Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/9179/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Пособництво державі-агресору.
Надіслано судом: 18.04.2024. Зареєстровано: 18.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2024.
Дата набрання законної сили: 18.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/127/282/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022020000000121

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/9179/23 
		Провадження №1-кп/127/282/23 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2024 року                         м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 , 
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022 за № 22022020000000121, за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Молдова, уродженця та мешканця міста Тирасполя Республіки Молдова,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що він не пізніше 22.06.2022 (більш точний час не встановлено), перебуваючи за невстановленою адресою, більш точне місце не встановлено (можливість встановлення вичерпана), керуючись злочинним умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, надав згоду на співпрацю з представниками Міністерства оборони Російської Федерації (далі - РФ) шляхом надання допомоги у реалізації рішень держави-агресора, збройних формувань, спрямованих на окупацію частини території України. 
		ОСОБА_5 на виконання заздалегідь обумовлених домовленостей, підтримуючи країну агресора - РФ, поділяючи погляди її політичного та військового керівництва щодо необхідності проведення так званої «спеціальної військової операції на території України» з метою «демілітаризації та денацифікації України, захисту українського населення від геноциду київського режиму» та з метою сприяння в їх реалізації на території України, в тому числі шляхом створення агентурної мережі для отримання відомостей військового характеру, надав представникам Міністерства оборони РФ контактні дані військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_6 , з яким знайомий з 2020 року.
		22.06.2022 ОСОБА_6 у програмному забезпеченні миттєвим обміном повідомленнями мережею Інтернет «Viber» з обліковим записом за номером телефону НОМЕР_1 отримав з облікового запису за номером телефону НОМЕР_2 (особа не встановлена) повідомлення з наступним текстом: « ОСОБА_7 , день добрый, я представитель властей РФ, мне ваш контакт дал знакомый, сказал, что вы лояльно к нам относитесь и готовы помогать, вы еще в Одессе?». 
		У подальшому 27 та 28 червня 2022 року користувач з обліковим записом за номером телефону НОМЕР_2 у програмному забезпеченні миттєвим обміном повідомленнями мережею Інтернет «Viber», здійснюючи листування з обліковим записом за номером телефону НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_6 , схиляв останнього до співробітництва з представниками РФ шляхом надання відомостей про своє місце служби із зазначенням підрозділу під приводом пришвидшення закінчення бойових дій, а саме на території Одеської та Миколаївської областей, отримання винагороди за «цінну» інформацію та посади у «новому уряді». 
		Після чого, ОСОБА_5 , усвідомлюючи злочинність своїх дій, бажаючи заподіяти шкоду Україні шляхом окупації частини території та встановлення окупаційного режиму представниками РФ, а також виконуючи вказівки представників держави-агресора, а саме не встановленої особи, що є користувачем номеру телефону НОМЕР_2 , вживав дій, спрямованих на отримання від ОСОБА_6 згоди на конфіденційне співробітництво з представниками РФ шляхом передачі відомостей військового характеру.
		ОСОБА_5 у період з 28 червня по 02 серпня 2022 року за допомогою мобільного телефону з номером НОМЕР_3 в ході телефонних розмов та листування через програмне забезпечення миттєвим обміном повідомленнями мережею Інтернет «Viber» схиляв ОСОБА_6 до передачі відомостей військового характеру, в тому числі про своє місце служби, найменування підрозділу та його дислокації, представникам Міністерства оборони РФ, а також здаватися ОСОБА_6 та іншим військовослужбовцям з його взводу в полон збройним формуванням РФ.
		Судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК) суд здійснює за відсутності обвинуваченого (in absentia).
		Відповідно до частини п`ятої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Частиною другою статті 7 КПК регламентовано, що зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії» проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».
		До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді (рішення «Пелладоах проти Нідерландів», «Пуатрімоль проти Франції»).
		Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень визначені главою 24-1 КПК.
		Відповідно до положень статті 297-1 КПК спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтею 111-2 КК стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
		Під час досудового розслідування ОСОБА_5 відповідно до вимог частини восьмої статті 135, частини першої статті 278 КПК повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК, шляхом направлення вказаного повідомлення за допомогою мессенджера «WhatsApp» на мобільний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_5 та повістки про виклик підозрюваного до слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області для його допиту як підозрюваного, однак останній не з`явився без поважних причин.
		Крім того, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковані повідомлення про підозру, повідомлення про виклик ОСОБА_5 для його допиту як підозрюваного, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваного у цьому кримінальному провадженні. Також повідомлення про підозру та повідомлення про виклики були розміщені на сайті Офісу Генерального прокурора. Однак ОСОБА_5 до слідчого відділу не з`явився без поважних причин.
		Повідомлення про підозру ОСОБА_5 також вручене захиснику підозрюваного, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
		Постановою слідчого від 14.02.2023 на підставі статті 281 КПК підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБУ у Вінницькій області.
		Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2023 задоволено клопотання слідчого, погодженого з прокурором, та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022020000000121 від 29.06.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК.
		У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковане повідомлення про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_5 спеціального досудового розслідування.
		У подальшому, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опублікована повістка про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі: повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення копії обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування, однак ОСОБА_5 не з`явився без поважних причин.
		Факти численних викликів ОСОБА_5 у порядку статті 135 КПК підтверджуються наданими стороною обвинувачення матеріалами. 
		У підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 06.07.2023, суд своєю ухвалою задовольнив клопотання прокурора щодо здійснення спеціального судового провадження стосовно  ОСОБА_5 . 
		Обвинувачений ОСОБА_5 викликався у судові засідання, які були призначені на 10.00 год. 04.05.2023, 10.00 год. 06.07.2023, 14.30 год. 07.09.2023, 12.00 год. 15.09.2023, 12.00 год. 07.11.2023, 10.00 год. 09.01.2024, 15.00 год. 20.02.2024 та 17.00 год. 17.04.2024 шляхом публікації повісток про виклик обвинуваченого у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
		Отже, наявні у справі документи свідчать про те, що ОСОБА_5  достовірно знає про розпочате відносно нього кримінальне провадження, про підозру та висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину та статус особи, яка перебуває у розшуку, про виклики до органу досудового розслідування та суду.
		Ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду суд розцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» пункт 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		При цьому суд вважає слушним зауважити, що розгляд кримінального провадження здійснюється за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.
		З огляду на викладене, суд вжив усіх достатніх заходів для дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.
		Свідок  ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_8 він познайомився в 2020 році у Польщі на роботі, вони проживали та працювали разом.
		Він поїхав з Польщі додому, а ОСОБА_9 залишився там до 2022 року. Після повернення до України він підтримував спілкування з ОСОБА_8 , зокрема, вони спілкувались по телефону та переписками.
		Після початку повномасштабного вторгнення 28.02.2022 він був призваний до лав Збройних Сил України. Він повідомив ОСОБА_10 про те, що призваний та перебуває в м. Одеса.
		Згодом йому почав писати росіянин на ім`я ОСОБА_11 та запропонував співпрацювати за винагороду. Йому було запропоновано видавати позиції та місцезнаходження військових об`єктів. За співпрацю йому пропонували кошти, а також якусь посаду після окупації території. В свою чергу ОСОБА_9 спонукав його погодитись на пропозицію співпрацювати, пояснював, що люди, які запропонували йому співпрацю є його ( ОСОБА_12 ) товаришами та належать до військовослужбовців РФ, а також « ОСОБА_13 ». Також ОСОБА_9 підтвердив, що це він повідомив ОСОБА_11 його номер, після чого останній йому і написав.
		Про отриману пропозицію він доповів своєму військовому керівництву, а згодом розповів все співробітникам СБУ.
		Після повідомлення про підозру ОСОБА_9 також виходив з ним на зв`язок та повідомляв, що не сприймає наявність кримінального провадження серйозно, оскільки вважає, що його не покарають.
		ОСОБА_9 дзвонив йому 1-2 рази на тиждень. Останній раз ОСОБА_9 написав йому на Новий Рік, привітав та повідомив, що підписав контракт армією РФ. 
		ОСОБА_9 - громадянин Молдови та мешканець Тирасполя. ОСОБА_9 розповідав, що є військовим за освітою та вихваляв російську армію.
		Він не мав сумніву, що розмовляв саме з ОСОБА_5 , оскільки знав голос останнього.
		Відповідно до частини третьої статті 26 КПК суд за клопотанням сторін кримінального провадження також дослідив такі докази, зібрані у кримінальному провадженні:
		-протокол огляду предмета від 30.06.2022, відповідно до якого в період часу з 18:15 год. до 19:20 год. старший слідчий в ОВС СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_14 здійснив огляд мобільного телефону марки «Poco», який належить ОСОБА_6 ; оглянуто вміст пристрою та встановлених додатків, виявлені та зафіксовані скріншоти екрану телефону з смс-повідомленнями від абонентського номеру НОМЕР_2 , листування у додатку «Viber» з користувачами під назвами « ОСОБА_15 » з номером НОМЕР_2 та « ОСОБА_16 » НОМЕР_3 ; виявлений аудіофайл під назвою «29 июн., 13.11_013438.Mp3» розміром 10,4 МВ, а саме запис з диктофону, яким ОСОБА_6 зафіксував свою розмову з ОСОБА_17 , під час якої останній схиляв його до співробітництва з представниками РФ шляхом надання відомостей про місця розташування військових частин та позицій;
		-протокол огляду предмета від 19.08.2022, згідно з яким в період часу з 11:15 год. до 13:45 год. старший слідчий в ОВС СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_14 здійснив огляд диску, який є додатком до протоколу огляду від 30.06.2022; під час огляду зафіксовано розмову між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 щодо допомоги країні-агресору;
		-протокол огляду предмета від 04.07.2022, відповідно до якого в період часу з 15:38 год. до 18:20 год. старший слідчий в ОВС СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_14 здійснив огляд мобільного телефону марки «Apple», який належить ОСОБА_18 , оглянуто вміст пристрою та встановлених додатків, зафіксований зміст аудіофайлу з додатку «Диктофон» з розмовою двох осіб, один з яких ОСОБА_6 щодо схиляння останнього допомогти країні-агресору;
		-протокол огляду предмета від 18.08.2022, згідно з яким в період часу з 14:11 год. до 19:35 год. старший слідчий в ОВС СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_14 здійснив огляд мобільного телефону марки «Poco», який належить ОСОБА_6 , оглянуто вміст телефону та встановлених на ньому додатків, зафіксований зміст аудіофайлів з розмовами між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.10.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_6 по зачісці, кольору волосся, розрізу очей та формі носа впізнав особу, зображену на фото № 3, як ОСОБА_5 , з яким разом працював та проживав у Республіці Польща. Згідно з довідкою до протоколу на фото № 3 зображений ОСОБА_5 ;
		-протокол огляду предмета від 20.08.2022, згідно з яким в період часу з 09:20 год. до 12:00 год. оглянута сторінка в соціальній мережі «В контакте» під ім`ям « ОСОБА_19 », зафіксовані особисті дані, зазначені на сторінці, перелік підписок, відео, яке відзняте військовослужбовцями РФ та висвітлює нібито «успіхи» армії РФ під м. Київ, а також особисті світлини та світлини військової техніки;
		-протокол огляду предмета від 24.08.2022, відповідно до якого в період часу з 09:30 год. до 12:10 год. здійснено огляд мобільних додатків «Viber» та «WhatsApp» з ідентифікаційним номером НОМЕР_3 , а також сторінку користувача « ОСОБА_19 » у соціальній мережі «Одноклассники»; під час огляду зафіксовані особисті дані, зазначені на сторінці, а також фотозображення ОСОБА_12 , у т. ч. у військовій формі;
		-висновок експерта від 29.12.2022 № СЕ-19/102-22/14747-ФП, згідно з якою зображення особи чоловічої статті, яке міститься у графічному файлі з назвою «Screenshot_2022-09-26-12-53-41-466_com.opera.browser», що міститься на диску № 1 та зображення особи чоловічої статті, яке міститься у графічному файлі з назвою «Screenshot_2022-08-22-13-22-12-376_com.viber.voip», що міститься на диску № 2 є придатними для проведення порівняльного ідентифікаційного дослідження; у зазначених файлах зображена одна і та ж сама особа;
		-протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 27.08.2022, відповідно до якого зафіксована інформація, знята з електронних комунікаційних мереж з абонентського номеру НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 ; НСРД зафіксований зміст розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ;
		-докази щодо надсилання ОСОБА_5 відомостей з приводу наявного кримінального провадження та проведеного досудового розслідування.
		Аналізуючи показання свідка, надані стороною обвинувачення суду докази у їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до такого висновку.
		Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_20 , а також інші невстановлені на цей час представники влади РФ, діючи всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам частини четвертої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ на територію України.
		24.10.1945 набрав чинності Статут ООН, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено ООН.
		До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини четвертої статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії. Установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.081975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24.08.1991 Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалила Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошена незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: АР Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, АР Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Станом на 08.02.2022 вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140000 військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
		З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та Збройних Сил РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
		Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією ЗСУ.
		15.02.2022 Державна дума РФ проголосувала за постанову про звернення до президента РФ про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР». Парламентарі Державної думи РФ ствердили, що таке визнання створить підстави для забезпечення гарантій безпеки та захисту їхніх народів від зовнішніх загроз та реалізації політики геноциду щодо жителів республік, а також для зміцнення міжнародного миру та регіональної стабільності відповідно до цілей та принципів Статуту ООН та покладе початок процесу міжнародного визнання обох держав.
		18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення на тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
		19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		За результатами розгляду звернення Державної думи РФ Президентом РФ підписано відповідні укази № 71 та № 72 від 21.02.2022 про визнання незалежності Луганської та Донецької народних республік у статусі суверенних та незалежних держав.
		Того ж дня підготовлено та підписано договори про дружбу та взаємодопомогу між російською федерацією та протиправно визнаними «ДНР»/«ЛНР». 22.02.2022 вказані договори були ратифіковані Державною думою РФ та керівниками самопроголошених «ЛНР» та «ДНР».
		22.02.2022 Рада Федерації Федеральних Зборів РФ за результатами розгляду звернення Президента РФ ОСОБА_20 прийняла постанову № 35-СФ, якою надано дозвіл на використання Президентом РФ Збройних сил РФ за межами території РФ, а також повноваження Президенту РФ на визначення загальної кількості формувань ЗС РФ, райони їх дій, поставлені перед ними завдання, строки їх перебування за межами території РФ.
		24.02.2022 о 04:30 год. Президент РФ ОСОБА_20 розпочав екстрене звернення до жителів РФ на російському національному телеканалі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та, серед іншого, повідомив таке: «Відповідно до статті 51 Статуту ООН, із санкції Ради Федерації мною прийнято рішення про проведення спеціальної військової операції Ми будемо прагнути демілітаризації та денацифікації України. До наших планів не входить окупація України».
		Водночас, стаття 51 Статуту ООН визначає наступне: «Даний Статут жодним чином не зачіпає невід`ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації, доти, поки Рада Безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки. Дії, вжиті Членами Організації при здійсненні цього права на самооборону, мають бути негайно повідомлені Раді Безпеки й жодним чином не повинні зачіпати повноважень і відповідальності Ради Безпеки, відповідно до цього Статуту, відносно вжиття в будь-який час таких дій, які вона вважатиме за необхідні для підтримки міжнародного миру й безпеки».
		Отже, Президент РФ, використовуючи положення статті 51 Статуту ООН як правову підставу, здійснюючи підміну юридичних понять, намагаючись придати своєму протиправному рішенню про проведення «спецоперації на території України» ознак законного та необхідного для самооборони РФ із задіянням Збройних сил РФ, розпочав відкриту агресію проти суверенної України.
		Відповідно до повідомлення Генерального штабу Збройних Сил України 24.02.2022 о 5:00 год. збройні сили РФ розпочали інтенсивні обстріли підрозділів ЗСУ та ДПСУ на сході України, а також нанесли ракетно-бомбові удари по аеродромах в містах Борисполі, Озерному, Кульбакіному, Чугуєві, Краматорську, Чорнобаївці, а також по військових об`єктах Збройних Сил України. Водночас, підрозділами ЗС РФ розпочато артилерійські обстріли території та населених пунктів України вздовж державного кордону.
		Таким чином, у період з 5 години 24.02.2022 до теперішнього часу підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктах, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різних ступенів тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
		У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений і діє дотепер.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022, збройними формуваннями РФ тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Усвідомлюючи зазначені вище обставини,  ОСОБА_5  надав згоду на співпрацю з представниками Міністерства оборони РФ шляхом надання допомоги у реалізації рішень держави-агресора, збройних формувань, спрямованих на окупацію частини території України, що підтверджується дослідженими судом доказами. 
		Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що відомості про кримінальне провадження були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022 за № 22022020000000121 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 114-2 КК. У подальшому, постановою старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_14 попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення була змінена з частини третьої статті 114-2 на частину першу статті 111-2 КК.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив, що з ОСОБА_8 він познайомився в 2020 році у Польщі на роботі, вони проживали та працювали разом. Після початку повномасштабного вторгнення 28.02.2022 ОСОБА_6 був призваний до лав Збройних Сил України, про що повідомив ОСОБА_21 . Згодом ОСОБА_9 передав його номер представникам Збройних Сил РФ, після чого до ОСОБА_6 почав писати росіянин на ім`я ОСОБА_11 та запропонував співпрацювати за винагороду. Йому було запропоновано видавати позиції та місцезнаходження військових об`єктів. ОСОБА_6 також повідомив, що ОСОБА_9 спонукав його погодитись на пропозицію співпрацювати з військовими РФ.
		Пояснення ОСОБА_6 повністю узгоджуються з наданими стороною обвинувачення доказами, зміст яких суд навів вище.
		Зокрема, суд дослідив ряд протоколів огляду, відповідно до яких були зафіксовані листування ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у різних мессенджерах, а також листування ОСОБА_6 з абонентським номером НОМЕР_2 . Зі змісту зазначених листувань випливає, що 22.06.2022 у мессенджері «Viber» ОСОБА_6 написав абонент з номером НОМЕР_2 . При цьому вказаний абонент представився як представник власті РФ та запропонував співпрацю, повідомивши, що номер ОСОБА_6 йому дав їхній спільний знайомий ОСОБА_22 наявного листування випливає, що запропонована ОСОБА_6 співпраця полягала у тому, що останній мав повідомляти місцезнаходження військових об`єктів для подальшого нанесення ударів по ним.
		В свою чергу під час листування ОСОБА_6 з ОСОБА_5 останній всіляко схиляв ОСОБА_6 погодитись на запропоновану пропозицію щодо допомоги країні-агресору. Зазначені обставини, окрім зафіксованого листування, також підтверджуються записами розмов свідка ОСОБА_6 з ОСОБА_5 , під час яких останній переконував ОСОБА_6 у доцільності сприяти діям представників РФ.
		Крім того, зазначена інформація була зафіксована під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а саме була знята інформація з електронних комунікаційних мереж з абонентського номеру НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_6 та зафіксований зміст розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_23 .
		Сторона захисту в судовому засіданні не оспорювала правомірність проведення наведеної вище слідчої дії, а тому з огляду на приписи частини третьої статті 26 КПК суд вважає за недоцільне здійснювати аналіз дотримання норм кримінально-процесуального закону в цій частині. 
		Натомість, захисник обвинуваченого під час виступу у судових дебатах послався на те, що стороною обвинувачення не було доведено, що саме його підзахисний підбурював свідка на допомогу представника РФ. Разом з тим, такі твердження сторони захисту суд оцінює критично з огляду на таке.
		Як вже суд зазначив вище, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні ствердно повідомив, що саме його знайомий ОСОБА_5 надав представникам РФ його номер телефону та в подальшому спонукав допомагати останнім.
		Під час досудового розслідування зі свідком ОСОБА_6 була проведена така слідча дія, як пред`явлення особи для впізнання за фотознімками. За результатом зазначеної слідчої дії свідок ОСОБА_6 по зачісці, кольору волосся, розрізу очей та формі носа впізнав особу, зображену на фото № 3, як ОСОБА_5 - особу, з якою він разом працював та проживав у Республіці Польща. Згідно з довідкою до протоколу слідчої дії на фото № 3 зображений ОСОБА_5 .
		Крім того, під час досудового розслідування були оглянуті сторінки ОСОБА_5 в соціальних мережах «В контакте» та «Одноклассники», за результатом чого складені відповідні протоколи огляду. Зазначені протоколи огляду були досліджені судом у судовому засіданні. Протоколами зафіксовані дані відображені на акаунтах ОСОБА_24 у вказаних соціальних мережах, а саме особисті дані, зазначені на сторінці, особисті світлини та світлини військової техніки.
		З метою встановлення особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення, під час досудового розслідування була проведена судова портретна експертиза. Під час проведення зазначеної експертизи були порівняні зображення з облікового запису « ОСОБА_19 » - фотознімок з головної сторінки «Вконтакте» та фотознімок, прикріплений у додатку «Viber» з ідентифікаційним номером НОМЕР_3 , з яким вів переписку та спілкувався свідок ОСОБА_6 . З результатом експертного дослідження (висновок експерта від 29.12.2022 № СЕ-19/102-22/14747-ФП) встановлено, що на наданих на експертизу зображеннях особи чоловічої статті, зображена одна і та ж сама особа.
		З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт вживання ОСОБА_5 дій, спрямованих на отримання від ОСОБА_6 згоди на конфіденційне співробітництво з представниками РФ шляхом передачі відомостей військового характеру.
		Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_5 , суд вважає слушним зазначити таке.
		Верховний Суд (далі - Верховний Суд) у постанові від 05.04.2018 (справа № 658/1658/16-к) зазначив, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Частиною першою статті 111-2 КК визначена кримінальна відповідальність за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.
		Отже, суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК є загальним, тобто це може бути як громадянин України, так і іноземець чи особа без громадянства, за винятком громадян держави-агресора.
		За суб`єктивною стороною ці кримінальні правопорушення можуть бути вчинені у формі прямого або непрямого умислу, але з метою завдати шкоди Україні.
		Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК має вираження у формі дій: 1) реалізація чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора з метою завдати шкоди Украйни; 2) добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдати шкоди Украйни.
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 є громадянином Республіки Молдова та вчинив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору та її збройним формуванням, саме з метою завдання шкоди Україні. 
		Враховуючи викладене, здійснюючи розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої статті 337 КПК, тобто в межах висунутого обвинувачення, суд дійшов до переконання, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового розгляду та підтверджується дослідженими судом доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою.
		З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 111-2 КК, за ознаками пособництва державі-агресору, тобто умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням держави-агресора, вчинені іноземцем, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень та дій держави-агресора, її збройних формувань.
		Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. 
		У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
		Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
		Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, з метою завдати шкоду Україні. ОСОБА_5  в судові засідання не з`явився, у зв`язку з чим розгляд судового провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).
		Отже, за результатом судового розгляду обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
		З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
		Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
		Санкція частини першої статті 111-2 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років.
		У ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення могло призвести до тяжких наслідків, а тому суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому максимально допустимого санкцією кримінального закону строку покарання у виді позбавлення волі, а саме 12 років.
		Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, суд враховує таке.
		Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п`ятнадцяти років.
		Санкцією частини першої статті 111-2 КК визначене безальтернативне призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Зазначена правова норма є імперативною.
		При цьому суд враховує висновок ВС, сформований у постанові від 22.05.2018 у справі № 753/18479/16-к, відповідно до якого позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю застосовується, в тому числі, і до осіб, які на час вчинення кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.
		До аналогічного висновку суд дійшов ВС у постанові від 21.06.2022 по справі №171/869/21.
		Зі змісту вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.
		Отже, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, об`єктом якого є основи національної безпеки України, за яке передбачене обов`язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю Саме тому, суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на максимально дозволений санкцією статті строк, тобто 15 років.
		Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд враховує таке.
		Частиною другою статті 59 КК визначено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Суд також враховує роз`яснення, надані в абзаці першому пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Постанова № 7), згідно з якими вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Відповідно до вимог статті 59 КК у разі конфіскації не всього майна, а лише його частини суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
		Санкцією кримінального закону (частиною перша статті 111-2 КК) передбачає альтернативу застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. 
		Як вже суд зазначив вище ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України з метою завдання шкоди Україні, тому суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації майна, що належить йому на праві приватної власності.
		Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
		Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
		Під час досудового розслідування до ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку частини шостої статті 193 КПК, а також останній відповідно до положень статті 281 КПК був оголошений у розшук.
		Частиною шостою статті 193 КПК регламентовано, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
		З огляду на зазначені приписи, суд вважає за доцільне застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
		Крім того, згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. 
		Саме тому суд вважає слушним зазначити, що строк відбування основного покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня затримання на виконання вироку, строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, - з моменту відбуття основного покарання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна - з дня набрання вироком суду законної сили.
		Питання щодо речових доказів вирішується відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду доказами рішення щодо визнання будь-яких речей чи документів у кримінальному провадженні речовими доказами не приймалось.
		Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати  ОСОБА_5  винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією належного йому на праві власності майна.
		Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.
		Початок строку відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Початок строку відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна рахувати з дня набрання вироком суду законної сили.
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) гривень 36 (тридцять шість) копійок витрат на залучення експерта.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 в порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
		Роз`яснити, що згідно з положеннями частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з дня отримання копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
		Вручити копію вироку прокурору - негайно.
		Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити його захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 Кримінального процесуального кодексу України та на офіційному веб-сайті суду. 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...