням форми цього судового розгляду, важливо відзначити, що сторона захисту у будь-якому разі не діяла формально.
		 
		Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочині доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд  вважає доведеною винуватість обвинуваченого    ОСОБА_3  у вчиненні іншого порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому групою осіб за попередньою змовою, що передбачено ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.
		 
		Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочині доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні іншого порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому групою осіб за попередньою змовою, що передбачено ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.
		 
		Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
		Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно з ч.1 ст.65 КК України  суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Як передбачено ч.2. ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Суд враховує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винуватими у вчиненні умисного, закінченого, особливо тяжкого злочину, а саме порушення законів та звичаїв війни.
		Обставин, що пом`якшують покарання     ОСОБА_3 не встановлено.
		 
		Обставинами, що обтяжують покарання    ОСОБА_3 є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою та з використанням умов воєнного стану. 
		 
		Обставин, що пом`якшують покарання     ОСОБА_4 -Угли не встановлено.
		 
		Обставинами, що обтяжують покарання    ОСОБА_4 -Угли є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою та з використанням умов воєнного стану. 
		 
		Вирішуючи питання про призначення покарання суд враховує ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства, дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних, судом враховується молодий вік обвинуваченого, але судом також враховується що потерпілі не мали жодного відношення до військовослужбовців, не чинили опору, перебували у своєму житловому будинку, їх житло та автомобіль не відносились до військових об`єктів, при цьому ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем збройних сил російської федерації, достеменно розумів, що в складі військового формування вторгається на територію незалежної та суверенної держави, відчував свою безкарність, отже чітко усвідомлював наслідки своїх дій, вчиняти які, його ніхто не змушував, судом також враховується відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставин, а отже суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
		 
		Вирішуючи питання про призначення покарання суд враховує ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_4 -Угли кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства, дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних, судом враховується молодий вік обвинуваченого, але судом також враховується що потерпілі не мали жодного відношення до військовослужбовців, не чинили опору, перебували у своєму житловому будинку, їх житло та автомобіль не відносились до військових об`єктів, при цьому ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем збройних сил російської федерації, достеменно розумів, що в складі військового формування вторгається на територію незалежної та суверенної держави, відчував свою безкарність, отже чітко усвідомлював наслідки своїх дій, вчиняти які, його ніхто не змушував, судом також враховується відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставин, а отже суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
		 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		 
		У справі маються процесуальні витрати за проведення судових експертиз в розмірі 9061 грн 44 коп., які підлягають стягненню з обвинувачених на користь держави з кожного по 4530 грн 72 коп.
		 
		Речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
		 
		Заходи забезпечення кримінального провадження в ході досудового розслідування не застосовувались.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст.438 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.
		 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.1 ст.438 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з дня його фактичного затримання.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня його фактичного затримання.
		 
		Стягнути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави по 4530 грн 72 коп. витрат за проведення експертиз.
		 
		Речові докази: кулю ( фрагмент оболонки та сердечник) проміжного патрона калібру 5,45х39 мм, шість гільз бойових проміжних патронів калібру 5,45х39 мм, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області - знищити; транспортний засіб - автомобіль марки «ВАЗ 210934-20», реєстраційний номер НОМЕР_3 - залишити в розпорядженні ОСОБА_11 ; магнітні та оптичні носії інформації - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.
		 
		На вирок може бути подана апеляція до Чернігівського апеляційного суду через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захисникам обвинувачених, яким вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні на підставі ч. 2 ст. 297-5 КПК України, та з урахуванням положень ч. 4 ст. 46 КПК України про те, що захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, захист якого він здійснює. 
		 
		Повідомлення про ухвалений вирок опублікувати на офіційному веб-сайті суду, в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, де і здійснювались публікації повісток про виклик обвинувачених протягом всього судового розгляду.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...