Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19582/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.04.2024. Зареєстровано: 18.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2024.
Дата набрання законної сили: 09.04.2024
Номер судового провадження: A/855/706/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19582/21                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  09 квітня 2024 року                                                                                            м. Київ
		          Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		                         головуючого судді:                        Собківа Я.М.,    
		                                            суддів:                        Сорочка Є.О., Чаку Є.В., 
		              за участю секретаря:                        Керімова К.Е.,          
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Служба безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:        
		- визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 09.07.2021 №1560/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу";
		- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі наказ Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу";
		- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 09.07.2021;
		- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.07.2021 по дату винесення судового рішення.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю. 
		В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.     
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року - залишено без змін.
		За результатами касаційного перегляду справи постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.01.2024, касаційну скаргу представника позивача задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у справі № 640/19582/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. 
		Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши у відкритому судовому засіданні, суддю-доповідача, представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з квітня 2003 року працювала на посадах в органах Державної виконавчої служби України, а з 26.12.2019 - на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 
		На адресу Служби безпеки України надійшла інформація, викладена у заявах від 10.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками колишнього чоловіка ОСОБА_1 , надіслана на адресу Офісу Президента України, щодо наявності у громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працює на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), громадянства іноземної держави, а саме - громадянства російської федерації. 
		До поданих заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було додано фотокопію паспорта громадянина російської федерації, серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом 900-003 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		При цьому, як встановлено судом першої інстанції, анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я Позивача - ОСОБА_1 , як громадянина України.
		Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби російської федерації з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.
		У подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер НОМЕР_3.
		Зазначені обставини зафіксовані та додані до матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі. 
		Також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів міністерства внутрішніх справ російської федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться. 
		У подальшому, заступником Голови Служби безпеки України Сергієм Андрущенком направлено заступнику Міністра юстиції України Андрію Гайченку лист від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск "Стосовно ОСОБА_1 ", в якому було викладено обставини щодо набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації та висловлено прохання здійснити оцінку ризиків нанесення шкоди державній безпеці України у зв`язку з перебуванням на посаді державної служби ОСОБА_1 , яка має громадянство російської федерації.  
		Наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2021 №1560/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 09.07.2021 у зв`язку з втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу". Підставою прийняття цього наказу визначено лист СБ України від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск.
		Наказом Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 оголошено згаданий наказ Міністерства юстиції України та звільнено позивача із займаної посади. 
		Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 8, 19, 83, 84 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон), ст. ст. 2, 25 Закону України "Про Службу безпеки України), і ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на документальне підтвердження існування щодо ОСОБА_1 обставин, з якими п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону пов`язує припинення державної служби особи.
		Вважаючи оскаржувані накази про звільнення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, Верховного Суду та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до   статті 19 Конституції України   органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
		Верховний суд у своїй постанові від 09 січня 2024 року скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022, а справу №640/19582/21 направляючи на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду, зазначив, що в контексті встановлених обставин у цій справі, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та на переконання колегії суддів Верховного Суду, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа.
		За вказаних обставин, Верховний Суд зазначив, що не надає оцінки щодо належності та допустимості спірного листа СБУ, на підставі якого відбулось звільнення позивача. Така оцінка повинна відбуватись при повному дослідженні всіх обставин, які можуть додатково підтвердити/спростувати вже встановлені судами попередніх інстанцій факти щодо наявності/відсутності у ОСОБА_1 громадянства (паспорта) країни агресора.
		За результатами чого, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у постанові від 09.01.2024 та на основі закріплених у КАС України, принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного та обгрунтованого судового рішення.
		Також Верховний суд в пункті 100 зазначеної постанови вказав, що не може констатувати беззаперечне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального чи неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови. 
		Ухвалюючи зазначену постанову, суд касаційної інстанції зауважив, що задля підтвердження легітимності втручання у конвенційні права особи, суд (в тому числі апеляційний) не обмежений додатково досліджувати факти та обставини справи, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення. 
		Крім того, касаційним судом було зауважено, що правовідносини у даній справі є схожими з правовідносинами у справі № 420/7609/20, оскільки предметом розгляду слугувало звільнення особи на підставі фактів про наявність паспорту іноземної держави.
		Так, Верховним Судом у постанові від 10.08.2021 у справі № 420/7609/20 було вказано про можливість  звернутися із судовим дорученням про надання інформації до компетентного органу Республіки Болгарія щодо наявності громадянства Болгарії у громадянина України, зобов`язано направити для виконання судове доручення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для подальшої передачі до компетентного органу Республіки Болгарія; після надходження відповіді на судове доручення, зобов`язано надати до суду належним чином оформлений та перекладений на державну мову пакет документів, сформований та складений в результаті виконання доручення суду компетентним органом Республіки Болгарія.
		Щодо схожості справ №420/7609/20 як і справи, що розглядається, предметом розгляду яких, є звільнення держаного службовця з огляду на  встановлення факту наявності громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність звернення із судовим дорученням про надання інформації до компетентного органу рф щодо наявності громадянства росії у громадянина України та скасував з формальних підстав постанову Шостого апеляційного адміністративного суду. Таким чином, поставивши суд апеляційної інстанції у невизначене становище, оскільки не врахував відсутність механізму такого витребування з огляду на неможливість будь-якої співпраці та відносин з росією, зокрема і дипломатичних.
		З огляду на висновки суду, вбачається, що Верховний  Суд мабуть не взяв до уваги, що в даному  випадку йдеться про  країну-агресора.
		Проте, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що приймаючи постанову від 10.08.2021 у справі № 420/7609/20, суд касаційної інстанції не здійснював перегляд справи по суті вимог, а лише надавав оцінку ухвалі суду апеляційної інстанції про витребування доказів та зупинення  провадження.
		Відтак, обставини встановлені у справі № 420/7609/20 не можна вважати релевантними чи  тотожними справі, що  розглядається.
		Загальновідомий факт, що 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX було затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
		Відтак, з 24.02.2022 розірвано всі дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України, функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено, комунікація МЗС з органами влади рф за посередництвом третіх держав також не здійснюється. 
		Враховуючи викладене, передача/отримання будь-яких документів до/з компетентних органів рф, у тому числі дипломатичними каналами, унеможливлена.
		Згідно з Законом України від 01.12.2022 було зупинено у відносинах з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка з 29.12.2023 остаточно втратила чинність для України.
		Чинною у відносинах з рф залишається лише Гаазька конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року, яка передбачає пересилання судових доручень через центральні органи, визначені на підставі статті 2 Конвенції. 
		Крім того, як вбачається з веб-сайту Верховної Ради України, на розгляді парламенту перебуває проєкт Закону України «Про припинення дії Консульської конвенції між Україною і російською федерацією».
		Як зазначено у пояснювальній записці МЗС до законопроєкту, «з огляду на розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, зупинення діяльності закордонних дипломатичних установ України в рф, відсутність механізмів реалізації положень Консульської конвенції, її фактичне незастосування подальше існування згаданого документа вбачається недоцільним». 
		Однак, повертаючи справу на новий апеляційний  розгляд,  Верховним Судом не зазначено, яким саме чином зараз реально можна підтвердити/спростувати набуття особою громадянства рф.
		Враховуючи викладене, наразі відсутній механізм отримання будь-яких додаткових документів від рф, що можуть підтвердити/спростувати факт набуття ОСОБА_1 громадянства  країни-агресора.
		Також, на думку колегії суддів касаційної інстанції, в контексті встановлених обставин у справі №640/19582/21, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та на переконання колегії суддів Верховного Суду, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа.
		Таким чином колегія суддів переходить до вирішення справи по суті.  
		Щодо належності та допустимості доказів, зокрема, листа Служби  безпеки України про наявність у позивача громадянства рф, колегія суддів зазначає наступне. 
		Як вже зазначалось раніше, Верховним Судом, ухвалюючи постанову про направлення справи №640/19582/21 на новий апеляційний розгляд, не було надано оцінки щодо належності та допустимості листа Служби безпеки України, на підставі якого відбулось звільнення позивача. 
		З огляду на викладене, колегія суддів вбачає за доцільне звернути увагу на наступне. 
		Основним джерелом доказів наявності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства російської федерації (паспорт серії НОМЕР_1 ) є інформація, розміщена на офіційному сайті "Федеральной налоговой службы России" (https://www.nalog.gov.ru/rn77/).
		Вказана інформація відображена в акті огляду від 01.07.2021 на 5 (п`яти) аркушах, надісланому як додаток № 1 до листа СБУ від 07.07.2021 № 2/3/2-14227ДСК на адресу Міністерства юстиції України. В іншому акті огляду (додаток № 2 до вказаного листа) міститься інформація щодо дійсності на той час паспорту громадянина рф серії НОМЕР_1 . 
		Як зазначає Служба безпеки України у поясненнях надісланих до Шостого апеляційного адміністративного суду за вх. № 10064 від 14.03.2024 року, у результаті проведеного 11.03.2024 повторного огляду інформації, розміщеної на офіційному сайті "Федеральной налоговой службы России" (https://www.nalog.gov.ru/rn77/), підтверджено факт наявності у позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , російського громадянства (паспорт серії НОМЕР_1 ) та отримання на підставі вказаного паспорту російського ИНН НОМЕР_3 (акт огляду додано до матеріалів справи разом із поясненнями). 
		Служба безпеки України також звертає увагу на інформацію щодо місця реєстрації ОСОБА_1 в АР Крим, яка була використана нею з метою отримання паспорта громадянина рф серії НОМЕР_1 , виданого 04.05.2014. 
		Так, одним із власників квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Сімферополь).
		Батьком власниці квартири, яка станом на 2014 рік не досягла повноліття, є ОСОБА_5 (громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Сімферополь, ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ). Вказаний громадянин України після анексії АР Крим російською федерацією пішов на співпрацю з ворогом та зайняв посаду "Временно исполняющего обязанности начальника УФМС России по Республике Крым и городу Севастополю" (ФМС - це "Федеральная миграционная служба").
		Також з метою з`ясування обставин набуття ОСОБА_1 громадянства рф та її контактів зі співробітниками фсб рф СБУ було надіслано лист від 25.02.2020 № 2/3/2-3566дск на адресу Міністерства юстиції України щодо необхідності проведення її опитування, у т. ч. з використанням поліграфу. Однак, позивач під різними приводами уникала вказаного опитування.
		Крім того, є надуманими та не відповідають дійсності твердження позивача та її представника про те, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , видано паспорт громадянина рф, який за номером та серією збігається з номером і серією паспорта ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 ).
		Такі твердження повністю спростовуються актом огляду Службою безпеки України інформації, розміщеної на офіційному сайті "Федеральной налоговой службы России" (https://www.nalog.gov.ru/rn77/), що додається до цих пояснень.
		Зокрема, Службою безпеки України ще під час розгляду справи судом першої інстанції було направлено документи, відповідно  до яких встановлено факт виїзду ОСОБА_1 13.03.2014 в Автономну Республіку Крим та реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Після тимчасової окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим, 04.05.2014 позивач повторно здійснила виїзд на територію Кримського півострова та на підставі раніше здійсненої прописки отримала паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 ФМС РФ в Республіці Крим). Під час перебування в АР Крим позивач мала контакти зі співробітниками ФСБ РФ.
		До матеріалів справи Службою безпеки України додано фотокопію паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 ФМС РФ в Республіці Крим). При цьому анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , як громадянина України.
		Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби російської федерації з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.
		За допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер НОМЕР_3.
		Також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ російської федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
		У випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.
		В свою чергу, Закон України «Про державну службу» не встановлює особливої процедури звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 84 Закону, у тому числі проведення додаткових перевірок.
		Таким чином, отримання відповідачами інформації від Служби безпеки України про встановлення факту набуття ОСОБА_1 громадянства іноземної держави було достатньою підставою, що визначена пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» для звільнення апелянта з посади державної служби.
		З огляду на викладене, суб`єктом владних повноважень була повністю дотримана процедура звільнення позивача.  
		Згідно із ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
		Відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України»), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
		В свою чергу стаття 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» визначає, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України. 
		Доводи апелянта, що лист Служби безпеки України не може бути належним та допустимим доказом набуття чи існування у ОСОБА_7 громадянства іншої  держави  не заслуговують на  увагу, оскільки можливість встановлення факту набуття іноземного громадянства передбачена нормами Закону України «Про Службу безпеки України» та Закону України «Про контррозвідувальну діяльність».  
		Релевантна позиція щодо допустимості як доказу листа Служби безпеки України, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 9901/166/21. 
		Згідно аналізу норм вищевказаних законів вбачається, що саме на Службу безпеки України покладено ряд певних обов`язків і функцій, які дозволяють зазначеному органу виявляти факт набуття громадянином України громадянства іншої держави. Тоді як, відповідно до норм Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення зобовязаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту громадянства іноземного держави. 
		Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18 та у постанові від 12.08.2020 у справі № 260/1146/1, які є релевантними справі №640/19582/21, що розглядається.
		Предметом розгляду справи №260/1146/18 та справи №0940/1603/18,  як і справи, що розглядається, є звільнення держаного службовця з займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
		Зокрема, суд касаційної інстанції, приймаючи вищевказані постанови, зауважив, що інформація про набуття позивачем громадянства іншої держави отримана від органів Служби безпеки України є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на ці органи законом, є достатнім  та  належним доказом, який підтверджує набуття особою громадянства іншої країни, та в свою чергу, є належною та законною підставою для звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу».  
		Відповідно до норм статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно з нормами  частини 6  статті 13 Закону  України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Слід зазначити, що наявність російського громадянства в українських чиновників ставить під прямий удар національну безпеку України, зокрема без належної реакції та  дій з боку відповідних органів, в органах державної влади і надалі можуть перебувати  громадяни країни-агресора.
		Щодо клопотань про витребування доказів та надання представником позивача доказів до Шостого апеляційного адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.  
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у задоволенні клопотань представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Служба безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено з мотивів викладених у вказаній ухвалі.  
		Згідно частини 2 статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
		Відповідно до частини 8 статті 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Відповідно до частини 4 статті 296 КАС України якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані. 
		Колегія суддів звертає увагу, що на час розгляду  справи в  суді першої інстанції позивачем  не  було надано належних та допустимих доказів, які б невілювали дані надані СБУ, а також доводили б позицію ОСОБА_1 щодо відсутності  в неї громадянства рф.
		В свою чергу, статтею 74 КАС України  встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		Проте, незважаючи на порушення позивачем статті 74 КАС України, суд апеляційної інстанції для повного, всебічного розгляду справи та ухвалення законного рішення, досліджував докази, що були подані позивачем та її представником. 
		Щодо адвокатських запитів в Державну міграційну службу України та Державну прикордонну службу України стосовно перетину кордону ОСОБА_1 та відповіді  на вказані запити.
		Запит адвоката до Державної міграційної служби України мав на меті отримати відповідь щодо втрати ОСОБА_1 громадянства України та з`ясувати чи звертались/ініціювали подання уповноважені органи до міграційної служби за вирішенням питання про втрату останньою громадянства України.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Разом з цим, лист наданий міграційною службою не стосується набуття позивачем громадянства рф, та відповідно не стосується предмету доказування, оскільки дає відповідь на зовсім інше питання, а саме щодо втрати громадянства України.
		В свою чергу адвокатські запити, що були скеровані представником позивача на адресу Державної прикордонної служби України стосувалися інформації та відомостей, які містяться в базі даних служби щодо перетину ОСОБА_1 державного кордону, виїзду на тимчасово окуповану території України у період за березень-травень 2014 року. 
		Проте, зі  змісту наданих адвокату прикордонною службою відповідей вбачається, що механізм формування, ведення та  засади функціонування бази  даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України або виїхали з такої території» (далі - База даних), визначені Положенням про цю Базу даних, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №614, зареєстрованого в Міністерстві  юстиції України 26.10.2022 №1319/38655 (далі - Положення).
		Відповідно до пункту 17 Положення інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасову окуповану територію України або виїхали з такої зберігається протягом 10 років з дня її внесення.
		Водночас, зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється лише з 08.11.2017, оскільки до набрання чинності Положення, така інформація зберігалась у Базі даних протягом 5 років, у порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 №472.
		З огляду на викладене, у позивача відсутні аргументи та належні докази на спростування інформації, отриманої від Служби безпеки України щодо виїзду ОСОБА_1 (перетину кордону) до тимчасово окупованої території АРК Крим у 2014 році, про що вже було зазначено в Ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року про відмову у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів.  
		Стосовно твердження ОСОБА_1 про те, що відсутність у неї громадянства російської федерації підтверджується листом Управління з питань міграції Головного управління міністерства внутрішніх справ російської федерації по місту москві від 27.02.2024 № 38/20242814968, колегія суддів зазначає наступне. 
		Агресивна війна рф проти України, поєднана з геноцидом, масовими злочинами проти людяності і воєнними злочинами, вчиненням рф терористичних актів проти України і українців не може залишати міжнародні права і зобов`язання України та її громадян, які стосуються рф, незмінними. В цих умовах взаємодія з державними органами держави-агресора за правилами мирного часу, за винятком передбачених Женевськими конвенціями випадків, є неможливою і такою, що ігнорує міжнародний злочинний характер дій рф, висловлює ставлення до злочинів рф як до чогось "нормального" і відтак прийнятного, знецінює воєнні зусилля України та держав-партнерів.
		Більше того, будучи ворожою до України в умовах збройної агресії, рф надасть будь-які документи, які можуть нашкодити Україні. 
		КАС України висуває достовірність в якості однієї з вимог до доказів в адміністративному процесі. Подані докази - це відповіді органу фсб рф, а також управління з питань міграції головного управління мвс рф. Ці утворення є інструментом агресії, анексії і окупації. Їхня головна задача - це спричинення шкоди Україні. Зазначені органи з 2014 року поширюють брехливу інформацію про Україну. За цих умов ніякої достовірності документи, виготовлені в цих органах, не мають.
		Враховуючи наведене, лист управління з питань міграції головного управління міністерства внутрішніх справ російської федерації по місту москві від 27.02.2024 № 38/20242814968 за жодних умов не може вважатися належним доказом у даній справі. Вони нічого не доказують та не є достовірним джерелом інформації.
		Незалежно від викладеного, подані документи не мають юридичної сили на території України. 
		Щодо Висновку судового експерта Фраймович Л.В. № 08/24, складеного 08.02.2024.
		Представником позивача заявлено клопотання про долучення доказів, зокрема, щодо долучення до матеріалів судової справи № 640/19582/21 Висновку експерта № 08/24 складеного 08.02.2024 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката Пльотки Павла Юрійовича , адресованої ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива».
		Предметом почеркознавчої експертизи було питання: «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у технічній копії паспорта громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , що виданий 04.05.2014, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 чи іншою особою?». 
		Проведення почеркознавчої експертизи доручено експерту Фраймович Людмилі Володимирівні (далі - Фраймович Л.В. ). 
		Експертом Фраймович Л.В. 08.06.2024 складено висновок № 08/24 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, згідно якого надано наступний висновок: 
		«Підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у рядку «Личная подпись» у технічній копії сторінок паспорта громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , дата видачі 04.05.2014, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.» 
		При огляді зазначеного висновку встановлено ряд порушень чинного законодавства у сфері призначення та проведення експертиз, допущених експертом.
		Слід зазначити, що перелік суб`єктів судово-експертної діяльності визначено статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» (далі - Закон).
		Зокрема, судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
		До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. 
		Згідно з підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 Розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145 (далі також - Інструкція), почеркознавча експертиза документів належить до криміналістичних видів експертиз. 
		Частиною третьою статті 7 Закону встановлено, що судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних експертиз здійснюється виключно державними спеціалізованими установами. 
		Організація проведення експертиз (експертних досліджень) судовими експертами державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованими судовими експертами, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюється відповідно до вимог Інструкції та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі також - Рекомендації), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. 
		Відповідно до пункту 5 Розділу V Положення про Центральну експертнокваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Мін`юсту від 03.03.2015 № 301/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за № 249/26694 (далі - Положення), свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, видане працівнику науководослідної установи судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - НДУСЕ), дає право на проведення судових експертиз та експертних досліджень за дорученням його керівника.
		Згідно з абзацом другим пункту 5 Розділу V Положення використання свідоцтва, виданого працівнику НДУСЕ, для проведення судових експертиз чи експертних досліджень на інших підприємствах, в установах та організаціях або особисто поза межами установи забороняється, крім випадків відрядження фахівця для участі у судовому засіданні чи слідчих діях або у складі комісії. 
		За даними державного Реєстру атестованих судових експертів (далі - Реєстр) Фраймович Л.В. мала кваліфікацію судового експерта за експертними спеціальностями: 1.1 - дослідження почерку і підписів; 1.2 - лінгвістичне дослідження писемного мовлення та на час надання експертного висновку була співробітником Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (свідоцтво № 57-21/Д). 
		У свою чергу, необхідно зауважити, що заява адвоката Пльотки Павла Юрійовича від 05.02.2024 щодо проведення почеркознавчої експертизи адресована ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива»», а висновок № 08/24 складений експертом Фраймович Л.В. 08.02.2024 та містить печатку ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива»», що не узгоджується із вимогами законодавства та є порушенням приписів вищевказаних норм, оскільки зроблений не за дорученням керівника НДУСЕ.
		ТОВ «Центр судових експертиз «Альтенатива» не є державною спеціалізованою установою та суб`єктом судово-експертної діяльності в розумінні статті 7 Закону. 
		Відтак, вказана експертиза здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки почеркознавча експертиза документів належить до криміналістичних видів експертиз та може здійснюватися виключно державними спеціалізованими установами.
		Також, відповідно до пункту 3.5 Розділу ІІІ Інструкції, коли об?єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об?єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. 
		Абзацом другим пункту 1.1 глави 1 Розділу І Рекомендацій, визначено, що об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. 
		Відповідно до абзацу другого пункту 1.1 глави 1 Розділу І Рекомендацій для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. 
		Натомість, експерт Фраймович Л.В., всупереч вказаним імперативним нормам, провела почеркознавчу експертизу за технічною копією документу, тобто з порушенням вимог пункту 3.5 Розділу ІІІ зазначеної Інструкції та глави 1 Рекомендацій, при цьому надавши категоричні висновки про те, що підпис в наданій на дослідження копії виконаний не ОСОБА_1 .
		Враховуючи викладене, відповідно до вимог статей 74, 75 КАС України такі докази є недопустимими, неналежними й недостовірними, та не можуть братися до уваги судом.
		Крім того, Міністерством юстиції України долучено до матеріалів справи лист Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.03.2024 року № 24-1428 та повідомлення судового експерта Сакалюк Віти про неможливість надання висновку, з підстав вказаних у повідомленні № 24-1428. 
		Також з наданих матеріалів вбачається, що Сакалюк Віта попереджалась про кримінальну відповідальність, що на думку колегії суддів спростовує висновок експерта Фраймович Л.В. як належний доказ у справі. 
		Щодо запиту адвоката Болгарії Богданова А.Н. до Головного управління мвс російської федерації по м. Москва про набуття ОСОБА_1 громадянства рф, колегія судді зазначає наступне. 
		До поданих представником позивача клопотань також долучено копію договору про надання правової допомоги №8 від 14.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Республіки Болгарія Александьр Николов Богданов, на підтвердження повноважень якого надано нечітку фотокопію посвідчення адвоката.
		Крім того додано адвокатський запит за підписом Богданова А.Н. до Головного управління мвс російської федерації по м. москва Управління по питанням міграції від 19.02.2024 №8, з запитом надати відомості, чи набувала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Стаханов Ворошиловградської (Луганської) області УРСР (України) громадянство рф і чи є вона громадянкою рф на даний момент. 
		На вказаний адвокатський запит надано відповідь Головного управління мвс російської федерації по м. москва управління по питанням міграції від 27.02.2024 №38/20242814968 згідно з якою, проведено перевірку баз даних аналітичних систем ФКУ НВО «СТіЗ» мвс росії, ФКУ «Головний інформаційно-аналітичний центр мвс росії» та зазначено, що з питання набуття громадянства рф, виходу з громадянства рф до органів з питань міграції росії в установленому законом порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не зверталась, інформації про наявність громадянства рф у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Стаханов Ворошиловградської (Луганської) області УРСР (України), немає, в числі осіб зареєстрованих на території рф не значиться.
		З огляду на військову агресію та розірвання дипломатичних зв`язків між Україною та рф, колегія суддів ставить під сумнів надання країною-агресором достовірної інформації, що стосується громадян України, з підстав які вже були зазначені вище, а тому  вказана відповідь на адвокатський запит не може вважатись належним, достатнім та допустимим доказом.
		Дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази та аргументи, на які посилалися сторони та третя особа, взявши до уваги висновки та рекомендації, викладені у постанові Верховним судом від 09.01.2024, колегія суддів дійшла висновку, що  у справі зібрано достатньо доказів для підтвердження у позивача громадянства російської федерації, а тому у Міністерства юстиції України був наявний саме обов`язок, а не право, і відповідно лише  один  можливий    наслідок  - вчинити дії щодо звільнення особи, з огляду на набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби, що прямо встановлено нормами статті 84 Закону України «Про державну службу», а тому рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим та не підлягає скасуванню, а позовні вимоги про скасування наказів є необґрунтованими.    
		   Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається      до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. 
		Положеннями   ст. 242 КАС України   рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з п. 1 ч. 1   ст. 315 КАС України   за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до   ст. 316 КАС України   суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.                               
		Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.                   
		Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 травня 2022 року залишити без змін.                                             
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		            Головуючий суддя                                                                               Собків Я.М.
		             
		             
		  Суддя                                                                                                    Сорочко Є.О.
		 
		 
		             Суддя                                                                                                     Чаку Є.В.
		              
		        Повний текст постанови виготовлено - 15 квітня 2024 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...