Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/3933/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: 16.04.2024. Зареєстровано: 17.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2024.
Дата набрання законної сили: 14.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/755/900/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024100040000304

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/3933/24
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"12" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)
		у складі головуючого судді                         ОСОБА_1 одноособово,
		за участю:
		секретар судових засідань                 ОСОБА_2 ,
		сторін кримінального провадження:
		прокурора                                 ОСОБА_3 ,
		обвинуваченої                         ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2024 року за № 12024100040000304 за обвинуваченням
		ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, громадянка України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судима 19 лютого 2024 року Деснянським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу (далі КК) України до позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від відбування покарання, згідно ст. 75 цього ж Кодексу, з іспитовим строком 1 рік,
		у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України в редакції Закону України № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство»
		у с т а н о в и в :
		І. Суть питань, що вирішується судом
		З обвинувального акта, складеного 29 лютого 2022 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві  ОСОБА_5  та затвердженого того ж дняпрокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва  ОСОБА_3 ,слідує, що  ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні закінченого замаху 24 січня 2024 року на крадіжку майна ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» повторно в умовах воєнного стану.
		Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
		Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняла обвинувачена діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченої, у випадку доведення його винуватості ?
		Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, з огляду на наступне.
		ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
		Судом визнано доведеним, що на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та строк дії якого надалі, згідно зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 06 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-IX, продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року на 90 діб.
		Водночас,  ОСОБА_4 24 січня 2024 року приблизно о 15 год. 00 хв. перебувала за адресою: м. Київ, вул. Сулеймана Стальського, буд. 22/10 , в приміщенні магазину «Сільпо», де у неї виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, скориставшись тим, що за її діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підійшла до однієї з поличок в магазині « Сільпо », де знаходився товар, у тому числі консерви «Тунець Adriatic Queen філе в оливковій олії», та «Тунець Adriatic Queen філе філе олії», належать ТОВ «Сільпо-Фуд» (код ЄДРПОУ 40720198).
		Надалі, взявши до рук «Тунець Adriatic Queen філе в оливковій олії» штрих код 731870, в консервній банці у кількості 7 шт., закупівельною вартістю за 1 шт. 98 гривень 79 копійок, та «Тунець Adriatic Queen філе філе олії» штрих код 731869, в консервній банці у кількості 2 шт., закупівельною вартістю за 1 шт. 79 гривень 99 копійок ОСОБА_4 поклала їх до власного рюкзака, що остання мала при собі.
		В подальшому, ОСОБА_4 продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне, таємне, викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, підійшла до каси, де придбала лише цигарки, а інший обраний нею товар, а саме: Тунець Adriatic Queen філе в оливковій олії» штрих код 731870, в консервній банці у кількості 7 шт., та «Тунець Adriatic Queen філе філе олії» штрих код 731869, в консервній банці у кількості 2 шт., утримувала схованим у рюкзаку та не мала наміру за нього розраховуватися.
		Після чого, ОСОБА_4 усвідомлюючи, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, безперешкодно перетнула лінію каси, при цьому не розрахувавшись за товар, що був при ній в рюкзаку та намагалася зникнути з місця злочину, направившись до виходу з приміщення магазину, але свій злочинний намір до кінця довести не змогла, з причин, що не залежали від її волі, оскільки була зупинена працівниками охорони магазину.
		ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
		Згідно ст. 185 КК йдеться про
		[… 1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) […]
		2. […], вчинена повторно […]
		4. […], в умовах воєнного […] стану […] …].
		Відповідно до п. 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
		ІV. Мотиви суду
		Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.
		IV.I. Докази на підтвердження встановлених судом обставин та процедура розгляду
		Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
		В цьому випадку, будучи допитаною, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачена  ОСОБА_4 свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнала повністю, дала покази, підтвердила обставини вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаялася у вчиненому.
		Вказала, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій 24 січня 2024 року вчинила закінчений замах на крадіжку.
		Остання також виразила готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, однак зауважила, що в тому числі такі її дії, хоча і були вчинені умисно, разом з тим були викликані скрутним фінансовим становищем.
		Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачена просила визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин його вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
		Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		В цьому випадку, покази обвинуваченої в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння нею (і) змісту обставин, добровільності та істинності її позиції, (іі) наслідків в частині позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченої, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин встановлених судом.
		IV.ІI. Щодо кваліфікації дій 
		Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
		Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
		Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.
		Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
		Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.
		Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
		В цьому випадку слід врахувати, що ч. 4 ст. 185 КК із змінами, внесеними згідно із Законом № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», котра дії з 07 березня 2022 року, визначено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене у т.ч. в умовах воєнного стану.
		Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВС забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права (див. п. 28 постанови ВС від 25 травня 2023 року в справі № 457/885/22).
		Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22 зроблено висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану». ОП ККС дійшла висновку, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тобто за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.
		У місті Києві на дату вказану у п. ІІ вироку діяв воєнний стан.
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
		При цьому, у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями (п. 1 примітки до ст. 185 КК). У випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, згідно висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 591/4366/18 (постанова від 14 вересня 2020 року), повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні.
		Вирок Деснянського районного суду міста Києва щодо обвинуваченої за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК ухвалений 19 лютого 2024 року та стосується епізоду за 22 січня 2024 року (у даті цей епізод передує епізоду в цій справі від 24 січня 2024 року).
		З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії  ОСОБА_4  за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки вона вчинила закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану, повторно.
		Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
		IV.ІІI. Мотиви призначення покарання
		Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
		(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;
		(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
		(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. 
		Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
		В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
		Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
		Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
		Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
		В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання є:
		? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
		Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
		Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року в справі № 759/7784/15-к).
		Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
		? активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК;
		? відсутність претензій матеріального характеру в частині збитку від замаху на крадіжку потерпілої особи, ураховуючи позицію ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» з цього питання викладену в заяві без дати (вх. до суду від 19 березня 2024 року), що указує на можливість урахування обставини визначеної п. 2 ч. 1 ст. 66 КК;
		? вчинення злочину внаслідок збігу тяжких інших обставин, у т.ч. фінансового становища та емоційного стану викликаного переміщенням на нове місце проживання у наслідок активної фази збройної агресії РФ повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року.
		Так, є загальновідомим факт, що введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку суду в цій справі, положення КК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
		Тому, повертаючись до аналізованого питання, Суд враховує, що в законі вказано, що обставиною, яка пом`якшує покарання, визнається вчинення злочину внаслідок збігу тяжких інших обставин, тобто із змісту терміну «внаслідок» витікає, що між цими обставинами та вчиненням злочину повинен бути певний причиновий взаємозв`язок. Зокрема, у судовій практиці такий взаємозв`язок розуміється як те, що збіг цих обставин здійснює вплив на формування мотивів вчинення злочину, послаблює волю особи та обумовлює вибір злочинної поведінки.
		В даній справі особа вчинила вказаний злочин з метою крадіжки продуктів харчування, позаяк її фінансове становище є скрутним, а дохід нижче установленого законодавством, тобто між цими обставинами та вчиненням злочину наявний певний причиновий взаємозв`язок.
		Отже, вчинення злочину внаслідок збігу інших тяжких обставин визначається судом, в цій ситуації, як поєднання несприятливих для особи обставин матеріального та морального характеру, що негативно вплинули на основні умови її життя, заподіюючи страждання, що негативно впливають на її психіку, викликаючи стан розпачу, надмірну дратівливість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки, послаблює волю, знижуючи її опірність негативним умовам, підсилюючи роль ситуативних моментів.
		Тим самим, впливаючи на свідомість ці негативні чинники визначили вибір лінії поведінки обвинуваченої, яка знаходячись під впливом відповідних негативних зовнішніх чинників, які здійснюють тиск на свідомість та волю особи, обмежуючи свободу вибору варіанту поведінки, схилили її до вчинення суспільно-небезпечного діяння.
		Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
		Також, Суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя, що свідчить про те, що оточуюча її обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо міри покарання із застосуванням ст. 75 КК та думку ТОВ «СІЛЬПО-ФУД»; відношення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК у виді позбавлення волі зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК.
		При цьому, Суд вбачає підстави для застосування ст. 69 КК, яка регламентує, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
		Судом враховується, що активна фаза війни, яка розпочалось з 24 лютого 2022 року, змінила наш всіх, зокрема: світ, країну та долю обвинуваченої, котра була вимушена евакуюватися до м. Києва з тим майном, котре фактично змогла взяти з собою.
		Окрім того, Суд зауважує, що свідомий того, що обвинувачена раніше судима за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, однак враховує факт того, що крадіжка стосується продуктів харчування, як у цій справі, так і у справі № 754/1623/24. Ці обставини, на переконання суду, не знімають вини з обвинуваченої, однак істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та вкують на вимушеність дії.
		У підсумку є 
		(1) дійсними кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а
		(2) ОСОБА_4 характеризується прийнятно та діяння вчинила внаслідок збігу складних обставин в житті;
		(3) діяння за ст. 185 КК не пов`язане з корупцією;
		(4) причини злочину (скрутне фінансове становище);
		(5) характеристику товару (його вартість, призначення) та відсутність матеріальних претензій у власника;
		(6) вік обвинуваченої;
		(7) відсутність обставин, які обтяжували б покарання в силу ст. 67 КК та котрі, в своїй сукупності, вказують на те, що, в цій ситуації, у відношенні обвинуваченої є можливим застосування ст. 69 КК при визначенні покарання нижче від найнижчої межі, адже наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винної.
		Ці обставини, на переконання суду, не знімають вини з обвинуваченої, однак істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому Суд визначає покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Підставою подальшого звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, згідно зі ст. 75 КК, в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші.
		Проаналізувавши саме такі обставини, Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк є переконаним, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов`язків визначених ст. 76 КК Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винної та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном у 3 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.
		Позаяк, Конституційний Суд України вказує, що
		- справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (підпункт 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішеннявід 2 листопада 2004 року у справі №15-рп/2004);
		- співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено (підпункту 4.2 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року у справі №1-р(II)/2022);
		- обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх установлюють виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати правомірній меті, бути обумовлені суспільною потребою досягнення цієї мети, домірними; у разі обмеження конституційного права (свободи) законодавець зобов`язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке уможливить оптимальне досягнення правомірної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права (свободи) і не порушуватиме сутності такого права (підпункт 5.1 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 22 березня 2023 року у справі №3-р(II)/2023);
		- справедливе призначення покарання у кримінальному провадженні, зважаючи на інтенсивність та небезпеку його негативного впливу на фундаментальні права і свободи особи, є обов`язковою умовою захисту особи від свавілля в державі, у якій діє принцип верховенства права; задля забезпечення справедливості призначення покарання в кримінальному провадженні, його домірності тяжкості злочину суд відповідно до Кримінального кодексу України наділений дискрецією щодо форм реалізації кримінальної відповідальності (підпункт 2.7 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 5 липня 2023 року у справі №5-р(II)/2023).
		Тому, на переконання суду в цьому провадженні, таке покарання, враховуючи фактичні обставини справи та фактичні обставини в житті обвинуваченої, є справедливим, оскільки співвідноситься між поставленою метою та засобами її досягнення відповідаючи вимогам принципу домірності.
		Що стосується вироку від 19 лютого 2024 року, то слід урахувати таке.
		Законодавець чітко визначив момент у часі, що обумовлює слушність застосування правила визначеного ст. 70 КК - це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили (див. положення ч. 4 ст. 70 КК), в той час, як в постанові від 01 червня 2020 року в справі № 766/39/17 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи при визначенні остаточного покарання та правил на підставі яких воно має бути сформованим слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 23 вересня 2019 року в справі № 199/1496/17 вказала, що кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком. Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК.
		У постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 183/6854/20 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що в постанові ОП ККС від 23 вересня 2019 року у справі № 199/1496/17 міститься висновок щодо застосування правил ч. 4 ст. 70 КК під час призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у тих випадках, коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком.
		Тобто, у цій постанові (у справі № 183/6854/20) ОП ККС розтлумачила сферу застосування висновку щодо застосування норми права вказаного нею у справі № 199/1496/17 та не віднайшла передумов для відступу від нього, а тому останній нині є діючим.
		Тому, враховуючи вказані підходи ОП ККС, Суд в цій справі призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинання звільняє особу від відбування остаточного покарання з випробуванням, визначивши іспитовий строк в порядку і в межах, передбачених ст. 75 КК, а саме за цим вироком у 3 роки, з урахуванням кількості вчинених злочинів, форми вини, виду умислу, мотивів та мети, якими керувалася обвинувачена, стадії вчинення злочинів (замахи), конструкції складів злочинів (формальний, матеріальний, усічений), характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинених злочинів та особи обвинуваченої, форми та виду співучасті, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		При цьому, в цьому випадку, Суд зауважує, що за його переконанням, кримінально-правові норми, що визначають підстави, межі та порядок призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК), недвозначно вимагають від суду вирішити питання про призначення остаточного покарання і, в цій частині, дослідити питання, раніше вирішене судовим рішенням з урахуванням встановлених на той час обставин, щодо призначеного особі виду та розміру покарання зважаючи на виявлення злочинів, про вчинення яких раніше не було відомо. Суд, таким чином, враховуючи позицію ОП ККС в постанові від 23 вересня 2019 року в справі № 199/1496/17, не здійснює вторгнення в раніше прийняте судове рішення, не переглядає і не змінює його, а з урахуванням такого рішення та його правових наслідків, ухвалює власне, на підставі і в порядку визначеному нормами матеріального та процесуального права, передбачених статтями 70, 72, 75 КК, Розділів IV та V КПК.
		Підсумовуючи, Суд зауважує, що дане покарання із застосуванням норм ст. 70, 75 КК на його переконання, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.
		У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
		IV.IV. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
		Іспитовий строк обвинуваченій слід обчислювати, відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, з моменту проголошення цього вироку суду.
		Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		у х в а л и в :
		ОСОБА_4  визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України та призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, за цим вироком та вироком Деснянського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити  ОСОБА_4  покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		В силу ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_4  від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки.
		Згідно ст. 76 КК України покласти на  ОСОБА_4  обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
		Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати, відповідно до ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, з моменту проголошення цього вироку суду.
		Речові докази: диски з відеозаписами залишити в матеріалах судового провадження.
		Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва.
		Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		С у д д я                                                                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...