Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/12858/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2024. Зареєстровано: 17.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2024.
Дата набрання законної сили: 16.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/758/355/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002745

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Подільський районний суд міста Києва
		 
		Справа № 758/12858/21 
		В И Р О К 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		15.04.2024 року                                                                         м. Київ
		 
		Подільський районний суд міста Києва у складі:
		головуючої-судді                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                 ОСОБА_2 ,
		                                                                                ОСОБА_3 
		за участю :
		секретаря судового засідання                     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                         ОСОБА_5 ,
		захисника                                                         ОСОБА_6 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Подільського районного суду міста Києва в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.10.2016 за №42016000000002745 відносно
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Севастополя, громадянина України, колишнього судді Совєтського районного суду АР Крим, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ,
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,-
		                                    
		встановив:
		Історія провадження.
		10 вересня 2021 року до Подільського районного суду міста Києва з Київського апеляційного суду надійшов обвинувальний акт та додані до нього матеріалами в кримінальному провадженні №42016000000002745, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.10.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Ухвалою суду від 21.09.2021 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст. 314-316 КПК України.
		Ухвалою суду від 06.09.2022 у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянин України ОСОБА_7 , будучи суддею та відповідно до указу Президента України №571/2013 від 18.10.2013 займаючи посаду судді Совєтського районного суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади російської федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів російської федерації, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України. 
		Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_7 , будучи громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації, усвідомлюючи, що так званий «Совєтський районний суд Республіки Крим», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, перебуваючи в смт. Совєтський Совєтського району упродовж березня - квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади російської федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом Президента російської федерації ОСОБА_8 від 19.12.2014 № 786 був призначений на посаду судді Совєтського районного суду Республіки Крим, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст.9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_7 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, 08.05.2014 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні так званого «Совєтського районного суду Республіки Крим» по вул. 30 років Перемоги, 19, смт. Совєтський, Совєтський район Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах російської федерації, керуючись статтею 29.9-29.11 Кодексу про адміністративні правопорушення рф, виніс постанову про визнання особи винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ «Организация массового одновременного пребывания и (или) передвижения граждан в общественных местах, повлекших нарушение общественного порядка» на ділянці 262 км + 900 м автотодороги Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст.9 «Федерального Конституційного Закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
		Він же, ОСОБА_7 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, 08.05.2014, 13.05.201, 15.05.2014 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні так званого «Совєтського районного суду Республіки Крим» по вул. 30 років Перемоги, 19, смт. Совєтський, Совєтський район Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах російської федерації, керуючись статтею 29.9-29.11 Кодексу про адміністративні правопорушення рф, виніс постанову про визнання особи винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення рф «Организация массового одновременного пребывания и (или) передвижения граждан в общественных местах, повлекших нарушение общественного порядка» на ділянці 262 км + 900 м автотодороги Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст.9 «Федерального Конституційного Закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
		Згідно статті 70 Конвенції окупаційна держава не має права здійснювати арешт, переслідування або висувати обвинувачення проти осіб, що перебувають під захистом, за вчинки або переконання, скоєні або виражені ними до початку окупації або протягом періоду її тимчасового припинення, за винятком випадків порушення законів або звичаїв війни.
		Допомога ОСОБА_7 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
		Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного діяння громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
		Застосовані судом правові процедури.
		Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв та клопотань на адресу суду також від останнього не надходило.
		Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів  ОСОБА_7 до слідчого (прокурора), суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути присутнім в судовому засіданні і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_9 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
		Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Позиції сторін та інших учасників судового провадження.
		Прокурор у судовому засіданні вказав, що подані стороною обвинувачення письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій обвинуваченого поза розумним сумнівом, кваліфікація кримінального правопорушення є вірною, просив суд визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. 
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просила виправдати ОСОБА_7 . Врахувати порушення права на захист та недоведеність обвинувачення наданими прокурором доказами. 
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.
		06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
		11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
		17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « Державна рада Республіки Крим ».
		18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
		11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.
		Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
		Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви суду при їх врахуванні та наданні оцінки.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме:
		- заяву народного депутата України ОСОБА_10 про кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 109, 110, 110-2 КК України, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення суддями на тимчасово окупованій території АР Крим, зокрема про здійснення ОСОБА_7 правосуддя іменем російської федерації в Совєтському районному суді без припинення статусу судді відповідно до законів України;
		- повідомлення Голови ВККС України про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, відповідно до якого останній повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_7 здійснює правосуддя іменем російської федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
		- відомості з Адміністрації Президента України від 20.03.2015 № 45-01/135, відповідно до яких ОСОБА_7 призначено на посаду судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 18.10.2013 № 571/2013;
		- Указ Президента України «Про призначення суддів» від 18.10.2013 № 571/2013, яким призначено строком на п`ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 ;
		- інформацію Вищої ради юстиції від 12.01.2015 № 112/0/9-15, відповідно до якої заява судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 про звільнення з посади не надходила;
		- інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15, відповідно до якої заява судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 про переведення до інших судів на території України не надходила;
		- лист члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_11 від 06.10.2015 № 8вк-4067/15, відповідно до якого рішенням Комісії від 05.10.2015 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 ;
		- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/дп-15, відповідно до якого рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, а саме порушення суддею присяги;
		- рішення Вищої ради юстиції від 23.09.2016 № 2890/0/15-16, відповідно до якого вирішено внести подання Президенту України про звільнення за порушення вимог щодо несумісності суддею Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 ;
		- протокол огляду від 27.07.2021 офіційного сайту Вищої ради правосуддя, яким встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя від 02.03.2017 № 411/0/15-17 вирішено звільнити суддю Советського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 за порушення вимог щодо несумісності;
		- протокол огляду інтернет-видань від 02.02.2015, відповідно до якого проведено огляд інформації, яка міститься на інтернет-сайтах, посилання на які є у заяві ОСОБА_10 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК України, де серед іншого зазначено, що на сайті незаконно створеного Совєтського районного суду Республіки Крим за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 міститься інформація про те, що до складу вказаного «суду» входить «суддя ОСОБА_7 »;
		- протокол огляду від 07.04.2015 офіційного сайту президента російської федерації, яким встановлено, що указом президента російської федерації «о назначении судей федеральных судов» від 19.12.2014 № 786, ОСОБА_7 призначено на посаду незаконно створеного Совєтського районного суду Республіки Крим;
		- протокол огляду від 16.08.2021 офіційного сайту незаконно створеного Совєтського районного суду Республіки Крим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 де в графі «Організаційна структура суду» міститься інформація про те, що у вказаному «суді» працює ОСОБА_7 , що підтверджує здійснення правосуддя ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території АР Крим.
		- протокол огляду від 03.02.2015 матеріалів кримінального провадження №12014010790000081, де у 34 томі містяться копії «постанов» від 08.05.2014 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . російською мовою та згідно російського законодавства, підписана суддею «Советського районного суду Республіки Крим» ОСОБА_7 , що підтверджує здійснення правосуддя ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території АР Крим;
		- супровідний лист відділу Генеральної прокуратури України від 18.05.2015 № 26/4-801вн-15 з додатками: копіями «постанов» від 08.05.2014 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . російською мовою та згідно російського законодавства, підписана суддею «Советського районного суду Республіки Крим» ОСОБА_7 ;
		- лист Вищої ради юстиції від 26.06.2015 № 4126/0/9-15 з додатками: копіями «постанов» від 08.05.2014 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . російською мовою та згідно російського законодавства, підписана суддею «Советського районного суду Республіки Крим» ОСОБА_7 .
		Положення закону, яким керувався суд.
		Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
		Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
		Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
		Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
		При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява № 39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
		Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
		Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
		При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.    
		Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Висновки суду.
		За результатами оцінки доказів колегія суддів вважає доведеним поза розумним сумнівом наступні обставини.
		Зокрема, ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, та фактичне набуття ОСОБА_7 громадянства російської федерації не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_7 , будучи суддею Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді.
		При цьому, ОСОБА_7 взяв участь у конкурсі на зайняття посади судді «Совєтського районного суду Республіки Крим», процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації та в подальшому здійснював «правосуддя» на цій посаді від імені російської федерації без припинення статусу судді.
		У той же час, вибір ОСОБА_7 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
		Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_7 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Обставини здійснення ОСОБА_7 «правосуддя» від імені російської федерації на території АР Крим без припинення статусу судді Совєтського районного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.
		Також, з наданих доказів убачається, що ОСОБА_7 , обіймаючи посаду судді «Совєтського районного суду Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, здійснював «правосуддя» на підставі законодавства російської федерації та приймав рішення у справах, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надавав допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Таким чином, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені російської федерації власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим, здійснював тривалий час правосуддя від імені російської федерації.
		Більш того, здійснення ОСОБА_7 «правосуддя» від імені російської федерації свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та вимог щодо несумісності, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_7 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014).
		Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Так, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
		Суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_7 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язаний об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань здійснив державну зраду, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 111 КК України, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості.
		Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 не обирався.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України.
		Керуючись ст. 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 
		                                                               ухвалила:
		 
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
		Речові докази - залишити в матеріалах кримінального провадження.
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Судді: ОСОБА_1 
		 
		                                                                        ОСОБА_2 
		 
		                                                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...